Постанова

від 27.09.2022 по справі 2-695/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Лук`яненко Л.М.

Єдиний унікальний номер справи № 2-695/11

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6535/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Ігнатченко Н.В., Савченка С.І.,

секретар - Олешко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В с т а н о в и в :

У листопаді 2010 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованих за користування кредитом та пені.

Позов мотивовано тим, що 26 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 , укладено договір про надання споживчого кредиту №11398488000 з Правилами (Договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКГБ «УкрСиббанк».

Відповідно до умов кредитного договору, Позивач надав ОСОБА_2 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 66 700 (шістдесят шість тисяч сімсот) доларів США 00 центів, а ОСОБА_2 зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 26 вересня 2018 року та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 15,50 (п`ятнадцять цілих п`ять десятих) % річних.

Сплата процентів за користування кредитом здійснюється шляхом внесення ануїтетних платежів (сума грошових коштів, що складається з строкових процентів і строкової суми основного боргу та підлягає сплаті). Днем сплати ануїтетного платежу вважається 26 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого ОСОБА_2 зобов`язана сплатити ануїтетний платіж. Відповідно до п. 1.2.10 Кредитного договору розмір щомісячного ануїтетного платежу складає 1 100 (одна тисяча сто) доларів 00 центів США.

В подальшому, 06 лютого 2009 року Позивач та ОСОБА_2 уклали Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11398488000 від 06 лютого 2009 року. Відповідно до Додаткової угоди №1 сторони домовились про наступне:

Для ідентифікації Кредитного договору можуть застосовуватись як номер Кредитного договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11398488000, так і реєстраційний номер Кредитного договору в системі обліку Банку, а саме № 11398488001. При цьому при здійсненні погашення заборгованості за кредитом Сторонами використовується Реєстраційний номер Кредитного договору. 2. Про зміну схеми погашення кредиту. 2.1. Позичальник з дати підписання Додаткової угоди №1 зобов`язується повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетного платежу. Розмір ануїтетного платежу складає 900 (дев`ятсот) доларів США 00 центів США. День сплати ануїтетного платежу 26 число кожного календарного місяця строку кредитування. Відповідно до п. 3.1 Додаткової угоди №1 Перенесення строків виконання зобов`язань ОСОБА_2 зі сплати процентів за Кредитним договором (при цьому на вказане на вказане перенесення не розповсюджуються загальні правила черговості погашення зобов`язанню встановлені Кредитним договором): сплата процентів, нарахованих згідно умов Кредитного договору за використання кредитних коштів в період з 01 грудня 2008 по 31 грудня 2008 року, здійснюється ОСОБА_2 в період з 01 січня 2014 року по 25 грудня 2014 року згідно умов Кредитного договору.

Згідно з п. 3.2. ОСОБА_2 зобов`язана повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 26 вересня 2028 року, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором, Позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 231316 від 26 вересня 2008 року.

Також, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 між Позивачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 231317 від 26 вересня 2008 року.

Відповідно до умов Договорів поруки, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язались відповідати перед Позивачем за виконання ОСОБА_2 її зобов`язань, що виникли із Кредитного договору, в повному обсязі, в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених Кредитним договором. Відповідальність відповідачів є солідарною.

Позивач вказував, що ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором не виконує, тому станом на 18 липня 2011 року (з урахуванням уточненої позовної заяви) заборгованість відповідачів становить 93 448,58 (дев`яносто три тисячі чотириста сорок вісім) доларів США 58 центів, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 744 878,63 (сімсот сорок чотири тисячі вісімсот сімдесят вісім) гривень 63 копійки, з яких:

66 118,29 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 527 028,89 грн - заборгованість за кредитом;

24 277,04 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 193 512,29 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;

262,42 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 2091,73 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом;

2790,83 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 22 245,72 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам.

На підставі викладеного, ПАТ «Укрсиббанк» просило стягнути солідарно з відповідачів зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто на користь на користь ПАТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - солідарно - суми боргу за Договором про надання споживчого кредиту №11398488000 від 26 вересня 2008 року в розмірі 93 448,58 (дев`яносто три тисячі чотириста сорок вісім) доларів США 58 центів, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 744 878 (сімсот сорок чотири тисячі вісімсот сімдесят вісім) гривень 63 копійки, витрати по сплаті судового збору 1700 грн. 00 коп., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 120,00 грн., а всього 746 698 (сімсот сорок шість тисяч шістсот дев`яносто вісім) гривень 63 копійок.

Не погоджуючись із таким рішенням суду в частині стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , остання подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду і відмовити ПАТ «Укрсиббанк» у задоволенні вимоги про солідарне стягнення заборгованості із ОСОБА_1 .

У скарзі посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач пропустив строки звернення з позовом до поручителя, оскільки ОСОБА_2 перестала виконувати свої зобов`язання за кредитним договором ще з 26 жовтня 2008 року, в той час як з позовом банк звернувся у 2010 році.

Також вказує, що суд безпідставно стягнув з апелянта відсотки за користування кредитними коштами за період з 02 листопада 2010 року по 18 липня 2011 року за час розгляду справи в суді.

Рішення суду в частині позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не оскаржується, тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 28 липня 2022 року, 15 вересня 2022 року та 27 вересня 2022 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Від позивача АТ «Укрсиббанк» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача. Представниця ОСОБА_1 - адвокат Чучковська А.В. брала участь у судових засіданнях в апеляційному суді.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що 26 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , укладено договір про надання споживчого кредиту №11398488000 з Правилами (Договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКГБ «УкрСиббанк». (т. 1, а.с. 6)

Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-УІ від 17 вересня 2008 року були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування Банку стало: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк».

Відповідно до умов кредитного договору, Позивач надав Відповідачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 66 700 (шістдесят шість тисяч сімсот) доларів США 00 центів, а ОСОБА_2 зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 26 вересня 2018 року та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 15,50 (п`ятнадцять цілих п`ять десятих) % річних.

Сплата процентів за користування кредитом здійснюється шляхом внесення ануїтетних платежів (сума грошових коштів, що складається з строкових процентів і строкової суми основного боргу та підлягає сплаті). Днем сплати ануїтетного платежу вважається 26 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого ОСОБА_2 зобов`язана сплатити ануїтетний платіж. Відповідно до п. 1.2.10 Кредитного договору розмір щомісячного ануїтетного платежу складає 1 100 (одна тисяча сто) доларів 00 центів США.

В подальшому, 06 лютого 2009 року, Позивач та ОСОБА_2 уклали Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11398488000 від 06 лютого 2009 року. (т. 1, а.с. 17) Відповідно до Додаткової угоди №1 сторони домовились про наступне: для ідентифікації Кредитного договору можуть застосовуватись як номер Кредитного договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11398488000, так і реєстраційний номер Кредитного договору в системі обліку Банку, а саме № 11398488001. При цьому при здійсненні погашення заборгованості за кредитом Сторонами використовується Реєстраційний номер Кредитного договору. 2. Про зміну схеми погашення кредиту. 2.1. Позичальник з дати підписання Додаткової угоди №1 зобов`язується повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетного платежу. Розмір ануїтетного платежу складає 900 (дев`ятсот) доларів США 00 центів США. День сплати ануїтетного платежу 26 число кожного календарного місяця строку кредитування. Відповідно до п. 3.1 Додаткової угоди №1 Перенесення строків виконання зобов`язань ОСОБА_2 зі сплати процентів за Кредитним договором (при цьому на вказане на вказане перенесення не розповсюджуються загальні правила черговості погашення зобов`язанню встановлені Кредитним договором): сплата процентів, нарахованих згідно умов Кредитного договору за використання кредитних коштів в період з 01.12.2008 по 31.12.2008 року, здійснюється Відповідачем-1 в період з 01.01.2014 по 25.12.2014 року згідно умов Кредитного договору.

Згідно з п. 3.2. ОСОБА_2 зобов`язана повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 26 вересня 2028 року, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором, Позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 231316 від 26 вересня 2008 року. (а.с. 7-8)

Відповідно до умов Договору поруки, ОСОБА_1 зобов`язалась відповідати перед Позивачем за виконання ОСОБА_2 її зобов`язань, що виникли із Кредитного договору, в повному обсязі, в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених Кредитним договором.

Посилаючись на невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором, позивач зазначав, що заборгованість відповідачів станом на 18 липня 2011 року становить 93 448,58 (дев`яносто три тисячі чотириста сорок вісім) доларів США 58 центів, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 744 878,63 (сімсот сорок чотири тисячі вісімсот сімдесят вісім) гривень 63 копійки, з яких:

66 118,29 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 527 028,89 грн - заборгованість за кредитом;

24 277,04 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 193 512,29 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;

262,42 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 2091,73 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом;

2790,83 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 липня 2011 року становить 22 245,72 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам.

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог банку щодо солідарного стягнення заборгованості із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції мотивував його тим, що наявність заборгованості та її розмір доведені належними та допустимими доказами, відповідальність боржника та поручителя є солідарною, а відтак, вимоги банку слід задовольнити.

Колегія суддів не може повністю погодитись із зазначеними висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті у відповідній редакції).

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Як видно зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору, цільове призначення кредиту - для особистих потреб позичальника, а саме - споживчих потреб (п. 1.2.6 договору). Тобто, ОСОБА_2 за умовами договору отримала саме споживчий кредит.

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).

Наведені приписи дають підстави виснувати, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень Консультативна рада європейських суддів вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, Велика Палата Верховного Суду відхилила довід касаційної скарги про те, що позивач перед зверненням до суду не виконав вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, і пункту 12 договору про надання споживчого кредиту, не направив досудове повідомлення (вимогу), з огляду на що не набув право на дострокове стягнення коштів за цим договором. Велика Палата Верховного Суду вказала, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту. Враховуючи те, що вимоги кредитора й обов`язки боржника за договором про надання споживчого кредиту у добровільному порядку не були виконані на час ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові погодилася з аргументами суду апеляційної інстанції про наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості.

Наведений висновок не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так : суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Пунктом 1.2.8 кредитного договору визначено, що кінцевим терміном остаточного погашення кредитної заборгованості є 26 вересня 2018 року. Пунктом 3.2 Додаткової угоди №1 сторони змінити строк дії кредитного договору, продовживши його до 26 вересня 2028 року.

У матеріалах справи відсутні докази направлення банком боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення коштів. А відтак, суд доходить висновку, що за кредитним договором не настав термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі, оскільки банк не дотримав установлений порядок дострокового повернення коштів - не направив вимогу про таке повернення.

Заперечуючи проти вимог позивача, ОСОБА_1 посилається на те, що на момент звернення банку до суду із вимогами про стягнення заборгованості, було пропущено шестимісячний строк позовної давності для пред`явлення вимог до поручителя, передбачений п. 5.3 договору поруки.

Так, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній до 19 жовтня 2016 року).

Отже, зі спливом строку, визначеного договором поруки, або зі спливом строку, визначеного законом, порука та відповідне право вимоги кредитора припиняються.

Встановлено, що відповідно до пункту 3.1 договору поруки він «діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до погашення поручителем зобов`язань боржника в рахунок виконання зобов`язань за основним договором».

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). А календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

З огляду на вказане у договорі поруки сторони не встановили її строк у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку треба застосовувати припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у відповідній редакції про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), а також постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

З огляду на вказане позивач реалізував право на пред`явлення вимоги до поручителя шляхом подання позову до суду тільки 02 листопада 2010 року.

У Додатковій угоді №1 сторони погодили, що позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 900 доларів США у день сплати ануїтетних платежів (пункт 2.1). Днем такої сплати сторони визначили 26 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов`язаний сплатити ануїтетний платіж.

Отже, сторони кредитного договору встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує через окремі зобов`язання з внесення однакових платежів відповідного числа кожного місяця протягом строку кредитування. Тому передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитних договорів вносити періодично, слід обчислювати з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу.

Іншими словами, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після спливу шести місяців з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання терміну виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 63)).

За умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 80); постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц).

Отже, з наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що право вимоги про дострокове погашення заборгованості у банку не виникло, строк дії кредитного договору не закінчився. При цьому, у даному випадку банк обмежений шестимісячним строком для пред`явлення вимог до поручителя по кожному строковому платежу.

За таких обставин, враховуючи вимоги закону щодо солідарного стягнення заборгованості із боржника та поручителя, суд доходить висновку, що із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно підлягає стягненню на користь кредитора заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11398488000 від 26 вересня 2008 року за період з 02 квітня 2010 року по 18 липня 2011 року.

Крім цього, позивач не обмежений шестимісячним строком для пред`явлення вимог безпосередньо до боржника, а відтак, із ОСОБА_2 слід також стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11398488000 за період за період з 26 вересня 2008 року до 02 квітня 2010 року.

Із наданого банком розрахунку заборгованості (т. 1, а.с. 94-105) вбачається, що за період з 02 квітня 2010 року по 18 липня 2011 року заборгованість за тілом кредиту становить 1642,14 доларів США, заборгованість по відсотках за користування кредитом - 13 096,24 долари США. За період з 26 вересня 2008 року до 02 квітня 2010 року наявна заборгованість по тілу кредиту - 1137,80 доларів США, заборгованість по відсотках за користування кредитом - 11 184,80 доларів США. І така заборгованість підлягає стягненню на користь позивача.

Підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту у повному розмірі, заявленому банком, відсутні, оскільки, як встановлено із матеріалів справи, право вимоги щодо дострокового повернення кредиту банк у встановленому порядку не реалізував, вимогу боржнику не направив.

У суду відсутні підстави сумніватися у правильності та коректності наданого розрахунку. Доказів на підтвердження відсутності зазначеної заборгованості чи її наявності у іншому розмірі відповідачка суду не надала.

Апеляційний суд також звертає увагу, що посилання ОСОБА_1 на відсутність підстав для стягнення відсотків за користування кредитними коштами за період після подання позовної заяви, є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом, дія кредитного із поданням позовної заяви не закінчилась, право на дострокове стягнення заборгованості не виникло, так як банк не дотримався встановленого законом порядку пред`явлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту.

У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором»; «…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

Суд також враховує, що, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Тому відсутня необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.

Така позиція відповідає викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 723/304/16-ц від 23 жовтня 19 року.

Щодо стягненння пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так,відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України

Згідно з розрахунком заборгованості, пеня за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором складає: пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2091,73 гривень, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по відсотках - 22 245,72 гривень; і ця пеня також підлягає стягненню з боржника та поручителя.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - в частині задоволення солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - скасуванню з ухваленням нового рішення часткове стягнення заборгованості. В задоволенні решти вимог щодо солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2013 року в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути солідарно із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; дата і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Київ; Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; дата і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , м. Київ; Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) на користь публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (рахунок № НОМЕР_3 в АТ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, код 09807750) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11398488000 від 26 вересня 2008 року за період з 02 квітня 2010 року по 18 липня 2011 року:

тіло кредиту - 1642,14 доларів США,

заборгованість по відсотках за користування кредитом - 13 096,24 долари США,

пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2091,73 гривень,

пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по відсотках - 22 245,72 гривень.

Стягнути із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; дата і місце народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Київ; Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (рахунок № НОМЕР_3 в АТ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, код 09807750)заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11398488000 від 26 вересня 2008 року за період з 26 вересня 2008 року до 02 квітня 2010 року:

тіло кредиту - 1137,80 доларів США,

заборгованість по відсотках за користування кредитом - 11 184,80 доларів США.

В задоволенні решти вимог щодо солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 03 жовтня 2022 року.

Головуючий:

Судді: