Рішення

від 28.09.2022 по справі 462/8253/20

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/8253/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,

за участю секретаря судових засідань: Каралюс Т.Р.,

позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_2 : ОСОБА_3 ,

відповідача: ОСОБА_4 ,

представників відповідача ОСОБА_4 : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представника відповідача виконавчого

комітету Львівської міської ради та

третьої особи Львівської міської ради: Шагай О.О.,

представника третьої особи Залізничної

районної адміністрації

Львівської міської ради: Іваненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Львівська міська рада, Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне художнє училище», Профспілковий комітет Львівського державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище», Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради - про визнання недійсним рішення та зняття з реєстрації, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Львівської міської ради, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище», Профспілкового комітету Львівського державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище» - про визнання рішення недійсним та зняття з реєстрації, в якому просили: на виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, що набрало законної сили, визнати рішення №801 від 24.10.2014 року виконавчого комітету Львівської міської ради про надання ордеру на квартиру АДРЕСА_1 недійсним; визнати недійсним рішення громадської комісії з житлових питань при виконкомі від 17.07.2018 р. за №7 про підтвердження чинності ордера за №0004551, який був виданий 30.10.2014 на підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 24.10.2014 р.; зобов`язати відповідальну особу Залізничної районної адміністрації, той хто реєстрував, зняти з реєстрації ОСОБА_4 за адресою проживання: АДРЕСА_2 ; зобов`язати відповідача, відповідальну особу Залізничної районної адміністрації, той, хто знімав їх із реєстрації, відновити їхню, позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , реєстрацію за фактичним місцем їхнього проживання: АДРЕСА_3 , з того дня, коли їх було знято з реєстрації (серпень 2019 р.), оскільки вони незаконно та безпідставно були зняті з реєстрації, оскільки рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08.10.2018 року і досі не вступило у законну силу.

Позовні вимоги мотивують тим, що будинок АДРЕСА_2 знаходиться на балансі третьої особи по даній справі - державного навчального закладу Львівського вищого професійного художнього училища. Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом із їхніми на даний час уже повнолітніми дочками: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , постійно проживають у спірній квартирі АДРЕСА_1 починаючи із 11.01.2008 року. Вселилися у дану квартиру на підставі ордера, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради відповідно до рішення адміністрації та профспілкового комітету Львівського вищого професійного художнього училища після того, як виконавчою службою була звільнена квартира і акт про виселення було надіслано до виконавчого комітету Львівської міської ради, та були постійно зареєстрованими та проживали у даній квартирі до серпня 2019 року. Самовільно даного житла ніколи не займали. Жодного рішення про зняття з реєстрації та виселення їхньої сім`ї адміністрацією та профспілковим комітетом Львівського вищого професійного художнього училища, на балансі котрого знаходиться будинок, не приймалося і такої вимоги до позивачів вони ніколи не заявляли. Позивач ОСОБА_1 , перебуваючи на черзі на отримання житла, особисто ніколи не надавав неправдивих даних, при цьому щорічно поновлюючи необхідні документи і жодних претензій до нього протягом багатьох років щодо незаконності його перебування на квартирному обліку не було. Відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31.12.2013 року у справі №2-73/11 та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 02.07.2014 року ОСОБА_1 було знято із квартирного обліку за надання відомостей, що не відповідають дійсності, було зобов`язано видати ордер ОСОБА_4 на спірну квартиру АДРЕСА_1 . Як вбачається із копії рішення №801 від 24.10.2014 року виконавчого комітету Львівської міської ради саме на підставі цих рішень виконавчий комітет вирішив оформити ордер ОСОБА_4 на сім`ю із двох осіб: на неї та її чоловіка ОСОБА_9 на дану квартиру. Згідно із рішенням від 24.03.2016 року Апеляційного суду Львівської області по цивільній справі №462/73/11 апеляційну скаргу, подану їхньою сім`єю, було задоволено частково та скасовано рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31.12.2013 року в частині зобов`язання виконкому Львівської міської ради надати ордер ОСОБА_4 на спірну квартиру та в цій частині їм було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Таким чином, станом на час вступу у законну силу рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31.12.2013 року, тобто станом на 24.03.2016 року вже фактично нечинним було рішення виконкому Львівської міської ради про видачу ордера ОСОБА_4 на спірну квартиру на сім`ю із двох осіб, оскільки рішення суду, яке було підставою для видачі ордера сім`ї позивачів, було скасованим, як незаконне. Вказують, що у грудні 2017 року вперше почули, що сім`ї ОСОБА_10 видано ордер на спірну квартиру; до 26.01.2018 року не знали про прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради оскаржуваного рішення від 24.10.2014 року за №801, - тому змушені звернутися до суду та просити поновити їм строк для подання позовної заяви про визнання рішення №801 недійсним. Звертають увагу, що при видачі ордера ОСОБА_4 не був врахований факт забезпечення житлом її сина ОСОБА_11 , котрий у власності має житловий будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 193,6 кв.м., придбаний у 1997 році, тому сім`я ОСОБА_4 не потребує житла. У рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.10.2014 №801 зазначено про те, що у будинку АДРЕСА_5 , де всього проживають та зареєстровані 7 осіб, залишаються проживати син ОСОБА_12 , невістка ОСОБА_13 , онука ОСОБА_14 , син ОСОБА_15 , невістка ОСОБА_16 , що не відповідає дійсності, оскільки на час прийняття зазначеного рішення, син ОСОБА_12 із дружиною та дочкою проживають за адресою: АДРЕСА_4 , невістка ОСОБА_16 розлучена із ОСОБА_17 , знята з реєстрації та не проживає за даною. У липні 2018 року громадською комісією з житлових питань при виконкомі Львівської міської ради, всупереч рішенню Апеляційного суду Львівської області від 24.03.2016 року, було підтверджено чинність ордера сім`ї Тигач на спірну квартиру станом на 20.07.2018 року, що в подальшому призвело до того, що ОСОБА_4 , ОСОБА_9 без згоди позивачів та не маючи рішення адміністрації та профкому Львівського вищого професійного художнього училища були зареєстровані за адресою їхнього місця проживання: АДРЕСА_3 . При цьому, єдиною підставою для реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_9 було саме рішення громадської комісії від 17.07.2018 р. за №7, що носить лише рекомендаційний характер та не може бути підставою для продовження ордера. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Проте неправомірні дії посадових осіб Львівської міської ради призвели до того, що у квартирі зареєстровано дві чужі сім`ї. Неправомірні дії посадових осіб виконкому міської ради заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам сім`ї позивачів, а саме праву на недоторканість житла. Позивачі тривалий час змушені оплачувати за житлово-комунальні послуги в повному розмірі, оскільки продовжують проживати у даній квартирі без реєстрації. Іншого житла, крім даної квартири у їхньої сім`ї не було і немає. Відтак, вони змушені звернутися із даним позовом до суду, щоб захистити свої порушені житлові та майнові права. Просять позов задовольнити.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_2 адвокат Мацієвська А.І. /т.1 а.с.29/ позовні вимоги підтримали із підстав, аналогічних викладеним у фабулі позовної заяви, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Арутюнової Н.Ф. подано до суду відзив на позовну заяву /т.1 а.с.76-80/. Заперечення проти пред`явлених позовних вимог обґрунтовані наступним. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31.12.2013 року по справі №2-73/11 визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.08.2004 р. №765 «про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік»; визнано незаконним та скасовано спільне рішення адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та профспілкового комітету ЛВПХЛ від 30.09.2005 р. (протокол №12) в частині включення під №16 ОСОБА_1 та ОСОБА_18 у контрольний список працівників ЛВПХЛ для отримання житла; визнано незаконним та скасовано рішення спільного засідання адміністрації ЛВПХЛ та профспілкового комітету ЛВПХЛ від 19.03.2007 р. (протокол №2) «про виділення черговику №3 ОСОБА_1 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,4 кв.м. на сім`ю із чотирьох осіб зі зняттям із квартирного обліку»; визнано переважне право за ОСОБА_4 та ОСОБА_9 на надання їм квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язано виконавчий комітет Львівської міської ради видати ордер на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_9 . Дана справа неодноразово розглядалась судами усіх інстанцій. Останнім рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24.03.2016 року, котре залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.10.2016 року, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31.12.2013 року в частині зобов`язання виконавчого комітету Львівської міської ради видати ордер на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_9 - скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог щодо видачі ордера на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_9 відмовлено; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Згідно із рішеннями цих судів, які вступили в законну силу, за ОСОБА_4 та ОСОБА_9 визнано переважне право на надання їм кв. АДРЕСА_1 . Залізничний районний суд м. Львова у своєму рішенні від 31.12.2013 року по справі №2-73/11 прийшов до висновку, що ОСОБА_4 та ОСОБА_9 правомірно перебували в контрольних списках на отримання житла із 07.08.2002 р. на підставі наказу Департаменту житлового господарства Львівської міської ради, а на квартирний облік зараховані із 29.12.2004р. згідно рішення виконкому Львівської міської ради від 31.07.2009 р. Відповідач ОСОБА_1 прийнятий на роботу 13.09.2002 р. У той час, коли його було зараховано на роботу у Львівському вищому професійному художньому училищі, квартири вже були розприділені. На даний час, позивачі у даній справі у контрольних списках не числяться. Враховуючи встановлені обставини, Залізничний районний суд м. Львова у рішенні від 31.12.2013 року дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_1 при поданні ним заяви про взяття його на квартирний облік були повідомлені відомості, що не відповідають дійсності, за відсутності яких, йому мало бути відмовлено у взятті на облік. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29.01.2009 р., котре залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21.05.2009 р. та ухвалою Верховного Суду України від 29.04.2010 р., визнано ордер №003299 на кв. АДРЕСА_1 , виданого сім`ї ОСОБА_19 , - недійсним. Таким чином, ОСОБА_1 та члени його сім`ї не є належними позивачами у даній справі, оскільки не мають жодного відношення до ордеру на кв. АДРЕСА_1 , що виданий ОСОБА_4 , оскільки ордер на квартиру АДРЕСА_6 , виданий ОСОБА_1 , - визнаний недійсним усіма судовими інстанціями. ОСОБА_20 включений у чергу на надання йому іншої квартири. Відтак, незалежно від того, кому видано на даний час ордер на спірну квартиру, відповідачці чи будь-якій іншій особі, ОСОБА_1 не має права на цю квартиру. ОСОБА_4 використала своє переважне право на спірну квартиру та на підставі виданого на її ім`я виконавчим комітетом Львівської міської ради ордера на житлове приміщення зареєструвалась у кв. АДРЕСА_1 , однак, реалізувати своє право на проживання у даній квартирі не змогла, оскільки у ній і по даний час незаконно проживає ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю. Зважаючи на те, що сім`я ОСОБА_10 не змогла реалізувати своє право на проживання у спірній квартирі, у серпні 2017 року ОСОБА_4 , ОСОБА_9 звернулися до суду зі позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та просили виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації за вказаною адресою. На даний час, дана справа перебуває на розгляді Львівського апеляційного суду. Також звертає увагу суду на те, що позивач звернувся до суду із позовом поза межами визначеного законом трирічного строку позовної давності. Із огляду на вищевикладене, просить суд відмовити у даному позові, оскільки такий поданий поза межами визначеного законом строку позовної давності та є повністю безпідставним.

Відповідач ОСОБА_4 та її представники адвокати Арутюнова Н.Ф. і Зубашевський Н.П /т.1 а.с.63, 155/ у судовому засіданні проти задоволення позову заперечили з підстав наведених у відзиві, просили відмовити у позові за безпідставністю позовних вимог.

Представник відповідача Виконавчого комітету Львівської міської ради, яка одночасно здійснює представництво третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Львівської міської ради ОСОБА_21 /т.1 а.с.156, 210, 212/ у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила.

Представник третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору- Залізничноїрайонної адміністраціїЛьвівської міськоїради -/т.1а.с.139,т.2а.с.1/ ОСОБА_22 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила.

Суд,ухвалив проводитирозгляд справиза відсутностіпозивачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,які подалиспільну заявупо розглядсправи заїх відсутність,позов підтримали/т.1а.с.131/та завідсутностіпредставниківтретіх осіб,які незаявляють самостійнихпозовних вимогщодо предметаспору - Державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище» та Профспілкового комітету Львівського державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище», які в судові засідання жодного разу не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.10.2014 року за №801 «Про видачу ордера черговику за місцем проживання за контрольним списком Львівського професійного художнього ліцею», «керуючись Житловим кодексом України, Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31.12.2013 (у справі №2-73/11) та ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 02.07.2014 виконавчий комітет вирішив: 1. Оформити ордер: ОСОБА_4 - яка працювала у Львівському професійному художньому ліцеї з 1971 року по 2002 рік, черговику Львівської міської ради з 29.12.2004 №21856, у контрольному списку за місцем праці у Львівському професійному художньому ліцеї №5 на квартиру АДРЕСА_7 (заг. пл. 51,0 кв.м), що складається з двох кімнат (житл. пл. 29,4 кв.м), кухні та комунальних вигод у будинку АДРЕСА_8 , на сім`ю з 2-х осіб (вона, чоловік ОСОБА_9 ). Проживає та зареєстрована з 1996 року у квартирі АДРЕСА_9 (заг. пл. 59,1 кв.м), що складається з трьох кімнат (житл. пл. 34,6 кв.м), кухні та комунальних вигод, у будинку АДРЕСА_5 , де всього проживають та зареєстровані 7 осіб. Залишаються проживати син ОСОБА_12 1963 р.н., невістка ОСОБА_13 1971 р.н., онука ОСОБА_14 2003 р.н., син ОСОБА_15 1974 р.н., невістка ОСОБА_16 1976 р.н. Квартира АДРЕСА_7 на АДРЕСА_8 передана професійному художньому ліцею згідно з розрахунком на 05.10.2005 №1.4-159 (після проведення реконструкції). З квартирного обліку ОСОБА_4 та ОСОБА_23 зняти».

На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Львівської міської ради 30.10.2014 року ОСОБА_4 було видано ордер на зазначене житлове приміщення серії А-1 №0004551.

Відповідно до наказу департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 20.11.2017 року №530 «Про зняття з квартирного обліку», знято ОСОБА_1 з квартирного обліку у Львівській міській раді з 06.08.2004 за №20216 та виключено зі списку для першочергового надання житла з 06.08.2004 за №4753 (педагогічний працівник). Залишено на квартирному обліку ОСОБА_1 з 21.09.2016 за №26864 та у списку для першочергового надання житла, як учасника бойових дій (АТО) з 21.09.2016 з сім`єю 4 особи: він, дружина, 2 доньки - 1995 та 1997 р.н).

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові КЦС ВС від 26 лютого 2020року у справі №462/3540/17 провадження № 61-10927св19 зазначено наступні фактичні обставини, встановлені судами.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_9 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського професійного художнього ліцею, Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 6 серпня 2004 року №765 про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік; визнано незаконним та скасовано спільне рішення адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 30 вересня 2005 року (протокол №12) в частині включення під №16 ОСОБА_1 та ОСОБА_18 в контрольний список працівників Львівського професійного художнього ліцею для отримання житла; визнано незаконним та скасовано рішення спільного засідання адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 19 березня 2007 року (протокол №2) про виділення черговику №3 ОСОБА_1 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 29,4 кв.м на сім`ю з чотирьох осіб зі зняттям з квартирного обліку; визнано переважне право за ОСОБА_4 та ОСОБА_9 на надання їм спірної квартири; зобов`язано Виконавчий комітет Львівської міської ради видати ордер на цю квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Виконавчого комітету Львівської міської ради видати ордер на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_9 скасовано, ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року залишено без змін.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_4 мала переваги на отримання житла за місцем праці перед ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2009 року залишено без змін рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2009 року, яким визнано недійсним ордер №003293 на квартиру АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , оскільки його було видано внаслідок неправомірних дій службових осіб міськвиконкому всупереч забороні у зв`язку з накладенням судом арешту на спірну квартиру.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_9 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського професійного художнього ліцею, Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, визнання переважного права на надання квартири та виселення, встановив, що ОСОБА_1 при поданні заяви про взяття його на квартирний облік повідомив відомості, які не відповідають дійсності, за відсутності яких йому було би відмовлено у взятті на облік. Оскільки рішення про включення ОСОБА_1 до контрольного списку та зарахування на квартирний облік є незаконними, на квартирному обліку члени сім`ї ОСОБА_1 , на яких було також виділено спірну квартиру, не перебували, спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 19 березня 2007 року про виділення черговику ОСОБА_1 спірної квартири є незаконним.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року у справі №462/73/11 провадження № 6-7843св15 суд зазначив про те, що при визнанні незаконними рішень, якими відповідача взято на облік, включено в контрольні списки та виділено йому квартиру, у позивачів зміниться черговість, яка має дотримуватись при забезпеченні їх житлом по місцю роботи.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року у справі №462/72/11 провадження № 6-11742св16 суд касаційної інстанції погодився із судами попередніх інстанцій, котрі дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 має переважне перед ОСОБА_1 право на отримання житла, оскільки вона працювала у Львівському вищому професійному художньому училищі з 1971 року по 2002 рік, тобто 41 рік, та у 1986 році була нагороджена медаллю «Ветеран праці», а ОСОБА_1 працює у цьому училищі з 2002 року.

Таким чином, позивачі по даній справі оскаржують законність права ОСОБА_4 на користування спірним житлом, прагнуть одержати судовий захист, водночас за відсутності у них будь-яких оформлених прав щодо вказаного житла.

При вирішенні спору принципове значення має наявність в особи права на звернення до суду з відповідним позовом, тобто чи належить позивач до кола осіб, наділених правом на оскарження відповідних спірних рішень.

У постанові від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц ВП ВС зазначає, що навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.

При цьому, позивачі не являються власниками спірного житла, переважне право на надання котрого визнано за відповідачкою ОСОБА_4 ..

Статтями 58, 59 ЖК України визначені підстави і порядок видачі ордера та визнання ордера на жиле приміщення недійсним. Зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами таких, що не відповідають дійсності, відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Ордер на жиле приміщення з огляду на його видачу на зайняте жиле приміщення може бути визнаним недійсним лише у випадку, якщо особа, яка фактично проживає у приміщенні, зайняла його на законних підставах.

До зазначених правових висновків прийшов ВС України у постанові від 10.06.2015 року у справі № 6-83цс15.

При цьому, зі огляду на вищезазначені встановлені судами фактичні обставини в рішеннях, котрі набрали законної сили, вважати, що позивачі зайняли спірне житло на законних підставах, вселилися до спірної квартири та проживають у ній у спосіб, який передбачено законом, - не вбачається можливим.

Крім цього, згідно пред`явлених вимог позивачі просять на виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, що набрало законної сили, визнати рішення №801 від 24.10.2014 року виконавчого комітету Львівської міської ради про надання ордеру на квартиру АДРЕСА_1 недійсним. Адже, як стверджують позивачі, рішення Залізничного районногосуду м.Львова від31грудня 2013року,яке булопідставою длявидачі ордерана спірнуквартиру ОСОБА_4 ,було вподальшому скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, згідно з котрим позовні вимоги залишилися задоволеними в меншому розмірі.

Разом із тим, згідно п. 4 ч. 1 ст. 444 ЦПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Згідно п.4ч.2ст.444ЦПК України,якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 р. №13- рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала (постанова КЦС ВС від 27.02.2019 року у справі №757/4906/15-ц).

Як наголошено в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30.01.2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Тому для усунення наслідків, які можуть виникнути внаслідок повного чи часткового виконання у подальшому скасованого чи зміненого рішення, у законодавстві запроваджений інститут повороту виконання.

Поворот виконання пов`язаний із рядом юридичних фактів: відміна раніше ухваленого і виконаного рішення, яке набрало законної сили; набрання чинності новим рішенням суду (рішенням про повну або часткову відмову у задоволенні позову, ухвалою про залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі). Первісною основою для повороту виконання є скасування рішення про присудження чи зобов`язання вчинити певну дію або утриматися від її вчинення, яке стало підставою для видачі виконавчого документа, котрий повністю або частково виконаний. Для застосування норми про поворот виконання потрібним також є скасування рішення і залишення позову без задоволення, задоволення позову частково, закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Підставою для подання заяви про поворот виконання є випадки, коли суд, який переглядав справу або заново її вирішував, не мав відомостей про повне або часткове виконання рішення, яке було скасоване чи змінене, або залишив це питання поза увагою.

Проте позивачі не звернулися до суду із заявою про поворот виконання рішення.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним. (Постанова ВП ВС від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц)

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. (Постанова КГС ВС від 25.05.2018 року у справі №910/23488/17).

Реалізуючи визначене у ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. (Постанова КГС ВС від 31.10.2019 року у справі №916/1134/18)

Між тим, свобода вибору способу захисту позивачем не є абсолютною. Як неодноразово наголошувалося у судовій практиці, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови ВП ВС від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16).

Аналіз чинних положень процесуальних кодексів й усталеної судової практики дає змогу дійти висновку, що спосіб захисту права, який обирає позивач, має відповідати таким критеріям: 1) законність; 2) ефективність; 3) належність; 4) співмірність (пропорційність). У протилежному випадку - в застосуванні обраного позивачем способу захисту судом має бути відмовлено (повністю чи частково).

Як вказується у п. 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р., засіб захисту, який вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Ефективний спосіб захисту виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не призводить до необхідності повторного звернення до суду, оскільки мета захисту досягається за допомогою примусового виконання судового рішення, в якому він передбачений. (Постанова ВСУ від 16.09.2015 року у справі №826/4418/14).

За таких обставин, відсутні підстави для застосування обраного позивачами способу захисту.

Суд також звертає увагу на те, що поряд із пред`явленням позивачами вимог про зобов`язання відповідальної особи Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради зняти з реєстрації за вказаною адресою відповідачку та відновити реєстрацію позивачів за фактичним місцем їхнього проживання, - районна адміністрація місцевої ради залучена позивачами в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмета спору, а не належного відповідача по даній справі щодо зазначених позовних вимог.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

У постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 12.04.2021 у справі №564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18) ВС зазначив про те, що неналежними сторонами є особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки ВП ВС у постанові від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 40 постанови ВП ВС від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц).

На цьому наголосив КЦС ВС у постанові 07.10.2020 року у справі №705/3876/18 провадження № 61-697св20.

Вказані правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду: від 19.08.2020 року у справі №639/6295/16-ц (провадження № 61-36683св18); від 14.07.2020 року у справі №686/23977/18 (провадження № 61-17715св19); від 08.07.2020 року у справі № 612/808/18 (провадження № 61-15537св19).

Таким чином, з`ясувавши характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), можливості порушення прав позивачів та їх захисту в обраний ними спосіб; чи є відновлення становища, що існувало до можливого порушення права, тим правовим способом, що не лише ефективно захистить цивільний інтерес позивачів, а й буде адекватним та пропорційно збалансованим з негативними наслідками для відповідачів та інших осіб, з`ясувавши характер, суть та підстави заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, давши належну правову оцінку долученим доказам у їх сукупності, суд прийшов до переконання про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Що стосується зробленої заяви представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Зубашевським Н.П. /т.1 а.с.52-54/ про застосування строків позовної давності при зверненні із позовом до суду, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Із матеріалів цивільної справи №462/3539/17 за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне художнє училище» про виселення та зняття з реєстрації, вбачається, що про оскаржуване рішення щодо оформлення ордера на спірну квартиру за ОСОБА_4 позивач мав можливість та довідався у вересні-жовтні 2017 року. Зазначене слідує із матеріалів позовної заяви Львівської міської ради від 03.08.2017 №2901/вих-679, відзиву на позов у порядку ст. 178 ЦПК України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 від 28.12.2017, заяви ОСОБА_1 міському голові м. Львова від 26.02.2018 р. вх. №3-Г-18/20-25.

Доводи позивачів про те, що до грудня 2017 року чи 26.01.2018 року вони не знали про порушення своїх прав є необґрунтованими, оскільки позивачі об`єктивно мали можливість знати про обставини порушення своїх прав у вересні-жовтні 2017 року, що із огляду на частину першу статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності, проте пунктом 12 у розділі Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою поширенню коронавірусної хвороби (СОVID19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину, який діє з 12 березня 2020 року і по теперішній час, а тому суд дійшов висновку про те, що позивачі не пропустили строк позовної давності.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Беручи до уваги, що у задоволенні позову відмовлено повністю, відповідач не подав докази про розмір витрат у зв`язку із розглядом справи, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат між сторонами.

Керуючись ст. 2, 4, 11, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 264, 265,268 ЦПК України, ст. 9, 42, 43, 53, 58, 59 ЖК України, суд

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Львівська міська рада, Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне художнє училище», Профспілковий комітет Львівського державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище», Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради - про визнання недійсним рішення та зняття з реєстрації - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку, передбаченому ст. 354, 355 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складений 04 жовтня 2022 року.

Суддя: Бориславський Ю. Л.