Постанова

від 04.05.2023 по справі 462/8253/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/8253/20 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.

Провадження № 22-ц/811/2760/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 року м.Львів

Справа № 462/8253/20

Провадження № 22ц/811/2760/22

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 28 вересня 2022 року у складі судді Бориславського Ю.Л., у справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, з участю третіх осіб: Львівської міської ради, Державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище», Профспілкового комітету Львівського державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище», Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним рішення та зняття з реєстрації, -

встановив:

28 грудня 2020 року ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 звернулися до суду з цим позовом. Позовні вимоги мотивують тим, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі третьої особи по даній справі - Державного навчального закладу Львівського вищого професійного художнього училища. Позивачі, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 разом із їхніми на даний час уже повнолітніми дочками: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , постійно проживають у спірній квартирі АДРЕСА_2 зазначеного будинку, починаючи із 11 січня 2008 року. Вони вселилися у вказану квартиру на підставі ордера, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради відповідно до рішення адміністрації та профспілкового комітету Львівського вищого професійного художнього училища після того, як виконавчою службою була звільнена квартира і акт про виселення було надіслано до Виконавчого комітету Львівської міської ради. Вони були постійно зареєстрованими та проживали у зазначеній квартирі до серпня 2019 року. Самовільно даного житла вони ніколи не займали. Жодного рішення про зняття з реєстрації та виселення їхньої сім`ї адміністрацією та профспілковим комітетом Львівського вищого професійного художнього училища, на балансі котрого знаходиться будинок, не приймалося і такої вимоги до позивачів вони ніколи не заявляли. Позивач ОСОБА_6 , перебуваючи на черзі на отримання житла, особисто ніколи не надавав неправдивих даних, при цьому, щорічно поновлював необхідні документи і жодних зауважень до нього протягом багатьох років щодо незаконності його перебування на квартирному обліку не було. Відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у справі №2-73/11 та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 2 липня 2014 року ОСОБА_6 знято із квартирного обліку через надання відомостей, що не відповідають дійсності, було зобов`язано видати ордер ОСОБА_3 на спірну квартиру. Згідно рішення №801 від 24 жовтня 2014 року Виконавчого комітету Львівської міської ради саме на підставі цих рішень виконавчий комітет вирішив оформити ордер ОСОБА_3 на сім`ю із двох осіб: на неї та її чоловіка ОСОБА_9 на спірну квартиру. Згідно із рішенням від 24 березня 2016 року Апеляційного суду Львівської області по цивільній справі №462/73/11 апеляційну скаргу, подану їх сім`єю, було задоволено частково та скасовано рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року в частині зобов`язання Виконкому Львівської міської ради видати ордер ОСОБА_3 на спірну квартиру та в цій частині було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Таким чином, станом на час вступу у законну силу рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року (24 березня 2016 року) вже фактично нечинним було рішення Виконкому Львівської міської ради про видачу ордера ОСОБА_3 на спірну квартиру на сім`ю із двох осіб, оскільки рішення суду, яке було підставою для видачі ордера сім`ї позивачів, було скасованим, як незаконне. Вказують, що у грудні 2017 року вперше почули, що сім`ї ОСОБА_9 видано ордер на спірну квартиру; до 26 січня 2018 року не знали про прийняття Виконавчим комітетом Львівської міської ради оскаржуваного рішення від 24 жовтня 2014 року за №801. Тому вони змушені звернутися до суду та просять поновити їм строк для подання позову про визнання рішення №801 недійсним. Звертають увагу, що при видачі ордера ОСОБА_3 не був врахований факт забезпечення житлом її сина ОСОБА_11 , який має у власності житловий будинок АДРЕСА_3 загальною площею 193,6 кв.м, придбаний у 1997 році. Тому сім`я ОСОБА_3 не потребує житла. У рішенні Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року №801 зазначено про те, що у будинку АДРЕСА_4 , де всього проживають та зареєстровані 7 осіб, залишаються проживати син ОСОБА_12 , невістка ОСОБА_13 , онука ОСОБА_14 , син ОСОБА_15 , невістка ОСОБА_16 , що не відповідає дійсності, оскільки на час прийняття зазначеного рішення, син ОСОБА_12 із дружиною та дочкою проживають за адресою: АДРЕСА_3 , невістка ОСОБА_16 розлучена із ОСОБА_17 , знята з реєстрації та не проживає за даною адресою. У липні 2018 року громадською комісією з житлових питань при Виконкомі Львівської міської ради, всупереч рішенню Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, було підтверджено чинність ордера сім`ї ОСОБА_9 на спірну квартиру станом на 20 липня 2018 року, що надалі призвело до того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_9 без згоди позивачів та, не маючи рішення адміністрації та профкому Львівського вищого професійного художнього училища, були зареєстровані за адресою їхнього місця проживання: АДРЕСА_5 . При цьому, єдиною підставою для реєстрації ОСОБА_3 і ОСОБА_9 було саме рішення громадської комісії від 17 липня 2018 року за №7, що носить лише рекомендаційний характер та не може бути підставою для продовження ордера. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Проте неправомірні дії посадових осіб Львівської міської ради призвели до того, що у квартирі зареєстровано дві чужі сім`ї. Неправомірні дії посадових осіб виконкому міської ради заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам сім`ї позивачів щодо недоторканності житла. Позивачі тривалий час змушенісплачувати за житлово-комунальні послуги в повному розмірі, оскільки продовжують проживати у спірній квартирі без реєстрації. Іншого житла вони не мали і не мають. Просять позов задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_6 . Вважає рішення незаконним, у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним та встановленим обставинам справи. Просить рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов, посилаючись на доводи позовної заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року за №801 «Про видачу ордера черговику за місцем проживання за контрольним списком Львівського професійного художнього ліцею» відповідно до ЖК України, Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року (у справі №2-73/11) та ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 2 липня 2014року Виконавчий комітет вирішив: оформити ордер ОСОБА_3 , яка працювала у Львівському професійному художньому ліцеї з 1971 року по 2002 рік, черговику Львівської міської ради з 29 грудня 2004 року №21856, у контрольному списку за місцем праці у Львівському професійному художньому ліцеї №5 на квартиру АДРЕСА_6 , що складається з двох кімнат (житлова площа 29,4 кв.м), кухні та комунальних вигод у будинку АДРЕСА_7 . ОСОБА_3 проживає та зареєстрована з 1996 року у квартирі АДРЕСА_8 , де всього проживають та зареєстровані 7 осіб. Квартира АДРЕСА_2 на АДРЕСА_7 передана професійному художньому ліцею згідно з розрахунком на 5 жовтня 2005 року №1.4-159 (після проведення реконструкції). Знято з квартирного обліку ОСОБА_3 та ОСОБА_9 .

Згідно цього рішення Виконавчим комітетом Львівської міської ради 30 жовтня 2014 року ОСОБА_3 видано ордер Серії А-1 №0004551 на спірне житлове приміщення.

Відповідно до наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 20 листопада 2017 року №530 «Про зняття з квартирного обліку», ОСОБА_6 знято з квартирного обліку у Львівській міській раді з 6 серпня 2004 року за №20216 та виключено зі списку для першочергового надання житла за №4753 (педагогічний працівник). Залишено на квартирному обліку ОСОБА_6 з 21 вересня 2016 року за №26864 та у списку для першочергового надання житла, як учасника бойових дій (АТО) з 21 вересня 2016 року з сім`єю з 4 осіб (він, дружина, 2 доньки - 1995 та 1997 років народження).

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_9 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського професійного художнього ліцею, Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею, ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , з участю третьої особи: органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 6 серпня 2004 року №765 про зарахування ОСОБА_6 на квартирний облік; визнано незаконним та скасовано спільне рішення адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 30 вересня 2005 року (протокол №12) в частині включення під №16 ОСОБА_6 та ОСОБА_18 в контрольний список працівників Львівського професійного художнього ліцею для отримання житла; визнано незаконним та скасовано рішення спільного засідання адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та Профспілкового комітету цього ліцею від 19 березня 2007 року (протокол №2) про виділення черговику №3 ОСОБА_6 двокімнатної квартири АДРЕСА_9 житловою площею 29,4 кв.м на сім`ю з чотирьох осіб зі зняттям з квартирного обліку; визнано переважне право за ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на надання їм спірної квартири; зобов`язано Виконавчий комітет Львівської міської ради видати ордер на цю квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_9 .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Виконавчого комітету Львівської міської ради видати ордер на спірну квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_9 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року залишено без змін.

Рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 мала переваги на отримання житла за місцем праці перед ОСОБА_6 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2009 року, визнано недійсним ордер №003293 на квартиру АДРЕСА_9 , виданий ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , оскільки його видано внаслідок неправомірних дій службових осіб міськвиконкому всупереч забороні у зв`язку з накладенням судом арешту на спірну квартиру.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_9 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського професійного художнього ліцею, Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею, ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , з участю третьої особи: Органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради, спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, визнання переважного права на надання квартири та виселення, встановлено, що ОСОБА_6 при поданні заяви про взяття його на квартирний облік повідомив відомості, які не відповідають дійсності, за відсутності яких йому було б відмовлено у взятті на облік. Оскільки рішення про включення ОСОБА_6 до контрольного списку та зарахування на квартирний облік є незаконними, на квартирному обліку члени сім`ї ОСОБА_6 , на яких було також виділено спірну квартиру, не перебували, спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 19 березня 2007 року про виділення черговику ОСОБА_6 спірної квартири є незаконним.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року у справі №462/73/11, при визнанні незаконними рішень, якими відповідача взято на облік, включено в контрольні списки та виділено йому квартиру, у позивачів зміниться черговість, яка має дотримуватись при забезпеченні їх житлом по місцю роботи.

Із ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року у справі №462/72/11 вбачається, що суд касаційної інстанції погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій, якими встановлено, що ОСОБА_3 має переважне перед ОСОБА_6 право на отримання житла, оскільки вона працювала у Львівському вищому професійному художньому училищі з 1971 року по 2002 рік, тобто 41 рік, та у 1986 році була нагороджена медаллю «Ветеран праці», а ОСОБА_6 працює у цьому училищі з 2002 року.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.

Судом встановлено, що позивачі не є власниками спірного житла, переважне право на надання такого визнано за ОСОБА_3 .

Згідно із ст.ст. 58, 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами таких, що не відповідають дійсності, відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Ордер на жиле приміщення з огляду на його видачу на зайняте жиле приміщення може бути визнаним недійсним лише у випадку, якщо особа, яка фактично проживає у приміщенні, зайняла його на законних підставах.

Позивачі у своїй позовній заяві посилаються на рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, яким визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №801 від 24 жовтня 2014 року про надання ордера на квартиру АДРЕСА_9 . Стверджують, що рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року, яке було підставою для видачі ордера на спірну квартиру ОСОБА_3 , скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року.

Згідно із ст. 444 ЦПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13- рп/2011 у справі за зверненням військової частини НОМЕР_1 щодо офіційного тлумачення положення п. 28 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала (постанова Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №757/4906/15-ц).

Згідно із рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30 січня 2003 року правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Тому для усунення наслідків, які можуть виникнути внаслідок повного чи часткового виконання у подальшому скасованого чи зміненого рішення, у законодавстві запроваджений інститут повороту виконання.

Поворот виконання пов`язаний із рядом юридичних фактів: відміна раніше ухваленого і виконаного рішення, яке набрало законної сили; набрання чинності новим рішенням суду (рішенням про повну або часткову відмову у задоволенні позову, ухвалою про залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі). Первісною основою для повороту виконання є скасування рішення про присудження чи зобов`язання вчинити певну дію або утриматися від її вчинення, яке стало підставою для видачі виконавчого документа, котрий повністю або частково виконаний. Для застосування норми про поворот виконання потрібним також є скасування рішення і залишення позову без задоволення, задоволення позову частково, закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Підставою для подання заяви про поворот виконання є випадки, коли суд, який переглядав справу або заново її вирішував, не мав відомостей про повне або часткове виконання рішення, яке було скасоване чи змінене, або залишив це питання поза увагою.

Позивачі не зверталися до суду із заявою про поворот виконання рішення.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Згідно із постановою цього суду від 25 травня 2018 року у справі №910/23488/17 спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 свобода вибору способу захисту позивачем не є абсолютною. Як неодноразово наголошувалося у судовій практиці, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Спосіб захисту права, який обирає позивач, має відповідати таким критеріям: законність; ефективність; належність; співмірність (пропорційність). У протилежному випадку - в застосуванні обраного позивачем способу захисту судом має бути відмовлено (повністю чи частково).

Позивачі звернулися до суду з вимогою про зобов`язання Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради зняти з реєстрації за вказаною адресою відповідача та відновити реєстрацію позивачів за фактичним місцем їхнього проживання. Районна адміністрація місцевої ради залучена позивачами в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а не належного відповідача по даній справі щодо зазначених позовних вимог.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі №564/2227/17 неналежними сторонами є особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в позові.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги, та не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 9 травня 2023 року.

Головуючий

Судді