Ухвала

від 29.09.2023 по справі 462/8253/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

29 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 462/8253/20

провадження № 61-8351св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: ОСОБА_5 , виконавчий комітет Львівської міської ради,

треті особи: Львівська міська рада, Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне художнє училище», профспілковий комітет Львівського державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище», Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 вересня 2022 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: Львівська міська рада, Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне художнє училище» (далі - ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище», профспілковий комітет Львівського державного навчального закладу «Львівське вище професійне художнє училище», Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, про визнання недійсним рішення та зняття з реєстрації.

Позов мотивований тим, що з 11 січня 2008 року вони постійно проживають у квартирі АДРЕСА_1 , в яку вселились на підставі ордера, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради. До серпня 2019 року вони були зареєстровані у вказаній квартирі. Жодного рішення про зняття їх з реєстрації та виселення адміністрацією та профспілковим комітетом ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище» не приймалося і такої вимоги до них вони ніколи не заявляли. ОСОБА_1 , перебуваючи на черзі на отримання житла, особисто ніколи не надавав неправдивих відомостей, щорічно поновлював необхідні документи, жодних зауважень до нього протягом багатьох років щодо незаконності його перебування на квартирному обліку не було.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у цивільній справі №2-73/11 знято ОСОБА_1 з квартирного обліку через надання відомостей, що не відповідають дійсності, а також зобов`язано виконавчий комітет Львівської міської ради видати ордер ОСОБА_5 на спірну квартиру.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року № 801 видано ОСОБА_5 ордер на сім`ю із двох осіб: на неї та її чоловіка ОСОБА_6 , ордер на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року частково задоволено їх апеляційну скаргу та скасовано рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року в частині зобов`язання виконавчого комітету Львівської міської ради видати ордер на спірну квартиру ОСОБА_5 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Таким чином, рішення про видачу ордера ОСОБА_5 є фактично нечинним, оскільки рішення суду, яке було підставою для видачі ордера, скасовано як незаконне.

У серпні 2017 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до них, у якому просили виселити їх з спірної квартири та зняти з реєстрації за вказаною адресою. У грудні 2017 року відбулося перше судове засідання в межах розгляду цієї справи та їм лише тоді стало відомо про наявність ордера, виданого ОСОБА_5 , а 26 січня 2018 року вони дізнались про прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради оскаржуваного рішення від 24 жовтня 2014 року за № 801.

При видачі ордера ОСОБА_5 не був врахований факт забезпечення житлом її сина ОСОБА_7 , який має у власності житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 193,6 кв. м, придбаний у 1997 році, відтак сім`я ОСОБА_5 не потребує житла. Крім того, у рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року № 801 зазначено недостовірну інформацію щодо кількості осіб, які залишились проживати у квартирі, в якій була зареєстрована ОСОБА_5 .

У липні 2018 року громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті Львівської міської ради, всупереч рішенню Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, було підтверджено чинність ордера, виданого сім`ї ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , станом на 20 липня 2018 року, що надалі призвело до того, що вона зі своїм чоловіком без згоди позивачів та, не маючи рішення адміністрації та профкому ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище», були зареєстровані у спірній квартирі. При цьому єдиною підставою для їх реєстрації було рішення громадської комісії від 17 липня 2018 року № 7, що носить лише рекомендаційний характер та не може бути підставою для продовження ордера, який, в свою чергу, видається лише на вільне жиле приміщення.

Внаслідок неправомірних дії посадових осіб Львівської міської ради у спірній квартирі зареєстровано чужі людини, а їм заподіяно істотну шкоду. Позивачі тривалий час сплачують за житлово-комунальні послуги в повному розмірі, оскільки продовжують проживати у спірній квартирі без реєстрації. Іншого житла вони не мали і не мають, тоді як ОСОБА_5 забезпечена житлом.

Просили суд:

на виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, що набрало законної сили, визнати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року № 801 про надання ордеру на квартиру АДРЕСА_1 недійсним;

визнати рішення громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Львівської міської ради від 17 липня 2018 року № 7 про підтвердження чинності ордера за № 0004551, який був виданий 30 жовтня 2014 року на підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року № 801, недійсним;

зобов`язати відповідальну особу Залізничної районної адміністрації, того хто реєстрував, зняти ОСОБА_5 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 ;

зобов`язати виконавчий комітет Львівської міської ради, відповідальну особу Залізничної районної адміністрації, того, хто знімав їх з реєстрації, відновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за фактичним місцем їх проживання: АДРЕСА_3 , з того дня, коли їх було знято з реєстрації (серпень 2019 року).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовано тим, що позивачі у цій справі оскаржують законність права ОСОБА_5 на користування спірним житлом, тоді як у них відсутні будь-які оформлені у встановленому законом порядку права щодо спірного житла. При цьому, переважне право на надання вказаного житла визнано судом за ОСОБА_5 . Встановлені фактичні обставини, в рішеннях, які набрали законної сили, не дають підстав вважати, що позивачі на законних підставах проживають у спірній квартирі.

Крім цього, згідно пред`явлених вимог, позивачі просять визнати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року № 801 про надання ордеру на квартиру АДРЕСА_1 недійсним саме на виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року, яким було скасовано рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у відповідній частині. Разом з тим, позивачі не звернулися до суду із заявою про поворот виконання судового рішення. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачами способу захисту.

В частині позовних вимог про зобов`язання відповідальної особи Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради зняти з реєстрації відповідача та відновити їх реєстрацію за місцем проживання, позивачі залучили районну адміністрацію місцевої ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмета спору, а не визначили її відповідачем щодо зазначених позовних вимог. Таким чином, вказані позовні вимоги пред`явлені до неналежного відповідача.

Аргументи учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ніким не оскаржено факт, що позивачі вселилися у квартиру АДРЕСА_1 та були зареєстровані за місцем проживання на законних правах. Вселялися у квартиру, маючи ордер, який і став підставою для їх реєстрації. У спірній квартирі позивачі проживають з січня 2008 року, жодних претензій, заяв про виселення з боку адміністрації та профспілкового комітету не було. Немає жодних судових позовів чи законних рішень, які б стали підставою для виселення зі спірної квартири. Він працював практичним психологом у ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище» з 2002 по 2016 рік, загальний педагогічний стаж понад 25 років. Він з іншими позивачами подали до суду рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 листопада 2006 року, в якому вказано, що відповідно до постанови Залізничного районного суду м. Львова від 29 червня 2006 року у справі № 1п-23/06 ОСОБА_5 29 серпня 2002 року внесла в довідку з місця проживання про склад сім`ї, неправдиві відомості, а саме власноручно дописала прізвище, ім`я, по-батькові наступних осіб: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та подала підроблену довідку за для того, щоб стати на житловий облік та на контрольний список ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище». ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності, а справу про її обвинувачення за частинами першою, третьою статті 358 КК України закрито на підставі статті 48 КК України. У зв`язку з наведеними обставинами ОСОБА_5 була знята з квартирного обліку у грудні 2004 року, виключена з контрольного списку ліцею і втратила право на першочергове забезпечення житлом, договір найму нежилих приміщень між нею та ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище» було розірвано у судовому порядку. На даний час ОСОБА_5 проживає у трикімнатній квартирі тільки з одним сином, тоді як позивачів, сім`ю з чотирьох осіб, усіма способами намагаються позбавити права проживати у двокімнатній квартирі, житловою площею 29,4 кв. м уже 15 років, яку вони зайняли на законних правах.

Постановою Верховного Суду України від 26 лютого 2020 року у справі № 462/3540/17 за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_11 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення їх зі спірної квартири та зняття з реєстрації, скасовано незаконну постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року про їх виселення, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. На даний час справа знаходиться в Львівському апеляційному суді, провадження зупинено за клопотанням ОСОБА_5 до вирішення справи № 462/8253/20.

Під час розгляду справи суди не звернули увагу на всі судові рішення, які ухвалювались щодо сторін у цій справі. Так, скасовано рішення в частині зобов`язання виконавчого комітету Львівської міської ради про видачу ордера ОСОБА_5 . Не зважаючи на те, що за ОСОБА_5 визнано переважне право на користування спірним житлом, будь-які рішення щодо надання їй квартири відсутні. Також суди не надали оцінки копії витягу з протоколу № 7 засідання громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітету від 17 липня 2018 року, в якому ухвалено рішення «рекомендувати підтвердити чинність ордера за №0004551, який був виданий 30 квітня 2014 року № 801». Разом з тим відсутні жодні статті у нормативно-правових актах, що регламентують діяльність департаментів Львівської міської ради, яким би відповідало дане рішення, яке носить рекомендаційний характер.

Щодо висновків суду про звернення з заявою про поворот виконання судового рішення, то саме виконавчий комітет Львівської міської ради має звернутись до суду з такою заявою.

Вказував, що Залізнична районна адміністрація є частиною структури Львівської міської ради. Оскільки, виконавча гілка влади представлена виконавчим комітетом, представники якого були учасниками усіх судових процесів між сторонами, позивачі вважають, що правильно визначили саме виконавчий комітет Львівської міської ради відповідачем по справі.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18, вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2009 року, визнано недійсним ордер № 003293 на квартиру АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскільки його було видано внаслідок неправомірних дій службових осіб міськвиконкому всупереч забороні у зв`язку з накладенням судом арешту на спірну квартиру.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у справі № 462/73/11 за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського професійного художнього ліцею, Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06 серпня 2004 року № 765 про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік; визнано незаконним та скасовано спільне рішення адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 30 вересня 2005 року (протокол №12) в частині включення під № 16 ОСОБА_1 та ОСОБА_12 в контрольний список працівників Львівського професійного художнього ліцею для отримання житла; визнано незаконним та скасовано рішення спільного засідання адміністрації Львівського професійного художнього ліцею та Профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 19 березня 2007 року (протокол №2) про виділення черговику № 3 ОСОБА_1 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 29,4 кв. м на сім`ю з чотирьох осіб зі зняттям з квартирного обліку; визнано переважне право за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на надання їм спірної квартири; зобов`язано виконавчий комітет Львівської міської ради видати ордер на цю квартиру ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Суд у вказаній справі встановив, що ОСОБА_1 при поданні заяви про взяття його на квартирний облік повідомив відомості, які не відповідають дійсності, за відсутності яких йому було би відмовлено у взятті на облік. Оскільки рішення про включення ОСОБА_1 до контрольного списку та зарахування на квартирний облік є незаконними, на квартирному обліку члени сім`ї ОСОБА_1 , на яких було також виділено спірну квартиру, не перебували, спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Львівського професійного художнього ліцею від 19 березня 2007 року про виділення черговику ОСОБА_1 спірної квартири є незаконним. ОСОБА_5 мала переваги на отримання житла за місцем праці перед ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року №801 «Про видачу ордера черговику за місцем проживання за контрольним списком Львівського професійного художнього ліцею» видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з 2-х осіб (вона, чоловік ? ОСОБА_6 ), яка працювала у Львівському професійному художньому ліцеї з 1971 року по 2002 рік та була черговиком Львівської міської ради з 29 грудня 2004 року №21856, у контрольному списку за місцем праці у Львівському професійному художньому ліцеї № 5.

На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Львівської міської ради 30 жовтня 2014 року ОСОБА_5 було видано ордер на зазначене житлове приміщення серії А-1 №0004551.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року в частині зобов`язання виконавчого комітету Львівської міської ради видати ордер на кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасовано, ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 грудня 2013 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 березня 2016 року залишено без змін. Суд касаційної інстанції погодився із судами попередніх інстанцій, які дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 має переважне перед ОСОБА_1 право на отримання житла, оскільки вона працювала у Львівському вищому професійному художньому училищі з 1971 року по 2002 рік, тобто 41 рік, та у 1986 році була нагороджена медаллю «Ветеран праці», а ОСОБА_1 працює у цьому училищі з 2002 року.

Відповідно до наказу департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 20 листопада 2017 року № 530 «Про зняття з квартирного обліку», знято ОСОБА_1 з квартирного обліку у Львівській міській раді з 06 серпня 2004 за № 20216 та виключено зі списку для першочергового надання житла з 06 серпня 2004 року за № 4753 (педагогічний працівник). Залишено на квартирному обліку ОСОБА_1 з 21 вересня 2016 року за № 26864 та у списку для першочергового надання житла, як учасника бойових дій (АТО) з 21 вересня 2016 року з сім`єю 4 особи: він, дружина, 2 дочки).

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначено, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зроблено висновок, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18, на яку є посилання в касаційній скарзі, предметом позову є вимога ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва» - власника об`єкта нерухомого майна про усунення перешкод у користуванні і володінні квартирою шляхом виселення. У наведеній справі суди встановили, що відповідач з 17 жовтня 1983 року по 25 червня 2002 року працював на різних посадах у ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва». 12 листопада 1985 року проведено спільне засідання профкому та адміністрації підприємства, за результатами якого вирішено поселити в гуртожиток за № 12 слюсаря-ремонтника ОСОБА_13 . Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 вересня 2018 року виселено ОСОБА_13 у квартиру АДРЕСА_4 . Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_13 у встановленому законом порядку на підставі спільного рішення профкому та адміністрації підприємства у 1985 році поселився у зазначений гуртожиток, де був зареєстрований 27 травня 1988 року, а в подальшому 27 травня 1988 року за згодою власника гуртожитку були зареєстровані і члени його сім`ї дружина ОСОБА_14 , син ОСОБА_15 . Усі вони постійно проживали на житловій площі гуртожитку і займали кімнати № 14 і № 16, сплачували плату за проживання і комунальні послуги. Верховний Суд вказав, що «втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Відмовляючи у задоволенні позову ПрАТ «Хмельницький завод експериментального виробництва», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивачем не доведено факту вселення відповідача до гуртожитку всупереч вимог чинного законодавства. Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_13 пропрацював на різних посадах у ПрАТ «Хмельницький експериментальний завод» більше 10 років, то відповідно до абзацу 3 частини першої статті 125 ЖК УРСР він не підлягає виселенню із гуртожитка без надання іншого жилого приміщення. […] Аргументи касаційної скарги про те, що за відсутності ордера на вселення відповідач займає спірне житло самоправно, не заслуговують на увагу. Якщо особа вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу, то вона не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з вимогами про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24 жовтня 2014 року № 801 про надання ордеру на квартиру АДРЕСА_1 та рішення громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Львівської міської ради від 17 липня 2018 року № 7 про підтвердження чинності ордера за № 0004551, а також просили зобов`язати зареєструвати їх місце проживання за адресою спірної квартири та, відповідно, зняти з реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_5 . Вимога про виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї не є предметом спору у цій справі.

За таких обставин висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду, на яку ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на яку посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована також тим, що суди не у повному обсязі дослідили зібрані у справі докази. Однак оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про закриття касаційного провадження з підстав, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то відсутні підстави для висновку про те, що судом порушено норми процесуального права (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Доводи касаційної скарги не містять посилань на інші порушення судами норм процесуального права, визначені у частинах першій і третій статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 389, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі № 462/8253/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат