Рішення

від 28.09.2022 по справі 903/480/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 вересня 2022 року справа № 903/480/22Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників сторін:

від позивача: Сакенов Ю.К. - адвокат (ордер серія ВХ №1029747 від 30.06.2022р., договір про надання правової допомоги №11 від 17.06.2022р.)

від відповідача: Мороз О.В. - адвокат (ордер серія АС №1045462 від 15.07.2022р., договір про надання правової допомоги від 10.05.2022р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Агросервіс", м. Старокостянтинів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард", м. Луцьк

про витребування майна,

встановив: 07 липня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Агросервіс" про витребування на його користь від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО в кількості 4319,539 літрів (вартістю 117 189,09 грн.) за оплаченою платіжним дорученням №535 від 17.12.2021р. на суму 406 950 грн. на підставі укладеного між сторонами договору від 01.12.2020р. №040420-01/12/2020-ПГ016 поставки партіями з використанням паливних карток, відповідно до рахунка-фактури №6894 від 16.12.2021р. ціною - 27,13 грн. за 1 літр дизельного палива. При цьому засвідчувалось на понесенні витрат, пов`язаних із сплатою 2 481 грн. судового збору, оплатою наданої адвокатом професійної правової допомоги на суму 3 000 грн., а також на очікуваних витратах по оплаті професійної правової допомоги на суму 10 000 грн.

Ухвалою від 12.07.2022р. за позовом було відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, розгляд справи в підготовчому судовому засіданні призначено на 01.08.2022р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

29 липня 2022 року від відповідача до суду надійшов відзив від 28.07.2022р. №521 на позовну заяву із засвідченням необґрунтованості та безпідставності позовних вимог, невідповідності позову як положенням чинного законодавства, так і погодженим між сторонами договірним умовам. При цьому сторона відповідача повідомляє суд, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які ТОВ "Вест Кард" планує понести у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, становить 10 000 грн. витрат на правову (правничу) допомогу, а докази понесення судових витрат будуть подані товариством до закінчення стадії судових дебатів у справі або впродовж п`яти днів після ухвалення рішення суду.

В підготовчому судовому засіданні, проведеному 01.08.2022р. за участю представника позивача, було постановлено відображену в протоколі судового засідання ухвалу про відкладення розгляду справи в підготовчому судовому засіданні на 05.09.2022р., встановлення позивачу та відповідачу строків для подання відповіді на відзив на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив. Про відповідну вчинену судом 01.08.2022р. процесуальну дію відповідача було повідомлено ухвалою від 01.08.2022р.

15 серпня 2022 року на електронну адресу, а 18.08.2022р. на поштову адресу суду від позивача надійшла відповідь від 15.08.2022р. на відзив відповідача із обґрунтовуючими відповідь документами та доказами направлення матеріалів на адресу ТОВ "Вест Кард".

Заперечення ТОВ "Вест Кард" від 22.08.2022р. №569 на відповідь позивача на відзив відповідача до суду поступили 22.08.2022р.

В підготовчому судовому засіданні, проведеному 05.09.2022р. за участю представника позивача, було постановлено відображену в протоколі судового засідання ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 19.09.2022р. Про вчинену процесуальну дію позивача було повідомлено ухвалою від 05.09.2022р.

В засіданні суду по розгляду справи по суті 19.09.2022р., проведеному за участю представника позивача, судом з підстав необхідності заслуховування позиції відповідача, розгляд справи було відкладено на 28.09.2022р. та визнано обов`язковою явку в наступне судове засідання представника відповідача (ухвала відображена в протоколі судового засідання). Про відповідну процесуальну дію відповідача було повідомлено ухвалою від 19.09.2022р.

Присутнім в судовому засіданні 28.09.2022р. представником позивача, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені вимоги було підтримано. При цьому заявлене усне клопотання про вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті позову, в порядку, визначеному ст. 129 ГПК України.

Присутній в засіданні суду представник відповідача, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, а також у поясненні на відповідь позивача на відзив, щодо позову заперечив, заявив усне клопотання про вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті позову

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення пред`явлених позовних вимог, зокрема, з огляду на наступне:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 01 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" ("Постачальник") та Приватним підприємством "Агросервіс" ("Покупець") був укладений договір поставки партіями з використанням паливних карток №040420-01/12/2020-ПГ016 згідно умов якого Постачальник зобов`язувався передати у власність Покупця (поставити) товар, (надати послуги), а Покупець зобов`язувався приймати у власність Товари (Послуги) та оплачувати їх вартість на умовах, передбачених даним договором.

Під партією товару сторони розуміють товари в кількості та асортименті, передані Покупцю на умовах даного Договору.

Відповідно до п.п. 2.4, 2.5 договору, передача товарів (надання послуг) покупцю здійснюється з використанням паливних карток. На виконання умов даного договору постачальник передає покупцю паливні картки, про що сторони підписують відповідний акт приймання- передачі.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору, передача покупцю нафтопродуктів здійснюється шляхом заправки транспортних засобів покупця (довіреної особи покупця) в кількості та асортименті, обраних покупцем (довіреною особою) самостійно, в межах ліміту, встановленого на паливній картці та залишків ресурсів на індивідуальній картці, або лімітному рахунку. Підтвердженням фактичного отримання покупцем товарів (послуг) на ТО в асортименті, кількості та ціни є чек, що видається покупцю.

Відповідно до п.4.1 договору, розрахунки за товари (послуги) здійснюються покупцем в українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Моментом виконання зобов`язань покупця по оплаті товарів (послуг) вважається момент поступлення грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 4.2.2 договору, оплата товарів (послуг) здійснюється покупцем на підставі виписаних постачальником рахунків, де вказується конкретний асортимент, кількість та ціна товарів (послуг), вказаних в рахунку і є підтвердженням згоди покупця на отримання відповідної кількості та асортименту товарів (послуг) за вказаною ціною.

Пунктом 5.3.2 договору унормовано, що постачальник зобов`язаний здійснювати передачу товарів, надання послуг (забезпечити здійснення передачі товарів (надання послуг) користувачем ТО) через ТО на умовах даного Договору при умові пред`явлення паливної картки покупцем (довіреною особою), введенням вірного PIN-коду, та авторизації паливної картки.

Згідно із підписаним між сторонами 01.12.2020р. актом приймання-передачі №1 до договору поставки партіями з використанням паливних карток №040420-01/12/2020-ПГ016, постачальник передав на умовах договору, а покупець, прийняв, паливні картки у кількості п`яти штук наступних номерів: 7825990003689361; 7825990003689429; 7825990003689478; 7825990003689411; 825990003689460.

Відповідно до пред`явленого позивачем відповідачу до оплати рахунка-фактури №6894 від 16.12.2021р., ПП "Агросервіс" платіжним дорученням №535 від 17.12.2021р. здійснило перерахування ТОВ "Вест Кард" грошових коштів в розмірі 406 950 грн., в тому числі, ПДВ 67 825 грн., згідно договору поставки №040420-01/12/2020-ПГ016 в якості оплати вартості 15 000 літрів дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО з розрахунку 27,13 грн. з ПДВ за одну літру пального, таким чином виконавши свої зобов`язання за угодою, спрямовані на оплату товару, яким виступило 15 000 л дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО.

В свою чергу, постачальником на виконання умов угоди було передано покупцю п`ять паливних карток із встановленим у останніх лімітом 15 000 л дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО.

Як засвідчується позивачем та не заперечується відповідачем, а також вбачається із матеріалів справи, за умовами договору від 01.12.2020р. у період з 17.12.2021р. по 30.04.2022р. покупець отримав від продавця 10 964,091 літрів дизельного палива на суму (вартістю) 414 359,59 грн., зокрема, згідно видаткової накладної №137914 від 31.12.2021р. в кількості 114,020 л по ціні 27,13 грн./л на суму 3 093,36 грн.; видаткової накладної №6423 від 31.01.2022р. в кількості 237,780 л по ціні 27,13 грн./л на суму 6 450,98 грн.; видаткової накладної №17173 від 28.02.2022р. в кількості 316,300 л по ціні 27,08 грн./л на суму 8 565,01 грн.; видаткової накладної №27669 від 16.03.2022р. в кількості 198,170 л по ціні 26,77 грн./л на суму 5 305,95 грн.; видаткової накладної №37204 від 31.03.2022р. в кількості 7 999,821 л по ціні 39,05 грн./л на суму 312 382,49 грн.; видаткової накладної №49609 від 30.04.2022р. в кількості 2 098,000 л по ціні 37,45 грн./л на суму 78 561,80 грн.

Із долученої до матеріалів справи податкової накладної №18266 від 17.12.2021р. вбачається, що ТОВ "Вест Кард" сплачено 67 825 грн. суми ПДВ з господарської операції постачання (відпуску) ПП "Агросервіс" 15 000 л дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО на суму 406 950,00 грн. із визначенням одиниці виміру товару в літрах.

Як засвідчується стороною позивача, постачальником, без будь-якого попереднього повідомлення покупця, 09.03.2022р. в односторонньому порядку було змінено умови укладеного між сторонами договору поставки партіями з використанням паливних карток №040420-01/12/2020-ПГ016 від 01.12.2020р. та перераховано на особистий кабінет покупця 390 984,630 грн., тобто одноособово змінено асортимент товару: замість погодженої кількості дизельного палива покупцю на паливні картки було повернуто сплачені останнім грошові кошти на придбання дизельного палива за новими значно вищими цінами.

Позивачем зауважується, що ПП "Агросервіс" є підприємством, яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур, а тому, отримавши 11.03.2022р. на паливні карки безготівкові кошти, з огляду на початок весняних сільськогосподарських робіт, підприємство було вимушене отримувати від відповідача дизельне паливо за збільшеними цінами.

Також позивачем засвідчено на тій обставині, що відповідно до договірних та господарських відносин між сторонами, котрі виникли у попередні періоди (до грудня місяця 2020 року) з боку ТОВ "Вест Кард" перед ПП "Агросервіс" залишились невиконаними зобов`язання стосовно відпуску дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО в кількості 283,63 л на суму 4 349,05 грн., яка була оплачена попередньо.

У даній частині позиції сторони позивача судом засвідчується, що відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд констатує, що звертаючись з відповідним позовом у його відповідній частині, реалізуючи процесуальні права в підготовчому судовому засіданні та підтримуючи позовні вимоги на стадії судового розгляду справи по суті, позивачем всупереч зазначеним нормам ГПК України до матеріалів справи, окрім посилання у позові, не було долучено жодних документів, котрими б підтверджувались обставини виникнення та існування договірних та господарських відносин між сторонами у попередні часові періоди, існування у ТОВ "Вест Кард" перед ПП "Агросервіс" невиконаних зобов`язань по відпуску дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО в кількості 283,63 л на суму 4 349,05 грн.

Відтак, за загальною позицією ПП "Агросервіс", покупець за договором №040420-01/12/2020-ПГ016 від 01.12.2020р. отримав дизельне паливо в кількості 10 680,461 л на суму 410 010,54 грн. без врахування 283,63 л дизельного палива на суму 4 349,05 грн., яке відображається у видаткових накладних, однак, не враховуються при вирахуванні боргу від оплати за 15 000 л дизельного палива на суму 406 950 грн.

Здійснюючи посилання на ті обставини, що постачальник свого обов`язку з поставки товару в обсязі 15 000 л у строк до 31.12.2022р. не виконав, поставив товар частково, в обсязі 10 680,461 л дизельного палива по завищеній ціні, (відмінній від тієї, яка була оплачена покупцем за умовами Договору - 27,13 грн./л) на суму 410 010,54 грн., і в односторонньому порядку, без попереднього повідомлення, перерахував на особистий кабінет покупця 390 984,630 грн., що відповідно до рахунка-фактури №6894 станом на 16.12.2021 року відповідало 14 411,52 літрам дизельного палива (390984,630 : 27,13 = 14411,52 л), позивач звернувся до суду з позовною вимогою до відповідача: "Витребувати на користь Приватного підприємства "Агросервіс" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" дизельне паливо ДП-3-Євро5-ВО в кількості 4 319,539 літрів (вартістю 117 189,09 грн.) за оплаченою платіжним дорученням №535 від 17.12.2021р. на суму 406 950 грн. на підставі укладеного між сторонами договору від 01.12.2020р. №040420-01/12/2020-ПГ016 поставки партіями з використанням паливних карток, відповідно до рахунка-фактури №6894 від 16.12.2021р. ціною - 27,13 грн. за 1 літр дизельного палива."

За змістом ст. 236 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував у своїх постановах щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17.

Поряд з цим, суд вбачає за необхідне відзначити, що не відповідач повинен подавати докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обставин - викладених у заяві по суті позовній заяві, а в силу положень ст. 74 ГПК України такий обов`язок (тягар доказування) покладено саме на позивача.

Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до ст. 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі №914/1131/18, від 26.02.2019р. у справі №914/385/18, від 10.04.2019р. у справі №904/6455/17, від 05.11.2019р. у справі №915/641/18, від 13.01.2020р. у справі №908/510/19.

Частиною 2 статті 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 цієї ж статті ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Суд звертається до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі №922/1249/17 та від 18.03.2019р. у справі №908/1165/17.

Згідно із ст. 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства"), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 06.12.2018р. у справі №902/1592/15, від 18.03.2019р. у справі №908/1165/17, від 15.05.2019р. у справі №923/565/18.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, встановленим чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Така позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.

Крім цього, обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу), б) забезпечувати реальне поновлення прав, у випадку задоволення позову (в результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, в якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав за висновками Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у позові.

Здійснюючи правовий аналіз позовної вимоги ПП "Агросервіс", суд засвідчує, що останній властиві ознаки, притаманні віндикаційному позову - вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (ст. 387 ЦК України), адже, вважаючи себе власником оплаченого дизельного палива, позивач просить витребувати майно на свою користь від попереднього власника, котрий реалізував пальне шляхом отримання коштів в якості його оплати із встановленням відповідних погоджених між сторонами лімітів на паливні картки, які, в подальшому, не були отоварені покупцем пальним у попередньо сплаченій кількості та вартості.

Згідно усталеної судової практики, викладеній у численних постановах Верховного Суду, однією з умов застосування віндикаційного позову є відсутність між позивачем та відповідачем договірних правовідносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права сторони виключно за допомогою зобов`язально-правових засобів.

В даному аспекті судом засвідчується, що нормами цивільного та господарського права України в розділі "зобов`язальне право" визначається, що зобов`язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов`язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов`язання (в тому числі, в частині відпуску (поставки) товарів згідно договору), вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в Главі 51 ЦК України (Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання) та в Розділах 4, 5 ГК України (Господарські зобов`язання. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання) із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов`язання.

При цьому статтею 620 ЦК України (частина 1) визначається, що у разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання.

За визначених обставин суд констатує на встановленій судом наявності у позивача - ПП "Агросервіс" порушеного законного права та інтересу на момент звернення до суду з позовом, однак, засвідчує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає способам захисту, встановленим чинним законодавством. Визначений позивачем спосіб захисту відновлення порушеного права (витребування на користь ПП "Агросервіс" від ТОВ "Вест Кард" дизельного палива), який суперечить викладеним вище положенням чинного законодавства та судової практики, на переконання суду, не забезпечить відновлення порушених прав ПП "Агросервіс". При цьому, належним, на думку суду, способом захисту порушеного права позивача повинна виступати вимога, сформована виключно за допомогою зобов`язально-правових засобів у відповідності та з врахуванням умов та особливостей зобов`язань сторін, що виникли та існують на даний час відповідно до укладеного між останніми договору поставки партіями з використанням паливних карток №040420-01/12/2020-ПГ016 від 01.12.2020р.

За визначених обставин, з огляду, на обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, що відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду, є самостійною підставою для відмови в позові, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача. Враховуючи прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору, витрати на правову допомогу), котрі поніс позивач, слід залишити за Приватним підприємством "Агросервіс".

Стосовно усного клопотання представника відповідача про вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд засвідчує, що у відповідності до положень ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, а згідно ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат, з огляду на що суд приходить до висновку про наявність підстав та необхідність призначення судового засідання для вирішення клопотання представника ТОВ "Вест Кард" адвоката Мороза О.В. про розподіл судових витрат на інший день та час.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, згідно клопотання представника ТОВ "Вест Кард" адвоката Мороза О.В. призначити на 13 жовтня 2022 року на 11:00 год. Судове засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Волинської області (м. Луцьк, пр. Волі, 54а) в залі судових засідань №210.

3. Товариству з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" в строк до 03.10.2022р. включно надати суду документальні підтвердження понесення витрат по оплаті професійної правничої допомоги та у визначений строк направити відповідні матеріали на електронні адреси: Приватного підприємства "Агросервіс" - (agroservispp@gmail.com) та адвоката Сакенова Ю.К. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), докази направлення надати суду.

4. Запропонувати Приватному підприємству "Агросервіс" відповідно до ст. 126 ГПК України в строк до 11.10.2022р. включно надати Господарському суду Волинської області та ТОВ "Вест Кард" письмові пояснення по суті понесених відповідачем судових витрат по оплаті професійної правничої допомоги, шляхом направлення останніх на електронні адреси Господарського суду Волинської області (inbox@vl.arbitr.gov.ua) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" (west_card_medok@wog.ua).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 04.10.2022р.

Суддя В. А. Войціховський

Рішення суду направити:

- Приватному підприємству "Агросервіс" (agroservispp@gmail.com; ІНФОРМАЦІЯ_1);

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" (west_card_medok@wog.ua; tov.westkard@gmail.com).