Постанова

від 22.09.2022 по справі 460/20408/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/20408/22 пров. № А/857/11124/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів : Шевчук С.М., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання: Кушик Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2022 року (ухвалене головуючою-суддею Поліщук О.В., час проголошення судового рішення 10 год 27 хв у м. Рівне, повний текст судового рішення складено 15 липня 2022 року) у справі за адміністративним позовом Колективного сільськогосподарського підприємства комунального господарства агрофірми «Зоря» до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України») про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

04.07.2022 Колективне сільськогосподарське підприємство комунального господарства агрофірми «Зоря» (далі КСП КГА «Зоря», Підприємство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі Рівненський ВДВС, відповідач) (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України») (далі ДК «Газ України НАК «Нафтогаз України», третя особа), в якому просило визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна Підприємства при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженнях №34023225, №39040053, №40627748, №43091760, №46476784, №50263784, №39039933, №40627590, №43091408, №46477158, №50263553 та зобов`язати зняти арешт з усього майна боржника - КСП КГА «Зоря», а саме : гуртожитку №2 по вул. Конституції, 31 в с. Зоря Рівненського району (реєстраційний номер обтяження : 8478061) та гуртожитку №3 по вул. Конституції, 34 в с. Зоря Рівненського району (реєстраційний номер обтяження : 8478040), що був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н від 19.02.2009 ВДВС Рівненського районного управління юстиції.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.07.2022 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Рівненський ВДВС подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на даний момент майже усі, за виключенням двох, виконавчі провадження, по яким позивач є боржником, закінчені та знищені. У разі закінчення виконавчого провадження, у випадку не стягнення виконавчого збору, державний виконавець не вправі знімати арешт, накладений на майно боржника та не вправі скасовувати інші вжиті заходи примусового виконання рішення. У жодному з виконавчих проваджень, по яким позивач є боржником, виконавчий збір не стягнутий, а тому у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з майна.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника Гуменюк А.А., який підтримав апеляційну скаргу, представника позивача Брусніка І.А., який заперечив проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що відповідно до витягів №94604418 та №94606935 від 15.08.2017 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності КСП КГА «Зоря» на праві власності належать об`єкти нерухомого майна : гуртожиток №2 по вул. Конституції, 31 в с. Зоря Рівненського району Рівненської області (РНОНМ 1324421356246) та гуртожиток №3 по вул. Конституції, 34 в с. Зоря Рівненського району Рівненської області (РНОНМ 1324446556246).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.04.2000 по справі №1р/139-М-2 та рішенням від 25.01.2006 по справі №11/22 стягнуто з КСП КГА «Зоря» на користь Дочірньої компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заборгованість в сумі 241485,44 грн та 166076,74 грн відповідно.

На виконання зазначених рішень видано наказ Господарського суду Рівненської області від 17.07.2001 №1р/139-М-2 та від 08.02.2006 №11/22.

На підставі вказаних виконавчих листів відповідачем були відкриті виконавчі провадження :

- №34023225 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №11/22 від 08.02.2006 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» HAK «Нафтогаз України» у розмірі 166076,74 грн;

- №39040053 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №11/22 від 08.02.2006 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 166076,74 грн;

- №40627748 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №11/22 від 08.02.2006 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 166076,74 грн;

- №43091760 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №11/22 від 08.02.2006 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 166076,74 грн;

- № 46476784 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №11/22 від 08.02.2006 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 166076,74 грн;

- №50263784 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №11/22 від 08.02.2006 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 166076,74 грн;

- №39039933 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №1р/139-М-2 від 17.07.2001 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 214167,87 грн;

- №40627590 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №1р/139-М-2 від 17.07.2001 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 214167,87 грн;

- №43091408 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №1р/139-М-2 від 17.07.2001 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 214167,87 грн;

- №46477158 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №1р/139-М-2 від 17.07.2001 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 214167,87 грн;

- №50263553 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №1р/139-М-2 від 17.07.2001 про стягнення з КСП КГА «Зоря» боргу на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у розмірі 214167,87 грн.

Під час примусового виконання рішень Господарського суду Рівненської області від 11.04.2000 по справі №1р/139-М-2 та від 25.01.2006 по справі №11/22, відповідачем було винесено постанову про накладення арешту на нерухоме майно позивача та заборону його відчуження б/н від 19.02.2009.

На підставі зазначеної постанови державним реєстратором накладено арешт на гуртожиток №2 по вул. Конституції, 31 в с. Зоря Рівненського району Рівненської області(реєстраційний номер обтяження: (8478061) та гуртожиток №3 по вул. Конституції, 34 в с. Зоря Рівненського району Рівненської області (реєстраційний номер обтяження: 8478040).

Станом на 13.09.2021 в КСП КГА «Зоря» відсутня заборгованість перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», що підтверджується копією акта звірки розрахунків на 13.09.2021 та листом №31/01/33/01 від 16.09.2021.

З листа Рівненського районного ВДВС №28928 від 01.07.2022, у відповідь на адвокатський запит №13 від 27.06.2022, позивачу стало відомо, що арешти нерухомого майна, яке належить на праві власності КСП КГА «Зоря», накладено в межах примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області №11/22 від 08.02.2006 про стягнення з КСП КГА «Зоря» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» боргу в розмірі 166076,04 грн та наказу Господарського суду Рівненської області №1р/139-М-2 від 11.04.2000 про стягнення з КСП КГА «Зоря» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» боргу в розмірі 214167,87 грн.

Крім того, у листі зазначено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за актуальною інформацією про державну реєстрацію обтяженьвиявлено арешт на все нерухоме майно боржника КСП КГА «Зоря», накладений на підставі постанови від 19.02.2009. Однак, враховуючи відсутність паперових матеріалів виконавчих проваджень у ВДВС неможливо встановити у якому із зазначених виконавчих провадженьнакладено обтяження за реєстраційними номерами 8478061 та 8478040.

Відповідно до витягу із спецрозділу Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 29.06.2022 виконавчі провадження №50263553, №50263784, які перебували на примусовому виконанні у відповідача, завершені на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII, виконавчі листи за даними виконавчими провадженнями повернуті стягувачу.

Згідно витягу із спецрозділу Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 12.07.2022 виконавчі провадження, які перебували на примусовому виконанні у відповідача за№46477158, №43091408, №40627590, №39039933, №46476784, №43091760, №40627748, №39040053, №34023225були завершені на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону №606-XI, а виконавчі документи повернуті стягувачу. Матеріали виконавчого провадження знищені у зв`язку зі спливом трирічного терміну зберігання виконавчих проваджень.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна позивача у виконавчому провадженні за відсутності як заборгованості за виконавчими документами, так і виконавчих проваджень, в межах яких відбувається примусове стягнення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчі провадження, в межах яких накладався арешт на майно боржника, були завершені на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчі документи за даними виконавчими провадженнями повернуті стягувачу. При цьому, усі матеріали вказаних виконавчих проваджень були знищені. Відтак, суд вважав, що в даному випадку державний виконавець зобов`язаний був зняти арешт з належного позивачу майна. Крім того, відповідач не надав суду доказів наявності відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення з позивача виконавчого збору та витрат виконавчого провадження та виділення їх в окремі провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (на момент відкриття та закінчення виконавчого провадження, у якому було накладено арешт на нерухоме майно).

Відповідно до ст.1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.2 ст.2 Закону №606-ХІV, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною першою статті 6 Закону №606-ХІV визначено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст.11 Закону №606-ХІV, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 57 Закону №606-ХІV передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Відповідно до ч.ч.3, 4, 5 ст.60 Закону №606-ХІV, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.1 ст.50 наведеного Закону).

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Під час судового розгляду справи встановлено, що матеріали виконавчих проваджень, які перебували на примусовому виконанні у Рівненському ВДВС, боржником в яких виступало КСП КГ АФ «Зоря», є знищеними.

Будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 2006 року по день розгляду справи відповідачем проводилися виконавчі дії з примусового виконання виконавчих листів, суду не надані.

Також відповідач не надав суду доказів наявності виконавчих проваджень щодо стягнення з КСП КГ АФ «Зоря» виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а листом №28928 від 01.07.2022 орган державної виконавчої служби повідомив про відсутність будь-яких відкритих виконавчих проваджень, за якими КСП КГ АФ «Зоря» значиться боржником.

Крім того, станом на 13.09.2021 у позивача відсутня заборгованість перед ДК «Газ України», що підтверджується копією акту звірки розрахунків на 13.09.2021 та листом №31/01/33/01 від 16.09.2021.

Відповідно до ст.30 Закону №606-ХІV, державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

-закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

-повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону

-повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Відповідно до п.3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затв. наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Згідно ст.50 Закону №606-ХІV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу ДВС і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Отже, матеріалами справи підтверджується відсутність заборгованості КСП КГ АФ «Зоря» перед ДК «Газ України», завершення виконавчих проваджень у спірних правовідносинах, та як наслідок відсутність підстав для продовження арешту нерухомого майна позивача.

Незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за відсутності як самої заборгованості, так і виконавчих проваджень, в межах яких відбувається примусове стягнення, колегія суддів вважає протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби.

При вирішені цього спору, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (пп.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій пп.3.1 п.3 мотивувальної частини).

Виходячи з того, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню, у позивача відсутня заборгованість перед стягувачем ДК «Газ України», відсутність будь-яких заходів зі сторони відповідача щодо стягнення спірних сум виконавчих зборів, у зв`язку з чим наявність незнятих арештів на нерухоме майно позивача не є пропорційним заявленій в законодавстві легітимній меті.

З наведеного слідує, що виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, враховуючи, що позивач виконав всі свої майнові зобов`язання перед стягувачем, права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду від 27.03.2020 по справі №817/928/17, яка в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскаржуване судове рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення

Керуючись ст.ст. 268, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2022 року по справі №460/20408/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар У зв`язку із перебуванням судді Шинкар Т.І. у відпустці повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 04.10.2022.