Постанова

від 04.10.2022 по справі 803/695/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 803/695/18

адміністративне провадження № К/9901/1985/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Пасічник С.С.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №803/695/18 (857/2/18) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 (суддя Димарчук Т.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (головуючий суддя Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Святецький В.В.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіла" звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.11.2017 №0271691308 та від 14.11.2017 №0011121401 і №0011131401.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №803/695/18.

Ухвалою суду від 03.10.2022 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 04.10.2022.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження з урахуванням положень статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Волинській області в період з 21.09.2017 по 04.10.2017 проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ "Авіла" на предмет дотримання податкового, валютного законодавства за період з 19.01.2015 по 30.06.2017, нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за цей самий період.

За наслідками перевірки складено акт № 11691/14-01/39587863 від 19.10.2017 (а.с. 13-55, т. 1).

Відповідно до висновків акта перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

статті 1, пункту 2 статті 3, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 22, 23, підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», -у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 369066грн (в тому числі за 2015 рік - на 248 526 грн, за 2016 рік - на 15 573 грн, за І квартал 2017 року - на 104 967 грн);

підпункт 14.1.181, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 14.1 статті 14, пункт 185.1 статті 185, статей 186, 198 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за вересень 2015 року на 30981грн;

пункту 176.2 статті 176 ПК України - несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб.

На підставі вказаного акта контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

від 14.11.2017 №0011121401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 399201грн, з яких: 369066грн за податковим зобов`язанням, 30135 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами),

від 14.11.2017 №0011131401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) всього на 30981грн,

від 13.11.2017 №0271691308 від 13.11.2017, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 510 грн (а.с. 89, 90, 91, т. 1).

В обґрунтування висновків щодо протиправного відображення в податковій звітності ТзОВ "Авіла" показників податку на прибуток і податку на додану вартість контролюючий орган посилається на нереальність господарських операцій із контрагентами ТзОВ «Сасіб ЛТД» і ТзОВ «СП Полсет-Україна», ТзОВ «Гринвич-ЮГ», ФОП ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з прийнятими податковим органом рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом про їх скасування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.11.2017 №0011121401 про збільшення платнику суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 399201,00грн., №0011131401 про зменшення Товариству розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 30981,00грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано доводи, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених сторонами, не доведено у відповідності до норм статті 70 КАС України правомірності підстав формування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач викладає обставини, встановлені актом перевірки. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентами, а тому висновки акту перевірки та прийняті на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Відповідач зазначає, що у ході проведеної перевірки виявлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на наявну податкову інформацію стосовно контрагентів. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Норми матеріального чи процесуального права, які, на думку податкового органу, порушено судами при ухваленні судових рішень, відповідач не вказує. На підставі викладеного. відповідач просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, з якого слідує, що Товариство вважає доводи податкового органу необґрунтованими, вказує, що касаційна скарга не містить обґрунтування неправомірності судових рішень. Позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередньої інстанції - без змін.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним доводам судів у рамках даного касаційного провадження.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

У справі, що розглядається, обґрунтовуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, відповідач вказує, що позивач не надав для перевірки довіреностей на отримання товару, товарно-транспортних накладних, а також доказів транспортування реалізованого товару покупцем, в зв`язку з чим дані господарські операції є такими, що фактично не здійснені.

За таких обставин контролюючий орган дійшов висновку, що отримані від ТзОВ «Сасіб ЛТД» і ТзОВ «СП Полсет-Україна» кошти за цими операціями є безповоротною фінансовою допомогою і позивач зобов`язаний включити їх до складу доходів відповідних податкових періодів та нарахувати відповідні суми податкових зобов`язань.

Також у перевіреному періоді ТзОВ «Авіла» придбавало у ТзОВ «Гринвич-ЮГ», ФОП ОСОБА_1 товар на підставі договорів купівлі-продажу. Однак за результатами податкового аналізу ТзОВ «Гринвич-ЮГ» встановлено відсутність основних засобів, не встановлено придбання або оренду складських приміщень для здійснення господарської діяльності, по ланцюгу господарських операцій не встановлено придбання відповідного товару для його реалізації на користь позивача, не надано документів на підтвердження якості та походження товару. В товарно-транспортних накладних, оформлених при придбанні позивачем товару у ФОП ОСОБА_1 , не конкретизоване місце навантаження та розвантаження товару, не надано документів на підтвердження якості та походження товару, також основний вид діяльності останнього - надання в оренду вантажних автомобілів.

Таким чином, оскільки позивач не надав належних первинних документів на підтвердження факту реального виконання господарських операцій з цими контрагентами, у нього відсутнє право включати відповідні суми, сплачені їм, до складу витрат і податкового кредиту.

На підставі матеріалів справи судами встановлено, що між ТзОВ «Авіла» (постачальник) та ТзОВ «Сасіб ЛТД» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 19.05.2015 №1905/021.

Відповідно до умов Договору постачальник зобов`язався поставити покупцю товар (сало бокове свинне морожене, шкіру свинну морожену), а покупець - прийняти та оплатити його вартість. Сторони погодили, що кількість товару, його асортимент, вид, ціна визначається в накладних; оплата товару проводиться протягом одного календарного дня з моменту поставки; поставка товару здійснюється постачальником на умовах СРТ склад покупця згідно з Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс 2000»; поставка вважається виконаною з моменту передачі товару (партії товару) представнику покупця на складі покупця або на складі постачальника на підставі умов поставки EXW.

Суди вказали, що фактичне виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, а саме поставки позивачем вказаного товару загальною вартістю 866892,94грн., в тому числі ПДВ 144482,16 грн., та оплати покупцем його вартості, підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом: копіями видаткових накладних; копіями виписаних позивачем податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних; банківськими виписками з рахунків позивача; карткою рахунку 361 за 2015 рік.

Між ТзОВ «Авіла» (постачальник) та ТзОВ «Полсет-Україна» (покупець) було укладено договір поставки від 27.04.2015 № 014/02/2015, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товар (сало бокове свинне морожене, шкіра свинна морожена), а покупець - прийняти його та оплатити в порядку та на умовах цього договору. Сторони погодили, що кількість товару, його асортимент, вид, ціна визначається в накладних; оплата товару проводиться протягом одного календарного дня з моменту поставки; поставка товару здійснюється постачальником на умовах СРТ склад покупця згідно з Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс 2000»; поставка вважається виконаною з моменту передачі товару (партії товару) представнику покупця на складі покупця або на складі постачальника на підставі умов поставки EXW.

Фактичне виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, а саме поставки позивачем вказаного товару загальною вартістю 231220,00грн., в тому числі ПДВ 38536,67грн., та оплати покупцем його вартості, підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом: копіями видаткових накладних; копією довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; копіями виписаних позивачем податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних; банківськими виписками з рахунків позивача; карткою рахунку 361 за 2015 рік.

Суди відзначили обставини попереднього придбання ТзОВ «Авіла» зазначених товарів (сало бокове свинне морожене, шкіра свинна морожена) у фірми «МАХ» (Республіка Польща) на підставі контракту № 002/01/15/1PL від 26.01.2015, що підтверджується копіями відповідних митних декларацій, договору відповідального зберігання з додатками та додатковими угодами до цього договору, укладеного між ТзОВ «Авіла» і ПМП «Вінтер», згідно з яким позивач передав товар на відповідальне зберігання в м`ясний холодильний склад (м. Луцьк, вул. Лідавська, 1), актів здачі-прийняття робіт. При цьому, у видаткових накладних, виписаних позивачем покупцям ТзОВ «Сасіб ЛТД», «Полсет-Україна», місцем відвантаження товару зазначено саме м`ясний холодильний склад.

Розглянувши доводи контролюючого органу про те, що отримані від ТзОВ «Сасіб ЛТД» і ТзОВ «СП Полсет-Україна» кошти в загальній сумі 1098112,94 грн. є безповоротною фінансовою допомогою, апеляційний суд вказав, що безповоротною фінансовою допомогою вважаються кошти, передані суб`єкту господарювання на підставі договору чи без договору або списана безнадійна заборгованість або не стягнута сума заборгованості після закінчення строку позовної давності; безоплатно наданими вважаються товари, що надані згідно з договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення. Роботи (послуги) вважаються наданими безоплатно у разі, якщо не висовуються вимоги щодо компенсації їх вартості.

Разом з тим, кошти, отримані в результаті реалізації товарів на користь ТзОВ «Сасіб ЛТД», ТзОВ «Полсет-Україна», не відповідають жодним із наведених вище ознак, які відносять ці кошти до безповоротної фінансової допомоги, оскільки згідно з договорами поставки та купівлі продажу такі кошти отримані позивачем в результаті господарських операцій на відповідних умовах, що підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами.

Таким чином, безпідставними є висновки відповідача щодо визначення отриманих коштів від реалізації товарів контрагентам-покупцям (невстановленим особам) як безповоротної фінансової допомоги, а також щодо визначення отриманих позивачем товарів (послуг) від контрагентів-покупців як безоплатно наданих.

Також, між ТзОВ «Гринвич-ЮГ» (продавець) та ТзОВ «Авіла» (покупець) було укладено договір поставки № 1109/035 від 11.09.2015, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця товар (олію ріпакову), а покупець - прийняти та оплатити його вартість в порядку та на умовах цього договору. Сторони погодили, що кількість товару, ціна, умови продажу встановлюється в накладних.

Фактичне виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, а саме поставки вказаного товару загальною вартістю 339104,00грн., в тому числі ПДВ 56517,33грн., та оплати позивачем його вартості, підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими під час судового розгляду копіями: видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; виписаних постачальником податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, копією специфікації; копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); банківськими виписками по рахунках позивача; карткою рахунку 361 за 2015 рік.

Між ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ТзОВ «Авіла» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 22.12.2016 № 2212/2016, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця товар (пшеницю), а покупець - прийняти та оплати його вартість відповідно до умов цього договору. Сторони також домовились, що вартість одного кілограма товару вказується в договорі або накладних (додатках або специфікаціях), які є невід`ємними частинами цього договору; передача товару у власність покупця здійснюється окремими партіями згідно з правилами Інкотермс-2000 на складі продавця; відвантаження товару здійснюється узгодженими партіями за рахунок продавця; якість товару повинна відповідати вимогам діючого в Україні ДСТУ, ГОСТ, параметрам, державним стандартам та усім якісним характеристикам для певного виду товару, встановлених чинним законодавством України.

Фактичне виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, а саме поставки позивачем вказаного товару загальною вартістю 669663,50грн. та оплати покупцем його вартості, підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом: копіями накладних; копіями товарно-транспортних накладних; копією специфікації; банківськими виписками по рахунках позивача; копіями актів звіряння станом на 31.12.2016 та 31.12.2017; карткою рахунку 361 за 2016 і 2017 роки.

Також факт реального придбання ТзОВ «Авіла» зазначених товарів підтверджується подальшим їх використанням у власній господарській діяльності, а саме реалізації ПрАТ «Березнівське птахопідприємство», ТзОВ «Маяк-3», ТзОВ «Поліссяагрокорм», ТзОВ «Ідна» і ТзОВ «Галичина-Захід», що підтверджується копіями наданих позивачем первинних документів, складених за результатами цих господарських операцій, а саме: договорів поставки, податкових, видаткових і товарно-транспортних накладних, специфікацій.

Суди дійшли висновку, що як вбачається з наведених документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та надавались відповідачу при проведенні перевірки, а зазначені вище податкові накладні не мали недоліків, порядок їх заповнення відповідав чинному на момент виписки законодавству і вони були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, відсутність певних документів чи неістотні недоліки в їх оформленні, на думку суду, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Щодо посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних чи інших документів транспортування товарів, апеляційний суд правильно відзначив, що відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей не впливає на визначення бази оподаткування при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, оскільки такі документи є обов`язковими лише при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а тому їх відсутність у позивача не може бути самостійним та достатнім доказом безтоварності господарських операцій, проведених з контрагентами. При цьому, факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Поряд з цим, суди врахували, що мета придбання ТзОВ «Авіла» зазначених вище товарів повністю узгоджується і пов`язана з його господарською діяльністю, видами якої є, зокрема, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (основний); оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами.

Судами надано оцінку доводам відповідача про те, що за результатами податкового аналізу контрагентів позивача встановлено відсутність основних засобів, не встановлено придбання або оренду складських приміщень для здійснення господарської діяльності, по ланцюгу господарських операцій не встановлено придбання відповідного товару для його реалізації на користь позивача, не надано документів на підтвердження якості та походження товару тощо.

Як вказали суди, дії з оформлення результатів зустрічної звірки актом про неможливість проведення зустрічної звірки не створюють будь-яких правових наслідків, а дії з проведення зустрічної звірки та зі складання акту за їх результатами, з відображенням в ньому відповідної інформації, не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків.

При цьому, у цій справі відзначено, що контролюючі органи дійшли вказаних висновків без дослідження первинних документів фінансового і бухгалтерського обліку цих підприємств, в зв`язку з чим такі відомості не можна вважати повністю достовірними та обґрунтованими.

Посилання відповідача на податкову інформацію у спірному випадку є безпідставним, оскільки, податкова інформація носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Верховний Суд погоджується, що непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Поряд з цим, суди врахували, що на момент здійснення господарських операцій позивачем ТзОВ «Авіла» з ТзОВ «Гринвич-ЮГ», ФОП ОСОБА_1 , ТзОВ «Сасіб ЛТД» і ТзОВ «Полсет-Україна» вони були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Як слідує у цій справі, відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Враховуючи наведені вище обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального здійснення ТзОВ «Авіла» спірних господарських операцій із зазначеними контрагентами, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкової звітності по взаєморозрахунках з цими підприємствами у періодах, які перевірялись.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як вбачається, викладаючи висновки в акті перевірки, відповідач жодними належними доказами в розумінні КАС України не довів обставин, що мали наслідком виникнення зазначених припущень у відповідача та потягли за собою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем.

Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами встановленими судами та наданими доказами під час розгляду справи.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи.

Крім того, Суд зауважує, що обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі №№803/695/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду