Ухвала

від 04.10.2022 по справі 736/1272/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

4 жовтня 2022 року

м. Київ

Справа № 736/1272/21

Провадження № 51-2976 ск 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 8 вересня 2022 року,

в с т а н о в и в:

Вироком Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2022 року

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 249 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк один рік.На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на один рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 8 вересня 2022 року вирок місцевого суду щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень, ОСОБА_1 , 15 травня 2021 року у період часу з 04 години 00 хвилин по 04 годину 50 хвилин, знаходячись на гідротехнічній споруді водопостачального ставу № 3, неподалік смт Холми Корюківського району Чернігівської області, за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, за допомогою заборонених засобів лову, а саме 3 зяберних та 5 порожевих риболовних сіток, здійснили вилов риби у кількості: 58 пліток, вартість яких складає 4930 гривень; 10 краснопірок, вартість яких складає 680 гривень; 3 линів, вартість яких складає 357 гривень; 2 окунів, вартість яких складає 34 гривні, та 1 карася сріблястого, вартість якого складає 17 гривень, чим грубо порушили вимоги п. 3.15 «Правил любительського та спортивного рибальства», затверджених Державним комітетом рибного господарства України № 19 від 15 травня 1999 року, тобто займалися таким чином незаконним рибним добувним промислом, чим відповідно до такс, затверджених Постановою Кабміну Міністрів України від 21 листопада 2011 року № 1209 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, спричиненого в результаті незаконного добування (збирання) чи знищення цінних видів водних біоресурсів», спричинили істотну шкоду водним біоресурсам на загальну суму 6018 гривень.

У касаційній скарзі засуджений просить змінити судові рішення щодо нього у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, обираючи йому міру покарання, не врахували наявність щирого каяття обвинуваченого та добровільне відшкодування завданого збитку. Враховуючи наведене, засуджений просить призначити покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.

Засуджений порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, конкретизуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину та (або) характеристику особи винного, згідно з КК України виступають самостійним чинником, який має значення для індивідуалізації покарання.

Водночас, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України врахував, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, визнання вини останнім та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому, суд визнав щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченому, суд визнав вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді обмеження волі в межах санкції інкримінованої йому статті, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та щодо можливості звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього відповідних обов`язків.

Своєю чергою, апеляційний суд, з огляду на всі вищенаведені обставини, погодившись із таким рішенням місцевого суду, зазначив, що суд першої інстанції правильно призначив ОСОБА_1 покарання за вчинений ним злочин та наголосив, що призначаючи покарання ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, врахував обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченому, а саме, щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, обставини, що обтяжують покарання, - вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, та дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 249 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік.

Крім того, перевіривши вирок, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність покарання тяжкості та обставинам вчиненого ним правопорушення є необґрунтованими і не спростовують вищевказаних висновків місцевого суду, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.

При цьому колегія суддів апеляційного суду правильно вказала, що місцевий суд належним чином оцінив особу обвинуваченого, а тому підстав вважати призначене йому покарання занадто суворим немає.

А щодо засудження до штрафу особи, відносно якої кримінальне провадження було виділене в окреме провадження, то апеляційний суд наголосив, що ця особа, на відміну від ОСОБА_1 , досягла пенсійного віку і до неї не могло бути застосоване покарання у виді обмеження волі.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_1 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, вчиненому засудженим, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості.

При цьому колегія суддів наголошує на обставинах вчинення даного кримінального правопорушення ОСОБА_1 , а саме на тому, що для його здійснення обвинувачений діяв за попередньою змовою групою осіб, за допомогою заборонених засобів лову, звертає увагу на їх кількість (3 зяберних та 5 порожевих риболовних сіток), й таким чином, займаючись незаконним рибним добувним промислом, спричинив істотну шкоду водним біоресурсам.

Колегія суддів вважає, що зазначені у касаційній скарзі обставини, які на думку засудженого мають пом`якшити покарання засудженому, правильно були враховані судами, при цьому не порушено передбачених КК України загальних засад призначення покарання.

А тому доводи ОСОБА_1 щодо необхідності призначеннябільш м`якого покарання є неспроможними.

Ухвала суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні щодо засудженого ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Підстав для сумніву в правильності висновків суду апеляційної інстанції немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 8 вересня 2022 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4