Постанова

від 04.10.2022 по справі 910/17577/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2022 р. Справа№ 910/17577/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників:

позивача - Мельник Л.С.;

відповідача - Гурський М.Р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022

у справі №910/17577/21 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш"

про розірвання договору та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

29.10.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" (далі - відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу зерна в кількості 2000 тонн за ціною 4200 гривень за 1 тонну, укладений в спрощений спосіб в період 01-02 листопада 2016 року шляхом обміну документами, у яких погоджені істотні умови договору та стягнення коштів у розмірі 64971,53 грн за доочистку, доробку зерна, а також за внесення препарату щодо захисту зерна від шкідників.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні даного договору, тому відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України існують підстави для його розірвання. Виникнення таких обставин позивач обґрунтовує наступним: - тривалим простроченням відповідача свого обов`язку щодо отримання та вивезення придбаного ним товару (пшениці 3-го класу 2016 року врожаю) зі складів позивача; - псуванням пшениці в результаті тривалого зберігання на складі та її подальше списання як зіпсованої продукції; - значним зростанням цін на пшеницю (ціна виросла з розрахунку 4200 грн за 1 тону в 2016 році до 7850-8150 грн за 1 тону на даний час).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 відкрито провадження у справі №910/17577/21 та прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 (повне рішення складено 11.07.2022) у справі №910/17577/21 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник зазначає, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що предметом поставки згідно договору купівлі-продажу від 01.11-02.11.2016 є зерно пшениці 3-го класу 2016 року врожаю є помилковими, оскільки сторонами узгоджено лише клас зерна, тоді як рік врожаю не має значення.

Також, на думку відповідача, суд дійшов хибного висновку про знищення позивачем зерна пшениці 3-го класу у кількості 815,71 тон, так як надані позивачем документи щодо проведення інвентаризації, про псування та списання зерна є внутрішніми документами позивача, тоді як списання та знищення 815,71 тон пшениці відбулось без залучення будь-яких спеціалізованих організацій, без узгодження із Держпродспоживслужбою або іншими санітарно-епідеміологічними службами та без залучення їх представників. До того ж, на переконання скаржника, згідно положень ст. ст. 323, 668 ЦК України ризик випадкового знищення товару несе позивач. А відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" стверджує, що позивачем не доведено наявності одночасного існування сукупності чотирьох умов, визначених ст. 652 ЦК України та необхідних для розірвання договору за рішенням суду.

Крім того, за доводами відповідача, місцевим господарським судом не застосовано положення ч. 4 ст. 75 ГПК України та не взято до уваги обставини, встановлені судами під час розгляду справи №911/1977/21 за участю тих самих сторін. Зокрема, відповідач вказує, що зазначеним рішенням дано оцінку всім наведеним у даній позовній заяві твердженням позивача щодо істотної зміни обставин.

Насамкінець апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 22.09.2021 у справі №194/342/15-ц стосовно того, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 апеляційну скаргу у справі №910/17577/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі №910/17577/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш", зупинено дію оскаржуваного рішення, справу призначено до розгляду на 13.09.2022.

12.09.2022 на електронну адресу суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. При цьому позивач зазначає, що оскаржуване рішення у даній справі ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Крім того, 12.09.2022 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи та просив наступне судове засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

Також 12.09.222 клопотання про відкладення розгляду справи надійшло і від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" адвоката Гурського М.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 задоволено клопотання сторін про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд справи №910/17577/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 до 04.10.2022.

До суду 28.09.2022 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" надійшло клопотання про участь адвоката Мельник Лілії Сергіївни у судовому засіданні 04.10.2022 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2022 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" про участь у судовому засіданні 04.10.2022 у справі №910/17577/21 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судове засідання 04.10.2022, яке відбулося в режимі відеоконференції, з`явились представники сторін та надали пояснення по суті апеляційної скарги. Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд залишити без змін оскаржуване судове рішення.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

У листопаді 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром", як постачальником, досягнуто усної домовленості про постачання оптової партії зерна, а саме: пшениці 3 класу в кількості 2000 тонн за ціною 4200,00 грн за тонну.

На виконання вказаної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" до оплати рахунок №011101 від 01.11.2016 на суму 8400000,00 грн.

У зазначеному рахунку позивач вказав: найменування товару - пшениця; кількість - 2000 тонн; ціна без ПДВ - 3500,00 грн; сума без ПДВ - 7000000,00 грн; ПДВ - 1400000,00 грн; рахунок дійсний - один день.

На підставі виставленого рахунку Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" грошові кошти у розмірі 4000000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1878 від 02.11.2016.

02.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" відвантажило зі свого складу Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" 136,56 тонн пшениці, що підтверджується видатковою накладною №021101 та товарно-транспортними накладними №№1 - 6.

Враховуючи суму передоплати за товар у розмірі 4000000,00 грн, недопоставленими залишились 815,71 тонн товару на суму 3425986,00 грн.

Факт виникнення між сторонами правовідносин купівлі-продажу (поставки) товару встановлений під час розгляду Господарським судом Київської області справи №911/4204/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром", а саме: рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017, що залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2017.

Так, у справі №911/4204/16 розглядався позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" про повернення суми передоплати (4000000,00 грн) як безпідставно набутих (помилково перерахованих) коштів.

За наслідками розгляду спору судом в задоволенні позову відмовлено та встановлено, що підставою сплати позивачем на користь відповідача коштів були домовленості щодо купівлі зерна пшениці.

22.09.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" з вимогою не пізніше 7 робочих днів від дня отримання даної вимоги поставити відповідачу 815,71 тонн пшениці 3-го класу на суму 3425986,00 грн.

У відповідь, 29.09.2017 позивача направив на адресу відповідача лист №0210 з вимогою негайно направити транспорт за адресою місцезнаходження складу (с. Попелюхи, Піщанського р-ну, Вінницької обл.) для одержання (відвантаження) оплаченої партії зерна кількістю 815,71 тонн пшениці 3-го класу та зазначив, що усі необхідні супровідні документи будуть надані при відвантаженні вказаної партії зерна.

11.10.2017 позивач направив на адресу відповідача лист №113/10-2017, згідно якого повідомив про односторонню відмову від договору поставки товару та вимагав не пізніше 7 днів від дня отримання листа повернути вартість оплаченого та непоставленого товару у сумі 3425986,00 грн шляхом перерахування на його банківський рахунок згідно із зазначеними у листі реквізитами.

У зв`язку з неповерненням даних коштів Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" звернулось з позовом до господарського суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" суми вартості непоставленого товару у розмірі 3425986,00 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.06.2020 у справі №911/3197/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Під час розгляду вказаної справи суди встановили та підтвердили факт існування договірних відносин між сторонами та відсутність підстав для односторонньої відмови позивача від виконання зобов`язання в натурі. Суд зазначив, що відповідач як зобов`язана сторона договору - у частині обов`язку вчинити дії для належного отримання товару, повинен був здійснити отримання товару шляхом самовивозу власним автотранспортом (зважаючи на вид товару - зерно, його обсяги та умови його зберігання, а також з урахуванням попередніх дій позивача) зі складу позивача, проте відповідні дії відповідачем не було вчинено.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Відтак, обставини, встановлені рішеннями суду у наведених справах, є преюдиційними для розгляду даної справи.

Після ухвалення остаточного рішення Касаційного господарського суду Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №911/3197/17, відповідач звернувся до позивача з листом-вимогою №29/03-1 від 29.03.2021, згідно якого просив не пізніше 7 днів від дня отримання даного листа-вимоги: - повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" про місцезнаходження складу для одержання (відвантаження) оплаченої партії зерна кількістю 815,71 тонн пшениці 3- го класу; - підготувати оплачену партію зерна кількістю 815,71 тонн пшениці 3-го класу, а також усі необхідні товаросупровідні документи для відвантаження на транспорт Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш"; - розпочати передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" оплаченої партії зерна кількістю 815,71 тонн пшениці 3-го класу шляхом відвантаження на автотранспорт останнього із розрахунку не менше 136,56 тонн товару на добу, загальний час вивезення товару - не більше 6 (шести) робочих днів; -передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" усі необхідні товаросупровідні документи; - про час та місце початку передачі (відвантаження) товару попередити Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" не пізніше ніж за 7 робочих днів.

У зв`язку з залишенням вказаного листа позивачем без відповіді, відповідач 21.04.2021 повторно звернувся до позивача з листом №21/04-1 з тими самими вимогами, однак і вказаний лист залишений позивачем без відповіді та задоволення, що стало причиною для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" про зобов`язання вчинити певні дії щодо відвантаження придбаного зерна пшениці та надання необхідних товаросупровідних документів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2021 у справі №911/1977/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 (залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.09.2022), позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" задоволено в повному обсязі, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" виконати зобов`язання за договором купівлі-продажу (поставки) товару - пшениці 3 класу, укладеним у спрощений спосіб з Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" та передати (поставити) Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" оплачену партію зерна кількістю 815,71 тонн пшениці 3-го класу, шляхом відвантаження на наданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" транспорт для здійснення ним подальшого самостійного вивезення товару. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернокомплекс "Сиваш" усі необхідні товаросупровідні документи на товар та попередити про час та місце відвантаження товару не пізніше ніж за 7 (сім) робочих днів до початку передачі (відвантаження) товару.

Разом з тим позивач відмічає, що не може виконати зобов`язання за спірним договором, оскільки істотно змінились обставини, якими сторони керувались при його укладенні.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" стверджує, що зерно урожаю 2016 року, яке було зарезервоване як таке, що придбане відповідачем і знаходилось на складі позивача, за осінньо-зимовий період 2020 - 2021 років набрало критичної вологи та стало непридатним для використання в продовольчих цілях, у зв`язку з чим було списано згідно протоколу інвентаризаційної комісії від 12.03.2021. А тому позивач не може здійснити поставку зерна пшениці з-го класу в кількості 815,71 тонн. При цьому поставка ще однієї партії зерна (відмінної від тієї, що була зіпсована) в необхідній кількості призведе до понесення позивачем збитків, які будуть дорівнювати сумі ринкової вартості 815,71 тонн зерна 3-го класу (ціна зерна на даний час становить в середньому 7850 - 8150 грн за 1 тонну, тоді як станом на час укладення договору ціна зерна (2016 рік) становила 4200 грн за 1 тонну).

Також позивач відмічає, що у зв`язку з тривалим зберіганням зерна (з листопада 2016 року по березень 2021 року) останній поніс збитки у розмірі 64971,53 грн, пов`язані з доочисткою та доробкою зерна, яке відповідач повинен був вивезти ще в 2016 році.

Таким чином позивач зазначає про настання істотних змін обставин, якими сторони керувались під час укладення спірного договору, тоді як зміна цих обставин не залежала від останнього, а позивач не мав можливості самостійно усунути або запобігти їх впливу. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач заперечував проти позовних вимог зазначивши, що з березня 2021 року готовий був надати транспорт для вивезення зерна, а тому вважає, що з квітня 2021 року має місце прострочення з боку позивача. Також відповідач вважає, що надані документи на підтвердження факту псування зерна є односторонніми внутрішніми документами позивача, а отже не можуть вважатись належним доказом по справі. Вказує, що для цілей виконання обов`язку по передачі йому визначеного усним договором та оплаченого обсягу товару - 815,71 тонн пшениці 3-го класу, не має значення, якого року буде ця пшениця. Крім того, вважає, що ризики щодо знищення або пошкодження товару покладені на позивача в силу приписів ст. 668 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що предмет поставки, який погоджувався сторонами при укладенні договору 01-02 листопада 2016 року відсутній в результаті знищення. Натомість, внаслідок істотного прострочення обов`язку з боку відповідача щодо отримання даного товару, значно зросли ціни на пшеницю, в результаті чого виконання умов договору призведе до порушення майнових інтересів сторін. При цьому, обставини які змінились - строк виконання, ціна товару, не залежать від волі позивача, оскільки строк виконання зобов`язання щодо отримання товару порушений відповідачем, а ціна формується зі стану ринку на який позивач не має впливу. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції визнав, що на час настання істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні спірного договору, наявні усі чотири умови, визначені ч. 2 ст. 652 ЦК України, що свідчать про обґрунтованість доводів позивача. Крім того суд, визначаючи наслідки розірвання договору, врахувавши, що позивач вчиняв дії, направлені на підтримання в належному стані майна, яке було придбане відповідачем, визнав обґрунтованою вимогу позивачу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 64971,53 грн.

Колегія суддів погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. ст. 627, 628 та 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається, укладений між сторонами у спрощений спосіб договір від 01-02 листопада 2016 року є договором поставки продукції.

Відповідно до ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

У відповідності до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 ЦК України встановлено загальний порядок, за яким продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. ст. 509, 526 ЦК України, ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2 ст. 652 ЦК України).

Суд відмічає, що поняття «істотна зміна обставин» є оціночним. Критерії визначення цього поняття закріплені в абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України, яка визначає, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

За відсутності істотної зміни обставин, тобто за незначної зміни обставин або за виникнення ускладнень у виконанні, які сторони могли розумно передбачити, договір відповідно до положень ст. 652 ЦК України не підлягає розірванню, як за згодою сторін, так і за рішенням суду.

Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте, під час виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору.

Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, що відповідає свободі договору. При цьому, можливість розірвання договору може бути обмежена, а саме у випадку, коли інше передбачено договором або випливає із суті зобов`язання.

Виходячи із правового аналізу сукупності вищенаведених норм, колегія суддів апеляційного господарського суду відмічає, що закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі №927/763/17.

Зважаючи на те, що в межах судової справи №911/1977/21 предметом розгляду було зобов`язання позивача виконати вимоги поставки, в той час коли позивач зауважував про істотність зміни обставин і необхідність приведення договірних зобов`язань у їх відповідність, слід вважати, що сторони не дійшли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які змінились.

Разом з цим Північний апеляційний господарський суд зазначає, що правила, передбачені ч. ч. 2-4 ст. 188 ГК України є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов?язкового досудового врегулювання спору в розумінні ч. 3 ст. 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України .

Частинами 2 та 3 статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір. При цьому, у разі коли сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, це не позбавляє її права реалізувати своє суб?єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у ч. ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб?єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб?єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17).

Наполягаючи на розірванні договору, позивач вказує на те, що істотними обставинами, які дають підставу для розірвання договору є:

- тривале (4 роки та 4 місяці) прострочення стороною покупця Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» свого обов`язку щодо отримання та вивезення придбаного ним товару (пшениці 3-го класу 2016 року врожаю) зі складів Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром» в кількості 815,71 тонн;

- як наслідок, псування даного товару (пшениці 3-го класу 2016 року врожаю) в кількості 815,71 тонн в результаті тривалого зберігання на складі позивача та його подальше списання як зіпсованої продукції, тобто як такого, що є непридатним для використання в продовольчих та технічних цілях;

- значне зростання цін на товар, який був предметом поставки (ціна виросла з розрахунку 4200,00 гривень за 1 тонну в 2016 році до 7850,00 - 8150,00 гривень за 1 тонну на даний час).

Відповідно до положень ст. 712 ЦК України, істотними умовами договору поставки є асортимент, кількість, якість товару, строки поставки і ціна.

Як слідує з матеріалів справи, предметом укладеного між сторонами договору купівлі-продажу виступало зерно пшениці 3-го класу 2016 року врожаю.

При цьому, із суті домовленості вбачається, що договір направлений на короткострокове виконання. Так, договір укладено 01-02 листопада 2016 року, та вже 02.11.2016 було вивезено 136 тонн товару. Про короткостроковість укладеного договору також свідчить наявний в матеріалах справи примірник договору поставки від 01.11.2016 №2607-1 (додаток до листа від 28.11.2016 №76-1/11-2016), який був підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» та на ньому проставлена його печатка, згідно п. 4.1. якого поставка має відбутись в строк до 20.11.2016.

Разом з тим, з 03.11.2016 відповідач в односторонньому порядку відмовився здійснювати вивіз зерна, з посиланням на його якісну невідповідність, а в подальшому заперечував наявність договірних відносин та звернувся до суду про стягнення з позивача 4000000,00 грн безпідставно перерахованих коштів (справа №911/4204/16).

Надалі, заперечуючи свій обов`язок виконувати умови договору поставки та здійснювати самовивіз зерна зі складу позивача, відповідач здійснив дії щодо одностороннього розірвання договору купівлі-продажу зерна та вимагав в судовому порядку повернення грошових коштів у розмірі 3425986,00 грн (справа №911/3197/17).

Зазначені обставини вказують на те, що відповідач необґрунтовано ухилявся від подальшого вивезення зерна зі складу позивача в листопаді 2016 року і надалі. В межах судової справи №911/3197/17 встановлено, що саме відповідач вчиняв бездіяльність по виконанню обов`язку з вивезення зерна, оскільки відмовлявся надавати транспорт для цього, тоді як позивач не перешкоджав відповідачу в отриманні зерна. Про готовність вивезення зерна зі складу позивача відповідач заявив лише 29.03.2021 направивши Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" лист №29/03-1 про поставку зерна.

За наведеного, враховуючи, що строк поставки товару затягнувся з 2016 року до березня 2021 року, з причин які не залежали від позивача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що прострочення поставки на 4 роки та 4 місяці є обставиною, яка істотно змінилась.

При цьому суд критично сприймає твердження скаржника щодо непогодження між сторонами року врожаю товару, оскільки з наявних в матеріалах справи листів Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш», які він направляв на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром» (лист за №76-1/11-2016 від 28.11.2016 з проектом договору постачання від 01.11.2016 №2607-1 (а.с. 33-65, т. 1), лист-вимога про поставку товару №88/09-217 від 22.09.2017 (а.с. 47, т. 1), лист-вимога про повернення вартості непоставленого товару №113/10-217 від 11.10.2017 (а.с. 50, т. 1), лист-вимога про поставку товару від №29/03-1 від 29.03.2021 (а.с. 167-168, т. 1), слідує, що предметом договору купівлі-продажу є пшениця 3-го класу урожаю 2016 року.

Північний апеляційний господарський суд також звертає увагу, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Очевидно, що дії відповідача, який у своїх листах та проекті договору постачання вказував, що предметом договору є поставка пшениці 3-го класу урожаю 2016 року, а згодом заперечує погодження сторонами року врожаю товару та вказує, що рік врожаю не має значення, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісними.

За твердженнями позивача, обумовлений договором товар, а саме - партія зерна пшениці 3-го класу 2016 року врожаю, перебувала на зберіганні Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім «Фінпром» з листопада 2016 року до березня 2021 року. Проте, в останній осінньо-зимовий період 2020-2021 роки дане зерно набрало критичної вологи та за результатами інвентаризації у березні 2021 року було списано.

В підтвердження доводів списання зерна позивачем надано до суду ряд документів, а саме: доповідну записку головного агронома Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром", наказ директора, інвентаризаційний опис, протокол інвентаризаційної комісії, копію податкової накладної за наслідками списання списаної продукції.

Порядок проведення інвентаризації активів і зобов`язань та оформлення її результатів визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань (далі -Положення) затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879.

Згідно п. 5 Положення інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов`язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання.

Проведення інвентаризації є обов`язковим, зокрема, у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів) в обсязі, визначеному керівником підприємства (п. 7 Положення).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.03.2021 головним агрономом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" складено доповідну записку, згідно якої повідомлено директора, що за результатами огляду якості пшениці 3 класу встановлено, що дане зерно має ознаки псування - наявний плісняво-затхлий запах прілості, в окремих місцях колір зерна має темно-коричневий окрас.

На підставі п. 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, 09.03.2021 директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" видав наказ №26 Про затвердження інвентаризаційної комісії.

Згідно інвентаризаційного опису №1 від 09.03.2021, зерно пшениці 3 класу у кількості 820 тонн в результаті осінньо-зимових перепадів температур 2020-2021 року та внаслідок процесу термовологопроводності набрало критичної вологості внаслідок чого розпочався процес його самозігрівання, наявні ферменти пліснявих грибів, спостерігається процес розпаду білкових речовин та жирів під впливом як пліснявих грибів так і розвинутих бактерій.

Відповідно до протоколу інвентаризаційної комісії від 12.03.2021 було вирішено списати пшеницю, яка за даними бухгалтерського обліку перебуває на складі за адресою: Вінницька область, Піщанський район, селище Попелюхи; вулиця Леніна, 1а, в кількості 820 тон 3 класу загальною балансовою вартістю 1077152,00 грн, як зіпсовану продукцію.

Слід відмітити, що зернові культури в силу своїх фізичних характеристик мають властивість змінювати кількісні та якісні параметри в процесі їх транспортування, зберігання, обробки, тобто піддаються природньому убутку та псуванню. Виникнення втрат сільськогосподарської сировини при провадженні господарської діяльності є неминучим і допускається відповідними нормативними актами.

Враховуючи, що надані позивачем документи в підтвердження псування зерна складені у відповідності до зазначеного вище Положення та підписані уповноваженими особами позивача, суд визнає їх належними та допустимими доказами у справі. При цьому, наявність/відсутність доказів знищення списаного позивачем зерна не стосуються предмета доказування у даній справі та не впливає на кваліфікацію спірних правовідносин.

До того ж, слід звернути увагу, що за результатами виконання операції по списанню зерна, 21.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" зареєструвало податкові зобов`язання по сплаті податку на додану вартість в сумі 215430,40 грн, що підтверджується податковою декларацією від 12.03.2021 №11.

З огляду на це помилковими є твердження скаржника стосовно відсутності в матеріалах справи належних доказів псування 815,71 тон пшениці.

Як було відмічено, стверджуючи про наявність підстав для розірвання спірного договору, позивач, крім іншого, вказує на значне зростання цін на товар.

Згідно умов укладеного між сторонами договору поставки, ціна товару погоджена в розмірі 4200,00 гривень за 1 тонну пшениці 3-го класу 2016 року врожаю.

Судом апеляційної інстанції досліджено цінову кон`юктуру ринку зерна за період, який охоплює фактичні строки поставки з листопада 2016 року по березень 2021 року та встановлено, що ціни на зерно суттєво змінилась.

Так, згідно даних сайту електронної зернової біржі «Grain Trade» (https://grаіntrade.com.ua/indeksCen/pshenitcya-3-klas) закупівельні ціни на зерно пшениці 3-го класу в період з 28.09.2021 по 29.09.2021 по Вінницькій області (місце походження зерна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром») коливались від найнижчої - 7850,00 грн за 1 тонну до найвищої - 8150,00 грн за 1 тонну.

Приблизно аналогічні ціни на зерно мали місце на момент направлення листа відповідачем про згоду на отримання товару 29.03.2021 - закупівельні ціни на зерно пшениці 3-го класу становили 7461,00 грн за 1 тонну (https://graintrade.com.ua/novosti/zakupivelni-tcini-na-zerno-v-ukraini-na-29-bereznya-2021-roku.html).

Таким чином, ціна 815,71 тонн зерна, які на даний час є предметом поставки з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром», буде відрізнятись майже вдвічі порівняно із ціною, яка мала місце при укладенні договору - 6403323,50 - 6648036,50 грн на момент подання позову порівняно із 3425000,00 грн, які передбачає договір поставки.

За таких обставин, враховуючи відсутність у позивача зерна яке було предметом договору поставки, з огляду на суттєве зростання ціни на товар та беручи до уваги, що поставка товару до цих пір не виконана, суд вважає вказану обставину також такою, що суттєво змінилась.

За доводами відповідача, місцевим господарським судом при розгляді даного спору не застосовано положення ч. 4 ст. 75 ГПК України та не взято до уваги обставини, встановлені судами під час розгляду справи №911/1977/21 за участю тих самих сторін. Зокрема, відповідач вказує, що зазначеним рішенням дано оцінку всім наведеним у даній позовній заяві твердженням позивача щодо істотної зміни обставин.

Колегія суддів вказує на те, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №922/2013/18 та від 25.03.2021 у справі №911/2961/19 зазначено, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові, висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах розгляду справи №911/1977/21 судами встановлювалися обставини щодо наявності або відсутності підстав для поставки товару за укладеним між сторонами у спрощений спосіб договором. Зокрема, під час розгляду зазначеної справи суди дійшли висновку, що домовленості сторін стосувались поставки зерна пшениці 3-го класу без визначення його року врожаю, а втрату Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фінпром" товару не доведено, у зв`язку з відсутністю доказів утилізації списаного зерна. Отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, на переконання апеляційного суду, беручи до уваги встановлені у даній справі обставини та враховуючи, що до предмету доказування у справі №911/1977/21 входило ступінь виконання зобов`язань сторонами за спірним договором, тоді як до предмету доказування у даній справі входить наявність обставин, які істотно змінились, жодна з обставин справи №911/1977/21 не свідчить про відсутність істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні спірного договору, з огляду на що обставини встановлені у справі №911/1977/21 не є преюдиціальними для розгляду спору у даній справі. А відтак, наявність підстав з якими закон пов`язує можливість розірвання спірного договору підлягає доведенню позивачем у загальному порядку.

Так, досліджуючи питання наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, необхідних для можливості вирішення судом спору щодо розірвання договору, з урахуванням поданих позивачем доказів, суд встановив наступне.

Відносно вимоги закону про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.

Зі встановлених обставин справи слідує, що при укладенні спірного договору сторони виходили з його короткостроковості, останніми вчинялись дії по його виконанню: позивач відвантажив товар, а відповідач частково його оплатив. Тобто, в момент укладення договору сторони не мали підстав вважати, що контрагент допустить недобросовісну поведінку (невиконання зобов`язань по вивезенню товару на протязі 4 років та 4 місяців) і буде виконувати свої зобов`язання неналежним чином.

Відносно вимоги закону про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.

В даному випадку, обставини, які змінились - це строк виконання договору та ціна товару, що не залежать від волі позивача як заінтересованої особи, оскільки, як було встановлено, строк виконання зобов`язання щодо отримання товару був порушений саме відповідачем, а ціна товару формується виходячи зі стану ринку, на який позивач не має впливу.

Відносно вимоги закону про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивачем належним чином доведено, що на даний час він не має можливості виконати умови спірного договору по причині відсутності в його розпорядженні майна, яке було предметом договору. Разом з тим, поставка аналогічного за якістю товару - зерна пшениці третього класу іншого року врожаю в кількості 815,71 тонн призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін договору, оскільки відповідач зможе реалізувати отримане зерно за теперішньою ціною, що суттєво відрізняється від ціни, що була актуальною для сторін станом на момент укладання договору (6403323,50 - 6648036,50 7850,00 - 8150,00 грн замість 3425000,00 грн за 815,71 тонн пшениці).

Тобто, в разі виконання спірного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» як покупець, знаходиться в більш сприятливому становищі, що з огляду на його недобросовісну поведінку при виконанні умов договору є несправедливим до інтересів продавця - Товариства з обмеженою відповдіальністю «Торговий дім «Фінпром». Дана обставина розцінюється судом, як порушення співвідношення майнових інтересів сторін.

Відносно вимоги закону про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За твердженнями скаржника, списання позивачем зерна не має значення для вирішення даного спору, оскільки в силу положень ст. ст. 323, 668 ЦК України ризик випадкового знищення товару несе позивач. Проте, колегія суддів вважає помилковим наведене твердження відповідача, враховуючи слідуюче.

Згідно з положеннями ЦК України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не встановлено у договорі або законодавстві.

Колегія суддів не вбачає із суті договору та звичаїв ділового обороту того, що ризик зміни даних обставин несе позивач.

Слід розрізняти випадкове знищення чи пошкодження речі від випадків, коли знищення або пошкодження є результатом винних дій конкретних осіб. При цьому відсутність вини свідчить про випадковість порушення суб`єктивного цивільного права. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вона вчинила всі необхідні дії для належного його виконання.

Значення випадку полягає у тому, що, незважаючи на наявність протиправної поведінки особи, шкоди та причинного зв`язку між ними, він стає підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності. За загальним правилом, випадок (відсутність вини) звільняє суб`єкта від цивільно-правової відповідальності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Беручи до уваги, що спірним договором сторонами не передбачалось довгострокове зберігання зерна на складі позивача, тоді як судом встановлено неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків щодо вивезення товару, слід дійти висновку, що за умови своєчасного виконання зобов`язання з боку покупця по вивезенню свого зерна з території Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром» наслідки псування зерна не наступили б. Відтак, колегія суддів погоджується з твердженнями суду першої інстанції стосовно того, що факт знищення зерна знаходиться в причинному зв`язку із бездіяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернономплекс «Сиваш», яке не вивезло придбане зерно зі складу, не перевірило умови зберігання, не вжило інших необхідних і достатніх заходів для збереження останнього, у зв`язку з чим аргументи скаржника про те, що ризик випадкового знищення товару несе позивач є помилковими.

Стосовно зміни обставини, а саме псування товару, суд вважає, що позивач вжив всіх можливих та допустимих заходів для збереження товару, а саме: розміщав останній на складі протягом тривалого періоду; вживав заходів з доочистки та зменшенню вологи. Дані обставини підтверджені відповідними доказами - первинними документами позивача по проведенню профілактичної доочистки та доробки на вібраційному центробіжному зерновому сепараторі БЦС-25.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд на підставі представлених позивачем доказів дійшов вірного висновку про наявність всіх чотирьох умов, з якими закон пов`язує можливість розірвання договору, та відповідно, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо розірвання спірного договору.

Щодо вимоги позивача про застосування наслідків розірвання договору та стягнення з відповідача витрат понесених внаслідок вчинення дій щодо доочистки, доробки зерна, внесення препарату щодо захисту зерна від шкідників в розмірі 64971,53 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

За повідомленням позивача, протягом всього часу зберігання зерна Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром» вживало заходів щодо догляду за цим зерном - зменшенню рівня вологи шляхом доочистки та доробки на вібраційному центробіжному зерновому сепараторі БЦС-5.

Так, профілактичні заходи щодо даного зерна були проведені у 2019 році та у 2020 році.

У 2019 році на виконання робіт з профілактичної доочистки та доробки зерна позивач витратив наступні кошти: витрати на відгрузку зерна 5288,18 грн; витрати по перевезенню зерна зі складу на очистку 9501,53 грн; витрати на очистку зерна БЦС-25 - 3629,29 грн; витрати по перевезенню очищеного зерна з току на склад 9501,53 грн, всього - 27920,53 грн. Також в березні 2019 року вказана партія зерна пройшла обробку препаратом по захисту від шкідників «Селфос», що підтверджується актом від 4.03.2019 №181 - витрачено 20,9 кг на 836 тонн пшениці, витрати складають 4890,60 грн.

У 2020 році на виконання робіт з профілактичної доочистки та доробки зерна позивач витратив наступні кошти: витрати на відгрузку зерна 5208,25 грн; витрати по перевезенню зерна зі складу на очистку 9256,07 грн; витрати на очистку зерна БЦС-25 - 3596,21 грн; витрати по перевезенню очищеного зерна з току на склад 9256,07 грн, а всього - 27316,60 грн. Також в березні 2020 року вказана партія зерна пройшла обробку препаратом по захисту від шкідників «Селфос», що підтверджується актом від 12.03.2020 №132, витрачено 20,7 кг на 826,8 тонн пшениці, витрати складають 4843,80 грн.

Загальні втрати позивача, за його розрахунком, складають 64971,53 грн.

В підтвердження понесених витрат позивачем надано акти комісії за березень 2019/2020 років про розрахунок і суму витрат на доочистку та доробку зерна; акти про списання мертвих відходів в результаті очистки зерна в розмірі 9,196 тонн та 6,8 тонн; акти використання засобу хімічного захисту рослин селфосу №181 від 04.03.2019 та №132 від 12.03.2019; видаткову та товарно-транспортну накладну щодо закупівлі фуміганту-інсектициду «Селфос»; наряди №№10, 14 на відрядну роботу працівників по очистці зерна; облікові листи тракториста-машиніста за березень 2019/2020 років; подорожні листи в кількості 24 штук щодо перевезення зерна зі складу на тік та з току на склад.

Зважаючи на те, що дані роботи не були передбачені умовами укладеного між сторонами договору, мають вимушений характер та проводились фактично в інтересах відповідача з метою збереження його майна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром» вважає, що вказані витрати є його збитком, що підлягає відшкодуванню відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Оскільки позивач вчиняв дії, направлені на підтримання в належному стані майна, яке було придбане відповідачем, а відтак, вказані дії вчинялись в його інтересах, місцевий господарський суд вірно відмітив, що витрати позивача у розмірі 64971,53 грн є його збитками та справедливо поклав їх відшкодування на відповідача.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 22.09.2021 у справі №194/342/15-ц стосовно того, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав, слід зазначити наступне.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Колегія суддів відмічає, що у справі №194/342/15-ц, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності. Позивач обґрунтовував юридичні (правові) підстави позову, посилаючись на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 651 ЦК України. Тоді як у справі №910/17577/21 предметом позову є розірвання договору поставки, а правовою підставою позову визначено наявність умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, для розірвання спірного договору у судовому порядку у зв`язку з істотною зміною обставин. Отже, правовідносини у справі №194/342/15-ц на яку посилається скаржник та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин. З урахуванням зазначеного, безпідставним є посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернономплекс «Сиваш» на постанову Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №194/342/15-ц.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі №910/17577/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі №910/17577/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі №910/17577/21.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш».

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 05.10.2022

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов