Постанова

від 04.10.2022 по справі 314/4540/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 04.10.2022 Справа № 314/4540/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/4540/21 Головуючий у 1 інстанції: Кононенко І.О.

Провадження № 22-ц/807/1594/22 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фермерське господарство «Кіхтенко В.О.» про визнання недійсним та скасування наказів, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації, витребування земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 травня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що дії ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області щодо передання у власність земельної ділянки є незаконними, прийнятті всупереч його праву користуванню на земельну ділянку площею 2,0 га кадастровий номер-2321587200:01:003:0103. За змістом позовної заяви, земельна ділянка площею 2,0 га, яка розташована на території Солоненської сільської ради Вільнянського району, знаходиться у постійному користуванні позивача, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею І-ЗП № 011609 та співпадає із земельною ділянкою кадастровий номер 2321587200:01:003:0102, власником якої є ОСОБА_3 . Внаслідок перетину вказаних земельних ділянок Державним реєстратором відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, тоді як земельна ділянка ОСОБА_3 зареєстрована в Державному земельному кадастрі, речові права на неї оформлені. Позивач оспорює законність набуття прав на земельну ділянку, зокрема вважав, що ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області безоплатно передав у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку за рахунок землі, яка перебуває у його постійному користуванні з 2001 року (20 років), чим порушено права та інтереси останнього як землекористувача. Також, ОСОБА_3 уклала договір оренди вищевказаної земельної ділянки від 01.03.2021 з Фермерським господарством «Кіхтенко В.О.» (третя особа) зі строком дії до 01.03.2036. Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 06.04.2021. Позивач вважає, що ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області під час винесення наказів від 08.12.2020 та від 15.01.2021 порушені його права та законні інтереси, а також вимоги ч. 5 ст. 116 та ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки право постійного користування Позивача земельною ділянкою площею 3,0 га у визначеному законом порядку не припинялось, Позивач не надавав погодження на вилучення у нього земельної ділянки та її передачу ОСОБА_2 ,яка,на йогодумку,набула правоприватної власностіна земельнуділянку незаконно та незаконно відчужила її на користь ОСОБА_3 . З посиланням на ч.1 ст. 116 , ч. 1 , 3 ст. 152 ЗК України, ст. 387 ЦК України просив визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 08.12.2020 № 8-9544/15-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» в частині, що стосується надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_2 , визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 15.01.2021 № 8-210/15-21 -СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2021 № 141, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Кравченко О.М. та скасувати запис про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 2321587200:01:003:0103, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (номер запису про право власності - 40675825, номер рішення про державну реєстрацію -56750920).

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 травня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати на ухвалити нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. На думку апелянта, суд дійшов помилкових висновків про необґрунтованість його позовних вимог, оскільки в нього є Державний акт, яким надано йому право користування спірною земельною ділянкою. Державний акт є чинним та зберігає свою юридичну силу, тобто його право користування ніким не припинялось. Окрім того, скаржник вважає, що під час ухвалення рішення, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та, відповідно, дав не правильну оцінку наданим позивачем доказам по справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастр Запорізької області вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Інші учасники справи не скористались своїм правом, відзив на апеляційну скаргу не надавали.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Статтею 367ЦПКУкраїни передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішенняпро відмовуу задоволеніпозову,суд першоїінстанції виходивз того,що позивач не довів належними та беззаперечними доказами заявлені вимоги, зокрема, що надана йому у користування земельна ділянка, перетинається, із земельною ділянкою, яка передана відповідачам, площу такого накладання. Сама по собі відмова Державним кадастровим реєстратором не є таким достатнім доказом. Отже, відсуність доказів на підтвердження порушеного або оспорюваного права позивача є підставою про відмову у задоволенні позову. Клопотань про проведення судової земельно-технічної експертизи не подано. Доказів, як б свідчили про те, що позивач звертався до повноважного органу для виготовлення технічної документації до 2021 року із землеустрою не надано, як не надано доказів щодо користування спірною земельною ділянкою за цільовим призначенням, а також діяльності фермерського господарства щодо цієї ділянки згідно державного акту на землю.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке:

Встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 08.12.2020 № 8-9544/15-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, розташованих на території Павлівської сільської територіальної громади Запорізького району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності:у тому числі ОСОБА_2 , орієнтовною площею 2,000 га. Цільове призначення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (01.03).

Із листа від 23.07.2021 року ГУ Держгеокадастр у Запорізькій області відомо, що на підставі наказу Державної служби з питань геодезії картографії та кадастру від 21.02.2019 № 59 із змінами, внесеними наказом від 13.05.2019 № 59, була проведена інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Солоненської сільської ради. Реєстрація відбулася 24.10.2019 та присвоєно кадастровий номер 2321587200:01:003:0092.

За заявою ОСОБА_2 від 10.01.2021 кадастровим реєстратором 11.01.2021 здійснено реєстрацію земельних ділянок, а саме земельні ділянки 2321587200:01:003 :0103 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства та 2321587200:01:003 :0102 площею 0,9798 , цільове призначення землі запасу.

У подальшому, ГУ Держгеокадастр у Запорізькій області винесено наказ від 15.01.2021 № 8-210/15-21-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою для відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 2,0000 га 2321587200:01:003:0103 за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства на території Павлівської сільської територіальної громади.

За ОСОБА_2 було зареєстровано право власності в Державному реєстрі 03.02.2021 за №40441610 у виконавчому комітеті Матвіївської сільської ради, за обміном інформації з Державного реєстру речових прав право власності на земельну ділянку перейшло ОСОБА_3 .

За інформацією Солоненської сільської ради за наявним у архіві державним актом неможливо було з`ясувати місце розташування цієї земельної ділянки, земельна ділянка не використовувалася, земельний податок не сплачувався, відомості у кадастрі були відсутні.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2021 № 141, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Кравченко О.М., ОСОБА_2 відчужено спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_3 .

Отже, право приватної власності на земельну ділянку належить ОСОБА_3 , номер запису про право власності 40675825, підстава для державної реєстрації договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2021 № 141.

Позивачу ОСОБА_1 на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 3,0 га, яка розташована на території Солоненської сільської ради Вільнянського району. Цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства.

Право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗП № 011609, виданого на підставі рішення Вільнянської районної ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області від 14.02.2001 № 6.

Державний акт на право постійного користування землею зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1054 від 19.11.2001.

З метою реєстрації речового права у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ОСОБА_1 було замовлено виготовлення технічної документації із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі із присвоєнням кадастрового номеру. Водночас, Державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до державного земельного кадастру від 04.10.2021№ РВ-4800956612021. Підстава відмови перетин з ділянкою 2321587200:01:003:0102; площа співпадає на 32.661 %; з ділянкою 2321587200:01:003:0103; площа співпадає на 66.6677 % - згідно абзацу п`ятого частини шостої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Умовами статті 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Згідно з пунктом 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету по земельних ресурсах України від 04 травня 1999 року № 43 заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою покладається на Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» та його структурні підрозділи. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп`ютерної техніки.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449 обов`язковим реквізитом державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою став кадастровий номер земельної ділянки індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

При цьому, тільки після 02 квітня 2002 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449 обов`язковим реквізитом державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою став кадастровий номер земельної ділянки індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Із 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України "Про Державний земельний кадастр" державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення « Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості за заявою їх власників ( користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

За змістом ст.55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом.

Тобто для реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 була необхідна технічна документація із землеустрою, дозвіл на розроблення якої надається уповноваженим органом влади.

Натомість, матеріали справи не містять доказів, що позивач звертався до вищенаведеного уповноваженого органу для виготовлення технічної документації із землеустрою з метою встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки, та присвоєння кадастрового номера для проведення державної реєстрації права постійного користування нею у Державному земельному кадастрі, при цьому доказів того , що сама по собі реорганізація органів самоврядування цьому перешкоджала не надано

Отже, судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка, яка передавалася у 2001 році у постійне користуванні позивача не має кадастрового номеру.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що цільове призначення наданої позивачеві земельної ділянки для ведення селянського (фермерського господарства).

На час набуття передачі позивачеві у постійне користування земельної ділянки діяв Земельний Кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди(частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час виникнення спірних правовідносин , відносини пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон № 2009-ХІІ, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-ХІІ).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-ХІІ).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-ХІІ).

Таким чином за змістом наведених приписів можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009- ХІІ).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-ХІІ). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Вказані висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач не довів належними та беззаперечними доказами заявлені вимоги, зокрема, що надана йому у користування земельна ділянка перетинається, із земельною ділянкою, яка передана відповідачам, площу такого накладання. Сама по собі відмова Державним кадастровим реєстратором не є таким достатнім доказом. Отже, відсуність доказів на підтвердження порушеного або оспорюваного права позивача суд обґрунтовано визнав підставою про відмову у задоволенні позову.

Наявність у позивача державного акту про право постійного користування земельною ділянкою за фактичними обставинами справи не є достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_3 права власності на землю, яке остання набула в установленому законом порядку.

Установивши, що позивач не використовував земельну ділянку за цільовим призначенням, селянське (фермерське) господарство не створив, земельна ділянка фактично ним не використовувалася, земельний податок за неї не сплачувався, кадастровий номер не присвоювався, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Отже апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається позивач у своїй апеляційній скарзі, були предметом дослідження і аналізу суду першої інстанції і додаткового правового обґрунтування не потребують.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 червня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2022 року.

Головуючий І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська