Рішення

від 27.09.2022 по справі 947/16400/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/16400/21

Провадження № 2-др/947/39/22

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2022 року

Київський районний суд м. Одеси, у складі:

Головуючого - судді Коваленко О.Б.

За участюсекретаря Маценко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяви представника Житлово-будівельногокооперативу «Жовтневий-16»адвоката ГубськоїХ.Ю., відповідача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 про розподіл судових витрат у цивільній справі за позовною заявою Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -16» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2022 року рішенням Київського районного суду м. Одеси у задоволені позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -16» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відмовлено.

Відповідачем ОСОБА_2 17.08.2022 після ухвалення рішення подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить суд стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -16» судові витрати у розмірі 5000 грн.

Відповідачем ОСОБА_1 17.08.2022 після ухвалення рішення, подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить суд стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -16» судові витрати у розмірі 17700 грн.

Представником позивача адвокатом Губською Х.Ю. було подано заяву про стягнення судових витрат.

Адвокатом Губською Х.Ю. було подано письмові заперечення на заяви відповідачів про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування зазначає, що подані заяви не відповідають процесуальним діям, визначеним ЦПК України, оскільки такі заяви мали бути подані у відповідності до вимог ч. 1 ст. 134 ЦПК України, а також у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, що також вказує на те, що витрати є неспімірними, завищеними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що подані відповідачами заяви про ухвалення додаткового рішення, в частині стягнення судових витрат не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених судових витрат відповідачем ОСОБА_2 надано до суду Акт виконання послуг по договору №211108-1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансаудит» та ОСОБА_2 .

Так, у ряді постанов Верховного Суду у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020 зазначається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку суд вправі відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Матеріали справи не містять першої заяви відповідача ОСОБА_2 по суті спору у якій наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, а також відповідач у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України не заявляла про стягнення вказаних коштів до ухвалення рішення.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ЮРІМЕКС» та ОСОБА_1 , акт приймання-передачі послуг від 22.10.2021 між Адвокатським об`єднанням «ЮРІМЕКС» та ОСОБА_1 , квитанція про сплату ОСОБА_1 від 18.10.2021 на суму 5000 грн.

Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Однак, з договору про надання правової допомоги, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ЮРІМЕКС» та ОСОБА_1 неможливо встановити якого адвоката призначено для надання правової допомоги та який виконував роботи/послуги зазначені в Акті приймання-передачі послуг від 22.10.2021 до Договору від 18.10.2021.

Роботи, визначені в Акті приймання-передачі послуг від 22.10.2021 до Договору від 18.10.2021 не підтверджені достатніми та належними доказами.

У матеріалах справи міститься копія Договору про надання правової допомоги укладеного між адвокатом Вацковим Максимом Геннадійовичем та ОСОБА_1 від 01.11.2021, додаток №1 до Договору від 01.11.2021 на суму 10000 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 01.11.2021 на суму 10000 грн.

Відповідачем не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Вацковим Максимом Геннадійовичем при надані правничої допомоги та акт приймання-передачі виконаної роботи.

Верховний Суд у справі № 922/2604/20, вказав, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

З матеріалів справи неможливо встановити, якими саме адвокатами, у якому обсязі та на яку суму надавалися послуги з надання правової допомоги ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відповідачем ОСОБА_1 не доведено реальності адвокатських витрат їх дійсність та необхідність, а також сума витрат на правову допомогу заявлена відповідачем не відповідає критерію розумності їхнього розміру.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що відповідачі дійсно понесли витрати на правничу допомогу, матеріали справи не містять.

Стосовно заяви представника позивача адвокатом Губською Х.Ю. про стягнення судових витрат, суд приходить до наступного.

Згідно з ст. 141 ч. 1 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовив у задоволенні позову Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -16» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні заяв про ухвалення додаткового рішення слід відмовити.

Керуючись ст.ст.2, 5, 10, 13,76-81, 259, 263-265, 268, 270, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -16» на користь ОСОБА_1 судових витрат з надання правничої допомоги у розмірі 17700 грн. відмовити.

У задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -16» на користь ОСОБА_2 судових витрат відмовити.

У задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -16» судових витрат солідарно у розмірі 12692 грн. відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дати складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення буде складено у строк до 07.10.2022 року.

Суддя Коваленко О. Б.