Рішення

від 05.10.2022 по справі 620/1129/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року Чернігів Справа № 620/1129/22

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати повністю вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 № Ф-13591-17 та від 14.05.2019 № Ф-13591-17 Головного управління ДФС в Чернігівській області.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з 10.03.2004 він не перебуває на обліку як платник податків фізична особа-підприємець або самозайнята особа, підприємницьку діяльність не здійснює та доходу від неї не отримує. Тому не відноситься до категорій платників, які повинні сплачувати єдиний соціальний внесок за себе самостійно. Зазначає, що єдиний соціальний внесок за нього постійно сплачує роботодавець, в тому числі з 2016 року і по сьогодні за основним місцем роботи (Публічне акціонерне товариство «Укргідроенерго» філія «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС», код ЄДРПОУ 00100242), що підтверджується трудовою книжкою та Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форми ОК-5, ОК-7). Також зазначає, що з 23.05.2013, згідно запису № 20641750000033522, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця позивача визнано недійсним. Тому оскаржувані вимоги про сплату боргу вважає протиправними та таким, що підлягають скасуванню.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до частини восьмої статті 4 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску. Позивач у 2017, 2018 та в І кварталі 2019 роках у встановленому порядку не припинив свою підприємницьку діяльність, був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відтак належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Тому обов`язок нарахування та сплати єдиного внеску не залежав від отримання ним доходу з прибутку від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.01.2022 (а.с. 18-19), в ньому містяться наступна інформація:

- ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.10.2002 за № 20640170001033522 та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Чернігівській області з 15.10.2002;

- за номером запису 20641750000033522 від 23.05.2013 проведено реєстраційну дію - «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію, вважається недійсним» (Виконавчий комітет Чернігівської міської ради).

- 03.05.2019 до реєстру було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за номером 20640060003033522.

У зв`язку з несплатою позивачем єдиного соціального внеску відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки): від 09.11.2018 № Ф-13591-17 на суму 15819,54 грн., від 14.05.2019 № Ф-13591-17 на суму 21030,90 грн. (а.с. 5, 7).

Як слідує з відзиву, підставою для формування вимог від 09.11.2018 № Ф-13591-17, від 14.05.2019 № Ф-13591-17 стала інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення вимог: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн., за 2018 рік в сумі 9828,72 грн., за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн (918,06 грн. х 3 міс. = 2754,18 грн.). Всього заборгованість за період з 2017 року по І квартал 2019 рік становить 21030,90 грн.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

В силу вимог абзацу першого пункту 1, пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Верховним судом в постанові від 04.12.2019 № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19) сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.06.1998 ОСОБА_1 з 01.05.2016 по теперішній час працює на посаді охоронника в Публічному акціонерному товаристві «Укргідроенерго» філія «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС» (а.с. 9-11).

Крім того, у період з 2016 року по 2021 рік, який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску, за позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску його роботодавцем, що підтверджується довідками Пенсійного фонду України форми ОК-5, ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 16.12.2021 (а.с. 12-17).

Отже, у період з 2017 року по 1 квартал 2019 року роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується наданими суду документами.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у наданому суду відзиві про наявність таких доходів також не зазначив, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України обставини відсутності у позивача протягом 2017-2019 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від ПАТ «Укргідроенерго» філія «Каскад Київських ГЕС і ГАЕС», не підлягають доказуванню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач у період з 2017 року по 1 квартал 2019 року, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогами від 09.11.2018 № Ф-13591-17, від 14.05.2019 № Ф-13591-17 був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру, тому сплата позивачем нарахованої заборгованості призведе до подвійного оподаткування позивача як найманого працівника та як фізичну особу-підприємця.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 480/4656/18, від 02.04.2020 у справі № 620/2449/19.

Крім того, 23.05.2013 державним реєстратором відносно позивача було внесено до ЄДР запис № 20641750000033522 «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 № Ф-13591-17 та від 14.05.2019 № Ф-13591-17 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС в Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 № Ф-13591-17 та від 14.05.2019 № Ф-13591-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.10.2022.

Суддя В.О. Непочатих