Постанова

від 05.10.2022 по справі 819/949/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 819/949/18

адміністративне провадження № К/9901/4993/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою Управління Держпраці у Тернопільській області

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.08.2018 (у складі головуючого судді Дерех Н.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 (у складі головуючого судді Гудими Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В.)

у справі №819/949/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рок Кафе»

до Управління Держпраці у Тернопільській області

про визнання протиправними і скасування припису та постанов про накладення штрафу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, встановлені судами попередніх інстанцій обставини.

1. Позивач звернувся до суду з позовом у якому просив визнати протиправними та скасувати припис Управління Держпраці у Тернопільській області ТР553/40/АВ/П від 07.05.2018, постанову Управління Держпраці у Тернопільській області №ТР553/40/АВ/ІП-ФС від 18.05.2018, постанову Управління Держпраці у Тернопільській області №553/40/АВ/ТД-ФС від 18.05.2018.

2. Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 18.09.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019, задовольнив позов частково.

Припис Управління Держпраці у Тернопільській області про усунення виявлених порушень ТР553/40/АВ/П від 07.05.2018 визнав протиправним та скасував у частині усунення порушень, викладених у пункті №2 даного Припису.

Відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування припису Управління Держпраці у Тернопільській області про усунення виявлених порушень ТР553/40/АВ/П від 07.05.2018 у частині усунення порушень, викладених у пункті №1 цього припису.

Визнав протиправною та скасував постанову Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ТР553/40/АВ/ТД-ФС від 18.05.2018.

Відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ТР553/40/АВ/ІП-ФС від 18.05.2018.

3. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив із того, що жодних передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність цивільно-правових договорів позивача з громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 перевіркою не встановлено, а відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем з виконавцями робіт цивільно-правових договорів недійсними або визнавати їх трудовими чи на власний розсуд тлумачити їх умовами. На основі наведеного, суд дійшов висновку, що постанову №ТР553/40/АВ/ТД-ФС від 18.05.2018, а також пункт 2 Припису про усунення виявлених порушень ТР553/40/АВ/П слід скасувати.

Водночас суд визнав постанову №ТР553/40/АВ/ІП-Ф від 18.05.2018 та пункт 1 припису про усунення виявлених порушень ТР553/40/АВ/П такими, що відповідають чинному законодавству України з огляду на те, що впродовж січня-березня 2018 року у наданих під час інспекційного відвідування табелях обліку робочого часу, час роботи працівників не співпадає із погодженим режимом роботи позивача.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

4. Управлінням Держпраці у Тернопільській області, у відповідності до наказу Управління Держпраці у Тернопільській області №229 від 16.04.2018 та направлення на проведення заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю (інспекційного відвідування), у період з 17.04.2018 по 23.04.2018 проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю та загальнообов`язкового державного соціального страхування Товариства з обмеженою відповідальністю «Рок Кафе».

5. Підставою для проведення позапланової перевірки стало звернення ОСОБА_6 до Управління Держпраці у Тернопільській області на предмет виявлення неоформлених трудових відносин, тривалості робочого часу найманих працівників, ведення обліку виконаної роботи та заробітної плати, гарантії в оплаті праці, оплати праці за фактично виконану роботу , розміру оплати праці, умов оплати праці, індексації заробітної плати, строків виплати заробітної плати, форми виплати заробітної плати, розрахунків з працівниками при звільненні, порядку розрахунку середньої заробітної плати.

6. Крім того, інспектором праці відповідача складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №ТР553/40/НД/АВ від 18.04.2018 у зв`язку із відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування).

7. За результатами проведеної позапланової перевірки посадовими особами Управління Держпраці у Тернопільської області складено акт №ТР553/40/АВ від 27.04.2018 інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю.

8. Вказаним актом встановлено правопорушення, передбачені:

- частиною 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 (далі - Закон №108), а саме директором ТОВ «Рок кафе» не забезпечено достовірний облік виконуваної роботи; (режим роботи ТОВ «Рок Кафе» встановлено з 09:00 до 02:00 год. без обідньої перерв і на вихідних). Впродовж січня - березня 2018 року, у наданих під час інспекційного відвідування табелях обліку робочого часу, час роботи працівників не співпадає із зазначеним вище режимом роботи ТОВ «Рок кафе», погодженим управлінням торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Тернопільської міської ради, а саме: згідно табелів обліку робочого часу, робочий день працівників (з тривалістю робочого тижня 40 годин) становить 8 годин, а згідно режиму роботи закладу - 17 годин в день;

- частиною 3 статті 24 Закону №108, а саме, директором товариства укладено цивільно-правові договори з громадянами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (як вбачається зі змісту цивільно-правових угод, їх предметом є трудова функція, що передбачає виконання робіт за професіями та посадами (бармен, офіціант, мийник посуду) визначеними Єдиним тарифно-кваліфікаційним довідником і професій, в договорах не визначено строки оплати єдиного соціального внеску та сплати ПДФО, в договорах не зазначено суб`єктний склад (адресу об`єкта), де виконавець буде здійснювати (виконувану) роботу, не зазначено кількісні і якісні показники (об`єм роботи, строки виконання і т.п.), після досягнення (виконання) яких договір вважається виконаним і його дія припиняється, у акті здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.03.2018 №2018/1/ф відсутній показник кінцевого результату виконаної роботи (наданої послуги), що суперечить вимогам глави 61 Цивільного кодексу України щодо укладання договору підряду, цивільно-правові угоди укладені на визначений термін.

9. Щодо порушення частини 3 статі 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідачем зроблено висновок що трудові договори із зазначеними громадянами не укладалися. І повідомлення до Державної фіскальної служби України не подавалось.

10. Позивачем подано заперечення до акту перевірки від 1481/01-07/18 від 04.05.2018, однак відповідачем у листі №1406/01-05-4.3/18 від 07.05.2018 позивача повідомлено про те, що в ході проведення інспекційного відвідування, в акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ТР553/40/АВ від 27.04.2018 викладено детальний опис виявлених порушень.

11. Відповідачем винесено припис ТР553/40/АВ/П про усунення виявлених порушень та зобов`язання письмово повідомити Управління Держпраці у Тернопільській області до 27.05.2018. Позивачем подано відповідь на припис про усунення виявлених правопорушень ТР553/40/АВ/П від 07.05.2018.

12. Відповідачем також надіслано на адресу позивача повідомлення про розгляд справи №1427/01-05-12.2/18 від 08.05.2018, у відповідності до якого ТОВ «Рок Кафе» повідомлено про те, що розгляд справи буде здійснюватися 18.05.2018 о 10:30 в приміщенні Управління Держпраці в Тернопільській області.

13. В результаті, Управлінням Держпраці у Тернопільській області винесено постанови:

- №ТР553/40/АВ/ІП-ФС від 18.05.2018 про накладення на позивача штрафу у розмірі 3 723,00 грн за порушення частини 2 статті 30 Закону №108.

- ТР553/40/АВ/ТД-ФС від 18.05.2018 про накладення штрафу 558 450,00 грн за порушення частини 3 статті 24 КЗпП України.

Обидві постанови підписано із застереженням про її прийняття без участі представника товариства, згідно повідомлення про розгляд справи в призначений час і місце представник не прибув, клопотання про перенесення розгляду справи не надходило.

14. Уважаючи дії та прийняті відповідачем рішення протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги.

15. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Держпраці у Тернопільській області звернулося із касаційною скаргою, у якій просить скасувати їх в частині задоволення позовних вимог, ухваливши нове судове рішення.

16. На обґрунтування вимог відповідач зазначає, що здійснюючи організацію інспекційного відвідування позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Зауважує, що працівники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (з якими позивач уклав договори цивільно-правового характеру) не виконували певної роботи з її кінцевим результатом, а працювали систематично (за режимом роботи кафе), виконуючи завдання покладені на нього.

18. Стверджує, що під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, де суд погоджується, що укладені цивільно-правові договори мають ознаки трудових, оскільки такі роботи передбачені за професією та посадою.

19. Позивач відзиву на касаційну скаргу у визначений судом строк не подав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

20. При розгляді касаційної скарги Верховним Судом враховуються приписи частин 1,2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції до 8 лютого 2020 року), у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

21. Норми матеріального права під час перевірки судом касаційної інстанції правильності їх застосування судами попередніх інстанцій застосовуються у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. Норми процесуального права під час касаційного перегляду судом касаційної інстанції застосовуються у редакції КАС України станом до 08.02.2020

22. За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

23. Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

24. Статтею 4 КЗпП України, визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

25. За змістом статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

26. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

27. Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

28. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

29. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

30. Визначальною відмінністю, що розмежовує цивільні та трудові відносини, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

31. При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

32. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

33. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №2040/5412/18, від 09.07.2021 у справі №160/2751/19, від 14.05.2020 у справі №640/1099/19.

34. Як вбачається із оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач не довів факту порушення позивачем частини 3 статті 24 КЗпП України шляхом допуску до роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без оформлення трудового договору, втім Верховний Суд вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи із наступного.

35. Із матеріалів справи випливає, що ТОВ «Рок кафе» здійснює основну діяльність згідно КВЕД 56.10 «Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування».

36. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем було укладено цивільно-правові договори, а саме:

1) з ОСОБА_1 (цивільно-правовий договір №2018/1 від 01.03.2018, строк дії - три місяці);

2) з ОСОБА_2 (цивільно-правовий договір №2018/2 від 01.04.2018, строк дії - три місяці);

3) з ОСОБА_3 (цивільно-правовий договір №2018/3 від 01.04.2018, строк дії - три місяці);

4) з ОСОБА_4 (цивільно-правовий договір №2018/4 від 01.04.2018, строк дії - три місяці);

5) з ОСОБА_5 (цивільно-правовий договір №2018/5 від 01.04.2018, строк дії - три місяці);

37. Відповідно до п.п. 1.1 - 1.2 наведених договорів (положення яких, є ідентичними), виконавець зобов`язується надати замовнику послуги в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги, пов`язані зі всіма видами надання послуг в сфері громадського харчування, а саме: обслуговування клієнтів закладу (подача та приготування напоїв та страв, сервірування столів, миття посуду), конкретизація якої оформлятиметься в Додатку №1 до Договору, який є його невід`ємною частиною і який підтверджуватиме факт передачі послуг за Договором Виконавцем Замовнику.

38. Додатками №1 до вказаних цивільно-правових договорів визначено завдання на виконання послуг, зокрема: для ОСОБА_1 - «прибирання столів, миття посуду, обслуговування банкетів, подача страв», для ОСОБА_2 - «обслуговування гостей, подача страв та напоїв», для ОСОБА_3 - «подача страв та напоїв, обслуговування гостей», для ОСОБА_4 - «подача та приготування барної продукції», для ОСОБА_5 - «прибирання закладу, миття посуди».

39. Відповідно до акту здачі-прийняття робіт:

- від 30.04.2018 №2018/1/ш встановлено проведення ОСОБА_5 робіт, а саме: «миття залу та кухонного інвентарю» на загальну вартість 3 200,00 грн;

- від 30.04.2018 №2018/2/ф встановлено проведення ОСОБА_1 робіт, а саме: «сервірування столів, обслуговування банкетів» на загальну вартість 3 500,00 грн;

- від 31.03.2018 №2018/1/с встановлено проведення ОСОБА_3 робіт, а саме: «сервірування столів, обслуговування банкетів» на загальну вартість 3 500,00 грн;

- від 30.04.2018 №2018/1/т встановлено проведення ОСОБА_2 робіт, а саме: «приготування заготовок французького шоколадного торта, ягідного меренга, персикового компоте, тарталеток з фруктами на банкети» на загальну вартість 5 000,00 грн;

- від 30.04.2018 №2018/1/в встановлено проведення ОСОБА_4 робіт, а саме: «приготування заготовок барної продукції для коктейлів на банкет» на загальну вартість 3 720,00 грн.

40. На основі зазначеного суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що замовник, ТОВ «Рок кафе», доручало виконавцям виконати конкретні роботи чи надати певні послуги, які полягали у приготуванні напоїв та страв, сервіруванні столиків і миттю посуду. За результатами виконання вказаних робіт, замовник склав акти прийняття-здачі робіт, які стали підставою для оплати виконавцем послуг, як винагороди.

41. Втім, встановивши зі змісту цивільно-правових договорів, що виконавці надають певні послуги за винагороду, де оплачується не процес праці, а матеріальний результат після закінчення роботи за актом виконаних робіт чи наданих послуг, суди попередніх інстанцій не звернули увагу та не надали оцінку положенням додатків №1 до цивільно-правових договорів, а саме завданням на їх виконання, не досліджено їх формулювання, чіткість зазначення кінцевого результату із його кількісно-якісним вираженням, наявність/відсутність застереження щодо обсягу та змісту послуг та систематичність їх надання.

42. Судами не надано оцінки та належним чином не перевірено положення пункту 3.1 зазначених Договорів, відповідно до якого, позивач забезпечував виконавців усім необхідним для виконання покладених на виконавців обов`язків.

43. Також варто зауважити, що при встановленні факту укладення між позивачем та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 цивільно-правових договорів, судами першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не з`ясовано, чи є вказані вище договори такими, які врегульовуються положеннями ЦК України, або укладені для «приховування» трудових відносин, тобто суди не дослідили, чи відповідали зазначені правочини реальним правовідносинам між позивачем та іншими сторонами цих договорів.

44. З приводу останнього, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на положення пункту 4 Рекомендацій про трудове правовідношення від 15.06.2006 №198 (далі - Рекомендації), прийнятих на 95 сесії Міжнародної організації праці (членом якої, Україна є з 12.05.1954), відповідно до якого, національна політика повинна, як мінімум, передбачати заходи, направлені на ведення боротьби з прихованими формами трудових відносин у контексті, наприклад, існування інших форм взаємовідносин, які можуть включати застосування інших форм контрактних домовленостей, що дозволяють приховати реальний характер правового статусу, враховуючи, що приховане трудове правовідносини виникає тоді, коли роботодавець відноситься до конкретної особи не як до найманого працівника, причому таким чином, щоб приховати його чи її справжній правовий статус як найманого працівника, і що можуть виникати ситуації, коли контрактні домовленості ведуть до позбавлення працівників захисту, на яке вони мають право;

45. Зокрема, пунктом 13 Рекомендацій визначено, що державам-членам Міжнародної організації праці слід передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин.

46. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». Зокрема, «підпорядкованість» проявляється, якщо робота:

- виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;

- передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;

- виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи;

- виконується працівником особисто;

- виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила;

- має характерну тривалість/продовжуваність;

- вимагає особисту присутність працівника;

- передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

47. При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи:

- періодичність виплати винагороди працівнику;

- той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника;

- виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;

- реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку;

- оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;

- відсутність фінансового ризику у працівника.

48. Встановлення вказаних обставин у сукупності може безумовно свідчити про наявність трудових відносин.

49. Верховний Суд також наголошує, що без оформлених трудових відносин особа позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтею 43 Конституції України (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та статтею 45 Конституції України (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні).

50. Відтак підсумовуючи, Верховний Суд виснував, що без установлення зазначених вище обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

51. Відповідно до положень статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

52. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили фактичні дані щодо того, чи дійсно робота, яка виконувалась ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , була самостійною; чи не надавалася вона в процесі виконання певної трудової функції, чи встановлювався фіксований розмір вартості послуг, які повинні були бути надані виконавцями; чи були визначені обмеження щодо їх обсягу та змісту, чи надання таких послуг було систематичним та чи враховувались їх якість, кількість та кінцевий результат.

53. Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не містять в собі право досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити касаційним судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

54. Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

55. Згідно з частинами 1-4 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

56. Частиною 2 статті 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

57. Верховний Суд зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору.

58. Суд касаційної інстанції, з огляду на вимоги статті 341 КАС України, не може самостійно усунути вказані недоліки та встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

59. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

60. За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

61. Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

62. З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином усіх обставин справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 327, 345, 349, 353 КАС України у редакції до 08.02.2020, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.08.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 скасувати, а справу №819/949/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В задоволенні решти вимог касаційної скарги - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді В.М. Шарапа А.А. Єзеров С.М. Чиркін