Постанова

від 28.09.2022 по справі 205/8427/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 205/8427/17

провадження № 61-4755св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «НІКЕ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Віталія Володимировича на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року у складі судді Шавули В. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «НІКЕ» (далі - ТОВ НВП «НІКЕ») про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що його батько - ОСОБА_2 був співзасновником ТОВ НВП «НІКЕ», розмір його внеску до статутного фонду складав 49,9 %. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 03 листопада 2016 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіна А. В. видала йому свідоцтво про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка складається з 1/6 частини частки у статутному капіталі ТОВ НВП «НІКЕ», розмір якої 49,9 %, що у грошовому еквіваленті становить 1 996 000 грн. Після цього він звернувся до відповідача із заявою про відмову від вступу до ТОВ НВП «НІКЕ» та просив виплатити йому як спадкоємцю 1/6 частку в майні товариства пропорційно розміру частки його батька - 49,9 %, однак відповідач не здійснив з ним розрахунок. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ НВП «НІКЕ» на свою користь частку вартості майна товариства, що належить до виплати йому як спадкоємцю померлого учасника товариства ОСОБА_2 , в розмірі 263 031,22 грн, інфляційні втрати - 47 608,40 грн, 3 % річних - 14 290,16 грн, зобов`язати ТОВ НВП «НІКЕ» сплатити йому частку прибутку товариства за 2015 рік, що належить до виплати йому як спадкоємцю померлого учасника товариства ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що необхідною умовою для виходу з товариства є подання учасником товариства відповідної заяви, справжність підпису на якій повинна бути нотаріально засвідчена. За аналогією права в даному випадку підпис на заяві спадкоємця учасника товариства про відмову від вступу в товариство також мав бути нотаріально засвідчений. Однак така заява ОСОБА_1 була складена у простій письмовій формі та не була нотаріально засвідчена.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що учасником ТОВ НВП «НІКЕ» був ОСОБА_2 , а позивач ОСОБА_1 є його спадкоємцем, він успадкував право на частку в статутному (складеному) капіталі, а не право на участь, тому висновок судів попередніх інстанцій про обов`язковість нотаріального засвідчення підпису заявника на заяві спадкоємця про відмову від свого права на вступ в товариство та вимогу виплати частки, належної спадкодавцю, є помилковим. В цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з реалізацією позивачем свого права на одержання успадкованої частки в майні товариства, а не у зв`язку з реалізацією учасником товариства свого права на вихід з нього. Однак суди попередніх інстанцій помилково ототожнили порядок розрахунку із спадкоємцем учасника товариства з порядком звернення учасника товариства із заявою про вихід з товариства. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 203/2465/16-ц викладено правові висновки про те, що за наявності спору між учасниками товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами. У справі, яка переглядається, вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, має визначатися з дійсної (ринкової) вартості об`єкта оцінки, з урахуванням всього майна товариства. Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. заявив клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи для з`ясування ринкової вартості успадкованої частки майна та частини прибутку, одержаного ТОВ НВП «НІКЕ» у 2015 році, однак протокольною ухвалою місцевого суду від 23 листопада 2018 року відмовлено в задоволенні вказаного клопотання. Тому Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити своє рішення в цій справі за наслідками її касаційного перегляду. За таких обставин, оскільки апеляційним судом не встановлені фактичні обставини для правильного вирішення справи, то постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. неодноразово заявляв клопотання про витребування доказів у справі. Ухвалами апеляційного суду від 17 лютого 2021 року та від 01 вересня 2021 року клопотання про витребування доказів були задоволені та витребувано відповідні документи. На виконання вимог ухвал суду 17 червня 2021 року та 16 листопада 2021 року відповідач надав не засвідчені належним чином копії документів фінансової звітності товариства за 2015 рік та інші документи на 133 аркушах. Крім того, щодо надання частини документів фінансової звітності за 2015 рік і документів бухгалтерського обліку, балансової вартості необоротних та оборотних активів, основних засобів та нематеріальних активів товариства ТОВ НВП «НІКЕ» пояснило, що не має можливості надати оригінали витребуваних документів внаслідок дій позивача, який тривалий час обіймав посаду директора товариства та не забезпечив їх зберігання, у зв`язку з чим більшість оригіналів документів відшукати не вдалося, а деякі з них є доказами у кримінальному провадженні. За таких обставин, враховуючи відсутність в матеріалах справи оригіналів документів, суд виходив з того, що визначити дійсну (ринкову) вартість активів (майна) ТОВ НВП «НІКЕ» станом на 28 лютого 2015 року неможливо. При цьому суд не взяв до уваги наданий позивачем висновок судово-економічної експертизи від 21 листопада 2014 року № 184Є/36, складений судовим експертом Буряк Т. М., яким оцінка майна ТОВ НВП «НІКЕ» проводилася станом на 21 листопада 2014 року, так як в цій справі необхідно визначити вартість майна ТОВ НВП «НІКЕ» станом на 28 лютого 2015 року, тобто на день смерті спадкодавця ОСОБА_2 . З цих же підстав суд не врахував наявний у справі фінансовий звіт ТОВ НВП «НІКЕ» за 2014 рік. Помилкове посилання суду першої інстанції на відсутність підстав для проведення розрахунку із ОСОБА_1 через неналежне оформлення заяви до товариства не вплинуло на правильне вирішення спору та відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

26 травня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, щов оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував статті 54, 55 Закону України «Про господарські товариства», статті 147, 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в цій справі (провадження № 61-4876св20). Подібні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/5747/13-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 442/7655/17.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

22 червня 2022 року справа № 205/8427/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19 березня 1993 року було зареєстровано ТОВ НВП «НІКЕ».

Згідно зі Статутом ТОВ НВП «НІКЕ» є юридичною особою приватного права з моменту його державної реєстрації і діє відповідно до ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України), Законів України «Про власність», «Про господарські товариства» та інших законодавчих актів України з метою одержання прибутку.

Одним з учасників ТОВ НВП «НІКЕ» був ОСОБА_2 з часткою у статутному капіталі 49,9 %, що складало 1 996 000 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті спадкоємцем 1/6 частини частки у статутному капіталі ТОВ НВП «НІКЕ» є його син - ОСОБА_1

03 листопада 2016 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіна А. В. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 .

Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Відповідно до частини першої статті 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Частиною п`ятою статті 147 ЦК України в редакції, чинній на час смерті учасника ТОВ НВП «НІКЕ» - ОСОБА_2 , визначено, що частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 148 ЦК України в редакції, чинній на час смерті учасника ТОВ НВП «НІКЕ» - ОСОБА_2 , учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача із заявою про відмову від вступу в ТОВ НВП «НІКЕ», при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача із заявою про відмову від вступу в ТОВ НВП «НІКЕ», при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи спір про спадкування частки учасника підприємницького товариства, необхідно враховувати, що це допускається статтями 130, 147, 166 ЦК України, статтями 55, 69 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII «Про господарські товариства» і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК України. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.

Судами також встановлено, що в листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернуся до відповідача із заявою про відмову від вступу в ТОВ НВП «НІКЕ» та просив виплатити йому як спадкоємцю 1/6 частину від частки його батька - 49,9 % статутного капіталу.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинялися будь-які дії у зв`язку з поданням позивачем вищевказаної заяви.

Підпунктом «м» пункту 7.3 Статуту ТОВ НВП «НІКЕ» передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників належить прийняття до складу товариства нових учасників, у тому числі у випадках переходу права власності на вклад до правонаступників юридичної особи - учасника товариства або спадкоємцю фізичної особи - учасника товариства.

Згідно з пунктами 12.1., 12.2. Статуту ТОВ НВП «НІКЕ» частка у статутному капіталі товариства переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками), які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до закону.

При цьому статутом ТОВ НВП «НІКЕ» не врегульовано порядок виплати вартості частки у статутному капіталі, тому це питання регулюється нормами чинного законодавства.

Отже, ОСОБА_1 , звернувшись до відповідача із заявою про виплату йому як спадкоємцю після смерті учасника ТОВ НВП «НІКЕ» - ОСОБА_2 коштів у рахунок вартості частини майна, пропорційній його частці у статутному капіталі товариства, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, та, не отримавши вартості своєї частки у майні, правомірно звернувся до суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 203/2465/16-ц викладено правові висновки про те, що відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. За змістом частини першої статті 66 та статті 139 ГК України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства. За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. заявив клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи для з`ясування ринкової вартості успадкованої частки майна та частини прибутку, одержаного ТОВ НВП «НІКЕ» у 2015 році. Однак протокольною ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 листопада 2018 року в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.

Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. також заявив клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи та просив суд витребувати у відповідача докази для її проведення.

Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року та від 01 вересня 2021 року були задоволені клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби В. В. про витребування доказів. Витребувано у ТОВ НВП «НІКЕ»: документи фінансової звітності (баланси) за 2015 рік, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87; первинні документи бухгалтерського обліку на підтвердження набуття та балансової вартості необоротних та оборотних активів, основних засобів, нематеріальних активів, майнових зобов`язань, розміру прибутку, отриманого товариством у 2015 році, а саме оборотні активи (розділ 2 балансу), витрати майбутніх періодів, зобов`язання, поточні зобов`язання за розрахунками, забезпечення наступних виплат та платежів, доходи майбутніх періодів.

На виконання вимог вищевказаних ухвал Дніпровського апеляційного суду 17 червня 2021 року та 16 листопада 2021 року ТОВ НВП «НІКЕ» надало не засвідчені належним чином копії документів фінансової звітності товариства за 2015 рік та інші документи на 133 аркушах. Крім того, щодо надання частини документів фінансової звітності за 2015 рік і документів бухгалтерського обліку, балансової вартості необоротних та оборотних активів, основних засобів та нематеріальних активів товариства ТОВ НВП «НІКЕ» пояснило, що не має можливості надати оригінали витребуваних документів внаслідок дій позивача, який тривалий час обіймав посаду директора товариства та не забезпечив їх зберігання, у зв`язку з чим більшість оригіналів документів відшукати не вдалося, а деякі з них є доказами у кримінальному провадженні.

05 квітня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В. подав до Дніпровського апеляційного суду клопотання про перехід до розгляду апеляційної скарги по суті, в якому зазначив, що суд апеляційної інстанції вичерпав усі можливості щодо витребування у ТОВ НВП «НІКЕ» оригіналів документів для проведення у справі судово-економічної експертизи. Тому у зв`язку з неможливістю проведення такої експертизи позивач відкликає своє клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи.

За таких обставин, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи оригіналів документів, апеляційний суд дійшов висновку, що визначити дійсну (ринкову) вартість активів (майна) ТОВ НВП «НІКЕ» станом на 28 лютого 2015 року неможливо.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не дотримався вимог закону при зверненні до відповідача із заявою про відмову від вступу до ТОВ НВП «НІКЕ», так як подав таку заяву в простій письмовій формі, яка не була нотаріально засвідчена.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд врахував вищенаведені правові висновки, викладені впостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в цій справі (провадження № 61-4876св20), та обґрунтовано виходив з того, що помилкове посилання суду першої інстанції на відсутність підстав для проведення розрахунку із ОСОБА_1 через неналежне оформлення заяви до товариства не вплинуло на правильне вирішення спору та відмову в задоволенні позову, так як сторона позивача не довела дійсної (ринкової) вартості активів (майна) ТОВ НВП «НІКЕ» станом на 28 лютого 2015 року.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Враховуючи викладене, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ НВП «НІКЕ» про стягнення частки вартості майна товариства, то похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних і зобов`язання сплатити частку прибутку товариства за 2015 рік, також не підлягають задоволенню.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

За таких обставин, оскільки при новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції сторона позивача заявила про відкликання свого клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи та не довела дійсної (ринкової) вартості майна ТОВ НВП «НІКЕ» на час смерті його учасника - ОСОБА_2 , то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в цій справі (провадження № 61-4876св20) підставою для скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції було саме не проведення судово-економічної експертизи для з`ясування ринкової вартості успадкованої частки майна та частини прибутку, одержаного ТОВ НВП «НІКЕ» у 2015 році. Однак при новому розгляді справи в суді апеляційної інстанціїсторона позивача фактично відмовилася від з`ясування зазначених обставин. Тому доводи касаційної скарги про те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував статті 54, 55 Закону України «Про господарські товариства», статті 147, 148 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду, є необґрунтованими.

При цьому аргументи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду суперечать правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/5747/13-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 442/7655/17, не заслуговують на увагу, оскільки наведені в цих постановах правові висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у вищезгаданих постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 203/2465/16-ц, які були правильно застосовані апеляційним судом.

Отже, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Віталія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук