Рішення

від 23.09.2022 по справі 0417/11780/2012

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 0417/11780/2012

Провадження № 2/202/19/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря судового засідання - Калантаєнко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

21 серпня 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк», банк) подало позовну заяву до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі ПАТ «А-Банк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 05 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір за № dn/506 про надання кредиту у розмірі 100 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05 квітня 2012 року. З метою забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, між банком, ПАТ «А-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено окремі договори поруки. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань, станом на 11 червня 2012 року, утворилася заборгованість у сумі 203 985 доларів США 17 центів, яка складається з заборгованості за кредитом 78556,91 дол.США, заборгованості по процентам за користування кредитом 80255,57 дол.США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 45172,69 дол.США, яку боржник у добровільному порядку не погашає. Посилаючись на вказані обставини, банк просив стягнути із відповідачів у солідарному порядку наявну кредитну заборгованість (т.1 а.с.2, 3).

Відповідач ОСОБА_2 надала письмову заяву, що вона є інвалідом з дитинства, функція ходьби неможлива, довіреностей нікому не давала, відповідача ОСОБА_1 ніколи не знала, в банку не була (т.1 а.с.40).

Заперечуючи проти позову, представник ОСОБА_1 зазначила, що остання кредитний договір не підписувала, гроші були отримані шахрайським шляхом ОСОБА_5 , що підтверджується заявою про вчинення злочину від 08 січня 2008 року, яка була надана представником банку. Жодного належного доказу отримання відповідачем коштів банком не надано. (т.1 а.с.120-122, т.3 ст.19-21).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

21 серпня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Індустріального районного суду з даною позовною заявою.

03 грудня 2014 року рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська у задоволенні ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «А-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовлено повністю. Судове рішення мотивоване тим, що позивачем, у відповідності до положень статей 58, 60 ЦПК України, не надано докази на підтвердження викладених обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги (т.1 а.с.192-196).

19 жовтня 2015 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області рішення суду першої інстанції залишено без змін, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

28 лютого 2018 року постановою Верховного Суду рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 року у даній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду аргументована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірили доводів та наданих сторонами доказів та дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Разом з цим, при новому розгляді справи слід врахувати, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, враховуючи, що позов пред`явлено юридичною особою, а одним із відповідачів у справі також є юридична особа. (т.2 ст.32-35).

04 квітня 2018 року дану цивільну справу прийнято до провадження (суддя Зосименко С.Г.) (т.2 а.с.38).

23 січня 2019 року дану цивільну справу було прийнято до провадження (суддя Кухтін Г.О.) у зв`язку із тимчасовим відстороненням судді ОСОБА_6 від здійснення правосуддя (т.2 а.с.143).

17 вересня 2019 закрито підготовче судове засідання у справі, призначено справу до розгляду по суті (т.2 а.с.181).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ІІІ.І. Щодо укладення кредитного та забезпечувальних договорів.

05 квітня 2007 року між ПАТ Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № dn/506 про надання кредиту у розмірі 100 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05квітня 2012року (далі Кредитний договір) (т.1 а.с.10-15).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, в рамках Програми мікрокредитування, при наявності вільних грошових коштів, Банк зобов`язується надати позичальнику кредит в межах суми, обумовленої п. 1.2 цього Договору, на строк та на умовах, передбачених у цьому договорі, а Позичальник зобов`язується повернути отриманий кредит та сплатити проценти у встановлені цим договором терміни, а також виконати свої зобов`язання згідно з цим Договором в повному обсязі. Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору, сума кредиту: 100 000 (сто тисяч) дол. США. Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, кредит надається на наступні цілі: придбання автобусів Еталон.

Відповідно до п. 3.1 Кредитного договору, виконання зобов`язань Позичальника за цим договором забезпечується: 3.1.1. Договором застави автотранспорту № dn/506-1 від 05 квітня 2007 року; 3.1.2. Договором поруки № dn/506-2 від 05 квітня 2007 року; 3.1.3 Договором поруки № dn/506-3 від 05 квітня 2007 року.

Для надання кредиту Банк зобов`язався відкрити: судний рахунок №НОМЕР_1 ; особовий рахунок по процентам № НОМЕР_2 ; транзитних рахунок № НОМЕР_3 п.2.1. Кредитного договору.

Відповідно п. 6.1 Кредитного договору, при порушенні Позичальником будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення (додаток 1 до договору), а також п. 2.2.2, 2.3.1, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених графіком погашення (додаток 1 до договору), а також п. 1.3, 2.2.3, 2.3.3 цього договору винагороди передбаченого п. 4.5, 4.6, 4.7 цього договору Позичальник сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0.2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється у гривні.

Строки позовної давності за вимогою про стягненню кредиту, процентів, неустойки-пені, штрафів сторонами визначено у строком у 5 років п.6.7. Кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №dn/506 від 05 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки DN/506-2 від 05 квітня 2007 року. Відповідно до п.2 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Відповідно до п.3 поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений. Згідно до п.11 Сторони дійшли згоди, що строк (позовна давність) в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом п`яти років (т.1 а.с.15).

Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №dn/506 від 05 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки №DN/506-3 від 05 квітня 2007 року. Відповідно до п.2 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Відповідно до п.3 поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений. Згідно до п.11 Сторони дійшли згоди, що строк (позовна давність) в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом п`яти років (т.1 а.с.16)

Також в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №dn/506 від 05 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений Договір поруки №DN/506-4 від 05 квітня 2007 року. Відповідно до п.2 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Відповідно до п.3 поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений. Згідно до п.11 Сторони дійшли згоди, що строк (позовна давність) в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом п`яти років (т.1 а.с.17).

Крім того зобов`язання за вказаним договором №dn/506 від 05 квітня 2007 року забезпечено порукою в розмірі 10000 грн. на підставі договору поруки №167 від 20 жовтня 2010 року, укладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» з поручителем ПАТ «Акцент-Банк». Предметом вказаного договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_1 всіх своїх обов`язків за кредитним договором. Розмір відповідальності поручителя перед кредитором 10000 грн. (т.1 а.с.8, 9).

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №dn/506 від 05 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір застави автотранспорту №DN/506-1 від 05 квітня 2007 року. В заставу надано автотранспорт: автобус-D, БАЗ, А079.14, 2007 р.в., автобус-D, БАЗ, А079.14, 2007 р.в., що належали ОСОБА_1 відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів: серії НОМЕР_4 від 04 квітня 2007 року, серії НОМЕР_5 від 04 квітня 2007 року (т.1 а.с.91-94).

ІІІ.ІІ. Виконання кредитного та забезпечувальних договорів.

На підтвердження виконання кредитного договору банком було надано наступні документи.

Так, відповідно до змісту заяви на видачу готівки № 01 від 06 квітня 2007 року кредитні кошти за договором № dn/506 про надання кредиту від 05 квітня 2007 року у розмірі 100 тис доларів США були видані на підставі заяви ОСОБА_5 (а.с.124,157).

У відповідності до копії платіжного доручення №01 від 06 квітня 2007 року «Платник» - ОСОБА_1 , «Одержувач» - USD каса ІНД.ВІД, «Сума» - 100 000,00дол.США, «призначення платежу» - видача коштів згідно кредитного договору №dn/506 від 05 квітня 2007 року, рах. № НОМЕР_1 (т.1 а.с.89).

Вказані судом вище обставини підтверджуються копією виписки за 06 квітня 2007 року по рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та копією меморіального ордеру №01 від 06 квітня 2007 року. Документи. Копія меморіального ордеру не містить підпису та штампу банку (т.1 а.с.90).

Крім того 14 листопада 2011 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено заочне рішення суду, у цивільній справі № 2-309/11, яким постановлено звернути стягнення за договором застави рухомого майна №dn/506-1 від 05 квітня 2007 року укладеним між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, та ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_6 , на предмет застави - автомобіль БАЗ А079.14, реєстраційний номер: НОМЕР_7 , та автомобіль БАЗ А079.14, реєстраційний номер: НОМЕР_8 , які належать на праві власності ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_6 . Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 25 листопада 2011 року (далі рішення суду).

Вказаним рішенням було встановлено, що «між ПАТ КБ ПРИВАТБАНК та ОСОБА_1 05 квітня 2007 року був укладений кредитний договір № dn/506 про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 100000 доларів США на купівлю автобусів Еталон до 05.04.2012 року зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 16% річних. Відповідно до п.1.3 кредитного договору відповідач кожного місяця зобов`язаний сплачувати 2452,87 доларів США для погашення заборгованості за кредитом, з відсотками, винагородою, комісією. В забезпечення виконання вказаних зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ ПРИВАТБАНК та відповідачкою ОСОБА_1 05.04.2007 року був укладений договір застави рухомого майна №dn/506-1, згідно якого відповідачка надала в заставу автомобіль БАЗ А079.14, реєстраційний номер: НОМЕР_7 , та автомобіль БАЗ А079.14, реєстраційний номер: НОМЕР_8 , що належать їй на праві власності.

ОСОБА_1 належним чином не виконала умови кредитного договору, порушивши графік погашення заборгованості за кредитом. Станом на 21.04.2008 року заборгованість ОСОБА_1 по кредиту становить 96867,23 доларів США, що еквівалентно 489179,51 гривень відповідно до службового розпорядження НБУ №417/152 від 18.04.2007 року».

Окрім того, в описовій частині рішення зазначено, що мотивами для звернення до суду банка стало невиконання ОСОБА_1 належним чином умов кредитного договору, порушення графіку погашення заборгованості за кредитом. У зв`язку з чим, позивач відповідно доч.2ст.1050ЦК України став вимагати достроково поверненнявсієї сумикредиту. Так, станом на 21 квітня 2008 року заборгованість ОСОБА_1 по кредиту становить 96867,23 доларів США, що еквівалентно 489179,51 гривень відповідно до службового розпорядження НБУ №417/152 від 18 квітня 2007 року.

Таким чином, факт укладення, виконання та отримання коштів підтверджується судовим рішенням, яке має преюдиційне значення у даній справі.

Окрім того, відповідно до копії меморіального валютного ордеру №111 від 01 липня 2009 року сума коштів від продажу конфіскованого майна на погашення кредиту ОСОБА_1 склала 12 539,19 дол.США (т.1 а.с.141).

Також, ОСОБА_1 18 червня 2009 року внесенокоштиу розмірі12581,59дол.США,з призначеннямплатежу сплатаза кредитнимдоговором №dn/506від 05квітня 2007року (т.1 а.с.142).

Таким чином, встановлені судом факти, а саме щодо часткового погашення кредитного договору ОСОБА_1 , конфіскація майна в порядку погашення заборгованості за кредитним договором (транспортних засобів, що належали ОСОБА_1 ), що ніким не оскаржувалось та не заперечується, очевидно свідчать провиконання останньою,як боржником,умов кредитногодоговору.

ІІІ.ІІІ. Щодо заборгованості за кредитним договором та доказів шахрайства.

У відповідності до розрахунку заборгованості за кредитним договором №dn/506 від 05 квітня 2007 року, станом на 11 червня 2012 року, утворилася заборгованість у сумі 203 985 доларів США 17 цент, яка складається з заборгованості за кредитом 78 556,91 дол.США, заборгованості по процентам за користування кредитом 80 255,57 дол.США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 45 172,69 дол.США (т.1 а.с.4-6).

Згідно постанови Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська від 10 грудня 2008 року було надано дозвіл на виїмку оригіналу кредитного справи №dn/506 від 05 квітня 2007 року з метою проведення почеркознавчої експертизи, у кримінальній справі №61081290/7 відносно ОСОБА_1 , 1971 року народження (т.1 а.с.108).

24 липня 2015 року першим заступником начальника СВ АНД РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Почтовим М.М. за вих.44/4212 на запит апеляційного суду Дніпропетровської області (при розгляді апеляційної скарги на рішення суду від 03 грудня 2014 року) повідомлено, що кримінальна справа №61081290 до Амур-Нижньодніпровського суду м.Дніпропетровська не направлялась. Прокуратурою Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська відповідно до вимог ч.ч.1, 4 ст. 214 КПК України до ЄРДР внесена заява ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо заволодіння чужим майном шляхом обману номер №42013041630000109 за ч.2 ст.358 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР (т.1 а.с.258, 259).

26 листопада 2018 року головою Амур-Нижньодніпровскього районного суду м.Дніпропетровська за вих. №5/9056/2018 було повідомлено, що кримінальні провадження відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з 2011 року по дату надання даної відповіді не надходили та не розглядались (т.2 а.с.136).

У відповідності до копії довідки серії ВТЕ-31 №091256 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом І групи, з дитинства, функція ходьби неможлива (т.1 а.с.41).

17 травня 2013 року за вих.№Э.16.0.0.0/4-2650 банк звернувся на ім`я начальника Амур-Нижньодніпровського РО ДГУ УМВД в Дніпропетровській області ОСОБА_7 з заявою про скоєний злочин, за змістом якого повідомив, що 08 січня 2008 року банком було направлено на адресу райвідділу заяву про скоєння злочину та порушення кримінального провадження за ч.4 ст.190, ч.2 ст.358, ст.364 КК України. У зв`язку із чим були порушені кримінальні справи, в тому числі, відносно ОСОБА_1 (КС№ 61081290/7). У своєму листі банк просив додатково порушити кримінальну справу відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших осіб (т.1 а.с.87, 88).

30 вересня 2014 року за вих. 44/5814 слідчим слідчого відділу Амур-Нижньодніпровського РВ Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Левченко Ю.В. на адресу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надано відповідь, що надати копію кредитної справи та копію заяви про видачу готівки ОСОБА_1 по кримінальному провадженню №61081290/7 від 28 листопада 2008 року неможливо, через направлення кримінального провадження до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська (т.1 а.с.177).

Вироків, постанов суду на підтвердження чи спростування шахрайства суду не надано.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку(стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Дослідивши матеріали справи, встановивши факт отримання та частково виконання кредитного договору боржником ОСОБА_1 , суд приходить до висновку до наявності підстав для стягнення із останньої заборгованості за кредитом у розмірі 78556,91 дол.США., а відтак і задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Так, судом було встановлено, що 5 квітня 2007 року між ПАТ Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № dn/506 про надання кредиту у розмірі 100 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05 квітня 2012 року.

Крім того, судом встановлено із матеріалів справи, що банк відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України став вимагати достроково повернення всієї суми кредиту від боржника, що підтверджується заочним рішенням Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 14 листопада 2011 року, у цивільній справі № 2-309/11.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

Частиною 2 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пункт 54 Постанови від 28 березня 2018 року, у справі №444/9519/12, Верховний Суд вказує, що право кредитодавцянараховувати передбаченідоговором процентиза кредитомприпиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи уразі пред`явленнядо позичальникавимоги відповіднодо ч.2ст.1050ЦК України.

В той же час, позивач у даній справі (у своєму позові) не вказує на те, що він звертався до боржника з метою дострокового погашення боргу, та просить стягнути з боржника проценти за користування кредитом у розмірі 80255,57 дол.США без відповідного розрахунку.

Відсутність інформації про дату/час звернення банку в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України, позбавляють суд визначити/встановити/перевірити заявлений розмір процентів, а тому суд не вбачає правових підстав для їх стягнення із відповідача, враховуючи те, що банк після звернення до позивача відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України втрачає право нарахування процентів, передбачених умовами кредитного договору.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки (пені), суд враховує наступне.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, кредитний договір було укладено в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом..

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, максимальний розмір пені пов`язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Така правова позиція та висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 у справі №6-79цс14. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі №3-29гс 15, у постанові від 16.09.2015 у справі №6-190цс15, у постанові від 16.08.2017 у справі №6-2667цс16.

Крім того, усталену судову практику щодо обчислення та стягнення пені підтримав і Верховний Суд у постанові від 07.04.2018 у справі №916/1435/17, у постанові від 06.02.2018 у справі №561/549/15-ц, у постанові від 30.01.2018 у справі №641/1705/13-ід, висновки якого суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин повинен врахувати.

В той же час, у відповідності до розрахунку пені за прострочення сплати мінімального платежу, здійсненого позивачем, вбачається, що відповідні обчислення здійснені та розраховані у іноземній валюті (дол.США).

Отже, суд приходить до висновку, що стороною позивача здійснено розрахунок з порушенням, а саме порядок обчислення (нарахування) пені, а відтак, позов у цій частині задоволенню не підлягає. При цьому суд зазначає, що суд не повинен здійснювати за позивача відповідні розрахунки, а повинен лише їх перевірити.

Щодо вимог заявлених до поручителів.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції чинній на момент укладенні договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22.08.2018 у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15).

Так, умовами кредитного договору, підписаного 05 квітня 2007 року передбачено, кінцевий термін повернення коштів - 05 квітня 2012 року. Позичальник зобов`язується сплатити нараховані банком проценти та інші платежі у порядку та терміни, встановлені графіком погашення кредиту, а саме до 22 числа поточного місяця, починаючи із дати підписання кредитного договору п.п. 4.2., 4.4. п.4 Кредитного договору.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2011 року, у цивільній справі № 2-309/11, було встановлено, що станом на 21квітня 2008року заборгованість ОСОБА_1 по кредиту становить 96867,23 доларів США, а також і те, що банк звертався до боржника з вимогою про дострокове повернення кредиту. При цьому позивач звернувся до суду у даній справі лише 23 серпня 2012 року.

Суд звертає увагу, що право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання визначеного договором.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що станом на квітень 2008 року за вказаним кредитним договором вже виникла заборгованість, при цьому банк скористався своїм правом на пред`явлення дострокової вимоги до 14 листопада 2011 року (до моменту ухвалення заочного рішення), суд приходить до висновку, що позивач пропустив 6-ти місячний строк, а тому правовідносини поруки вважаються припиненими, у зв`язку із чим суд відмовляє у солідарному стягненні з поручителів заборгованості.

При цьому суд звертає увагу, що умови договору поруки, якими передбачено 5 річним строк позовної давності у даному випадку не застосовується оскільки строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються, тобто жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може (Справа № 209/3779/15-ц Верховний Суд України у Постанові від 31 січня 2018 року правовий висновок).

Також, на виконання постанови Верховного Суду від 28 лютого 2018 року щодо не допущення об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, враховуючи, що позов пред`явлено юридичною особою, а одним із відповідачів у справі також є юридична особа. (т.2 ст.32-35) суд зазначає таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 діючого ЦПК України.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний критерій.

Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена позивачем у справі яка переглядається, до боржника та поручителя, які пов`язані солідарним обов`язком.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.

Відтак, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 ГПК України, в редакції, що була чинною на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, у редакції Закону України № 2147-\/ІІІ, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці

Отже, за правилами ГПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не передбачалося можливості розгляду справи в порядку господарського судочинства в одному провадженні як стосовно вимог до позичальника - юридичної особи, так і поручителя - фізичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання та має солідарні з позичальником зобов`язання, що випливають з кредитного договору та договору поруки.

Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.

У зв`язку з зазначеним Верховний Суд у своїх постановах від 13 березня 2018 року (справа №415/2542/15-ц), 21 березня 2018 року (справа № 2-1990/11) та інших зробив висновок про можливість відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень статті 16 ЦПК України.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року №2147-\/ІІІ господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно відсторін основногозобов`язання (справа №202/33292/13-ц постанова Верховного Суду від 15 травня 2018 року).

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ

Задовольнити частково позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (код ЄДРПОУ 14360080, адреса: м.Дніпро, вул. Батумська, 11), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 78 556,91 дол.США за кредитним договором № dn/506, укладеним 05 квітня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1 239,28 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 жовтня 2022 року.

Суддя Г.О. Кухтін