Ухвала

від 04.10.2022 по справі 564/3443/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

про зупинення провадження

04 жовтня 2022 року

м. Рівне

Справа № 564/3443/21

Провадження № 22-ц/4815/896/22

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.

секретар судового засідання - Мороз А. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Костопільський ліцей №6 Костопільської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -

Управління освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 травня 2022 року у складі судді Грипіч Л. А., ухвалене в м. Костопіль Рівненської області о 09 годині 22 хвилини, повний текст рішення складено 06 травня 2022 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 04 травня 2022 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалами Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 жовтня 2022 року з викликом учасників справи.

До початку розгляду апеляційної скарги від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду 03 серпня 2022 року передано справу № 130/3548/21, юридична підстава позову у якій аналогічна даному спору, та з метою формування єдиної правозастосовної практики у справах про відсторонення працівників від роботи з підстав їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а також задля запобігання судових помилок, які у подальшому не могли б бути виправлені відповідно до процесуального законодавства внаслідок неможливості касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах.

Вивчивши доводи клопотання та обставини справи, апеляційний суд прийшов до висновку, що клопотання підлягає до задоволення.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 352 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Судом встановлено, що ухвалою Верхового Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22) передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

0З лютого 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження № 93-р «Про заходи щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 , спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено у новій редакції, внаслідок чого було істотно доповнено перелік обмежень конституційних прав і свобод.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (далі - Постанова КМУ № 392) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року на території вказаних у цій Постанові регіонів із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого Постановою № 211.

Постановою КМУ № 392 передбачено низку обмежень, зокрема заборонено: 1) проведення масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів з кількістю учасників більше ніж 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, навчально-тренувальних зборів спортсменів національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських, національних видів спорту та видів спорту осіб з інвалідністю, навчально-тренувального процесу спортсменів командних ігрових видів спорту професійних спортивних клубів; 2) роботу закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельнорозважальних центрів (крім розміщених у них магазинів), діяльність закладів, що надають послуги з розміщення, закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, крім окремо визначених суб`єктів, роботу яких дозволено; 3) здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім перевезень, які дозволено; 4) закладам охорони здоров`я проведення планових заходів з госпіталізації, крім окремо визначених випадків; та встановлено інші обмеження.

Постановою Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року № 7 Верховний Суд звернувся з конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови КМУ № 392; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою КМУ № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (далі - Рішення КСУ № 10-р/2020) у справі № 1-14/2020 за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України вищезазначених норм права закрито конституційне провадження у справі щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) положень підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови КМУ № 392; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою КМУ № 392 на підставі пункту 5 статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» - втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України» (пункт З резолютивної частини Рішення КСУ № 10-р/2020).

В мотивувальній частині Рішення КСУ № 10-р/2020 зазначено, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення КСУ № 10-р/2020).

Не скасовуючи постанову № 392, 22 липня 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 641), згідно з якою карантин було продовжено до 31 серпня 2020 року.

До постанови № 641 вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 11 листопада 2020 року № 1100, від 09 грудня 2020 року № 1236, якими було продовжено дію карантину, встановленого Постановою № 211 та Постановою № 392.

Відповідно до Постанови КМУ № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно з яким доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ № 2153 (далі - Перелік № 2153);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видачі наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Навівши положення вказаних вище законів, Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що національне законодавство з питань відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням від профілактичних щеплень та запроваджене підзаконними актами регулювання відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, нечітке та взаємосуперечливе:

- стаття 12 Закону № 1645-ІІІ встановлює загальне правило, що у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, але водночас допускає, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань;

- у частині другій статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівники відсторонюються від виконання робіт у порядку, встановленому законом;

- абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66, вимагають наявності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для того, щоб усунути від роботи працівника, який ухиляється від обов`язкового щеплення;

- підпункт 2 пункту 416 постанови КМУ №1236 передбачає забезпечити керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Тобто фактично допускається відсторонення працівника без такого подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби і виключає застосування Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;

- відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року № 348 «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» Державну санітарно-епідеміологічну службу ліквідовано, але не всі її повноваження перейшли до Державної установи «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України», Державної служби України з питань праці чи Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку про наявність виключної правової проблеми у даній категорії справ, оскільки на розгляді першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ, пов`язаних з визнанням незаконним наказу про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хворобиCOVID-19, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за період відсторонення від роботи. Єдиної практики з вирішення цього питання немає.

Відтак, для забезпечення сталості та формування єдиної правозастосовчої практики з розгляду подібних справ, Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду й поставила на вирішення останньої такі питання:

(1) чи є правомірним, без прийняття органом законодавчої влади відповідного закону, шляхом прийняття підзаконних актів, встановлення обмежень права на працю в Переліку № 2153 та Постанові КМУ № 1236, яке полягає в встановленні обов`язковості профілактичних щеплень проти COVID-19 для певних працівників та запровадженні спеціального порядку відсторонення від роботи працівників, які відмовились або ухилились від профілактичних щеплень проти COVID-19;

(2) чи є порушенням вимоги рівності конституційних прав та дискримінаційним встановлення додаткових обмежень в Переліку № 2153, що полягають в обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 працівникам: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, в тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності та встановлення обов`язку в Постанові КМУ № 1236 керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій здійснювати відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (враховуючи що, наприклад, на працівників юридичних осіб приватного права чи інших працівників такі обмеження не поширюються);

(3) чи є національне законодавство (Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності Перелік № 2153 та Постанова КМУ № 1236) з питань відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, таким, що дозволяє особі прогнозувати наслідки своєї її поведінки та яким чином мають застосовуватися норми цих правових актів, з урахуванням того, що в них передбачене різне і всупереч Конституції України правове регулювання.

З огляду на те, що висновок Великої Палатою Верховного Суду у справі № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22) щодо вказаної правової проблеми сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якого є юридична визначеність, та принципу пропорційності, апеляційний суд вважає, що у даному випадку він матиме значення при вирішенні цієї справи та підлягатиме застосуванню у даному спорі.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зупинення провадження у справі, що є предметом апеляційного перегляду до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22).

Керуючись ст. ст. 252, 389 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зупинити до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22).

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 04 жовтня 2022 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Боймиструк С. В.

Гордійчук С. О.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Рівненського

апеляційного суду Н. М. Ковальчук

«04» жовтня 2022 року