Постанова

від 21.03.2023 по справі 564/3443/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2023 року

м. Рівне

Справа № 564/3443/21

Провадження № 22-ц/4815/19/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.

секретар судового засідання Крижов В. С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Костопільський ліцей №6 Костопільської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

Управління освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради

розглянув увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 травня 2022 року у складі судді Грипіч Л. А., ухвалене в м. Костопіль Рівненської області о 09 годині 22 хвилини, повний текст рішення складено 06 травня 2022 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до з позовом до Костопільського ліцея №6 Костопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради, провизнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що з 1991 року працює на різних посадах у середній школі №6 у м.Костопіль. З 04 вересня 2015 позивач переведена на посаду вчителя географії Костопільської загальноосвітньої школи-комплексу №6, яка 08.07.2021 на підставі рішення Костопільської міської ради №184 перейменована у Костопільський ліцей №6 Костопільської міської ради. 05 листопада 2021 року позивач була ознайомлена з повідомленням про відсторонення за підписом директора ліцею ОСОБА_2 , у якому повідомлялось про її відсторонення від роботи на виконання постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20.10.2021, у зв`язку із відсутністю щеплення від Covid-19. Вказує, що у період з 08 по 30 листопада 2021 року, незважаючи на відсутність щеплення, їй було дозволено працювати дистанційно, оскільки у зв`язку із запровадженням у регіоні «червоного» рівня епідеміологічної небезпеки навчання у школі відбувалось дистанційно. Коли виникла потреба особистої явки у приміщення школи позивач робила експрес-тест на визначення антигену коронавірусу SARS-CoV-2 і допускалась при пред`явленні негативного результату. 29 листопада 2021 року позивач була ознайомлена з наказом Про відсторонення від роботи №50-К від 29.11.2021 за підписом директора ліцею Пашка П.А., відповідно до якого позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 01 грудня 2021 року до усунення причин, що зумовили її відсторонення. Не погоджується з вказаним наказом, оскільки вважає його таким, що порушує її право на особисту недоторканість та працю і вважає положення постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 та наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 є дискримінаційними і такими, що обмежують права людини. Вказує, що відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, яка є її єдиним доходом, позбавляє позивача можливості нормального існування. Також вказує, що не бажає ризикувати своїм здоров`ям і здійснювати вакцинацію препаратами, що не пройшли повних клінічних випробувань. Вказує, що усвідомлює всі ризики і небезпеку поширення хвороби, проте не бажає ставати учасником клінічних випробувань і не має наміру дозволяти проводити експерименти над своїм здоров`ям і відсторонення її від роботи на цій підставі є дискримінацією. Зазначає, що вакцинація від Covid-19 не включена до календарних щеплень ні як обов`язкова, ні як обов`язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показниками і фактично на неї покладається обов`язок вчиняти дії, які не визначені державою як примусові. Позивачу також не запропоновано жодної альтернативи і позбавлено права вибору. Позивач не проти робити кожні 72 години ПЛР-тести і бути допущеною до роботи лише за наявності негативного результату таких тестів, але їй такого права не було надано. Також вказує, що ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення громадянам проводяться за їх згодою, а серед хвороб, щеплення проти яких є обов`язковими, коронавірусна хвороба Covid-19 відсутня. Щодо відстрочення працівників від роботи, то це передбачено постановою КМУ У1236 від 09.12.2020 із змінами та доповненнями та наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021, проте у Закон зміни щодо обов`язковості вакцинації не внесено, а тому її відсторонення від роботи є неправомірним та таким, що порушує її конституційні права та право на працю. Просила визнати незаконним наказ директора Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради Пашка П.А. №50-К від 29 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », зобов`язати директора Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради Пашка П.А. допустити до роботи ОСОБА_1 та стягнути з Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням належних до утримання податків і зборів.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 04 травня 2022 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, серед іншого, працівники: закладів вищої освіти, післядипломної, фахової, перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (пункт 3 Наказу). Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що передумовою для винесення оскаржуваного наказу стали вимоги ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, що спричинена SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Пояснює, що обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Покликається на положення Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», які зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам, організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, та стверджує, що за відсутності в оскаржуваному наказі про відсторонення його від роботи посилання як на підставу його винесення відповідного подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, він однозначно є безпідставним та свавільним, а тому підлягає скасуванню. Зауважує, що вона перехворіла на гостру респіраторну хворобу Covid-19, про що повідомила директора ліцею, однак до роботи так і не була допущена. Вказує, що не бажає ризикувати своїм здоров`ям і здійснювати вакцинацію препаратами, що не пройшли повних клінічних випробувань, оскільки попри усвідомлення всіх ризиків і небезпеки поширення хвороби, не бажає ставати учасником клінічних випробувань і не має наміру дозволяти проводити експерименти над своїм здоров`ям, та з цих підставі вважає своє відсторонення від роботи дискримінацією. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Костопільський ліцей №6 Костопільської міської ради вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу відхилити.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони перебувають в трудових правовідносинах: позивачка ОСОБА_1 з 04 вересня 2015 року, відповідно до наказу від 04.09.2015 №377-к, працює на посаді вчителя географії Костопільської загальноосвітньої школи-комплексу І-ІІІ ступенів №6, що підтверджується записом №10 у трудовій книжці позивача.

З 08 липня 2021 року на підставі рішення сесії Костопільської міської ради від 08.07.2021 №184, начальний заклад перейменовано у Костопільський ліцей №6 Костопільської міської ради.

11 жовтня 2021 року позивачем ОСОБА_1 подано на ім`я директора Костопільського ліцею №6 Пашка П.А. заяву про відмову від надання свої персональних даних, а саме документів, що засвідчують отримання вакцинації.

01 листопада 2021 року листом №1487/01-23 Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради адресовано до виконання керівникам закладів загальної середньої освіти до виконання лист департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації від 29.10.2021 №235/21 щодо обов`язковості вакцинації від COVID-19 працівників закладів освіти незалежно від типу і форми власності та відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти коронавірусної хвороби.

Листом Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації від 29.10.2021 №235/21 керівникам органів управління освітою територіальних громад та керівникам закладів освіти, з посиланням на наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2135, постанову КМУ №1236 від 09.12.2020 із змінами та доповненнями та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», доводиться інформація про доведення до відома закладів освіти про встановлення переліку працівників, яким необхідно провести щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи працівників, які відмовляються від проведення таких щеплень.

05 листопада 2021 року позивачка ОСОБА_1 ознайомлена із повідомленням про відсторонення із 08 листопада 2021 року від роботи на термін до усунення причин, що його зумовили, про що свідчить підпис позивача про ознайомлення з вказаним повідомленням.

24 листопада 2021 року позивачкою ОСОБА_1 подано на ім`я директора Костопільського ліцею №6 Пашка П.А. заяву про неприпустимість примусу до участі в експериментальному медичному втручанні. Заява мотивована тим, що зареєстровані на підставі Закону України «Про лікарські засоби» та ввезені на територію України вакцини проти COVID-19, які схвалені Всесвітньою організацією охорони здоров`я для екстреного використання, не пройшли повний обсяг клінічних досліджень, мають обмежений обсяг клінічних даних, відсутня інформація про можливі ризики для здоров`я та про подальші негативні наслідки, ефективність і безпека вказаних препаратів не доведена, а тому будь-який примус співробітників до експериментального медичного втручання буде прямо порушувати вимоги Конституції України, Закон України «Про основи здоров`я громадян України», загальну декларацію прав людини, Нюрнберзький кодекс 1947 року, Європейську конвенцію прав пацієнта. На цій підставі позивач у заяві вказала, що категорично відмовляється брати участь в цьому небезпечному експериментальному медичному втручанні і ризикувати своїм здоров`ям і будь-який тиск буде сприйнятий останньою, як протиправна дія з примусу її до участі в небезпечному медичному експерименті та буде розцінено як замах на її життя.

26 листопада 2021 року Управління освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради листом №1682/01-23 просило директора Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради надати пояснення щодо підстав для допущення до роботи 5 працівників навчального закладу, які не були вакциновані.

Листом №1-28/194 від 29 листопада 2021 року Костопільський ліцей №6 Костопільської міської ради повідомив Управління освіти Костопільської міської ради про те, що станом на 08 листопада 2021 року п`ять педагогів, які працюють в 5-11 класах, були не вакциновані. В період з 08 по 26 листопада вказані працівники надавали результати ПЛР-тестів. Троє педагогів 29.11.2021 надали ПЛР-тести і з 01 грудня будуть відсторонені від роботи на термін до усунення причин, що його зумовили. Наказ по ліцею видано та ознайомлено педагогів під підпис.

30 листопада 2021 року по Костопільському ліцею №6 Костопільської міської ради видано наказ №319 «Про відновлення очної форми навчання в ліцеї для здобувачів освіти 5-11 класів», яким відновлено очну форму навчання для учнів 5-11 класів з 01 грудня 2021 року.

Наказом директора Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради від 29 листопада 2021 року №50-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » відсторонено ОСОБА_1 , вчителя біології та географії, від роботи з 01 грудня 2021 року на термін до усунення причин, що його зумовили без збереження заробітної плати.

Відповідно до постанови КМУ№1236від 09грудня 2020року «Провстановлення карантинута запровадженняобмежувальних протиепідемічнихзаходів зметою запобіганняпоширенню натериторії Українигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» (далі - постанова КМУ №1236) на роботодавця покладено лише контрольну функцію, а не обов`язки по організації масової вакцинації працівників.

Оцінюючи встановлені обставини справи у сукупності з нормами закону, що їх регулююють, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ виданий відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 №1236, а рішення відповідача про тимчасове відсторонення ОСОБА_3 від роботи є правомірним.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка доводила, що оскаржуваним наказом про відсторонення від роботи порушено її конституційне право на працю та з боку відповідача має місце зобов`язання до вчинення дій, які не визнані державою як обов`язкові, зокрема до участі в експерименті, який є небезпечним для її здоров`я.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина першастатті 46 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Під час апеляційного перегляду цього спору ухвалою Рівненського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року провадження у справі було зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Оцінюючи обставини справи в сукупності із нормами закону, що їх регулюють, та судовою практикою Верховного Суду у цій категорії справ, апеляційний суд приходить до висновку, що на позивачку ОСОБА_1 як працівника закладу освіти, починаючи з 08.11.2021 року, покладено обов`язок пройти щеплення проти COVID-19 або ж надати до навчального закладу документальне підтвердження наявності у неї відповідних протипоказань до такої вакцинації.

Згідно зі ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Отже, вказана норма передбачає можливість відсторонення працівника від роботи і в інших, прямо не передбачених у ній, випадках, за умови встановлення таких випадків законодавством.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Частина друга цієї статті передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, також, проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, вказані положення Закону передбачають не лише перелік конкретних хвороб, щеплення від яких є обов`язковим і включаються до календаря щеплень, а й також передбачають випадки, коли працівники окремих професій підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. При цьому перелік таких професій, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою КМУ від 25 березня 2015 року N 267, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року за N 521 перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року N 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Постановою КМУ від 09 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами КМУ від 11 березня 2020 року N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року N 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року N 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Видання вказаного наказу відповідає положенням ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і на час виникнення спірних правовідносин наказ не скасований та не визнаний протиправним.

Відповідно до Переліку на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти СОVID -19 підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної, (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу і форми власності.

Наказ МОЗ № 2153 про затвердження Перелікуопубліковано в журналі «Офіційний вісник України» від 08.10.2021 року № 78, набрав чинності 08.11.2021 року.

При цьому Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 передбачено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року N 595, зареєстрованого в МЮ України 10 жовтня 2011 року за N 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11 жовтня 2019 року N 2070). Тобто, вакцинування можуть не робити лише ті працівники закладів освіти, які мають відповідні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар може також скеровувати пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення, чи здійснювати вакцинацію чи відтермінувати її до певного часу.

Якщо існують протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров`я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров`я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров`я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.

Аналіз наведених норм в сукупності і взаємозв`язку із обставинами справи вказує на те, що починаючи з 08.11.2021 року на позивачку ОСОБА_1 як працівника закладу освіти покладено обов`язок пройти щеплення проти COVID-19 або ж надати до навчального закладу документальне підтвердження наявності у неї відповідних протипоказань до такої вакцинації.

Водночас, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком N 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком N 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

- на час такого відсторонення оплату праці працівників та державних службовців здійснювати з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року N 1236 доповнено Пунктом 46-1 згідно із з Постановою КМ № 1096 від 20.10.2021, яка набрала чинності 26.10.2021 року.

Таким чином, з 26.10.2021 року на директора Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради як керівника навчального закладу покладено контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками ліцею, обов`язковість яких передбачена Переліком N 2153, а тому, маючи з 26.10.2021 року відповідні повноваження та обов`язки, директором ліцею завчасно повідомлено позивачку ОСОБА_1 про необхідність обов`язкової вакцинації проти COVID-19 та про можливі наслідки відсутності такої вакцинації у вигляді відсторонення від роботи, що можуть настати для неї з 08.11.2021 року.

Докази наявності у позивачки абсолютних протипоказань до щеплення однією з вакцин проти COVID-19в матеріалах справи відсутні, таких документальних відомостей нею відповідачу не подано і судом таких обставин не встановлено.

Отже покликання апелянта про те, що з боку відповідача щодо неї мало місце спонукання до вчинення дій (вакцинації), які не передбачені законодавством України як обов`язкові, спростовуються вищеназваними нормами.

У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, законодавством не передбачено примусового щеплення. Тобто, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство, з огляду на положення вищезазначених нормативно-правових актів, дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Відсторонення від роботи оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення. Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про те, що відповідач, видавши оскаржуваний наказ, застосував у порядку, передбаченому законом (ст.46 КЗпП України), відсторонення від роботи позивачки, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідало вимогам п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.В протилежному випадку бездіяльність роботодавця з відсторонення працівника мала б негативні наслідки для нього, оскільки ст. 44-3 КУпАП «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності, а відтак, у директора Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради не було альтернативи дій при вирішенні питання про тимчасове відсторонення позивачки від роботи.

Покликання апелянта на дискримінацію, яка мала місце щодо неї з боку відповідача, то вони апеляційним судом відхиляються як неспроможні. Так, судом встановлено і цей факт визнано сторонами, що всі працівники педагогічного колективу Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради були попереджені про необхідність надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я у строк до 08.11.2021 року, тобто усі працівники знаходились у рівних умовах.

Покликання апелянта на те, що відповідачем примушувано її до участі в медичному експерименті із введенням сумнівної вакцини, яка не пройшла необхідних клінічних досліджень, що прямо заборонено законом, апеляційний суд оцінює критично. Так, Європейський суд з прав людини посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі N 331/5291/19 вказано, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

ЄСПЛ у рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії.». ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».У цьому рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8». Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад, правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

В спорі, що переглядається, обов`язок вакцинації позивача з подальшим його відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежив його право на працю. Проте позивач не звільнений з роботи, а був тимчасово відстороненим з огляду на суспільні інтереси.У вищезгаданому рішенні ЄСПЛ вказано, що «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я». Згідно зі статтею 43 КЗпП України право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Позивач не позбавлений можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами, що їх регулюють, апеляційний суд доходить висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу директора Костопільського ліцею №6 Костопільської міської ради від 29 листопада 2021 року №50-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яким відсторонено ОСОБА_1 , вчителя біології та географії, від роботи з 01 грудня 2021 року на термін до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати. Зважаючи на те, що вимоги про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про скасування оспорюваного наказу про відсторонення від роботи, котрий судом не визнаний незаконним, відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів (принцип диспозитивності). Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районногосуду Рівненськоїобласті від04травня 2022рокузалишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 березня 2023 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Боймиструк С. В.

Гордійчук С. О.