Постанова

від 03.10.2022 по справі 474/347/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.10.22

22-ц/812/625/22

Єдиний унікальний номер судової справи 474/347/21

Номер провадження 22-ц/812/625/22

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2022 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Самчишиної Н.В., Ямкової О.О.,

з секретарем судового засідання Ковальським Є.В.,

за участі: прокурора Волкожа С.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Врадіївським районним судом Миколаївської області 10 листопада 2021 року, під головуванням судді Сокола Ф.Г., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Врадіївської селищної ради Миколаївської області до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2021 року заступник керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) та Врадіївської селищної ради Миколаївської області із позовом до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що розпорядженням Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області №255-р від 19 червня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 та надано останньому в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 44.2252 га пасовищ для сінокосіння та випасання худоби в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

На виконання даного розпорядження 20 травня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі (далі - договір оренди землі), за п.1.7 якого останньому передано в оренду на 10 років для сінокосіння та випасання худоби земельну ділянку з кадастровим номером: 4822382600:02:000:0556, площею 44.2252 га, розташовану в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. Право оренди на зазначену земельну ділянку 18 червня 2014 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №6044862.

Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією, Умовами відведення земельної ділянки, висновком Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у Врадіївському районі про погодження проекту щодо відведення земельної ділянки в оренду від 28 квітня 2012 року №13, висновком Держаного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 18 квітня 2012 року №01-04/1867-05, які містяться в проекті землеустрою, щодо вказаної земельної ділянки встановлені обмеження прав користування, а саме ділянку можливо використовувати виключно за цільовим призначенням та заборона зміни цільового призначення.

Однак згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства №140-ДК/329/АП/09/01/-19 від 30 травня 2019 року, складеного фахівцем Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 використовув надану в оренду земельну ділянку не за цільовим призначенням. На момент перевірки на земельній ділянці вирощувалась сільськогосподарська культура - кукурудза, що є порушенням правил використання земель.

Вказаний факт також підтверджується актом обстеження земельної ділянки №140-ДК/121/АО/10/01-19 від 30 травня 2019 року.

До того ж, факт використання відповідачем землі з порушенням цільового використання підтверджується протоколом огляду, проведеним слідчим СВ ВП №2 Первомайського РВП ГУ НП у Миколаївській області від 09 березня 2021 року в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42021151300000004, згідно якого спірна земельна ділянка оброблена та засіяна озимою культурою.

Крім того, оціночна (ринкова) вартість земельної ділянки згідно висновку про вартість об`єкта оцінки становить 2 095 390 грн. та, відповідно до договору оренди землі, відповідачем сплачується орендна плата за використання земельної ділянки в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки, яка для пасовищ складає 3 115 грн. 63 коп. на рік.

Між тим, у разі використання такої земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва її нормативна грошова оцінка становила б 1 195 760 грн. 96 коп., оскільки нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Миколаївській області з врахуванням коефіцієнта індексації складає 27 038 грн., а отже відповідач мав би сплачувати орендну плату за використання цієї земельної ділянки в розмірі 47 830 грн. 43 коп. на рік.

Таким чином, внаслідок використання цієї землі не за цільовим призначенням не забезпечується надходження до місцевих бюджетів відповідних орендних платежів.

Посилаючись на викладені обставини, заступник керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області просив:

достроково розірвати договір оренди землі, укладений 20 травня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області та відповідачем ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 44.2252 га з кадастровим номером 4822382600:02:000:0556, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6044862;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути у розпорядження територіальної громади в особі Врадіївської селищної ради земельну ділянку площею 44.2252 га з кадастровим номером 4822382600:02:000:0556, вартістю 2 095 390 грн., розташовану на території Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області;

вирішити питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2021 року позов задоволено в повному обсязі.

Розірвано достроково договір оренди землі, укладений 20 травня 2014 року між Головним управління Держземагенства у Миколаївській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 44.2252 га з кадастровим номером 4822382600:02:000:0556, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №6044862.

Зобов`язано ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути у розпорядження територіальної громади в особі Врадіївської селищної ради земельну ділянку площею 44.2252 га з кадастровим номером 4822382600:02:000:0556, вартістю 2 095 390 грн., розташовану на території Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 540 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що в ході судового розгляду належними й допустимими доказами доведено факт істотного порушення відповідачем умов договору оренди землі, що згідно зі ст.651 ЦК України є підставою для дострокового розірвання договору, з поверненням земельної ділянки, згідно з положеннями ст.34 Закону України «Про оренду землі», орендодавцеві на умовах, визначених договором.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутності відповідача належним чином не повідомленого про час та місце розгляду справи, чим порушив процесуальні гарантії відповідача щодо забезпечення належного розгляду справи.

Порушення обов`язків орендаря, визначених ст.ст.24,25 Закону України «Про оренду землі», зокрема щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, матеріалами справи не доведено.

Не враховано судом й те, що земельні ділянки, які віднесені до однієї і тієї же категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, видом господарської діяльності тощо. Тому надані прокурором акти про зростання на спірній земельній ділянці сільськогосподарської культури не є достатніми ознаками зміни відповідачем виду земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Також звернуто увагу на те, що прокурором не зазначено правових підстав та не надано доказів для звернення із позовом в інтересах позивачів, а тому, на думку відповідача, позовну заяву в інтересах держави подано особою, яка не має повноважень на ведення даної справи.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

В судове засідання суду апеляційної інстанції позивачі та відповідач не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, тому в порядку ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегія виходить з наступного. Так, у судові засіданні призначенні на 29 серпня 2022 року, 12 вересня 2022 року та 03 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_1 не з`явився, свого представника не направив, але надіслав письмове клопотання про відкладення слухання справи аналогічного за змістом раніше поданим заявам, та у додатку до якого надав копії медичних довідок, виданих різними лікарями.

Відповідно до ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, а бо за його клопотанням, коли повідомленні ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в заяві про відкладення розгляду справи не зазначено для встановлення яких обставин потрібно відкласти розгляд справи та яке істотне значення ці обставини мають для вирішення справи, враховуючи, що судове рішення переглядається саме за апеляційною скаргою відповідача. Окрім того, ОСОБА_1 мав процесуальне право на заявлення клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів або у приміщенні суду, визначеному судом відповідно до ст.212 ЦПК України, а також мав можливість подати до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, проте такими правами не скористався.

До того ж, колегія суддів виходить з того, що якщо особисто відповідач не з`явився у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляд справи, він може вирішити спір по суті. При цьому, основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін або їх представників, а можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За такого, неявка відповідача у справі ОСОБА_1 в судове засідання, при належному його повідомлені про час і місце розгляду справи, та відсутності обґрунтованого підтвердження необхідності відкладення розгляду справи, є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що розпорядженням Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області від 21 грудня 2010 року за №464-р «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 29.0 та 44.0 га пасовищ в оренду терміном на 49 років для сінокосіння та випасання худоби із земель запасу в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (том 1 а.с.23).

Висновком №13 від 18 квітня 2012 року Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у Врадіївському районі погоджено проект землеустрою щодо відведення відповідачу земельних ділянок в оренду терміном на 49 років площами 29.00 га та 44.00 га - пасовищ для сінокосіння та випасання худоби із земель запасу в межах території Краснопільської сільської ради Миколаївської області та рекомендовано дану проектну документацію затвердити розпорядженням райдержадміністрації (том 1 а.с.28-29).

Розпорядженням Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області за №255-р від 19 червня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для сінокосіння та випасання худоби» затверджено проект землеустрою та надано відповідачу в оренду терміном на 49 років земельні ділянки площами 28.7748 га, 44.2252 га пасовищ для сінокосіння та випасання худоби в межах території Краснопільської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (том 1 а.с.40-41).

20 травня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, та ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач отримав в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, з кадастровим номером: 4822382600:02:000:0556, загальною площею 44.2252 га пасовищ, строком на 10 років (том 1 а.с.42-44).

Договір зареєстрований Врадіївським районним управлінням юстиції Миколаївської області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 18 червня 2014 року №6044862, що підтверджується інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №199470587 від 07 лютого 2020 року (том 1 а.с.91-93).

Згідно з актом прийому-передачі від 20 травня 2014 року ГУ Держземагенства у Миколаївській області передало, а ОСОБА_1 прийняв в оренду вказану вище земельну ділянку (том 1 а.с.46).

Пунктом 13 договору оренди землі сторони узгодили, що земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння та випасання худоби.

Згідно з п.15 договору оренди землі умовами збереження стану об`єкта оренди є використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, а п.26 договору оренди землі закріплено, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Відповідно до п.36 договору оренди землі визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимоги однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з підстав, визначених законом.

Пунктом 19 договору оренди землі передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

На виконання п.п.1 п.1 Указу Президента України №449/2020 від 15 жовтня 2020 року «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» та п.п.2 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16 листопада 2020 року «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Держгеокадастру України №308 від 17 листопада 2016 року (із змінами, внесеними наказом Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року №53) та Наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №39-ОТГ від 10 грудня 2020 року у комунальну власність територіальній громаді Врадіївської селищної ради Врадіївського району Миколаївської області (наданий час Врадіївська селищна рада Первомайського району Миколаївської області) передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4822382600:02:000:0556, що підтверджується інформацією відділу у Врадіївському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №19/111-21 від 09 квітня 2021 року та актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10 грудня 2020 року (том 1 а.с.87-89).

Відповідно до висновку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГЗЕМСЕРВІС» станом на 25 березня 2021 року ринкова вартість земельної ділянки площею 44.2252 га, кадастровий номер: 4822382600:02:000:0556, становить 2 095 390 грн. 00 коп. (том 1 а.с.94).

Разом з тим, 30 травня 2019 року під час проведення перевірки з питання дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки, державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, встановлено, що земельна ділянка площею 44.2252 га використовуються не за цільовим призначенням, а саме: пасовище розоране та зростає яра культура кукурудза, що є порушенням вимог ст.211 ЗК України (том 1 а.с.50).

У цей же день, 30 травня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області складено акт обстеження вказаної земельної ділянки. За результати обстеження встановлено, що на момент перевірки спірна земельна ділянка, загальною площею 44.2252 га, використовувалася відповідачем як рілля, шляхом розорювання та засівання земельної ділянки кукурудзою, тобто без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак, з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії (том 1 а.с.50,51).

Ці дії представників ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, вчинені ними у відповідності до положень ст.10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», відповідачем у встановленому законом порядку не оскаржені.

При цьому, матеріали даної справи не містять відомостей про притягнення відповідача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Разом з тим, помилкове посилання в судовому рішенні на те, що відповідач не оскаржував постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не вплинуло на правильність висновків суду та вирішення справи по суті.

Про факт використання відповідачем землі з порушенням цільового використання зазначається також у протоколі огляду, проведеним слідчим СВ ВП №2 Первомайського РВП ГУ НП у Миколаївській області від 09 березня 2021 року в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42021151300000004, згідно якого спірна земельна ділянка оброблена та засіяна озимою культурою (том 1 а.с.95).

Згідно із ч.1 ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною другою ст.4 ЗК України визначено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно ч.3 ст.22 ЗК України (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Згідно із ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст.124 ЗК України в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди землі).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди землі) передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрямки використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (ст.1 Закону України «Про землеустрій).

Частиною п`ятою ст.20 ЗК України (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди землі) передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про землеустрій» заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.

Згідно із ст.24 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди землі) орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно договору оренди.

Як встановлено, згідно умов пунктів 13,14 договору оренди землі від 20 травня 2014 року, земельна ділянка, передана відповідачу, в оренду має цільове призначення - для сінокосіння та випасання худоби. Відповідно до змісту договору оренди та даних ГУ Держгеокадастру земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення. Умовами договору передбачено, що земельна ділянка має використовуватися виключно як для сінокосіння, випасання худоби.

Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ст.141 ЗК України).

Згідно із ст.34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з системно-логічного аналізу слідує, що відповідач використовував орендовану земельну ділянку не за цільовим призначенням, тобто замість сінокосіння та випасання худоби використовував земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур, здійснюючи ведення товарного сільськогосподарського виробництва, чим істотно порушив умови договору оренди землі, укладеного 20 травня 2014 року з ГУ Держземагенством у Миколаївській області, що, як правильно зазначив суд першої інстанції, є підставою для задоволення позовних вимог прокурора про дострокове розірвання вказаного договору оренди землі з поверненням земельної ділянки у розпорядження власника землі. При цьому, при істотному порушенні умов договору оренди землі (а саме нецільовому використанню земельної ділянки), для дострокового його розірвання за рішенням суду достатньо встановлення самого факту такого істотного порушення.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі №473/4413/17 (провадження №61-40320св18), від 22 січня 2020 року у справі №468/1498/17-ц (провадження №61-36544св18), від 06 квітня 2020 року у справі №707/658/17 (провадження №61-17009св18).

Посилання відповідача на те, що районний суд при ухваленні судового рішення не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №925/929/19 та не звернув увагу на те, що зміна виду використання земель в рамках однієї категорії цільового призначення земельної ділянки не є зміною цільового призначення земельної ділянки та не може бути підставою для дострокового розірвання договору оренди землі, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст.ст.31,33-37 цього Кодексу.

Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених ст.ст.31,33 - 37 ЗК України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.

Разом з тим, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Отже, доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів за фактами самовільної зміни ним цільового призначення земель при їх використанні, як суттєвого порушення ним умов договору оренди, не заслуговують на увагу, а висновки суду першої інстанції за встановленими цими обставинами справи є правильними.

Щодо обґрунтованості прокурором наявності підстав для представництва інтересів позивачів, колегія суддів виходить з наступного.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст.131-1, п.3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у ч.4 ст.56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.185 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Системне тлумачення ч.ч.4,5 ст.56 ЦПК України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ч.5 ст.175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої ст.23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Як встановлено вище, порушення інтересів держави (Врадіївської селищної ради) прокурор обґрунтував порушенням права останньої, як розпорядника землі, щодо належного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

Підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області стало невиконання вказаною установою своїх повноважень щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель, не вжиття заходів щодо усунення порушень, вказаних у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Апеляційний суд бере до уваги, що прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначених органів щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, як орган контролю за дотриманням земельного законодавства, так і Врадіївська селищна рада, як розпорядник землі, всупереч покладених на них завдань не вжили відповідних заходів для усунення порушень, вказаних прокурором у позовній заяві.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №522/3777/17 (провадження № 14-651цс19).

При цьому, колегія суддів вважає, що у даній справі уповноваженим органом, який здійснює відповідні функції держави і який повинен був бути визначений як позивач, є територіальний орган Держгеокадастру, оскільки саме він здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства, у тому числі органами місцевого самоврядування. Окрім того, враховуючи вимоги позовної заяви, іншим позивачем також повинен бути розпорядник землі, яким на тепер є Врадіївська селищна рада. За такого, на думку колегії суддів, прокурор, у встановленому законом порядку звертаючись з позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, правильно визначив орган, уповноважений регулювати спірні відносини, та вказав, у чому полягає його бездіяльність щодо захисту законних інтересів держави.

Щодо доводів відповідача про неможливість здійснення прокурором представництва інтересів держави при поверненні земель комунальної власності, то колегія суддів виходить з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі за №469/1044/17 (п.40) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»; а також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83)). За вказаних обставин, Врадіївська селищна рада є органом, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а тому прокурор має право звернутися до суду за захистом порушених прав держави в особі такого органу.

Щодо доводів відповідача про неповідомлення його належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

В порядку визначеному ч.ч.4-7 ст.128 ЦПК України судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

В порядку визначеному положеннями ч.1 та ч.5 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції надсилав судові повістки відповідачу на адресу зазначену в позовній заяві, а також на адресу місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, тому колегія суддів не вбачає процесуальних порушень судом щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Твердження ОСОБА_1 про те, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не повідомило районний суд про його дійсну адресу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки таке не знайшло свого підтвердження та ґрунтується на припущеннях відповідача. Додане до апеляційної скарги повідомлення позивача про зміну адреси орендаря за договором оренди землі та опис вкладення у цінний лист, складені 17 листопада 2017 року, не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення з питань порушення судом норм процесуального права, оскільки такі відомості суду не надавались та вказані документи не свідчать про отримання їх адресатом.

Щодо посилання відповідача на порушення ГУ Держгеокадастром у Миколаївській області процедури перевірки дотримання вимог земельного законодавства та складання на підставі такої перевірки актів, а також застосування у даному випадку, як на думку відповідача, спеціального закону, яким є Закон України «Про головні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», то колегія суддів виходить з того, що фактично відповідач оскаржує дії ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області у вказаній частині, що містить елементи адміністративного спору та повинно вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, про що свідчить судова практика.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: Н.В. Самчишина

О.О. Ямкова

Повний текст судового рішення

складено 06 жовтня 2022 року