Рішення

від 05.09.2022 по справі 640/10085/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2022 року 11:47 № 640/10085/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗТРИМ» (01010, м. Київ, Хрестовий провулок, 2, офіс 405)

до Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,

33/19)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

за участю сторін:

представника позивача - Козаренко Є.В.,

представника відповідача - Демченко С.В.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗТРИМ» (надалі по тексту також - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2022 року №00008620704 та №00008590704.

Мотивуючи позовні вимог представник позивача зазначив, що перевірка, за результатами якої видано спірні податкові повідомлення-рішення, проведена з ігноруванням мораторію на проведення податкових перевірок, а отже є незаконною. На думку позивача, незаконність проведення перевірки в період дії мораторію нівелює результати такої перевірки, а сам акт перевірки є недопустимим доказом виявлених перевіркою порушень.

Додатково представник позивача просив врахувати, що господарська операція між позивачем і ТОВ «Малефісента» підтверджена належним чином оформленими первинними документами.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача вказав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті з урахуванням всіх фактичних обставин справи, адже перевіркою неможливо ідентифікувати автоперевізників та осіб, які безпосередньо здійснювали транспортування (перевезення) товару, а також підтвердити здійснення взаємовідносин між ТОВ «Малефісента» та ТОВ «ГАЗТРИМ».

В судовому засіданні представник податкового органу проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, у якій просив задовольнити адміністративний позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що у період з 23 листопада 2021 року по 29 листопада 2021 року Головним управлінням ДПС у місті Києві на підставі направлень від 23 листопада 2021 року №21814/26-15-07-04-04, №21818/26-15-07-04-04, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу Головного управління ДПС у місті Києві від 19 листопада 2021 року №9216-п проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗТРИМ» (код ЄДРПОУ 36980223) з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «ГАЗТРИМ» при визначенні по взаємовідносинах із ТОВ «Малефісента» за листопад, грудень 2019 року, січень 2020 року, показників декларацій з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт перевірки від 06 грудня 2021 року №90053/26-15-07-04-04/36980223.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ГАЗТРИМ»: підпункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 2 356 485,00 грн., в т.ч.: за листопад 2019 року в сумі 239 230,00 грн.; за грудень 2019 року в сумі 706 546,00 грн.; за січень 2020 року в сумі 1 410 709,00 грн. та завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 19 102 606,00 грн., в т.ч. за листопад 2019 року в сумі 3 735 445,00 грн., за грудень 2019 року в сумі 6 825 947,00 грн., за січень 2020 року в сумі 8 541 214,00 грн.

Висновки перевірки ґрунтуються, зокрема, на доводах стосовно того, що сукупність фактів та обставин, що характеризують діяльність ТОВ «Малефісента» свідчить, що метою його функціонування є створення виключно документообігу по нереальних господарських операціях для отримання податкової вигоди.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом 11 січня 2022 року прийнято податкове повідомлення-рішення:

- №00008620704, на підставі якого позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 19 102 606,00 грн., в т.ч. за листопад 2019 року - 3 735 445,00 грн., за грудень 2019 року в сумі 6 825 947,00 грн., за січень 2020 року в сумі 8 541 214,00 грн.;

- №00008590704, яким ТОВ «ГАЗТРИМ» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2 945 606,00 грн., в т.ч. 2 356 485,00 грн. за основним платежем та 589 121,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010.

Відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, як: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до вимог підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України звірки та перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, є формами податкового контролю.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Підстави проведення документальних позапланових перевірок закріплені статтею 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

За приписами пунктів 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Таким чином, з системного аналізу викладених вище законодавчих норм вбачається, що посадові особи контролюючого вправі приступити до проведення документальної позапланової перевірки за наявності підстав для її проведення, зокрема, у разі направлення письмового запиту платнику податку та відсутність з його боку належного реагування на такий запит, та лише за умови вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення перевірки.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами), установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на усій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 52-2, яким установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім:

документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків;

документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу;

фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині:

обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

цільового використання пального та спирту етилового платниками податків;

обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19). Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом.

На період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Суд зазначає, що дію карантину введено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» продовження дію карантину з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року №104 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» продовжено дію карантину до 30 квітня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2021 року №405 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» продовжено дію карантину до 30 червня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2021 року №611 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» продовжено дію карантину до 31 серпня 2021 року.

11 серпня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №855 про продовження адаптивного карантину, а також продовження режиму надзвичайної ситуації до 1 жовтня 2021 року.

22 вересня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №981 про продовження адаптивного карантину, а також продовження режиму надзвичайної ситуації до 31 грудня 2021 року.

15 грудня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1336 про продовження адаптивного карантину, а також продовження режиму надзвичайної ситуації до 31 березня 2022 року.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» вирішено скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних осіб:

- тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 р. та не були завершеними;

- документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу;

- документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 та/або 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, суб`єктів господарювання реального сектору економіки, які сформували податковий кредит за рахунок оформлення ризикових операцій з придбання товарів/послуг (із переліку ризикових платників податків, визначених у межах роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України, утвореної відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 квітня 2020 р. № 568-ІХ);

- документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

- документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.12, 78.1.14, 78.1.15, 78.1.16 пункту 78.1 статті 78 Кодексу.

З вищевикладеного вбачається, що в законі, яким є Податковий кодекс України, та в підзаконному нормативно-правовому акті, яким є постанова Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 року №89, містяться різні умови в частині дії мораторію на проведення документальних перевірок на період карантину.

Так, пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім:

1) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків;

2) документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу;

3) фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині:

- обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

- цільового використання пального та спирту етилового платниками податків;

- обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» скорочено строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволено проведення таких видів перевірок юридичних осіб: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 та/або 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, суб`єктів господарювання реального сектору економіки, які сформували податковий кредит за рахунок оформлення ризикових операцій з придбання товарів/послуг (із переліку ризикових платників податків, визначених у межах роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України, утвореної відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 квітня 2020 р. № 568-ІХ.

Виходячи з аналізу викладеного вище, суд зазначає, що в даному випадку підзаконний нормативно-правовий акт суперечить положенням закону щодо проведення документальних перевірок в період дії карантину.

При цьому, юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади.

Пунктом 3 частини 1 статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Так, відповідно до частини 3 статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Пунктом 5.2 статті 5 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Податковий кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових правовідносин.

Враховуючи те, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», яка є підзаконним нормативно-правовим актом, суперечать положенням Податкового кодексу України в частині дії мораторію на проведення документальних перевірок на період карантину, а тому застосуванню підлягають саме положення Податкового кодексу України.

У відповідності до положень пункту 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Тобто, скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних осіб, можливо виключно шляхом внесення змін до Податкового кодексу України.

Однак, як вже зазначалося вище, єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, і жоден інший орган державної влади, в т.ч. Кабінет Міністрів України, не уповноважений приймати закони та відповідно вносити до них зміни.

При цьому, суд враховує, що стосовно вказаних підстав адміністративного позову відповідачем не надано жодних пояснень та/або спростувань.

Таким чином, оскільки мораторій на проведення документальних перевірок, встановлений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, діє з 18 березня 2020 року і по теперішній час, а тому суд погоджується з твердженням позивача, що у відповідача були відсутні правові підстави на проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі №360/1182/21.

Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2022 року в справі №640/18314/21, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року, визнано протиправною та нечинною постанову Кабміну України від 03 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок». Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2022 року в справі № 640/18314/21 набрало законної сили 05 липня 2022 року.

Отже, на сьогодні постанова Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», яка стала підставою для проведення перевірки Головним управлінням ДПС у місті Києві скасована у судовому порядку.

При цьому, з огляду на те, що податкове-повідомлення рішення приймається на підставі порушень, що повинні бути встановлені посадовими особами органів ДПС в ході перевірки та бути відображені в акті такої перевірки, то визнання протиправними в судовому порядку дій щодо проведення такої перевірки автоматично нівелює правове значення прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені також у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №826/442/13-а, від 12 червня 2018 року №821/597/17, від 11 вересня 2018 року у справі №826/14478/17.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 від 21 лютого 2020 року відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок: «незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

В даному випадку, судом встановлено, що контролюючим органом порушено порядок як призначення, так і проведення податкової (позапланової документальної) перевірки, а акт перевірки є недопустимим доказом, оскільки складений з порушення порядку та на підставі висновків, отриманих не у спосіб, встановлений в т.ч. і Податковим кодексом України.

А відтак, висновки акту позапланової документальної перевірки від 06 грудня 2021 року №90053/26-15-07-04-04/36980223 не можуть бути покладені в основу жодних рішень контролюючого органу, в тому числі і в основу спірних податкових повідомлень - рішень від 11 січня 2022 року №00008620704 та №00008590704.

За таких обставин, у зв`язку із встановленням порушення порядку призначення та проведення податкової (позапланової документальної) перевірки, суд вважає, що вказані обставини є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в судовому порядку.

Стосовно суті виявлених порушень, про які зазначено в акті перевірки, суд вказує наступне.

Приписами пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пункту 185.1 статті 185, підпункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

В ході перевірки встановлено, що між позивачем та ТОВ «Малефісента» (продавець) укладено договори поставки від 18 листопада 2019 року №18/11МП, від 30 листопада 2019 року №04/12МП, від 15 грудня 2019 року №15/12МП, від 17 січня 2020 року №17/01МП, предметом яких є придбання у продавця олії соняшникової, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: вантажними накладними, перелік та реквізити яких вказано в акті перевірки.

Факт оплати позивачем отриманого товару податковим органом не заперечується та підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями.

При цьому, досліджені під час розгляду справи первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом оформлені відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», всі господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.

Суд також враховує, що матеріали справи містять докази подальшої реалізації олії соняшникової компанії-нерезиденту.

Для реалізації соняшникової олії і одержання економічного ефекту від господарської операції позивачем укладено контракти з компанією OREXIM TRADING LIMITED: №№ОТМ 0832/19 від 19 листопада 2019 року, ОТМ 0833/19-3 від 30 листопада 2019 року; ОТМ 0833/19-2 від 03 грудня 2019 року, ОТМ 0848/19 від 17 грудня 2019 року, ОТМ 0857/20 від 17 січня 2020 року.

Згідно умов вказаних контрактів поставка товару здійснювалась на умовах DAP м. Миколаїв, вул. Громадянська, 11 Термінал ТОВ «ЕВЕРІ», а факт відвантаження товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вантажно-митних декларацій, платіжних доручень за період з 03 вересня 2019 року по 05 травня 2020 року на загальну суму 114 995 894,58 грн.

В той же час, відповідно до вимог частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Малефісента» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що контрагент позивача не надавав/надавав не в повному обсязі податкову звітність, а також щодо відсутності інформації про наявність основних засобів, суд зазначає наступне.

Ознайомившись із такими доводами контролюючого органу, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2014 року в справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13.

Стосовно тверджень контролюючого органу, вказаних в акті перевірки, щодо неможливості ідентифікувати автоперевізників та осіб, які безпосередньо здійснювали транспортування (перевезення) товару, а також підтвердження здійснення взаємовідносин між зазначеними особами, суд вказує, що поставка товару згідно контрактів здійснювалась на умовах СРТ ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117. При цьому, умови СРТ означають, що постачальник зобов`язаний доставити товар до місця призначення за свій рахунок, а отже позивач не був учасником процесу організації логістичного процесу з доставку вантажу.

Також, відповідно до підпункту 11.4 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, ТТН виписує замовник (вантажовідправник), відтак позивач як особа, яка не є ні замовником перевезення, ні вантажовідправником, не може і не повинен нести відповідальність за недоліки у складанні ТТН.

ТОВ «ГАЗТРИМ» на вимогу перевіряючих надало для перевірки всі передбачені чинним законодавством України первинні документи по його взаємовідносинах з постачальниками.

Документи містять відомості, які в повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись в перевіряємому періоді між позивачем та його контрагентом.

Жоден документ ніким не визнано ні нікчемним, ні таким, що не відповідає чинному законодавству України.

Тим більше, що з огляду на принцип індивідуальної юридичної відповідальності (стаття 61 Конституції України), ознака фіктивного підприємництва з боку контрагента не має правового значення для платника податків.

Тобто, в разі встановлення у визначеному правовими нормами порядку фіктивного підприємництва з боку контрагента - відсутні підстави для визнання документів, що підтверджують оформлення господарських операцій з цим контрагентом недостовірними.

За змістом норм Податкового кодексу України, право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів, робіт, послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального фактичного вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування і або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника додатків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксується дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків і покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт отримання позивачем товарів, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Суд критично сприймає доводи контролюючого органу про податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента позивача по ланцюгах постачання, як критерій оцінки реальності господарських операцій, враховуючи те, що контролюючим органом не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цього посилання.

Аналогічна правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/16272/13-а, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17, від 12 червня 2018 року у справі № 826/11879/13-а.

Отже, операції позивача з ТОВ «Малефісента» мають всі необхідні ознаки для визнання господарських операцій реальними, а саме:

1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (обидві сторони на момент здійснення операцій були зареєстровані як платники ПДВ);

2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця (факт подальшої поставки покупцям);

3) наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності (отримання прибутку від операції),

4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання (наявна первинна бухгалтерська документація, яка оформлена належним чином);

5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (наявні).

Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку що висновки Головного управління ДПС у місті Києві в частині встановлення порушень податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та безпідставними, та такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином, суд зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення діяв необґрунтовано, у зв`язку з чим у суду наявні всі підстави прийти до висновку оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗТРИМ» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 11 січня 2022 року №00008620704 та №00008590704.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗТРИМ» (01010, м. Київ, Хрестовий провулок, 2, офіс 405, код ЄДРПОУ 36980223) документально підтверджені понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 24 810 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук