Постанова

від 28.09.2022 по справі 2-306/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 2-306/11

провадження № 61-6118св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (стягувач),

боржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт, дії та рішення якого оскаржуються - головний державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) Шкурупій Олександр Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2022 року у складі судді Шаповал Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю, В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог скарги

У грудні 2021 року Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (стягувач) (далі - ПАТ «МТБ Банк»), заінтересовані особи: головний державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Суми) Шкурупій О. Ю. (далі - Київський ВДВС у місті Полтаві Північно?Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Суми)), ОСОБА_1 (боржник), звернулося до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.

Скарга мотивована тим, що з 18 березня 2011 року на примусовому виконанні Київського відділу виконавчої служби у місті Полтаві (далі - Київський ВДВС у місті Полтаві) перебувало виконавче провадження (далі ?? ВП) № 25243038 з виконання виконавчого листа № 2-306/11, виданого 16 березня 2011 року Київським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу в розмірі 718 658,71 грн.

Постановою державного виконавця від 21 грудня 2021 року ВП № 25243038 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ), у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Державний виконавець дійшов висновку, що заборгованість перед стягувачем погашена у повному обсязі шляхом стягнення коштів із заробітної плати ОСОБА_1 за період із 01 жовтня 2013 року до 01 грудня 2021 року та платіжного доручення від 17 грудня 2022 року № 24184 про погашення залишку заборгованості (сума боргу 718 685,71 грн).

Стягувач вважає постанову про закінчення виконавчого провадження від 21 грудня 2021 року неправомірною та такою, що порушує його право на належне виконання кредитного зобов`язання, оскільки між сторонами існувало зобов`язання, визначене в іноземній валюті.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 січня 2011 року у справі № 2-6397/10 позов Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитом у сумі 71 322,26 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 564 151,94 грн, заборгованість за процентами - 13 818,56 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 109 303,42 грн, заборгованість за пенею та штрафом - 43 410,35 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Станом на 25 грудня 2021 року, з урахуванням здійснених погашень, заборгованість боржника за кредитним договором склала 59 113,56 дол. США та 45 222,84 грн (штраф та судові витрати), які підлягають подальшому стягненню органом державної виконавчої служби.

На думку стягувача, судом визначено зобов`язання в іноземній валюті, тому судове рішення не підлягає виконанню у національній валюті за офіційним курсом долара США за ставкою НБУ на кожен день платежу, тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора.

Посилаючись на вищевказане, ПАТ «МТБ Банк» просило суд:

- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця про закінчення ВП № 25243038 від 21 грудня 2021 року;

- зобов`язати здійснити перерахунок стягнутих із боржника ОСОБА_1 грошових коштів відповідно до офіційного курсу НБУ станом на дату надходження на рахунок органу ДВС відповідної суми та визначити залишок заборгованості боржника за виконавчим листом № 2-306/2011, виданим 16 березня 2011 року Київським районним судом м. Полтави.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2022 року скаргу ПАТ «МТБ Банк» задоволено.

Визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця Київського ВДВС у місті Полтаві Північно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Суми) Шкурупія О. Ю. від 21 грудня 2021 року про закінчення ВП № 25243038.

Зобов`язано головного державного виконавця Київського ВДВС у місті Полтаві Північно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Суми) Шкурупія О. Ю. здійснити перерахунок стягнутих із ОСОБА_1 грошових коштів за ВП № 25243038 у відповідності до офіційного курсу НБУ, станом на дату надходження на рахунок органу державної виконавчої служби відповідної суми та визначити залишок заборгованості ОСОБА_1 за виконавчим листом № 2-306/2011, виданим 16 березня 2011 року Київським районним судом м. Полтави.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець не виконав вимоги статті 49 Закону № 1404-VІІІ, оскільки між стягувачем та боржником існувало грошове зобов`язання в іноземній валюті і заборгованість за кредитним договором стягнута судом в іноземній валюті. Тому на виконання судового рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу підлягає перерахуванню заборгованість в іноземній валюті, а не її еквівалент у національній валюті - гривні. Закінчивши виконавче провадження, державний виконавець порушив право стягувача, яке підлягає захисту.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2022 року ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, визначившись з правовою природою спірних правовідносин, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження 14-134цс18), виходив з того, що державний виконавець зобов`язаний був під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону № 1404-VІІІ, оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - доларах США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах), а саме вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 49 Закону № 1404-VІІІ.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року Київський ВДВС у місті Полтаві Північно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Суми) подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що судові рішення ухвалені з порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для їх скасування.

Відзив мотивований тим, що Київський ВДВС у місті Полтаві не має та ніколи не мав валютного рахунку, тобто перерахування коштів стягувачу здійснювалося виключно в національній валюті - гривні відповідно до статті 533 ЦК України та статті 4 Закону № 1404-VІІІ. Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

У серпні 2022 року ПАТ «МТБ Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало, що судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відзив мотивований тим, що між стягувачем і боржником існувало валютне грошове зобов`язання за кредитним договором від 07 грудня 2007 року, Київський районний суд м. Полтави визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення. Таким чином, саме державний виконавець мав би самостійно визначити правильно валюту стягнення за вказаним виконавчим документом, яка відповідає виконавчому документу, який був переданий на примусове виконання до органу примусового виконання рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 січня 2011 року у справі № 2-6397/10 позов ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитом у сумі 71 322,26 дол. США, що в еквіваленті з офіційним курсом НБУ становить 564 151,94 грн, заборгованість за відсотками - 13 818,56 дол. США, що в еквіваленті з офіційним курсом НБУ становить 109 303,42 грн, заборгованість за пенею та штрафом - 43 410,35 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС Полтавського МУЮ Шматченко Л. О. від 18 березня 2011 року відкрито виконавче провадження ВП № 25243038 про примусове виконання виконавчого листа № 2-306/2011, виданого 16 березня 2011 Київським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу у розмірі 718 685,71 грн.

Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів від 28 грудня 2017 року назву ПАТ «Марфін Банк» змінено на ПАТ «МТБ Банк».

Згідно з пунктом 1.1 Статуту ПАТ «МТБ Банк», затвердженого рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ «МТБ Банк», ПАТ «МТБ Банк» виступає правонаступником по всіх правах та зобов`язаннях, зокрема, ПАТ «Марфін Банк».

Постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС у місті Полтаві Північно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Суми) Шкурупія О. Ю. від 21 грудня 2021 року закінчено виконавче провадження ВП № 25243038 із примусового виконання виконавчого листа № 2-306/11, виданого 16 березня 2011 року Київським районним судом м. Полтави про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу в розмірі 718 658,71 грн, на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Державним виконавцем встановлено, що заборгованість перед стягувачем погашена у повному обсязі, шляхом стягнення коштів із заробітної плати ОСОБА_1 за період із 01 жовтня 2013 року до 01 грудня 2021 року та платіжного доручення від 17 грудня 2021 року № 24184 про погашення залишку заборгованості.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій повністю відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У справі, яка переглядається, стягувач ПАТ «МТБ Банк» оскаржило постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оскільки, на думку банку, вона є неправомірною та такою, що порушує його право на належне виконання кредитного зобов`язання, яке існувало між сторонами в іноземній валюті та не підлягає виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктами 6, 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Як частиною першою статті 11 Закону № 606-XIV, так і частинами першою, другою статті 18 Закону № 1404-VIII на державного виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті.

У статтях 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження, моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

Порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті, визначений у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII є аналогічним тому, що містився у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який втратив чинність. Положення вказаних статей є ідентичними.

Так, у частинах першій-третій статті 53 Закону № 606-XIV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, що мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов`язує їх продати протягом семи днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені у банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи днів ці кошти до банку або іншої фінансової установи, які мають таке право, для їх реалізації відповідно до вимог частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частин першої-третьої цієї статті 49 Закону № 1404-VIII у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

У справі, яка переглядається, встановлено, що виконавче провадження відкрито за виконавчим листом від 16 березня 2011 року, виданим Київським районним судом м. Полтави, на підставі рішення цього суду від 31 січня 2011 року, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитом у сумі 71 322, 26 дол. США, що в еквіваленті з офіційним курсом НБУ становить 564 151,94 грн, заборгованість за відсотками - 13 818,56 дол. США, що в еквіваленті з офіційним курсом НБУ становить 109 303,42 грн, заборгованість за пенею та штрафом - 43 410,35 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала висновки щодо особливостей звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті, зокрема висновки щодо застосування положень статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, у яких вказано, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення(постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 (провадження № 14?134цс18)).

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

У справі, що переглядається, установлено, що ухвалюючи рішення у справі, Київський районний суд м. Полтави визначив суму заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню в іноземній валюті з зазначенням в еквіваленті суми у гривні на час ухвалення рішення.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника боргу саме в іноземній валюті, а саме заборгованість за кредитом у сумі 71 322,26 дол. США, з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 31 січня 2011 року - 564 151,94 грн, заборгованість за процентами - 13 818,56 дол. США, з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 31 січня 2011 року - 109 303,42 грн (а.с. 68, т. 1).

Таким чином, у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума саме в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а у боржників існує обов`язок виконати зобов`язання саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України - гривні.

Іншого порядку стягнення заборгованості у судовому рішенні судом не встановлено та не передбачено її перерахунок в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому у приватного виконавця були відсутні правові підстави для перерахунку встановленого судом розміру заборгованості у національну валюту - гривню, визначеного в іноземній валюті (доларах США).

Сам факт того, що первісний стягувач ПАТ «Марфін Банк» у заявах від 16 березня 2011 року (а.с. 151, т. 1) та 12 липня 2013 року (а.с. 156, т. 1) зазначив про стягнення заборгованості з боржника в сумі 718 685,71 грн у порядку виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 січня 2011 року у справі № 2-306/11, не має правового значення, оскільки до стягнення із боржника підлягає сума коштів у тій валюті, яка визначена у судовому рішенні (виконавчому листі).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 686/5863/13-ц (провадження № 61-21099св21), від 06 липня 2022 року у справі № 0538/5438/2012 (провадження № 61?20248св21).

Враховуючи вищевказані обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення скарги.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме - частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки аналіз вказаних правових норм міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18), в які викладено висновки, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук