Постанова

від 28.09.2022 по справі 351/257/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 351/257/20

провадження № 61-11392св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2020 року, постановлену суддею

Собком В. М., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 1 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Ясеновенко Л. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення сервітуту.

Позов мотивував тим, що йому на праві приватної власності належать земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3973 га та для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, які розташовані

у селі Підвисоке Снятинського району Івано-Франківської області, окремий заїзд до яких відсутній.

Вказував, що його земельні ділянки межують із домоволодінням

АДРЕСА_1 , яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_6 .

Згідно з актом обстеження від 26 червня 2019 року, складеним за участю представників Підвисоцької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області (далі - Підвисоцька сільська рада), польова дорога позначена на ортофотоплані 2009 року, як можливий шлях до належної позивачу земельної ділянки, визнана непридатною до використання її для проходу та проїзду до вказаних земельних ділянок.

Враховуючи географічні особливості та місце розташування належних йому земельних ділянок, доступ до них можливий виключно через земельну ділянку з кадастровим номером 2625283901:01:001:0185, співвласниками якої є відповідачі.

У висновку земельно-технічної експертизи № 697 від 8 серпня 2019 року, складеному Спільним підприємством «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» на підставі заяви ОСОБА_7 , вказано, що єдиним можливим варіантом влаштування заїзду до належних позивачу земельних ділянок є встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку відповідачів.

За таких обставин просив встановити сервітут на постійне безоплатне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2625283901:01:001:0185, розташованою на

АДРЕСА_1 ,

шириною 3,50 м та довжиною 105,14 м (площею 0,0368 га) вздовж існуючої межі із господарством ОСОБА_8 , навпроти існуючого заїзду до земельної ділянки відповідачів для проходу та проїзду будь-яким видом транспорту.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2015 року у справі № 351/1881/14-ц, яке набрало законної сили 10 червня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Підвисоцької сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення сервітуту на постійне безоплатне користування земельною ділянкою

на АДРЕСА_1 шириною 3,50 м та довжиною 40 м у вигляді права проходу та проїзду будь-яким видом транспорту по земельній ділянці, переданій у приватну спільну часткову власність площею 0,25 га рішенням Підвисоцької сільської ради від 6 серпня 2010 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Тобто є таке, що набрало законної сили, рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 1 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Снятинського районного суду від 12 лютого 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої

статті 186 ЦПК України, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи та нормам процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про існування нового висновку експерта щодо розмірів та місця розташування сервітуту, відмінних від земельного сервітуту, який був предметом спору у справі № 351/1881/14-ц, зазначивши, що під час перегляду справи № 351/1881/14-ц суди встановили існування у позивача іншого заїзду до його земельної ділянки та недоведення необхідності встановлення сервітуту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Снятинського районного суду від 12 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 1 липня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про тотожність предметів позовів у справі, яка переглядається (встановлення земельного сервітуту шириною 3,50 м, довжиною 105,14 м), та у справі № 351/1881/14-ц (встановлення земельного сервітуту шириною

3,50 м, довжиною 40 м).

Також суди не врахували підстави пред`явленого позову, що обґрунтований висновком експерта № 697 від 8 серпня 2019 року, якого на час ухвалення рішення у справі № 351/1881/14-ц (29 квітня 2015 року) не існувало.

Помилковими вважає заявник і висновки судів попередніх інстанцій про тотожність суб`єктного складу сторін, оскільки у справі № 351/1881/14-ц позов було пред`явлено до Підвисоцької сільської ради, яка на той час була власником земельної ділянки, та її користувачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . У даній справі позов пред`явлено до співвласників земельної ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17-ц

(провадження № 61-31594св18) та від 25 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 (провадження № 61-48585св18), згідно з якими, визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому просив встановити сервітут на постійне безоплатне користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської областівід 29 квітня 2015 року у справі № 351/1881/14-ц, яке набрало законної сили 10 червня

2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Підвисоцької сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення сервітуту на постійне безоплатне користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шириною 3,50 м та довжиною 40 м у вигляді права проходу та проїзду будь-яким видом транспорту земельною ділянкою

площею 0,25 га, переданою в приватну спільну часткову власність рішенням Підвисоцької сільської ради від 6 серпня 2010 року ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування вказаної норми зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.

У постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 520/18820/19

(провадження № 61-2294св20) Верховний Суд дійшов висновку про те, що критеріями відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є: наявна тотожність спірних правовідносин (спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у різних цивільних справах) та судове рішення по тотожній справі, що набрало законної сили.

При цьому критерій тотожності підлягає оцінці тільки після набрання відповідним рішенням законної сили.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

З рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також з

рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, крім цього, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17-ц (провадження № 61-31594св18) зазначено про неможливість вважати, що тотожний спір вже був вирішений між сторонами, якщо предметом спору є встановлення земельного сервітуту внаслідок інших обставин ніж ті, що зазначені у вже розглянутій справі.

У справі № 351/1881/14-ц ОСОБА_1 звертався з позовом до Підвисоцької сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив встановити сервітут на постійне безоплатне користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шириною 3,5 м та довжиною 40 м вздовж існуючої межі з господарством ОСОБА_9 навпроти існуючого заїзду до вказаної земельної ділянки у вигляді права проходу та проїзду будь-яким видом транспорту.

Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 351/1881/14-ц, суди попередніх інстанцій виходили з наявності проїзду до земельної ділянки позивача та, як наслідок, відсутності у позивача права вимагати встановлення такого виду сервітуту. Суди зазначили про недоведення позивачем неможливості проїзду існуючою дорогою. Також суди зазначили, що встановлення позивачу сервітуту у вигляді проходу та проїзду будь-якими видами транспорту шириною 3,5 м та довжиною 40 м, не вирішує для нього даного питання, оскільки довжина земельної ділянки, що належить відповідачам, складає 116,45 м, тобто є значно довшою, ніж проїзд, про який просить позивач.

Предметом спору у цій справі є встановлення земельного сервітуту внаслідок інших обставин, ніж ті, що зазначені у справі № 351/1881/14-ц, а саме внаслідок обстеження та перевірки земельної ділянки 26 червня 2019 року щодо можливості проїзду іншим шляхом та проведення земельно-технічної експертизи, за результатами яких складено висновок № 697 від 8 серпня

2019 року. Обставини, встановлені вказаною перевіркою та експертизою, виникли вже після ухвалення судового рішення. Позивач звернувся до суду за захистом права, яке він вважає порушеним після набрання чинності судовим рішенням у справі № 351/1881/14-ц, та на його обґрунтування зазначає інші обставини, що мали місце після 10 червня 2015 року (дата набрання вказаним рішенням законної сили).

Суди не врахували, що у даній справі суб`єктний склад осіб є іншим, ніж склад осіб у справі № 351/1881/14-ц і позивач просив встановити сервітут іншої конфігурації та вздовж існуючої межі із господарством ОСОБА_8 , а у справі № 351/1881/14-ц - вздовж існуючої межі із господарством ОСОБА_9 , що також вказує на відмінність предмета позову в порівнюваних справах.

Таким чином, висновок судів про те, що є рішення суду, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та за тими самими вимогами, що має наслідки, визначені пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України, є передчасним.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Суди попередніх інстанцій не дотримались вимог цивільного процесуального закону, тому оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 1 липня

2020 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук