Постанова

від 05.10.2022 по справі 826/2073/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 826/2073/14

адміністративне провадження № К/9901/31648/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року (головуючий суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року (головуючий суддя Єгорова Н.М., судді - Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний склад №1» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістичний склад № 1" (далі - ТОВ "Логістичний склад № 1") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міністерства доходів і зборів України у м. Києві), правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 5 грудня 2013 року № 0005472220, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток підприємств» на 3899305 грн (у тому числі за основним платежем - 2 599 550 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 299 775 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Стягнуто на користь ТОВ «Логістичний склад №1» сплачену суму судового збору у розмірі 487,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №826/6170/16, від 10 лютого 2017 року у справі №826/11224/17. Зокрема, у скарзі відповідач посилався на те, що ТОВ "Логістичний склад № 1" не сторнувало витрати по договорах з ТОВ "Тополя ЛТД" навіть після того, як термін позовної давності сплинув (І квартал 2012 року на суму 5 166 666,67 грн), а фінансова операція не була використана в господарській діяльності (з метою реалізації товарів, спрямованих на отримання доходів), що призвело до порушень пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.3 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), чим завищено витрати за І квартал 2013 року на суму 5166666,67 грн. Так, позивач з грудня 2008 року по грудень 2012 року поніс грошові витрати по взаємовідносинах з ТОВ «Тополя», які не використані (та не будуть використані) у власній господарській діяльності (товар не був отриманий в результаті не був реалізований та не було отримано доходу), окрім цього, термін щодо позовної давності стягнення коштів у відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України сплинув. ТОВ «Тополя» згідно постанови Господарського суду міста Києва від 30 листопада 2009 року у справі №44/721-б визнано банкрутом та ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 березня 2010 року ліквідовано. Запис про ліквідацію платника в ЄДРПОУ внесено 25 березня 2010 року, а отже, на думку контролюючого органу, саме за звітний період - І квартал 2010 року, позивач подаючи декларацію з податку на прибуток мав відобразити показники у бік зменшення. Також контролюючий орган вказує, що станом на 1 січня 2012 року по рахунку позивача 621 обліковується кредиторська заборгованість перед ТОВ "Фоззі-Фуд" по 9-ти векселях на загальну суму 76000000 грн. При цьому, вказану заборгованість протягом 2012 року погашено, однак станом на 31 грудня 2012 року обліковувалася нова заборгованість по інших 8-ми векселях на загальну суму 76000000 грн.

ТОВ "Логістичний склад № 1", скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, однак, належні представники сторін до суду не прибули.

Враховуючи, що належні учасники справи у судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вирішила продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження (частина дев`ята статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 1 по 7 листопада 2013 року ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міністерства доходів і зборів України у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Логістичний склад № 1", за результатами якої 14 листопада 2013 року складено Акт № 1287/26-53-22-01-35912697 "Про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати податку на прибуток за 2012-2013 роки" (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 2599550 грн, у тому числі за: І квартал 2012 року - 1377199 грн; ІІ квартал 2012 року - 377709 грн; ІІІ квартал 2012 року - 462587 грн; IV квартал 2012 року - 382055 грн, чим порушено пункт 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункт 138.4 статті 138, підпункт 139.1.3 пункт 139.1 статті 139, пункт 141.1 статті 141 ПК України.

На підставі висновків Акта перевірки, 5 грудня 2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005472220, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток підприємств» на 3899305 грн (у тому числі за основним платежем - 2599550 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1299775 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання його протиправним та про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на виконання вимог Кодексу адміністративного судочинства України, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних та допустимих доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності винесеного на підставі Акту перевірки від 14 листопада 2013 року №1287/26-53-22-01-35912697 оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з абзацами 1, 4, 5 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

За приписами пункту 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача 14 листопада 2013 року складено Акт №1287/26-53-22-01-35912697.

Відповідно до змісту Акту перевірки, контролюючим органом досліджено взаємовідносини ТОВ "Логістичний склад № 1" із ТОВ "Тополя ЛТД", за результатами чого встановлено порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункту 139.1.3 пункту 139.1 статті 139 ПК України.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що між ТОВ "Логістичний склад № 1" та ТОВ "Тополя ЛТД" укладено договори поставки продуктів харчування: від 19 грудня 2008 року № 125/Т, за умовами якого ТОВ "Тополя ЛТД", як продавець, зобов`язалося передати, а позивач, як покупець, - прийняти товар, загальною вартістю 2840000 грн; від 23 грудня 2008 року № 129/Т, за умовами якого ТОВ "Тополя ЛТД", як продавець, зобов`язалося передати, а позивач, як покупець, - прийняти товар, загальною вартістю 3360000 грн.

Відповідно до копій платіжних доручень, які містяться у матеріалах справи, на виконання умов зазначених договорів 30 грудня 2008 року позивачем здійснено попередню оплату за товар у загальному розмірі 6200000 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що аналіз змісту Акта перевірки свідчить про те, що відповідач посилається на Акт планової перевірки позивача від 18 квітня 2011 року №1161/26-222-35912697, відповідно до якого податковим органом встановлено, що ТОВ "Логістичиий склад №1" сформовано валові витрати на загальну суму 5166666,67 грн за 2008 рік, та які були зменшені за результатами перевірки (прописана нікчемність правочину).

Водночас, з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа № 2а-15140/11/2670 за позовом ТОВ "Логістичний склад № 1" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 травня 2011 року № 0000452390, від 20 травня 2011 року № 0000262302, № 0000272302, прийнятих на підставі акту перевірки від 18 квітня 2011 року №1161/26-222-35912697.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2012 року, позов задоволено. Скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Із змісту судових рішень вбачається, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Логістичний склад № 1" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено Акт від 18 квітня 2011 року № 1161/23-222-35912697.

Вказаною перевіркою встановлено, що в порушення пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних товарів (робіт, послуг) від постачальників з ознаками "фіктивності" на загальну суму 5166666,67 грн.

Під час розгляду зазначеної вище справи судами, зокрема, досліджено відносини між ТОВ "Логістичний склад № 1" та ТОВ "Тополя ЛТД", а саме встановлено, що між ТОВ "Логістичний склад № 1" (Покупець) та ТОВ "Тополя ЛТД" (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу № 125/Т від 19 грудня 2008 року (далі - Договір № 125/Т) та Договір купівлі-продажу № 129/Т від 23 грудня 2008 року (далі - Договір № 129/Т), зобов`язання за якими позивачем виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується податковими накладними, випискою з банківських рахунків (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

При цьому, суди скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення зазначили, що податковим органом не було доведено правомірності збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток та зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість, оскільки: на момент укладення та виконання договорів купівлі-продажу ТОВ «Тополя ЛТД» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та перебувало на податковому обліку, вироків суду щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, які б підтверджували вину, що виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, податковим органом не надано; у зв`язку з чим позивач правомірно включив до валових 2008 року вартість зазначених послуг, а податок на додану вартість, сплачену у складі їх вартості, - до податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Судами були відхилені доводи податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Тополя ЛТД» у розумінні статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки доказів на підтвердження зазначених обставин матеріали справи не містять, з урахуванням того, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Доказів звернення податковим органом до суду з позовом про визнання угод, укладених між позивачем та ТОВ «Тополя ЛТД», нікчемними та стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами, матеріали справи також не містять.

Таким чином, реальність здійснення господарських операцій встановлено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 лютого 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2012 року.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається також встановлено, що передоплату по договорах із ТОВ "Тополя ЛТД" включено позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у декларації за 2008 рік, яку подано позивачем до контролюючого органу 4 лютого 2009 року.

Відповідно до абзацу 1 пункту 102.1 статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що строк давності визначення грошових зобов`язань податковим органом закінчився у лютому 2012 року, тобто оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 5 грудня 2013 року прийняте відповідачем із пропуском такого строку, що є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі відповідач як на підставу для скасування рішень судів посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 21 січня 2020 року у справі №826/6170/16, від 10 лютого 2017 року у справі №826/11224/17, які на думку контролюючого органу, ухвалені у подібних правовідносинах. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає такі посилання безпідставними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Під час розгляду справи, судом встановлено, що обставини справ №826/6170/16, №826/11224/17, та справи, що розглядається є відмінними.

Загалом обґрунтування касаційної скарги зводяться до вимог здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Враховуючи викладене, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Що стосується інших вимог касаційної скарги, то колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 вказаного Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Скаржник у касаційній скарзі, як підставу касаційного оскарження вказував пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з цих же підстав відкрито касаційне провадження.

При цьому, податковий орган у скарзі посилається на те, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано на підставі належних і допустимих доказів усіх обставин з якими контролюючий орган пов`язує порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Натомість у касаційній скарзі відповідачем не зазначено постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішеннях. Крім того, скаржником не наведено мотиви незгоди з судовими рішеннями з урахуванням передбачених КАС України підстав для їх скасування (стаття 351 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку, а також не вказано, яку саме норму права судами першої та апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

За таких обставин, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника у цій частині за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх