Постанова

від 07.10.2020 по справі 826/2073/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2073/14 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний склад № 1" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістичний склад № 1" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 05 грудня 2013 року № 0005472220, яким визначено суму грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 2 599 550,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 1 299 775,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у справі № 826/2073/14 скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що реальність здійснення господарських операцій встановлено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2012 року. Наголосив, що ТОВ "Тополя ЛТД" визнано банкрутом 22 грудня 2009 року, отже, слід дійти висновку, що 22 грудня 2009 року заборгованість ТОВ "Тополя ЛТД" набула статусу безнадійної. Зауважив, що строк давності закінчився у лютому 2012 року, в той час, як оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято 05 грудня 2013 року, отже, із пропуском такого строку, що є протиправним. Підкреслив, що позивач здійснив викуп векселів власної емісії і розрахувався за них векселями нової емісії.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що ТОВ "Логістичний склад № 1" не сторнувало витрати по договорах з ТОВ "Тополя ЛТД" навіть після того, як термін позовної давності сплинув (І квартал 2012 року на суму 5 166 666,67 грн.), а фінансова операція не була використана в господарській діяльності (з метою реалізації товарів, спрямованих на отримання доходів), що призвело до порушень пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.3 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, чим завищено витрати за І квартал 2013 року на суму 5 166 666, 67 грн. Наголошує, що станом на 01 січня 2012 року по рахунку позивача 621 обліковується кредиторська заборгованість перед ТОВ "Фоззі-Фуд" по 9-ти векселях на загальну суму 76 000 000, 00 грн. При цьому, вказану заборгованість протягом 2012 року погашено, однак станом на 31 грудня 2012 року обліковувалася нова заборгованість по інших 8-ми векселях на загальну суму 76 000 000, 00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що у відповідності до пункту 1.25 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з 22 грудня 2009 року заборгованість ТОВ "Тополя ЛТД" набула статусу безнадійної, з огляду на що, підстави для стронування дебіторської заборгованості у позивача відсутні. Звертає увагу на те, що згідно з договорами та актами приймання-передачі векселів, які надавалися позивачем відповідачу під час перевірки вбачається, що векселя виписані в якості оплати за фактично поставлені товари.

При цьому, витрати по сплаті процентів за борговими векселями включалися до складу витрат з податку на прибуток, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями. Вказує на те, що під час перевірки контролюючий орган затребував документи, які були проведені в обліку в 2011, 2010 роках, а зазначені періоди були перевірені під час планової перевірки, тому правових підстав вимагати ці документи у відповідача не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що У період із 01 по 07 листопада 2013 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Логістичний склад № 1", за результатами якої складено акт № 1287/26-53-22-01-35912697 від 14 листопада 2013 року "Про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати податку на прибуток за 2012-2013 роки" (далі також - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 2 599 550,00 грн., у тому числі за: І квартал 2012 року - 1 377 199,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 377 709,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 462 587,00 грн.; IV квартал 2012 року - 382 055,00 грн., чим порушено п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 138.4 ст. 138, п. п. 139.1.3 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки, 05 грудня 2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005472220, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 599 550,00 грн. за основним платежем та 1 299 775,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи податкове повідомлення-рішення № 0005472220 від 05 грудня 2013 року протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач на виконання наведених вимог Кодексу, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності винесеного на підставі Акту перевірки від 14 листопада 2013 року № 1287/26-53-22-01-35912697 оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі також - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 75.1. статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з абзацами 1, 4, 5 підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно з пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача складено Акт від 14 листопада 2013 року № 1287/26-53-22-01-35912697.

Відповідно до змісту Акту перевірки, контролюючим органом досліджено взаємовідносини позивача із ТОВ "Тополя ЛТД", за результатами чого встановлено порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункту 139.1.3 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо правовідносин позивача із ТОВ "Тополя ЛТД", судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Під час перевірки відповідачем встановлено, що між ТОВ "Логістичний склад № 1" та ТОВ "Тополя ЛТД" укладено договори поставки продуктів харчування:

- від 19 грудня 2008 року № 125/Т, за умовами якого ТОВ "Тополя ЛТД", як продавець, зобов`язалося передати, а позивач, як покупець, - прийняти товар, загальною вартістю 2 840 000,00 грн.;

- від 23 грудня 2008 року № 129/Т, за умовами якого ТОВ "Тополя ЛТД", як продавець, зобов`язалося передати, а позивач, як покупець, - прийняти товар, загальною вартістю 3 360 000,00 грн.

Відповідно до копій платіжних доручень, які містяться у матеріалах справи, на виконання умов вказаних договорів 30 грудня 2008 року позивачем здійснено попередню оплату за товар у загальному розмірі 6 200 000,00 грн.

Аналіз змісту Акта перевірки свідчить про те, що відповідач посилається на акт планової перевірки позивача від 18 квітня 2011 року № 1161/26-222-35912697, відповідно до якого податковим органом встановлено, що ТОВ "Логістичиий склад № 1" сформовано валові витрати на загальну суму 5 166 666,67 грн. за 2008 рік, та які були зменшені за результатами перевірки (прописана нікчемність правочину).

Водночас, як було вірно вказано судом першої інстанції, з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа № 2а-15140/11/2670 за позовом ТОВ "Логістичний склад № 1" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 травня 2011 року № 0000452390, від 20 травня 2011 року № 0000262302, № 0000272302, прийнятих на підставі акту перевірки від 18 квітня 2011 року № 1161/26-222-35912697.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2012 року позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишено без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2012 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2012 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишено без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року залишено без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із змісту судових рішень вбачається, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Логістичний склад № 1" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 18 квітня 2011 року за № 1161/23-222-35912697.

Вказаною перевіркою встановлено, що на порушення пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних товарів (робіт, послуг) від постачальників з ознаками "фіктивності" на загальну суму 5 166 666, 67 грн.

Під час розгляду зазначеної вище справи судами, зокрема, досліджено відносини між ТОВ "Логістичний склад № 1" та ТОВ "Тополя ЛТД", а саме встановлено, що між ТОВ "Логістичний склад № 1" (Покупець) та ТОВ "Тополя ЛТД" (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу № 125/Т від 19 грудня 2008 р. (надалі по тексту Договір № 125/Т) та Договір купівлі-продажу № 129/Т від 23 грудня 2008 р. (надалі по тексту Договір № 129/Т), зобов`язання за якими позивачем виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується податковими накладними, випискою з банківських рахунків (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Дослідивши доводи апелянта щодо зазначених у акті планової перевірки позивача від 18 квітня 2011 року № 1161/26-222-35912697 відомостей стосовно ОСОБА_1 - директора та засновника ТОВ "Тополя ЛТД", в якому він значився директором лише формально, зареєструвавши підприємство за винагороду, що свідчить, на думку контролюючого органу, про фіктивність ТОВ "Тополя ЛТД", судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі виписаних TOB "Тополя ЛТД" податкових накладних, тому правомірність заявлення відповідних сум до бюджетного відшкодування.

Таким чином, реальність здійснення господарських операцій встановлено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2012 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що контролюючим органом зазначається у Акті перевірки, що "Відповідно до постанов судових органів по справі № 2а-15140/11/2670 зазначено, що ДПІ не досліджено первинні документи, а ТОВ "Логістичний склад № 1" надано до суду попередні договори поставки від 19 грудня 2008 року № 8407/19-01 та від 23 грудня 2008 року за № 9412/19-02 на ЗАТ "Фоззі" продукти харчування (які в подальшому не використані в господарській діяльності)", водночас, судом першої інстанції встановлено відсутність здійснення дослідження контролюючим органом первинних документів ТОВ "Логістичний склад № 1" з урахуванням висновків судів.

Разом з тим, апелянтом з тих самих підстав, як і викладених у акті перевірки від 18 квітня 2011 року, зроблено висновок, що фінансові операції між ТОВ "Логістичний склад № 1" та ТОВ "Тополя ЛТД" не були використані в господарській діяльності (з метою реалізації товарів, спрямованих на отримання доходів), що призвело до порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункту 139.1.3 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ.

Крім того, встановлені судами обставини, на переконання колегії суддів, також свідчать про правомірність віднесення ТОВ "Логістичний склад № 1" до складу валових витрат вартість придбаних товарів (робіт, послуг) від постачальників з ознаками "фіктивності" на загальну суму 5 166 666,67 грн. у 2008 році та спростовують твердження відповідача в цій частині.

Зокрема, апелянтом не надано ні до суду першої інстанції, ні під час розгляду справи в порядку апеляційного оскарження доказів звернення контролюючого органу до суду господарської юрисдикції в порядку статті 207 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), відповідно до якої господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Щодо висновків суду першої інстанції про обов`язок позивача стронувати відображені ним витрати по спірних операціях із ТОВ "Тополя ЛТД" після закінчення строків давності щодо повернення авансових платежів, судова колегія зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) (далі також - Закон № 334/94).

Згідно з картки по рахунку 3711 обліковується дебіторська заборгованість станом на 01 січня 2012 року та 31 грудня 2012 року перед ТОВ "Тополя ЛТД".

Відповідно до абзацу 5 пункту 1.25 статті 1 Закону № 344/94 безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності).

Згідно з матеріалами справи, ТОВ "Тополя ЛТД" визнано банкрутом 22 грудня 2009 року, отже, слід дійти висновку, що 22 грудня 2009 року заборгованість ТОВ "Тополя ЛТД" набула статусу безнадійної.

Підпунктом 5.2.8 статті 5 Закону № 344/94 до складу валових витрат включаються: суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку. Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 цього Закону.

Таким чином, безнадійна дебіторська заборгованість підлягає включенню до складу витрат, якщо вона не була включена до них раніше.

Апелянт, в свою чергу, посилається на те, що позивачем не мало включатися до складу витрат суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг, на підставі підпункту 139.1.3 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено передоплату ТОВ "Тополя ЛТД" у грудні 2008 року, в той час, як Податковий кодекс України опубліковано в Офіційному віснику України 10 грудня 2010 року, та набув чинності 01 січня 2011 року.

Таким чином, в момент відображення витрат з податку на прибуток, позивач керувався нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 344/94, та відобразив валові витрати у 2008 році цілком правомірно.

Щодо дотримання контролюючим органом строків давності визначення грошових зобов`язань у випадку встановленого правопорушення вимог податкового законодавства, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи встановлено, що передоплату по договорах із ТОВ "Тополя ЛТД" включено позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств в декларації за 2008 рік, яку подано позивачем 04 лютого 2009 року.

Відповідно до абзацу 1 пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, строк давності закінчився у лютому 2012 року, в той час, як оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято 05 грудня 2013 року, отже, із пропуском такого строку, що є протиправним.

Крім іншого, з матеріалів справи судом встановлено, що станом на 01 січня 2012 року за позивачем обліковувалась кредиторська заборгованість перед ТОВ "Фоззі-Фуд" по 9-ти векселях у загальному розмірі 76 000 000,00 грн. Вказану заборгованість протягом 2012 року погашено, однак, станом на 31 грудня 2012 року за позивачем обліковувалась нова заборгованість по інших 8-ми векселях у загальному розмірі 76 000 000,00грн.

Так, між позивачем та ТОВ "Фоззі-Фуд" укладено договори купівлі-продажу цінних паперів від 04 квітня 2011 року № Б-127/2011, від 24 червня 2011 року № Б-170/2011 та від 26 січня 2012 року № Б-50/2012.

Згідно з договором від 04 квітня 2011 року № 6-127/2011 його предметом були векселі серії АА за номерами: № № 574892, 574891, 574893, 2135683, 574898, 574899, 574894, 2135676, 2135677, 574900, 574895, 2135978, 2135679, 2135680, 574897, 574896, 2135681, 2135682. Загальна кількість -18 векселів.

За відповідні векселі, який придбало TOB "Логістичний склад № 1", здійснено розрахунок векселями серії АА за номерами: № 2135675, 2135684, 0574901, 2135674, 2135689, 2135690, 2135687, 2135688, 2135685, 2135686. Загальна кількість 10 векселів.

Згідно договору від 24 червня 2011 року № 6-170/2011 його предметом були векселі серії АА за номерами: № 2135676, 2135674, 2135684, 2135685, 2135686, 2135687, 2135688, 2135689, 2135690, 0574901. Загальна кількість 10 векселів.

За даний товар здійснено розрахунок векселями серії АА за номерами: № 2135691, 2135692, 2135693, 2236956, 2236957, 2236958, 2236959, 2236960, 2236961. Загальна кількість 9 векселів.

Відповідно до договору від 26 січня 2012 року № 6-50/2012 його предметом є векселі серії АА за номерами: № 2135691, 2135692, 2135693, 2236956, 2236957, 2236958, 2236959, 2236960, 2236961. Загальна кількість 9 векселів.

За даний товар здійснено розрахунок векселями серії АА за номерами: № 2236962, 2236963, 2236964, 2236965, 2236966, 2236967, 2236968, 2236969. Загальна кількість 8 векселів.

Таким чином, позивач придбав у ТОВ "Фоззі-Фуд" векселі власної емісії та розрахувався за них іншими векселями власної емісії.

Відповідно до положень статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III "Про обіг векселів в Україні" (із змінами і доповненнями) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, вексель як цінний папір посвідчує відносини боргу між сторонами договору. Викуп в подальшому позивачем власних векселів у контрагента шляхом емісії векселів є операцією з придбання цінних паперів із грошовим зобов`язанням щодо платежу за новими векселями.

Відповідач в обґрунтування наявності порушення позивачем вимог податкового законодавства посилався на відсутність зв`язку зазначених операцій з господарською діяльністю товариства та порушення вимог пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 141.1 статті 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов`язані з нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв`язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Так, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що витрати по сплаті процентів за борговими векселями включено позивачем до складу витрат з податку на прибуток, що підтверджується копією Оборотно-сальдової відомості за 2013 рік (код 85400300 - Назва Проценти по векселях - Обороти за період: дебет 9 403 178, 12; кредит 9 403 178,12).

Щодо підстав видачі позивачем первісних векселів, які в подальшому викупалися у ТОВ "Фоззі-Фуд", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що первісні векселі виписані по договорам купівлі-продажу № Б-350-349/2010 від 14 липня 2010 року, № Б-348-347/2010 від 12 липня 2010 року, № Б-346-345/2010 від 09 липня 2010 року, № Б-344-343/2010 від 07 липня 2010 року, № Б-342-341/2010 від 05 липня 2010 року.

Згідно з цих договорів позивачем придбано у ВАТ "Рітейл Капітал" векселі АА 1927712 від 01 квітня 2010 року, АА 1927711 від 01 квітня 2010 року, АА 1927710 від 01 квітня 2010 року, АА 1927699 від 01 квітня 2010 року, АА 1927709 від 01 квітня 2010 року.

Зазначені векселі були емітовані ТОВ "Фуззі-Фуд". В якості розрахунку за договором позивачем виписано процентні векселі.

У липні 2010 року у ВАТ "ЗНВКІФ "Рітейл Капітал" позивачем придбано векселі, емітовані ТОВ "Фоззі-Фуд". За ці векселі позивач розрахувався відсотковими векселями власної емісії в кількості 18 штук.

Відповідно до копії Акту перевірки від 18 квітня 2011 року № 1161/26-222-35912697, долученого позивачем до матеріалів справи, вказані операції перевірено контролюючим органом під час планової перевірки.

Так, у квітні 2011 року позивач викупив власні 18 векселів та розрахувався 10 новими відсотковими векселями.

Вказану операцію позивачем відображено в обліку 2011 року, підтверджуючі документи були долучені останнім до заперечень на Акт перевірки, однак, не були взяті до уваги відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, у червні 2011 року позивач викупив власні 10 векселів та розрахувався 9-ма новими відсотковими векселями.

З огляду на викладене, позивач здійснив викуп векселів власної емісії і розрахувався за них векселями нової емісії.

В січні 2012 року позивач викупив власні 9 векселів та розрахувався 8-ма новими відсотковими векселями.

Вказане підтверджується копіями договорів, актів приймання-передачі та придбаних векселів, які містяться у матеріалах справи.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність доводів апелянта в цій частині.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності винесеного на підставі Акту перевірки від 14 листопада 2013 року № 1287/26-53-22-01-35912697 оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено "12" жовтня 2020 року.