Рішення

від 05.10.2022 по справі 331/3530/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

05.10.2022

Справа № 331/3530/21

Провадження № 2/331/157/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді: Жукової О.Є

за участю секретаря : Мироненко О.В.

представника позивача - Сєдова М.В.,

представників відповідача Мульченко Є.В., Колоянова В.А.

розглянувши взагальному позовномупровадженні справуза позовом ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Виробничо комерційнафірма «Компанія«СВ»», ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору:Публічне акціонернетовариство «Запоріжжяобленерго» про визнанняправа власностіна майно,і запозовом ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Виробничо комерційнафірма «Компанія«СВ»,Публічне акціонернетовариство «Запоріжжяобленерго» провизнання недійснимдоговору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 02 липня 2021 року звернувся до суду з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма «Компанія «СВ»», ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, в якому просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 67/200 кабелю АВББШв 3x185 + АВББШв 1x95 та 67/200 кабелю АВББШв 3x185 + АВББШв 1x95, які перебувають на балансі Товариства з обмеженою Виробничо комерційної фірми «Компанія «СВ» .

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ТОВ ВКФ «КОМПАНІЯ «СВ» створено у 1998 році фізичними особами та зареєстровано Державним реєстратором виконавчого комітету Запорізької міської ради Запорізької області Медведєвою Т.О. 09 червня 1998 року, номер запису 1 103 120 0000 019434.

На момент створення Товариства його учасниками були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Право власності на частку померлого в статутному капіталі ТОВ ВКФ «КОМПАНІЯ «СВ» успадкувала його дочка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. 26.03.2015 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №295.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя було затверджено мирову угоду між позивачем та ТОВ ВКФ «КОМПАНІЯ «СВ» , якою визнано за нею право власності на 67% нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 із визначенням приміщень, які належать на праві власності позивачу.

28 липня 2020 року на адресу позивача у справі від ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» надійшло повідомлення про припинення незаконного використання технологічних мереж та електроенергії.

До моменту отримання зазначеного повідомлення від ТОВ ВКФ «Компанія «СВ», позивач у справі не усвідомлював та не міг знати про порушення свого права власності на частину електричних та кабельних мереж, які є невід`ємною частиною нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

На балансі ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» перебувають два кабелі, які були придбані товариством за життя його учасника ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 . Зазначені кабелі можливо ідентифікувати під час вивченання схеми розмежування балансової відповідальності, яка підписана між ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» та ПАТ «Запоріжжяобленерго», підписання зазначеного акту відбулось в 2006 році, що підтверджує факт наявності на балансі товариства зазначених речей, ціллю яких є обслуговування нежитлового приміщення та забезпечення його належного використання з боку власників та орендарів.

У відповідності до акту розмежування балансової відповідальності для ідентифікації двох спірних кабелів, сторонами визначено, що АВББШв 3x185+1x95 довжиною L=55м в землі та АВББШв 3x185+1x95 довжиною L=55м в землі, перебувають у власності ТОВ ВКФ «Компанія «СВ», на момент складання акту розмежування, після ж переходу права власності на користь ОСОБА_1 , до неї також перейшло право власності на зазначені кабелі у пропорційному співвідношенні до часток у розмірі власності в нежитловому приміщенні.

Факти відключення відповідачем позивача від електропостачання свідчать про порушення відповідачем права власності позивача на частину речі, які у відповідності до ст.ст. 186-188 ЦК України перейшла до позивача у справі під час укладення мирової угоди у справі №331/2324/17, оскільки метою зазначених кабелів та електроустаткування є забезпечення нормального функціонування нежитлового приміщення та його використання за цільовим призначенням, через що позивач звернувся до суду з вказаним позовом

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Солодовнікова Р.С. від 04 серпня 2021 року по справі відкрите провадження, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Крім того, 20 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Заводського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма «Компанія «СВ», Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» про розірвання договору, в якому просила розірвати договір про розподіл електричної енергії, укладений між ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» та ПАТ «Запоріжжяобленерго».

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідності до ухвали від 30 травня 2017 року у справі №331/2324/17, про затвердження мирової угоди, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо Комерційна фірма «Компанія «СВ» передало, а ОСОБА_1 прийняла у власність та за ОСОБА_1 визнано право власності на 67/100 часток у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Частка розміром 33/100 в праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2 по АДРЕСА_1 , яка не зазначена в пункті 1 затвердженої судом мирової угоди, залишилася у власності Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ».

Зазначена ухвала набрала законної сили та на підставі неї здійснено відповідну реєстрацію права власності.

Після затвердження мирової угоди судом та реєстрації права власності за ОСОБА_1 , до позивача у власність окрім нежитлового приміщення перейшли й комунікації, які є невід`ємною частиною нежитлового приміщення.

Між ТОВ «Компанія СВ» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» укладено договір про розподіл електричної енергії та приведено договір у відповідність до приписів діючого законодавства, які набрали чинності на момент укладення угоди.

Зазначений договір про розподіл електричної енергії підписаний з порушенням приписів діючого законодавства та правил діючих на території Держави України, а саме: порушено пункт 4.4.2 Кодексу систем розподілу, яким визначено, що до заяви про приєднання додаються: 1) копія документа, що підтверджує право власності чи користування цим об`єктом, або копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, або, за відсутності об`єкта, копія документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Станом на дату укладення договору, ТОВ ВКФ «Компанія СВ» не був єдиним та одноособовим власником приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_2 , про що свідчить витяг з реєстру прав власності.

Наразі ТОВ «ВКФ «Компанія СВ» здійснює шантажування позивача та вчиняє дії, спрямовані на відключення від електропостачання частини нежитлового приміщення, яка належить їй на праві власності, що в свою чергу призводить до порушення прав позивача та настання для нього збитків, які настають внаслідок використання дизельгенератора для забезпечення електропостачання для власних орендарів.

В липні 2020 року ОСОБА_1 отримано повідомлення від 28.07.2020 року №28/07-4 про відключення від електропостачання на об`єкті нежитловому приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене повідомлення вмотивоване тим, що начебто ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» є одноособовим власником електричних мереж, які розміщені в нежитловому приміщенні №LXVIII, що знаходиться за зазначеною вище адресою.

ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» в січні 2021 року подано до ПАТ «Запоріжжяобленерго» заяву про відключення нежитлового приміщення від електропостачання, проте такі дії призводять до кричущого порушення прав співвласника нежитлового приміщення ОСОБА_1 та позбавлення робочих місць працівників, які мають робочі місця в належному ОСОБА_1 на праві власності нежитловому приміщенні.

10 лютого 2021 року позивачем у справі на адресу ПАТ «Запоріжжяобленерго» направлено заяву про розірвання договору про розподіл електричної енергії, укладеного між відповідачами з відповідним посиланням на приписи діючого законодавства України та із зазначенням обставин, які порушують право позивача у справі на належне користування власним майном та його належне утримання.

Зазначена заява залишена ПАТ «Запоріжжяобленерго» без розгляду, на адресу позивача у справі не надійшло жодної відповіді, що в свою чергу свідчить про зацікавленість ПАТ «Запоріжжяобленерго» у продовженні порушення прав позивача у справі спірним договором укладеним між відповідачами у справі.

15 лютого 2021 року позивачем у справі направлено на адресу Відділу Національної комісії, що здійснює державне реагування у сфері енергетики та комунальних послуг у Запорізькій області заяву про реагування на порушення права, яка сформована з посиланням на приписи діючого законодавства України та із викладенням спірної ситуації. Позивач прохав комісію вчинити дії, спрямовані на врегулювання спірної ситуації в найкоротші терміни.

18 березня 2021 року комісією направлено на адресу позивача відповідь за № 36/89-21, яка вмотивована тим, що для укладання окремих договорів про розподіл електричної енергії власникам часток вищезазначеного приміщення необхідно укласти/внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, крім того у вказаній відповіді зазначено про те, що позивачем не було надано до відділу підтвердження того, що їй передано у право власності електромережі за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення LXVIII літера А-8, А 1-2.

Оскільки позивач вважає, що угода про розподіл електричної енергії укладена між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Компанія «СВ» порушує її права, як співвласника нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 , оскільки позивач у справі позбавлений можливості належним чином користуватись належним на праві власності приміщенням та належним чином його використовувати у своїй діяльності та мати належне електропостачання на об`єкті, звернулася до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя Сінєльнік Р.В. від 24 травня 2021 року вказану справу передано за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Солодовнікова Р.С. від 04 серпня 2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі. Визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма «Компанія «СВ», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» про визнання права власності на майно, і за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма «Компанія «СВ», Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» про визнання недійсним договору.

03 вересня 2021 року від ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» надійшов відзив на позов. У відзиві ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» просило в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечень зазначило, що ТОВ ВКФ «Компанія «СВ`не мало та не має на своєму балансі рухомого майна у вигляді кабелю АВББШв 3х185 + АВББШв 1х95 та кабелю АВББШв 3х185 + АВББШв 1х95, які зазначені позивачем у позові, крім того, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про розірвання договору , стороною якого вона не є, в порядку ст.651 ЦК України обрала неналежний спосіб захисту порушеного права.

ПАТ «Запоріжжяобленерго» у наданому відзиві в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо розірвання договору просило відмовити з тих підстав, що позивач не є стороною у зобов`язанні, які виникли на підставі Договору про постачання електричної енергії та Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, а отже, не має законних підстав на ініціювання розірвання договірних відносин, які виникли між іншими особами. Також у відзиві представник ПАТ «Запоріжжяобленерго» послався на те, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» для укладання окремих договорів про розподіл електричної енергії власникам часток вищезазначеного приміщення необхідно укласти/внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії» , а від ОСОБА_1 жодних заяв про бажання укласти Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії до ПАТ «Запоріжжяобленерго» не надходило.

20 вересня 2022 року позивач надав суду заяву про зміну предмету позову, в якій ОСОБА_1 , посилаючись виключно на норми ст. ст. 43,49 ЦПК України, просила вважати предметом позову у даній справі її вимоги про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами про розподіл електричної енергії.

Ухвалою суду від 21 вересня 2021 року закрите підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2021 справу для розгляду розподілено судді Жуковій О.Є.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Жукової О.Є. від 06 грудня 2021 року справу прийнято до свого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У вступному слові представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, просив позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позовних заявах.

Представники відповідача ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» в задоволенні позовних вимог просили відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Відповідач ОСОБА_2 в наданій заяві просив справу розглянути у його відсутність.

Представник відповідача та третьої особи ПАТ «Запоріжжяобленерго» належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, до судового засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив , в зв`язку з чим на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність на підставі доказів наявних в матеріалах справи та з урахуванням наданого відзиву.

Суд, вислухавши вступне слово учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі 331/2324/17 визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо Комерційна фірма «Компанія «СВ», за умовами якої Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо Комерційна фірма «Компанія «СВ» передає, а ОСОБА_1 приймає у власність та за ОСОБА_1 визнається право власності на 67/100 часток у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

на першому поверсі:

приміщення №1, торгівельний зал, загальною площею 363,2 кв.м.;

приміщення №2, кладова, загальною площею 14,7 кв.м.;

приміщення №3, роздягальня, загальною площею 4,6 кв.м.;

приміщення №12, кладова, загальною площею 8,6 кв.м.;

приміщення №13, сходова клітина, загальною площею 10,2 кв.м.

приміщення №19, хол, загальною площею 39,4 кв.м.

на другому поверсі:

приміщення №20, зал, загальною площею 340,1 кв.м.;

приміщення №21, санвузол, загальною площею 3,2 кв.м.

приміщення №22, мийка, загальною площею 4,5 кв.м.

приміщення №23, коридор, загальною площею 5,1 кв.м.

приміщення №24, сходова клітина, загальною площею 9,8 кв.м.

приміщення №25, коридор, загальною площею 4,7 кв.м.;

приміщення №26, кабінет, загальною площею 18,8 кв.м.;

приміщення №27, коридор, загальною площею 6,3 кв.м.;

приміщення №28, санвузол, загальною площею 1,5 кв.м.;

приміщення №29, роздягальня, загальною площею 10,5 кв.м.;

приміщення №30, кухня, загальною площею 16,00 кв.м.;

приміщення №31, мийка, загальною площею 9,2 кв.м.;

приміщення №32, зал, загальною площею 22,4 кв.м.;

приміщення №33, зал, загальною площею 9,3 кв.м.

а всього загальною площею 902,1 кв.м.

Частка розміром 33/100 в праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2 по АДРЕСА_1 , яка не зазначена в пункті 1 цієї мирової угоди, залишається у власності Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ», а саме:

на першому поверсі:

приміщення №4, щитова, загальною площею 8,6 кв.м.;

приміщення №5, кладова, загальною площею 4,8 кв.м;

приміщення №6, холодильна камера, загальною площею 3,3 кв.м.;

приміщення №7, торгівельний зал, загальною площею 328,2 кв.м.;

приміщення №8, коридор, загальною площею 1,7 кв.м.;

приміщення №9, санвузол, загальною площею 1,4 кв.м.;

приміщення №10, санвузол, загальною площею 2,0 кв.м.;

приміщення №11, мийка, загальною площею 10,5 кв.м.;

приміщення №14, кладова, загальною площею 2,3 кв.м.;

приміщення №15, роздягальня, загальною площею 16,7 кв.м.;

приміщення №16, кабінет, загальною площею 8,1 кв.м.;

приміщення №17, коридор, загальною площею 8,1 кв.м.;

приміщення №18, торгівельний зал, загальною площею 42,4 кв.м.

а всього загальною площею 438,1 кв.м.

На підставі договору дарування від 13 квітня 2021 року ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 Ѕ частку від належних їй 67/100 часток у праві власності на нежитлове приміщення № LXVIII літера А-8, А1-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Між Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (надалі, відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Запоріжжяобленерго» від 03.03.2021 р. за № 26 затверджено нову редакцію статуту та нове найменування - Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» ) та ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» укладено Договір про постачання електричної енергії від 22.01.2007 року за №3281. Одним із об`єктів за договором є магазин за адресою АДРЕСА_1 .

З впровадженням нової моделі ринку у сфері електроенергетики та на виконання вимог п.2 Постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 р. з ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ» було укладено Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом приєднання споживача до публічного договору, на умовах чинного Договору про постачання електричної енергії № 3281 від 22.01.2007 року щодо індивідуальних характеристик об`єкта, потужності, класу надійності, ідентифікаційних кодів, особливостей обліку, шляхом подання заяви-приєднання.

Договір про постачання електричної енергії №3281 від 22.01.2007 року та заява- приєднання від 28.12.2018 року з боку Споживача були підписані ОСОБА_6 , який відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі-витяг) та Протоколу№5 зборів засновників ТОВ Виробничо-комерційної фірми «Компанія «СВ» є керівником ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Компанія «СВ».

28 липня 2020 року на адресу позивача у справі від ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» надійшло повідомлення про припинення незаконного використання технологічних мереж та електроенергії.

У вказаному повідомленні ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» вимагало протягом 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту отримання цього повідомлення забезпечити електропостачання для власних потреб у відповідності до вимог законодавства України та зазначило, що ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» після спливу зазначеного строку припинить можливість отримання позивачем електричної енергії шляхом використання технологічних електричних мереж ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» у нежитловому приміщенні, яке ви використовується у власній господарській діяльності та яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

08.01.2020 ОСОБА_1 звернулася до Олександрівського ВП ДВП ГУ НП в Запорізькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом того, що орендодавець ОСОБА_6 вимкнув світло без попередження, чим припинив діяльність магазину за адресою: АДРЕСА_1 .

За данним зверненням позивача перевірку було припинено з тих підстав, що в ході перевірки вказаної інформації було встановлено ознаки цивільно-правових відносин.

В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу Національної комісії , що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) у Запорізькій області з метою врегулювання ситуації щодо відключення від електричної енергії магазину за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді НКРЕКП у Запорізькій області від 18.03.2021 ОСОБА_7 запропоновано в судовому порядку здійснити внесення змін або розірвання договору про розподіл електричної енергії між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Компанія СВ» , та запропоновано у подальшому керуватися вимогами п. 4.5.7 Кодекс системи розподілу, який затверджено постановою НКРЕКП від 14.03.2018 , згідно якого для укладання окремих договорів про розподіл електричної енергій власникам часток вищезазначеного приміщення необхідно укласти/внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

В обґрунтування позовних вимог в частині визнання права власності на 67/200 кабелю АВББШв 3x185 + АВББШв 1x95 та 67/200 кабелю АВББШв 3x185 + АВББШв 1x95, які перебувають на балансі Товариства з обмеженою Виробничо комерційної фірми «Компанія «СВ» , позивач посилається на акт розмежування балансової відповідальності.

Разом з тим, згідно довідки наданої ТОВ ВКФ «Компанія «СВ», ТОВ ВКФ «Компанія «СВ» не мало та не має на своєму балансі рухомого майна у вигляді кабелю АВББШв 3х185 + АВББШв 1х95 та кабелю АВББШв 3х185 + АВББШв 1х95.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.

З матерівалвів справи вбачається, що доказів перебування у власності ТОВ кабелю АВББШв 3х185 + АВББШв 1х95 та кабелю АВББШв 3х185 + АВББШв 1х95 позивачем надано не було.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексуУкраїни об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Статтею 179 Цивільного кодексуУкраїни визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексуУкраїни до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Приписами статті186ЦК Українивизначено,що річ,призначенадля обслуговуванняіншої (головної)речі іпов`язаназ неюспільним призначенням,єїї приналежністю.Приналежність слідуєза головноюріччу,якщо іншене встановленодоговором абозаконом.

Так, нежиле приміщення це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Статтею 380 ЦК України визначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житловий будинок може складатися власне із самого будинку або з будинку та інших приміщень, що забезпечують нормальне проживання в ньому людини (наприклад, гараж, погріб, сарай, відокремлений санвузол тощо). У цьому випадку будинок є головною річчю, а підсобні приміщення розглядаються як невід`ємна частина будинку (приналежність).

Тобто, з указаного вбачається, що до складу нежилого приміщення належать не лише приміщення, а й комунікації , які становлять з приміщенням одне ціле.

Аналіз положень статей 181, 186, 190, 380 ЦК України дає підстави для висновку, що комунікації, що розташовані з житловим будинком на одній земельнійділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними речами, у зв`язкуз чим право власності на них як на окремі об`єкти визнаватися не може.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині визнання права власності на 67/200 кабелю АВББШв 3x185 + АВББШв 1x95 та 67/200 кабелю АВББШв 3x185 + АВББШв 1x95 вважає безпідставними , та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору про розподіл електричної енергії, який укладений між ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» та ПАТ «Запоріжжяобленерго», суд приходить до наступного.

Положеннями ч. 1ст. 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч. ч. 1-3, 5, 6ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Звернувшись до суду з даним позовом провизнання недійсним договору, позивач посилається на те, що зазначений договір укладений із порушенням прав позивача у справі та із порушенням приписів діючого законодавства України, яке полягало у ненадані погодження позивача на укладення спірного договору.

Разом з тим, ОСОБА_8 у позовній заяві не зазначені конкретні правові підстави недійсності Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеного між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «ВКФ «Компанія «СВ» та порушені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до п.2.1.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 р. (надалі - ПРРЕЕ) ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач.

Після набуття права власності позивачем на окремі приміщення, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 та з метою санкціонованого споживання електричної енергії, у відповідності до п. 11.3.17 Кодексу системи розподілу, користувач повинен самостійно повідомити оператора системи розподілу (далі-ОСР) про внесення змін до персоніфікованих даних або звернутися до ОСР з відповідною заявою на укладення договору про надання послуг з розподілу.

Процедура переукладання договору про розподілу стосовно існуючого об`єкту електропостачання урегульована п. 2.1.8 ПРРЕЕ, яким визначено, що для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії заявник у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки має надати оператору системи такі документи:

1)заяву про укладення відповідного договору із зазначенням місцезнаходження об`єкта та реквізитів заявника та наявності паспорта точки розподілу/передачі;

2)для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), роздрукований із мережі Інтернет, або копію довідки, або копію виписки з ЄДР;

3)копію документа, яким визначено право власності чи користування на об`єкт (приміщення), або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку або її частину (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об`єкта), право на розміщення електроустановок на території здійснення господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії (у разі відсутності об`єкта споживача);

4)копію документа про підтвердження повноважень особи на укладення договору (витяг з установчого документа про повноваження керівника (для юридичних осіб), копію довіреності, виданої в установленому порядку тощо);

5)копію декларації (повідомлення) про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (для укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) та постачання електричної енергії на будівельні майданчики, у разі якщо наявність такого дозволу є обов`язковою або зазначені документи вимагаються законодавством у сфері містобудування) та/або у визначених законодавством випадках, копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифіката (для новозбудованих та реконструйованих електроустановок);

6)довідку про обсяги очікуваного споживання електроенергії окремо за кожною площадкою вимірювання споживача (крім побутових споживачів).

Згідно з пунктом 4.5.7 Кодексу системи розподілу, у випадку якщо за однією адресою відбувається виділ частки майна (приміщення) співвласників із спільної сумісної власності, внаслідок чого кожен із співвласників набуває права власності на окрему частку такого майна, перерозподіл потужності між власниками не потребує розробки та видачі технічних умов, якщо не збільшується величина сумарної приєднаної потужності об`єкта архітектури та/або не змінюється категорія надійності електропостачання електроустановки. У цьому випадку роботи, що забезпечують перерозподіл потужності та облік електричної енергії, здійснюються ОСР після внесення кожним із власників (співвласників) плати за монтаж (демонтаж) додаткових елементів мережі та встановлення окремих вузлів обліку.

В свою чергу судом встановлено, і зазначена обставина не оспорюється позивачем, що жодних заяв від ОСОБА_1 про бажання укласти Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії до ПАТ «Запоріжжяобленерго» не надходило.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі№ 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Водночас задоволення позовної вимоги, заявленої позивачем у цій справі, зокрема, щодо визнання недійсним договору , не призведе до поновлення прав позивача, на порушення яких вона посилається у позові відновлення електропостачання .

Отже, позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав шляхом визнання договору недійсним, який не призводить до ефективного відновлення цього права, яке за доводами позивача є порушеним.

У даній справі позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права і її вимоги сформульовані таким чином, що у суду відсутні можливості виконати вимоги частини другої статті 5 ЦПК України і обрати спосіб захисту цього права, який би не суперечив закону.

При цьому, ОСОБА_1 може самостійно укласти з ПАТ «Запоріжжяобленерго», як з оператором системи розподілу, Договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, для чого їй необхідно звернутися до оператора системи розподілу.

Керуючись ст. 3,4,11-13, 19, 263, 265 , 279, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма «Компанія «СВ»», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» про визнання права власності на майно відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Виробничо комерційна фірма«Компанія «СВ»,Публічне акціонернетовариство «Запоріжжяобленерго» провизнання недійснимдоговору відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Повний текст судового рішення складений 10 жовтня 2022 року.

Суддя: О. Є. Жукова