Постанова

від 29.09.2022 по справі 161/5212/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/5212/21 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/863/22 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Шевчук Л. Я.,

суддів Бовчалюк З. А., Данилюк В. А.,

секретар с/з Савчук Т. Ф.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року ОСОБА_4 звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, під час розгляду цивільної справи № 161/13766/20 за позовом ОСОБА_2 до нього про накладення стягнення на спадкове майно він дізнався про існування договору позики, оформленого у вигляді розписки від 03 січня 2018 року, зі змісту якої убачається, що його батько ОСОБА_5 отримав у борг у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10000 доларів США, 1000 Євро, 70000 гривень для сплати внеску ОК «ЖБК «Атлант» за новозбудовану квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач також зазначав, що у нього виникають сумніви щодо дійсності даної розписки, оскільки, як повідомляв йому батько, у нього для придбання квартири були грошові кошти. Крім того, підпис у розписці не схожий на підпис його батька.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір позики та стягнути з відповідачки у його користь судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2022 року у цій справі позов ОСОБА_4 задоволено.

Ухвалено визнати недійсним договір позики від 03 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 .

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати в розмірі 3158 грн.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки представник позивача просить апеляційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідачки слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з таких підстав.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена для двох або більше сторін (частина 1, 4 статті 202 ЦК України).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинення правочину, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що однак не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є такий, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так на підставі частини 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або в кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (частина 2 статті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (частина 1 статті 1046 ЦК України).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, що посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У своїй позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що його батько не укладав з відповідачкою ОСОБА_2 договір позики.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення (дій) чи бездіяльності органу державної влади органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 червня 2020 року (справа № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19), такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/13-ц).

У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_4 звернувся в суд з вимогою про визнання недійсним договору позики, посилаючись на те, що його батько ОСОБА_5 не міг взяти в борг у ОСОБА_2 грошові кошти на придбання квартири, оскільки такі кошти у нього були в наявності, в зв`язку з чим позивач вважає, що його батько ОСОБА_5 не укладав із ОСОБА_2 договір позики.

За матеріалами справи судом встановлено, що згідно з висновком судового експерта Волинського НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/103-22/2326-ПЧ за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_5 після друкованого запису «Розписка написана мною ОСОБА_5 3 січня 2018 року» розписки ОСОБА_5 від 03 січня 2018 року виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою, з наслідуванням підпису ОСОБА_5 ; рукописний запис « ОСОБА_5 » розписки ОСОБА_5 від 03 січня 2018 року виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою; вирішити запитання «Чи виконано підпис та рукописний текст у розписці від 3 січня 2018 року в графі «Свідки» під номером «2», а саме: підпис ОСОБА_6 » особою, яка виконала підпис в графі «Розписка написана ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 » та яка виконувала рукописний текст « ОСОБА_5 » не виявилось можливим» (т. 1, а. с. 195-204).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним , якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2, 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним та оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

ОСОБА_4 у своїй позовній заяві про визнання договору позики недійсним також зазначав, що він прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 звернулася в суд з окремим позовом до нього про накладення стягнення на спадкове майно, а тому він пред`явив позов до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Колегія суддів вважає, що з врахуванням того, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом не укладений, у задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав.

На підставінаведеного судапеляційної інстанціїдоходить висновку,що із-заневідповідності висновківсуду встановленимобставинам справи,неправильним застосуваннямнорм матеріальногоправа,порушення нормпроцесуального права рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2022 року у цій справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді