Постанова

від 11.10.2022 по справі 470/686/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.10.22

22-ц/812/845/22

Провадження № 22-ц/812/845/22 Головуючий суду першої інстанції Лященко В.Л.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2022 року м. Миколаїв Справа 470/686/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Ковальському Є.В.,

без участі сторін,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієйого представник- ОСОБА_2 ,на рішенняБерезнегуватського районногосуду Миколаївськоїобласті від20липня 2022року,ухвалене підголовуванням суддіЛященка В.Л.,в залісудового засіданняв смт.Березнегувате, повний текст якого складено 20 липня 2022 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Березнегуватської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И В:

06 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Березнегуватської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Доводи позову обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Після його смерті до спадкового майна увійшла земельна ділянка площею 7,04 га з кадастровим номером 4821183000:03:000:0158, яка знаходиться на території Березнегуватської селищної ради Баштанського району Миколаївської області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту про право приватної власності на землю.

В подальшому в Державному кадастрі уточнено площу цієї ділянки 7,0397 га та внесені відповідні відомості до Реєстру речових прав на нерухоме майно.

17 грудня 2004 року ОСОБА_4 склав заповіт щодо цієї земельної ділянки, відповідно до якої заповів її ОСОБА_1

09 червня 2021 року ОСОБА_5 звернувся до Березнегуватської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4

26 листопада 2021 року позивач отримав від Березнегуватської державної нотаріальної контори постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 з огляду на те, що заповіт не внесено до реєстру заповітів.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив суд визначити за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 7.0397 га з кадастровим номером 4821183000:03:000:0158, яка знаходиться на території Березнегуватської селищної ради Баштанського району Миколаївської області

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що посвідчення заповіту від 17 грудня 2004 року за № 151 підписаного ОСОБА_4 про спадкування ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 7,04 га, не відповідає вимогам законодавства, оскільки він не був зареєстрований уповноваженою особою у реєстрі та не внесений до Спадкового реєстру.

Позивачем під час розгляду справи не доведено того, що ОСОБА_4 зробив даний заповіт за своєї добровільної згоди та посвідчив його у законом передбаченому порядку.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_6 , через свого представника адвоката Климовича А.В., подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги його позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що заповіт ОСОБА_4 склав у грудні 2004 року і його посвідчила секретар Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області. При посвідченні заповіту дотримано вимог статті 1247 ЦК України щодо форми і змісту заповіту.

ОСОБА_4 підписав заповіт власноручно, також посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчила цей заповіт своїм підписом і печаткою сільської ради.

Вказані дії повністю відповідають приписам статті 1247 ЦК України щодо порядку посвідчення заповіту, а тому заповіт є дійсним і мав би стати підставою для визнання права власності за позивачем в порядку спадкування.

Проте, суд для обґрунтування рішення застосував до цих правовідносин неправильні нормативно-правові акти, які на момент складання заповіту ще не існували, а саме: Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року; Правила ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613; постанову Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 491 «Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі»; статтю 52 Закону України «Про нотаріат» у редакції на 2022 рік, а не редакції 2004 року (суд вказав, що запис про вчинення нотаріальної дії є доказом її вчинення за редакцією 2022 року, але під час підписання заповіту стаття 52 не містила відповідної частини з такими положеннями).

Суд не навів жодної статті ЦК України, яка порушена під час посвідчення заповіту у 2004 році, і яка могла б бути підставою для визнання заповіту нікчемним або недійсним.

Тобто, суд помилково застосував до спірних правовідносин нормативно-правові акти, які були прийняті лише через 5-6 років після складання заповіту. Вони не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли ще до їх прийняття.

Таке неправильне застосування норм матеріального права призвело до помилкового висновку суду про невідповідність вимогам законодавства посвідчення заповіту спадкодавця.

Фактично суд оцінив форму і зміст заповіту 2004 року на відповідність вимогам нормативних актів 2010 та 2011 років. І зробив висновок, що заповіт 2004 року не відповідає формальним вимогам законодавства 2010 та 2011 років.

Крім того, суд неправильно застосував статтю 1247 ЦК України щодо форми і змісту заповіту та порядку його посвідчення.

Суд розширено тлумачить порядок посвідчення заповіту, передбачений статтею 1247 ЦК України і помилково включив до нього таку нібито обов`язкову умову як реєстрація заповіту в Спадковому реєстрі. І виходячи саме з цієї умови зробив висновок, що порушено порядок посвідчення заповіту і це є підставою для відхилення позовних вимог.

Проте, норми статті 1257 ЦК України не містять такої підстави для визнання заповіту недійсним, як відсутність його реєстрації в Спадковому реєстрі.

Фактично суд поклав на спадкоємця та заповідача відповідальність за дії органу місцевого самоврядування, які мають вчинятися після посвідчення заповіту і не залежать від волі чи дій заповідача. Ця відповідальність проявилась у відмові в визнанні права власності в порядку спадкування через відсутність дій, які мав вчинити орган місцевого самоврядування.

Це свідчить про те, що суд покладає на позивача тягар довести обставину, що заповідач ОСОБА_4 зробив даний заповіт за своєї добровільної згоди та посвідчив його у законом передбаченому порядку.

Проте, відповідач жодного разу не заявляв, що заповіт складено під впливом примусу, помилки, обману чи за відсутності волі заповідача.

Між тим, суд ставить в вину позивача відсутність будь-яких дій щодо доведення добровільності складання заповіту та забезпечення його належного посвідчення.

І критичною помилкою є те, що суд ототожнив процедуру складання і посвідчення заповіту з його подальшою реєстрацією в Спадковому реєстрі.

Хоча як законодавством на момент складання заповіту, так і на момент розгляду справи виділено дві самостійні процедури, посвідчення заповіту та подальші дії уповноваженої особи з реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі.

Дії з реєстрації заповіту в Спадковому реєстрі відповідно до статті 1257 ЦК України ніяк не впливають на дійсність заповіту та не є підставою для визнання його недійсним.

Суд взагалі не досліджував питання про правильність посвідчення заповіту і відповідність складеного заповіту вимогам безпосередньо статті 1247 ЦК України а саме наявність підпису заповідача та посадової особи органу місцевого самоврядування, печатки сільської ради.

Суд відступив від численної практики Верховного суду у спадкових правовідносинах і зробив помилковий висновок про фактичну нікчемність заповіту.

Відповідач та третя особа на час розгляду справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник позивача адвокат Климович А.В., через засоби електронного зв`язку на адресу суду надіслав письмове клопотання про розгляд справи без участі сторін. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного їх повідомлення про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи, а тому відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції визначив розглядати справу без участі учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 був власником земельної ділянки кадастровий номер 4821183000:03:000:0158 площею 7.04 га, що розташована в межах території Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області з цільовим призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 09 вересня 2004 року.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки з 23 листопада 2015 року перебуває в оренді фермерського господарства «Ріца» строком на 25 років.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мурахівка Березнегуватського району Миколаївської області.

За інформацією Березнегуватської селищної ради від 09 червня 2021 року померлий ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав з 21 червня 19982 року по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті разом з померлим проживав син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З надісланої Березнегуватською державною нотаріальною конторою на адресу суду першої інстанції спадкової справи, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , встановлено, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся ОСОБА_1 , та із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся син померлого ОСОБА_3

ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склав заповіт. За заповітом, який складений в селі Мурахівка Березнегуватського району Миколаївської області 17 грудня 2004 року ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження село Мурахівка Березнегуватського району Миколаївської області, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Березнегуватським РВ УМВС України в Миколаївській області 06 березня 2 000 року, ідентифікаційний код НОМЕР_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на випадок його смерті зробив розпорядження, що належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 7.04 га в межах території рахівської сільської ради заповів ОСОБА_1 повністю. Заповіт посвідчено секретарем Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області.

Постановою завідувача Березнегуватської нотаріальної контори Миколаївської області від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку. Зі змісту постанови встановлено, що підставою для такої відмови є те, що згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру інформація про заповіт відсутня.

Згідно відповіді Березнегуватської селищної ради № 298/25-05 від 21січня 2022 року, посвідченого заповіту Мурахiвською сільською радою Березнегуватського району Миколаївської області від 17 грудня 2004 року за реєстраційним № 151 від імені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в архівних справах виконавчого комітету Березнегуватської селищної ради немає. В книзі реєстрації нотаріальних дій від 24 липня 2002року по 30 грудня 2005 року за № 151 оформлено доручення від імені ОСОБА_7 .

У частинах 1, 2 та 5статті 263 ЦПК Українивстановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції цим вимогам закону не відповідає.

Суд першої інстанції при вирішенні спору дійшов висновків, що наданий заповіт не відповідає вимогам законодавства, оскільки не був зареєстрований уповноваженою особою у реєстрі та не внесено до Спадкового реєстру, з огляду на це позивачем не доведено того, що померлий ОСОБА_4 зробив заповіт за своєї добровільної згоди та посвідчив його у законом передбаченому порядку.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.

Суд першої інстанції при вирішенні спору та застосовуючи норми права до спірних правовідносин не врахував зміст конституційного принципу незворотності дії закону у часі та негайної дії норми процесуального права, а також аналізувати рішення Конституційного Суду України щодо порядку застосування норми права у часі та вже сформовану практику Верховного Суду із зазначеного питання.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Між тим, суд першої інстанції, незважаючи на таке тлумачення Конституційним Судом України застосування норм права, помилково застосував до спірних правовідносин, які виникли в 2004 року ( при укладанні заповіту), норми матеріального права, що діяли на час розгляду справи.

Частиною 1статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1статті 16 ЦК України, частини 1статті 3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт є одностороннім правочином (дія однієї сторони), що породжує виникнення прав та обов`язків у спадкоємця після смерті заповідача.

Відповідно до частини 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Аналіз частини 1статті 1257ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені углаві 85 ЦК України, її статтях1247-1249,1253 ЦК України.

Право на заповіт згідно зі статтею 1234 ЦК України має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто.

Стаття 1247 ЦК України пред`являє наступнівимоги доформи та змісту тзаповіту: 1) письмова форма; 2) нотаріальне посвідчення або посвідчення особами, уповноваженими на це законом (статті 1251, 1252 ЦК); 3) зазначення узаповітімісця та часу його складення; 4) підписаннязаповітузаповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Аналогічна норма міститься у статті 37 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на дату посвідчення заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії по посвідченню заповітів.

Відповідно до наказу міністерства юстиції України «Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України» від 25 серпня 1994 року, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5,зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 1994 року за № 256/466 (далі - Інструкція) (в редакції чинній на час складання заповіту), пунктом 2 передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій. У пункті 7 Інструкції зазначено, що нотаріальні дії можуть вчинятися посадовою особою будь-якого виконавчого комітету на всій території України, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 36, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 Закону "Про нотаріат", та інших випадків, передбачених законодавством України.

Пунктом 18 Інструкції передбачено, що нотаріальне посвідченнязаповітів та довіреностей, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів.

Згідно з пунктом 19 Інструкції всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій (додаток № 1).

За пунктом 38 Інструкції заповіти, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів, записуються до алфавітної книги обліку заповітів (додаток № 4).

Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2000 року № 714/4935 (далі Положення) розроблено з метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб, створення єдиної системи обліку заповітів та спадкових справ, установлює порядок ведення та користування Єдиним реєстром заповітів та спадкових справ (далі - Єдиний реєстр) ( в редакції на час складення заповіту).

Єдиний реєстр - це комп`ютерна база даних, що містить відомості про заповіти та спадкові справи (пункт 1.1. Положення)

Реєстратор Єдиного реєстру (далі - Реєстратор) - державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні угоди з Адміністратором і мають доступ до Єдиного реєстру через комп`ютерну мережу Міністерства юстиції України (пункт 1.4. Положення).

Заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиному реєстрі пункт 2.1.1 Положення.

Пунктом 2.2. Положення передбачено Порядок реєстрації заповітів, зокрема, реєстрація заповітів здійснюється шляхом унесення реєстраційного запису до Єдиного реєстру, реєстратор здійснює реєстрацію протягом 5 робочих днів з часу посвідчення ним заповіту або не пізніше наступного робочого дня з часу отримання від інших нотаріусів або заповідачів (у випадку, передбаченому пунктом 2.2.4 цього Положення) заяви про реєстрацію заповіту в Єдиному реєстрі (пункти 2.2.1 та 2.2.2. Положення).

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючина те,що заповіт ОСОБА_4 ,посвідчений 17грудня 2004рокуМурахівською сільськоюрадою Березнегуватськогорайону Миколаївськоїобласті,за якимвін своє майно земельнуділянку,заповів ОСОБА_1 ,складений здотримання вимогщодо формита змістузаповіту,визначених статтею1247ЦК України, підписаний особисто заповідачем, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, відповідачем не заявлялось вимог щодо наявності підстав для визнання заповіту недійсним або нікчемним, суд дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову.

Також відповідач під час розгляду справи погодився, що заповіт посвідчений повноважною особою секретарем Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області.

Відповідно до частини 1статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду про порушення Мурахівською сільською радою Березнегуватського району Миколаївської області порядку реєстрації заповіту, а саме те, що заповіт не був зареєстрований у Спадковому реєстрі у день його складення та у сільській раді.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (частини 3 та 4статті 1247 ЦК України).

Тлумачення норм цивільного законодавства свідчить, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Не реєстрація посадовою особою органу місцевого самоврядування в сільській раді та неподання заповіту для реєстрації його у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконанням секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 висловила правову позицію з питання недійсності заповіту.

Зазначені правові позиції та висновки Верховного Суду однозначно свідчать, що будь-які дії посадових осіб органів місцевого самоврядування, які не передбачені статтею 1257 ЦК, не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним. Ці дії не залежать від волі заповідача і не можуть ним контролюватися. Тому ні заповідач, ні спадкоємець не можуть зазнати будь-яких втрат чи порушення їх прав на мирне володіння майном через помилки посадових осіб.

Саме тому апеляційний суд вважає, що при розгляді справи суд першої інстанції помилково встановив фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, а також порушив норми процесуального права щодо оцінки наданих сторонами доказів та застосування судової практики, а відтак незаконно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 2 статті 376 ЦПК України).

За приписами частини 3 статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга по суті вирішених позовних вимог підлягає задоволенню, то витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору при зверненні з позовом до суду (1521.65 грн) та за подання апеляційної скарги (2282.48 грн), а всього 3804.13 грн необхідно віднести за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від від 20 липня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Березнегуватської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821183000:03:000:0158, площею 7.04 га, що розташована в межах території Мурахівської сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області, з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3804 грн 13 коп судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 11 жовтня 2022 року.