Постанова

від 28.09.2022 по справі 200/5256/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4156/22 Справа № 200/5256/19 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіної Євгенії Сергіївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі №200/7417/14-ц було звернуто стягнення на зазначену квартиру, яка є предметом іпотеки, шляхом її продажу на прилюдних торгах на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Вказане рішення набрало законної сили 20 грудня 2016 року.

На виконання вказаного рішення було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , оголошено заборону на її відчуження.

Однак, незважаючи на рішення суду, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, та наявність арешту, державним реєстратором Дніпровської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіною Є.С. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43613616 від 22 жовтня 2018 року, за яким зареєстровано право приватної власності на 1/1 частки квартири АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Також позивачка вказувала, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним і необґрунтованим, оскільки у квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти, а на реєстрацію права власності за відповідачем не було надано дозволу органу опіки та піклування.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 було подано заяву про зміну підстав позову, у явій вона посилалася на те, що розмір заборгованості за вимогою про дострокове погашення заборгованості та звернення стягнення, не відповідає тій сумі боргу, що стягнута рішенням суду.

При цьому, зазначала, що згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови для державної реєстрації прав. На момент переоформлення квартири на відповідача, відносно цього майна у реєстрі було наявне обтяження у вигляді арешту, що залишилось поза увагою державного реєстратора. Також у квартирі зареєстровані малолітні діти, тому звернення стягнення на квартиру у такий спосіб, порушує їх права.

У зв`язку з чим, позивачка просила суд скасувати рішення реєстратора №43613616 від 22 жовтня 2018 року.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено та скасовано рішення Державного реєстратора Дніпровської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіної Є.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу №43613616 від 22 жовтня 2018 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Також вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його змінити в частині мотивів скасування рішення Державного реєстратора Дніпровської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіної Є.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу №43613616 від 22 жовтня 2018 року, доповнивши також наступною підставою «іпотекодержатель ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» здійснив спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки без дотримання вимог закону щодо нарахування за кредитним договором №014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року заборгованості по відсоткам в розмірі 77 948, 96 грн та пені в розмірі 780 542, 90 грн».

ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» також подало до суду апеляційну скаргу на вказане судове рішення та просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне їх з`ясування, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального закону.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.

Судом установлено, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Сьомою державною нотаріальною конторою ДМНО, за реєстр.№2-7431, належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

27 вересня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №014/3101/137375, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Договором іпотеки забезпечувалось кредитне зобов`язання позивача у розмірі 37 667 доларів США, 52 центів за кредитним договором №014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 . Тобто, ОСОБА_2 є майновим поручителем.

В подальшому право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки було відступлено ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ПАТ «Оксі Банк».

31 серпня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Оксі Банк» відступає право вимоги ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» за кредитним договором №014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року.

Згідно договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки №014/3101/137375 від 31 серпня 2018 року, що укладений між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», право вимоги за договором іпотеки №014/3101/137375 від 27 вересня 2007 року, перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Таким чином, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» стало новим кредитором ОСОБА_3 за кредитним договором №014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року, а також набуло право вимоги і стало новим іпотекодержателем за договором іпотеки №014/3101/137375 від 27 вересня 2007 року.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі №200/7417/14-ц за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було задоволено вимоги банку та у рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВЕМ №374204, виданого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, шляхом продажу квартири на прилюдних торгах, згідно з встановленою Законом України «Про виконавче провадження» процедурою, з початковою ціною не нижче, чим визначено незалежною особою на здійснення оцінки майна, на час здійснення виконавчих дій, задовольнивши вимоги банку про стягнення боргу у сумі 148 091 грн52 коп. Зазначене рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 20 грудня 2016 року.

20 липня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим І.В. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного рішення суду.

26 липня 2018 року приватним виконавцем проведено опис та накладено арешт на майно, а саме двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Відомості про накладення арешту зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 липня 2018 року о 13 год 24 хв, згідно інформаційної довідки №138760246 від 23 вересня 2018 року.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що наявність арешту спірного майна перешкоджало реєстратору вчинити реєстраційну дію та зареєструвати право власності на квартиру, що у свою чергу свідчить про порушення самої процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим, дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації та їх обтяжень, визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом положень частини 1 та 3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку»).

Передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п`ятої ЦК України.

При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволенню судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Водночас, можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» посилається на те, що до нього перейшло право вимоги за договором іпотеки №014/3101/137385 від 27 вересня 2007 року, тому відповідач мав право застосувати будь-які способи звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом набуття права власності на квартиру. Наявність невиконаного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, як судові так і позасудові способи звернення стягнення, що не є подвійним стягненням. Крім того, наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, а також наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності іпотекодержателем. Арешт майна не є забороною вчинення реєстраційних дій, тому підстав для відмови у реєстрації права власності на квартиру за відповідачем не було, а відтак реєстратор діяв в рамках повноважень, та у спосіб, що встановлений Законом.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було установлено судом першої інстанції, 22 жовтня 2018 року державним реєстратором «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіною Є.С. прийнято рішення за заявою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43613616 (з відкриттям розділу). Названим рішенням державний реєстратор зареєструвала право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Підставою для прийняття такого рішення є вимога - іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, серія та номер 0904/15, 0904/16, 0904/17, 0904/18 від 04 вересня 2018 року, видавник ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Так, кредитор (іпотекодержатель) для задоволення своїх вимог має право використовувати судові та позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може мати місце в судовому порядку, шляхом звернення стягнення як безпосередньо, так і шляхом так званої процедури прямого продажу з прилюдних торгів, з конкретно визначеною ціною. Кредитор має право стягнути кредитну заборгованість в судовому порядку, а потім під час виконавчого провадження іпотечне майно може бути реалізовано виконавцем. Кредитор також має право звернутися до нотаріуса і звернути стягнення шляхом вчинення виконавчого напису. І насамкінець кредитор (іпотекодержатель) має право набути право власності на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження, тобто, зареєструвати його за собою. При цьому, законодавством не обмежено право кредитора використовувати той чи інший спосіб задоволення своїх вимог. На практиці всі способи можуть бути використані навіть одночасно, але за умови, що кредитна заборгованість не погашена.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 09 травня 2020 року у справі №361/7543/17, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» мало повне право застосувати такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття нерухомого майна у власність, що відповідає положенням ст. ст.33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим, 22 жовтня 2018 року, на момент прийняття оскаржуваного рішення реєстратором, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містився запис про обтяження №271450090 (спеціальний розділ), внесений на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер 56825353 від 22 липня 2018 року. Цей факт сторонами не заперечувався.

Таким чином, на момент реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», ця квартира мала обтяження.

Водночас, процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок).

Згідно п.8, 13 Порядку для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 15 Порядку реєстрації передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для такої відмови, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 28 Порядку).

Згідно з пунктом 5 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону.

Тобто, наявність в Державному реєстрі речових прав запису про арешт майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій відносно цього майна до того часу, доки таке обтяження не буде знято.

Отже, приймаючи спірне рішення державний реєстратор Бутюгіна Є.С. не звернула уваги, що в реєстрі відносно спірної квартири міститься запис про обтяження (арешт), тому реєстрація права власності за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» була проведена незаконно.

03 липня 2018 року Верховна Рада прийняла Закон №2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування»), яким ч.4 ст.24 Закону №1952-IV доповнено пунктом 7 про те, що наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем». Названий Закон набрав чинності 04 листопада 2018 року, а введений в дію 04 лютого 2019 року.

У зв`язку з чим, в даному випадку не може бути застосовано цей Закон до спірних відносин, оскільки рішення реєстратора було прийнято 22 жовтня 2018 року, тобто, раніше набрання ним чинності та введення в дію, а відтак наявність обтяження в реєстрі у вигляді арешту, яке хоча й зареєстровано після реєстрації іпотеки, однак, все одно було перешкодою для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

За таких обставин, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення не було припису, який би дозволяв державному реєстратору провести державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за наявності зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, колегія суддів відхиляє доводи ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про те, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що для набуття права власності на квартиру ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» необхідно було отримати дозвіл органу опіки та піклування, оскільки можуть порушуватись права дітей, для яких спірна квартира є житлом, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

За змістом ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Пунктом 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866.

Аналіз ст.177 СК України та ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» дозволяє зробити висновок, що діяльність органів, які здійснюють захист прав дітей, спрямована на заборону укладання договорів за якими відчужується будь-яким способом нерухоме майно, що є житлом дітей, без відповідного дозволу. За загальним правилом, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

За вимогами закону дозвіл органу опіки та піклування необхідний при укладенні договору іпотеки, а не при виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на підставі іпотечного застереження не є правочином, тому в розумінні Закону України «Про охорону дитинства» не потрібно отримувати дозвіл органу опіки та піклування для вчинення такої реєстраційної дії.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи від 13 березня 2018 року, у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані неповнолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, будь-яких інших належних та допустимих доказів того, що діти були зареєстровані у спірній квартирі, зокрема, на момент укладення договору іпотеки, ОСОБА_2 не надала ні до районного суду, ні до суду апеляційної інстанції.

Також колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів скасування рішення державного реєстратора, оскільки іпотекодержатель ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» здійснив спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки без дотримання вимог закону щодо нарахування за кредитним договором №014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року заборгованості по відсоткам в розмірі 77 948, 96 грн та пені в розмірі 780 542, 90 грн, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є рішення Державного реєстратора Дніпровської філії КП «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіної Є.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу №43613616 від 22 жовтня 2018 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», а саме дотримання законності та процедури реєстрації права власності.

Тоді як, стягнення заборгованості за кредитним договором №014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року та звернення стягнення на предмет іпотеки, були предметом розгляду у цивільній справі №200/7417/14-ц за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Отже, нарахування за кредитним договором №014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року заборгованості по відсоткам в розмірі 77 948, 96 грн та пені в розмірі 780 542, 90 грн, не може бути підставою для зміни оскаржуваного судового рішення, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції у межах даної справи.

Інші доводи апеляційних скарг щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні цього спору не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова