Постанова

від 29.09.2023 по справі 200/5256/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 200/5256/19

провадження № 61-11579св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіна Євгенія Сергіївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року у складі судді Кондрашова І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіної Є. С. (далі - державний реєстратор Бутюгіна Є. С.), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування рішення державного реєстратора.

В обґрунтування позову посилалася на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року, станом на 01 листопада 2013 року, у розмірі 148 091,52 грн. У рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу квартири на прилюдних торгах, з початковою ціною не нижче, ніж визначено суб`єктом оціночної діяльності на час здійснення виконавчих дій, задовольнивши вимоги банку про стягнення боргу у розмірі 148 091,52 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 20 грудня 2016 року.

На виконання вказаного рішення 20 липня 2018 року відкрито виконавче провадження та 22 липня 2018 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивачка вказувала, що, незважаючи на рішення суду, яким звернено стягнення на предмет іпотеки, та наявність накладеного арешту на квартиру, державним реєстратором Бутюгіною Є. С. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2018 року № 43613616, за яким зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

Також позивачка вказувала, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним, оскільки у квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти, а дозволу органу опіки та піклування на реєстрацію права власності за відповідачем надано не було.

Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що розмір заборгованості, вказаний у вимозі про дострокове погашення заборгованості та звернення стягнення на іпотечне майно, на підставі якої державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності, не відповідає розміру заборгованості, яка вказана у заочному рішенні Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц.

Також вказувала, що згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови у державній реєстрації.

На момент реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» відносно іпотечного майна у реєстрі було наявне обтяження у вигляді арешту, що залишилось поза увагою державного реєстратора.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення державного реєстратора Бутюгіної Є. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2018 року № 43613616, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року позов задоволено.

Рішення державного реєстратора Бутюгіної Є. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2018 року № 43613616, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» скасовано.

Стягнено з Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність арешту спірного майна унеможливлює вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на квартиру, що свідчить про порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, тому з цієї підстави оскаржуване рішення державного реєстратора є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Місцевий суд відхилив доводи позивача про те, що для набуття права власності на квартиру ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» необхідно було отримати дозвіл органу опіки та піклування, зазначивши, що такий дозвіл необхідний під час укладення договору іпотеки, а не при виконанні судового рішення про зверненні стягнення на предмет іпотеки. Позивач не довела, що діти були зареєстровані у спірній квартирі на момент укладення договору іпотеки.

Також в рішенні вказано, що зазначення у повідомленні про дострокове погашення заборгованості більшого розміру суми заборгованості ніж та, яка стягнена рішенням суду не впливає на право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду залишалось невиконаним, тому кредитор, застосовуючи інший спосіб задоволення своїх вимог, має право нараховувати заборгованість, що не заборонено законодавством.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» оскаржили його до апеляційного суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залишено без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що Закон України № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року, яким частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV доповнено пунктом 7 про те, що «наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на іпотечне майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем», який набрав чинності 04 листопада 2018 року, а введений в дію 04 лютого 2019 року, не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки рішення реєстратора було прийнято 22 жовтня 2018 року, відтак наявність зареєстрованого обтяження у вигляді арешту, яке, хоча й зареєстровано після реєстрації іпотеки, однак перешкоджало проведенню державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення, зокрема, неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 (провадження № 12-33зг18), 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11?377апп18), 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14?536цс18), 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12?14звг19), 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14?212цс21), у постановах Верховного Суду від: 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61?12287св20).

Так, касаційна скарга мотивована тим, що у спірних правовідносинах належним способом захисту є скасування державної реєстрації разом з вимогами про визнання, зміну чи припинення цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до чинного законодавства, проте таких вимог заявлено не було.

Також заявник зазначає, що судами допущено порушення норм процесуального права, оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», яке під час розгляду справи в судах не було власником спірного майна, не є належним відповідачем у цій справі.

Крім того, посилається в касаційній скарзі на те, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» у листопаді 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду у січні 2023 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2006 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

27 вересня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 014/3101/137375, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . Договором іпотеки забезпечувалось кредитне зобов`язання позивача у розмірі 37 667,52 дол. США за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . Тобто, ОСОБА_1 є майновим поручителем за вказаним зобов`язанням.

В подальшому право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь Публічного акціонерного товариства «Оксі Банк» (далі - ПАТ «Оксі Банк»).

31 серпня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Оксі Банк» відступило право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74.

Згідно з договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 31 серпня 2018 року № 014/3101/137375, укладеного між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», право вимоги за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року, перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» стало новим кредитором ОСОБА_2 за кредитним договором від 27 вересня 2007 року, а також набуло право вимоги і стало новим іпотекодержателем за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено, у рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах, з початковою ціною не нижче, ніж визначена суб`єктом оціночної діяльності на час здійснення виконавчих дій, задовольнивши вимоги банку про стягнення боргу у сумі 148 091,52 грн. Зазначене рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 20 грудня 2016 року.

20 липня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим І. В. (далі - приватний виконавець Щигарцев І. В.) відкрито виконавче провадження з виконання вказаного рішення суду.

22 липня 2018 року приватним виконавцем Щигарцевим І. В. проведено опис та накладено арешт на майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Відомості про накладення арешту зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 липня 2018 року о 13 год 24 хв, згідно з інформаційною довідкою від 23 вересня 2018 року № 138760246.

22 жовтня 2018 року державний реєстратор Бутюгіна Є. С. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43613616, за яким зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

05 листопада 2018 року приватним виконавцем Щигарцевим І. В., на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання, прийнято постанову, якою виконавчий лист від 26 січня 2018 року № 200/7417/14-ц та невикористану суму авансового внеску у розмірі 92,83 грн повернено стягувачу. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону, одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судами встановлено, що заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено, у рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах, згідно з встановленою Законом України «Про виконавче провадження» процедурою, з початковою ціною не нижче визначеної суб`єктом оціночної діяльності на час здійснення виконавчих дій, задовольнивши вимоги банку про стягнення боргу у сумі 148 091,52 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 20 грудня 2016 року.

20 липня 2018 року приватним виконавцем Щигарцевим І. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 26 січня 2018 року № 200/7417/14-ц.

22 липня 2018 року приватним виконавцем Щигарцевим І. В. проведено опис та накладено арешт на майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою від 23 вересня 2018 року відомості про накладення арешту зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 липня 2018 року о 13 год 24 хв.

Тобто, як вбачається з матеріалів справи та було установлено судами, на момент прийняття оскаржуваного рішення реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містився запис про обтяження № 271450090 (спеціальний розділ), внесений на підставі постанови про арешт майна боржника від 22 липня 2018 року. Цей факт сторонами не заперечувався.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Бутюгіної Є. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2018 року № 43613616, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», обґрунтовано виходили з того, що наявність в Державному реєстрі речових прав запису про арешт майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій відносно цього майна до того часу, поки таке обтяження не буде знято.

Приймаючи рішення, державний реєстратор Бутюгіна Є.С. не звернула на це уваги, тому здійснила реєстрацію права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на спірну квартиру незаконно.

В оскаржуваних судових рішеннях правильно вказано, що відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон № 1952-IV) перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення реєстрації права власності, Порядок № 1127), згідно з пунктами 8, 13 якого для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком. Пунктом 15 Порядку № 1127 передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Крім того, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що зміни до Закону № 1952-IV, якими, зокрема, частину четверту статті 24 цього Закону доповнено пунктом 7 про те, що «наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем», не впливають на законність державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, оскільки рішення реєстратора було прийняте 22 жовтня 2018 року, тобто до набрання ним чинності та введення в дію, а відтак наявність обтяження в реєстрі у вигляді арешту, яке хоча й зареєстровано після реєстрації іпотеки, однак перешкоджало для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 (провадження № 12-33зг18), щодо того, що «відповідно до вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону № 898-IV (Закон України «Про іпотеку») суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем», оскільки відповідно до обставин справи, яка переглядається, заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) розглядався спір товариства з обмеженою відповідальністю до фізичної особи про стягнення безпідставно одержаних коштів та за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду, тому доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права у вказаній постанові стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) вирішувалось питання визначення юрисдикційності спору за вимогами про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов`язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що «спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача…. Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

36. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру».

Колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на нерелевантні правові висновки у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки у справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, тобто підстави та предмет позову є відмінними.

На обґрунтування неналежного способу захисту, обраного позивачем у справі, що переглядається, заявник посилався, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), відповідно до яких «вимога позивача у цій справі про зобов`язання надати акт приймання-передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача. За таких обставин суди першої й апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про можливість розгляду таких вимог у господарському суді. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України».

Натомість у справі, що переглядається, за встановлених судами обставин, заявлена ОСОБА_1 вимога до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру є належним способом захисту порушеного права.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14?536цс18) Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру, в якому рішенням місцевого суду, залишеного без змін апеляційним судом, відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що такий спір є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зазначила таке: «Позивач у позові, апеляційній і касаційній скаргах вказував, що спірні правовідносини виникли через протиправне припинення права власності на квартиру згідно з іпотечним застереженням у договорі іпотеки. На думку позивача, були відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на квартиру, оскільки третя особа повернула кредитні кошти, а тому у зв`язку з припиненням основного зобов`язання припиненим було і додаткове за договором іпотеки.

23. Заявивши вимогу про визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення, позивач намагається захистити своє право власності на квартиру від його порушення іншою особою - ТзОВ «Перший інвестиційний клуб», - за якою таке право було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі зазначеного рішення.

24. Отже, спірні правовідносини мають приватноправовий характер і виникли між позивачем і ТзОВ «Перший інвестиційний клуб» щодо права власності на квартиру. Вказане суди попередніх інстанцій не врахували.

25. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою… Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

26. Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваної реєстраційної дії, що була вчинена за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на квартиру з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляється, окрім вимоги про скасування оскаржуваного рішення, також вимога про визнання недійсним правочину, на виконання умов якого було прийняте оскаржуване рішення.

27. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір згідно з предметним і суб`єктним критеріями має вирішуватися за правилами цивільного судочинства (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16 і від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16)».

Правовідносини у зазначеній справі є подібними до справи, що переглядається, проте вказані висновки Верховного Суду не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судами правильно вирішено спір у цій справі за правилами цивільного судочинства.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вирішувалось питання про належний спосіб захисту у спорах про порушення особистого немайнового права, тому викладені в ній висновки є нерелевантними до спірних правовідносин. Зокрема вказано, що «…предметом спору не є однорідні права позивачів: ОСОБА_3 належить особисте немайнове право, а ТОВ «ТРК «Рівне 1» - виключне майнове. При цьому і належні способи захисту позивачів є різними.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що розгляд обох позовних вимог у межах однієї справи одним судом у цьому разі не сприятиме ефективному судовому захисту прав та інтересів позивачів, оскільки при розгляді вимоги про стягнення компенсації суд відповідно до частини другої статті 52 Закону № 3792?XII зобов`язаний визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача, що не є необхідним при розгляді вимоги про опублікування повідомлення про порушення авторських прав.

Крім того, вимоги щодо застосування належних способів захисту порушених прав позивачів у цій справі не є нерозривно пов`язаними між собою, а від вирішення спору в частині однієї з вимог не залежить вирішення спору щодо інших вимог. Отже, не існує і інших міркувань щодо розумності і доцільності спільного розгляду позовних вимог позивачів».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження №14-212цс21) викладено висновок про те, що «…узгодженість та сталість правової позиції Великої Палати Верховного Суду в питанні про те, чи є наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження спірного майна перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій. Відповідь на це питання залежить від того, коли зверталося стягнення на майно - до моменту введення в дію 04 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII чи після вказаної дати». Разом з тим, у справі, що переглядається, рішення про реєстрацію права власності було прийнято 22 жовтня 2018 року, тобто, раніше набрання чинності Закону України № 2478?VIII та введення його в дію.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, серед іншого, розглядались вимоги про визнання незаконними та скасування рішень у сфері державної реєстрації права власності, іпотеки та іпотекодержателя, обтяжень, припинення іпотеки, припинення обтяжень, припинення об`єктів нерухомого майна та зміни об`єктів нерухомого майна, вчинених відповідачами, а також всі відповідні їм записи щодо об`єктів нерухомого майна, які були предметами іпотеки (всього 328 рішень). Колегія суддів виснувала, що «За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

75.1. Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь?яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

75.2. У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскаржуваних рішень, звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

75.3. Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

75.4. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

75.5. Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

75.6. Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи скаржників про необхідність застосування Позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права касаційним судом відхиляються.

75.8. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952».

Також не заслуговує на увагу посилання заявника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61?12287св20). В цій постанові касаційний суд, погоджуючись з висновками районного суду про невірне обрання ОСОБА_1 способу захисту своїх прав та інтересів, який суперечить частині другій статті 16, частині першій статті 216 ЦК України виходив з того, що «на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (після 16 січня 2020 року), такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи ОСОБА_1 про необхідність застосування такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення її порушеного права касаційним судом відхиляються».

Разом з тим, у справі, що переглядається, рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, задоволено позов про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру. Відтак, доводи касаційної скарги, що оскаржувані рішення судів не призведуть до відновлення прав позивача є необґрунтовані.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» є неналежним відповідачем у справі, оскільки останнє, на час розгляду справи та ухвалення судових рішень, не було власником майна, щодо незаконної реєстрації якого виник спір у цій справі, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року в справі № 279/11692/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої?третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Звертаючись до суду з позовом у квітні 2019 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22 жовтня 2018 року за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», мотивуючи позов недотриманням законності та процедури реєстрації державним реєстратором Бутюгіною Є. С., зокрема, з підстав наявності зареєстрованого обтяження спірного майна у виді арешту, що було підтверджено в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 23 вересня 2018 року.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», серед іншого, посилалось на те, що 13 грудня 2019 року ним було відчужено квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на матеріали справи, ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», відчуживши спірну квартиру 13 грудня 2019 року на користь нового власника, ні в поясненнях на уточнену позовну заяву від 06 березня 2020 року, ні у відзиві на позовну заяву від 22 червня 2021 року, клопотань про залучення цієї особи до участі у справі не заявляло, вказаних обставин суду не повідомило, в апеляційній скарзі мотивів неможливості надання цих доказів в суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не вказало, тому суд апеляційної інстанції, з урахуванням меж перегляду справи, принципів диспозитивності та змагальності, вирішив спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Слід також зазначити, що положення Закону № 1952-IV (тут і далі - в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень) регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

Абзац третій частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (провадження № 12-83гс21).

Таким чином, оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

Верховний Суд, враховуючи усі обставини вказаної справи, вважає оскаржувані рішення судів законними та справедливими, такими, що відповідають верховенству права, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк