Постанова

від 28.09.2022 по справі 2-2797/2008

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/545/22 Справа № 2-2797/2008 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі:

головуючого Лаченкової О.В.

суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Кравченко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2008 року

по справі за позовом Приватного підприємства "Айран" до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та про визнання права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2008 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов Приватного підприємства "Айран" до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та про визнання права власності на земельну ділянку.

В обгрунтування позову ПП "Айран" зазначало, що 05.01.2007 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу (без номеру) земельної ділянки площею 4,1922 гектарів, кадастровий номер 1221488000-07-073-0010, яка розташована на території Чумаківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та належить відповідачу на праві власності, згідно Державного акту на право власності на землю серія ЯБ №403342, виданого на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації №999-р від 28.12.2004р. Цільове призначення земельної ділянки - «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Відповідно до п.1.1 договору відповідач передав, а позивач прийняв вищевказану земельну ділянку у власність. Відповідно до п.5.1 договору сторони зобов`язались до 08.01.2007 р. з`явитись до нотаріуса для нотаріального посвідчення цього договору. Позивачем 05.01.2007 р. на адресу відповідача направлялася пропозиція щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 05.01.2007р. на 08.01.2007р. Підтвердженням факту отримання вказаного листа є власний підпис на самому листі відповідача. Відповіді на лист та дій щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу з боку відповідача до теперішнього часу проведено не було. Отже, відповідач своєю бездіяльністю ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки згідно норм чинного законодавства. Враховуючи, що сторони за договором досягли всіх істотних умов, позивач просив визнати укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2008 року визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,1922 гектарів, кадастровий номер 1221488000-07-073-0010, яка розташована на території Чумаківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, від 05.01.2007р. (без номеру) між Приватним підприємством «Айран» та громадянкою ОСОБА_1 .

Визнано за Приватним підприємством «Айран» право власності на земельну ділянку 4,1922 гектарів, кадастровий номер 1221488000-07-073-0010, яка розташована на території Чумаківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, з видом використання «для ведення підсобного сільського господарства».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2008 року просить рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2008 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ПП «Айран» у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2008 року від учасників справи до апеляційного суду не надходили.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, ПП «Айран» повністюсплатив цінуземельної ділянки,а ОСОБА_1 ухиляється відйого нотаріальногопосвідчення,то всилу ч.2ст.220ЦК Українисуд можевизнати такийдоговір дійсним.Також,відповідно до ч.1 ст.37 Земельного кодексу України може набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства, тому на підставі вищезазначеної правової норми спірна земельна ділянка підлягає відповідній державній реєстрації з видом використання «для ведення підсобного сільського господарства».

Але з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Державного акта на право приватної власності на земльну ділянку від 07 листопада 2005 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4.1922 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Чумаківської сільськоїради Дніпропетровськогорайону Дніпропетровськоїобласті (а.с.8).

05 січня 2007 року між позивачем та відповідачем у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, розміром 4.1922 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_1 продала позивачу ПП «Айран» спірну земельну ділянку за 40000 грн. (а.с.7).

Відповідно до ст.657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Разом з тим, однією з умов застосування ч.2 ст.220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Відповідно до п.13 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч.2 ст.220 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлюючи факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 грудня 2005 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем та ТОВ Агрополюс-Дніпро, як орендарем укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 10 років. Вказаний договір зареєстрований у відділі ДЗК Дніпропетровської області про що в Книзі записів у державному реєстрі земель вчинено запис від 11 серпня 2006 року за №040612000306 (а.с.43-45).

Після закінчення строку дії договору оренди землі (12 серпня 2016 року) ОСОБА_1 звернулась до орендаря з проханням повернути належну їй земельну ділянку, однак з`ясувалося, що на цей час її власником є ПП «Айран» (а.с.46), яке у свою чергу передало її у користування ПП «Перемога АВК» з 08 грудня 2014 року (а.с.49).

Дніпровським районним управлінням поліції ГУНП в Дніпропетровській області внесено відомості до ЄРДР за №12021040440000425 від 07.10.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, по якому ОСОБА_1 визнана потерпілою.

02 грудня 2021 року при ознайомленні представником ОСОБА_1 із матеріалами справи (а.с.25), їй стало відомо, що нібито між нею та позивачем 05 січня 2007 року укладено договір купівлі-продажу належної їй земельної ділянки, за яким вона отримала від позивача грошові кошти в розмірі 40000 гривень та відмовилася від нотаріального посвідчення договору.

Обґрунтовуючи свої доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначила, що не мала намір продавати належну їй земельну ділянку. Дійсно, вона у 2008 році отримала від позивача грошові кошти в розмірі 40000 гривень, однак вважала, що ці кошти їй передано в рахунок орендної плати за договором оренди землі, так як на той час її син ОСОБА_1 хворів на онкологічне захворювання і вона звернулася до орендаря з проханням надати їй кошти в рахунок орендної плати. Орендар погодився і запропонував їй підписати у нотаріуса якісь документи, але вона на той час була розгубленому стані, сильно хвилювалася за хворобу сина і не читала змісту документів, так як вважала, що отримує кошти за оренду її майна. Лікування сина не дало позитивного результату і ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Позивач скористався її безпорадним станом, ввів в оману. Вона не надавала будь-яких повноважень особам на представництво її інтересів по цивільній справі за позовом ПП «Айран» і ці документи їй були надані для підпису у нотаріуса в той час коли вона отримувала, як вважала, гроші за оренду і підписувала якийсь пакет документів підготовлений саме позивачем.

З оглядуна встановленіколегією суддівфактичні обставини,а саме неможливостіздійснення ОСОБА_1 нотаріального посвідченнядоговору купівлі-продажу(черезнеобізнаність ОСОБА_1 про існуваннядоговору купівлі-продажуземельної ділянки),суд першоїінстанції необґрунтував вчому самеполягає безповоротнеухилення відповідачавід нотаріальногопосвідчення правочинута зчого вбачаєтьсявтрата можливостіз будь-якихпричин йогопосвідчити,що єобов`язковими умовамидля визнанняправочину дійсним згідно зі ст. 220 ЦК України.

Приписи наведеної норми дають суду право визнати за зверненням заінтересованої сторони нікчемний договір дійсним за умови доведеності настання одночасно трьох юридичних фактів: 1. сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору; 2. відбулось повне або часткове виконання договору; 3. одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення договору.

Проте наявні в матеріалах справи докази не свідчать про те, що спірний договір виконувався сторонами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі - продажу земельної ділянки дійсним, оскільки однією з умов застосування ч.2 ст.220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин (Правова позиція у справі за №6-1288цс17).

Крім цього, відповідно до ч.1 ст.37 Земельного Кодексу України приватні не сільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Але, у пункті 15 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) вказано, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Угоди (утому числідовіреності),укладені підчас діїзаборони накупівлю-продажабо іншимспособом відчуженняземельних ділянокта земельнихчасток (паїв),визначених підпунктами"а"та "б"цього пункту,в частиніїх купівлі-продажута іншимспособом відчуження,а таксамо вчастині передачіправ навідчуження цихземельних ділянокта земельнихчасток (паїв)на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

В справі, яка розглядається, договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 05 січня 2007 року є недійсним в силу закону (нікчемним), оскільки укладений під час дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його укладення.

Задовольняючи позовні вимоги ПП Айран суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них у порушення норм матеріального права, до відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 слушними, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2008 року - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Айран" до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та про визнання права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Стягнути з Приватного підприємства "Айран" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 25,50 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від25листопада 2008року - скасувати.

В задоволенні позову Приватного підприємства "Айран" до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Айран" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 25,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова