Рішення
від 04.10.2022 по справі 357/5936/21
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/5936/21

2/357/715/22

Категорія 10

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 жовтня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О.І.,

за участю секретаря - Сокур О.В.,

представників позивача - ОСОБА_8., ОСОБА_1 ,

представника відповідача БМР - Борман О.І.,

представника відповідача ТОВ «БКТ 2013» - Кузьменко Є.А.,

третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 1 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Білоцерківської міської ради Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради Київської області про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним свідоцтва та договору купівлі-продажу,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2021 року позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 звернулися до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської міської ради Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним свідоцтва та договору купівлі-продажу ( а. с. 1-7 том 1 ).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2021 року головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. ( а. с. 44 том 1 ) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 11.06.2021 року позовна заява ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним свідоцтва та договору купівлі-продажу була залишена без руху ( а. с. 48-50 том 1 ).

06 липня 2021 року за вх. № 31023 судом отримано заяву на виконання ухвали судді про залишення позовної заяви без руху та уточнену позовну заяву ( а. с. 56, 57-63 том 1 ).

В уточненій позовній заяві до суду звернулася ОСОБА_3 до Білоцерківської міської ради Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним свідоцтва та договору купівлі-продажу, яка обґрунтована наступним.

Вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира належить їй та членам її сім`ї на праві спільної власності, що засвідчується свідоцтвом на право власності на житло № НОМЕР_1 від 25.08.1994 року. 08.08.2018 року вона отримала лист від директора ТОВ «БКТ 2013» Савельева Є.В., з якого вона дізналася, що дане товариство є власником нежитлового приміщення № НОМЕР_2 , яке знаходиться у їхньому будинку. На даний час власник нежитлового приміщення № 39 не змінювався.

На запит її представника, Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради надіслано відповідь від 13.02.2020 року з доданими документами. Серед них була копія договору оренди нежитлового приміщення № 890 від 25.06.2013 року та копія договору купівлі-продажу № 1 від 16.01.2014 року. Проте, попередньо Білоцерківською міською радою було оформлено підвальне приміщення, як власність територіальної громади м. Біла Церква.

Таким чином, ТОВ «БКТ 2013» з 25.06.2013 року стало орендарем підвального приміщення, а з 16.01.2014 року - його власником.

Весь час, доки вона з родиною проживають у їхньому будинку, вони мали (і зараз мають) фактичний доступ до підвального приміщення і користуються ним. Ніякого переобладнання цього приміщення не проводилось. Тому вони навіть і гадки не мали, по воно було комусь продане. У підвальному приміщенні проходять комунікації, які обслуговують квартири інших співвласників їхнього будинку. Це, зокрема, виходить з договору N 301 від 18.07.2017 року "Реконструкція (оснащення житлового фонду) засобами обліку, використання, регулювання та споживання води та теплової енергії житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Вважає, що оформлення підвального приміщення у власність територіальної громади м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради та подальше відчуження у власність ТОВ «БКТ 2013» даного підвального приміщення є незаконним і порушує її права як співвласника будинку.

Отже, допоміжні приміщення стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Просила суд усунути їй перешкоди у користуванні майном, а саме підвальним приміщенням АДРЕСА_3 , наступним чином: визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 26.12.2013 року (індексний номер 15536853), за яким територіальна громада міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради набула право комунальної власності на нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1 від 16.01.2014 року, укладеного між Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», за яким останній придбав у приватну власність нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 та стягнути з відповідачів на її користь судові витрати ( а. с. 57-63 том 1 ).

Ухвалою судді від 09 липня 2021 року постановлено прийняти до провадження зазначену справу. Вирішено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 04 серпня 2021 року ( а. с. 98-99 том 1 ).

09 серпня 2021 року за вх. № 37500 судом отримано заяву про забезпечення позову ( а. с. 142-143 том 1 ).

16 серпня 2021 року за вх. № 38519 судом отримано від Білоцерківської міської ради Київської області відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , в якій просили суд відмовити в позові в повному обсязі, обґрунтовуючи наступним.

Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 19 червня 1970 року №203 «Про впорядкування житлового фонду належного Білоцерківській міській Раді народних депутатів» визнано належність домоволодінь за Білоцерківським Житлово-експлуатаційним об`єднанням згідно додатку 1.

Згідно пункту 443 Додатку №1 до рішення міськвиконкому №203 від 19 червня 1970 року вбачається, що будинок АДРЕСА_2 визначено -належним за Білоцерківським житлово-експлуатаційним об`єднанням.

Крім того, пунктом 3 вказаного вище рішення доручено Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації оформити регістраційні свідоцтва на будинки належні Білоцерківському житлово-експлуатаційному об`єднанню.

22 травня 2013 року Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації (інвентаризаційна справа №10664) виготовлено технічний паспорт на нежиле підвальне приміщення АДРЕСА_3 .

Згідно експлікації внутрішніх площ до плану будівлі літера А/пд по АДРЕСА_4 , загальною площею 101,7 кв.м. вбачається, що останнє складається з таких частин приміщення: 001 підвал площею 16,80 кв.м.; 002 комора площею 8,50 кв.м.;003 підвал площею 5,80 кв.м.; 004 комора площею 5,00 кв.м.; 005 підвал площею 22,50 кв.м.; 006 комора площею 4,30 кв.м.; 007 комора площею 4,20 кв.м.; 008 комора площею 4,20 кв.м.; 009 комора площею 4,20 кв.м.; 010 комора площею 11,80 кв.м.; 011 підвал площею 14,40 кв.м.

Крім того, як вбачається з оціночного акту на нежитлове підвальне приміщення літера А/пд АДРЕСА_3 , складовою частиною приміщення - вхід в підвал площею 4,6 кв.м., одним із конструктивних елементів приміщення є бетонні сходи.

Так, 26 грудня 2013 року вищевказане підвальне нежитлове приміщення АДРЕСА_3 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Територіальною громадою м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 грудня 2013 року за НОМЕР_9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 257104132103. номер запису про право власності: 4092683).

13 травня 2013 року згідно підпункту 2 пункту 1 наказу №115 відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради «Про прийняття рішення про проведення конкурсу на право укладення договорів оренди» вирішено провести конкурс на право укладення договору оренди на об`єкти, які належать територіальній громаді м. Білої Церкви, а саме нежитлове підвальне приміщення орієнтовною площею 100,0 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до наказу №116 відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради від 13 травня 2013 року «Про створення конкурсної комісії», створено конкурсну комісію з проведення конкурсу на право укладення договору оренди на об`єкти, які належать територіальній громаді м. Білої Церкви згідно наказу №115 від 13 травня 2013 року та вирішено провести конкурс 20 червня 2013 року.

В Білоцерківській міськрайонній газеті «Громадська думка» від 17 травня 2013 року опубліковано інформацію про проведення конкурсу на право укладення договору оренди комунального майна.

Згідно протоколу засідання конкурсної комісії на право укладення договорів оренди майна територіальної громади м. Біла Церква від 20 червня 2013 року ухвалено визнати переможцем конкурсу на право укладення договорів оренди на нежитлове підвальне приміщення площею 101,7 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 товариство з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013». Даний протокол затверджено наказом №168 відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради від 20 червня 2013 року «Про затвердження протоколу засідання конкурсної комісії з проведення конкурсу на право укладення договору оренди від 20 червня 2013 р. та укладення договору оренди».

З огляду на викладене, 25 червня 2013 року між відділом комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» (Орендар) укладено договір оренди №890 нежитлового приміщення згідно якого Орендодавець передав в оренду, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 101,7 кв.м., розташоване в підвалі п`ятиповерхової житлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, яке перебуває на балансі Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Житлово-експлуатаційної контори № 1».

23 серпня 2013 року до відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації нежитлового приміщення площею 101,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 за результатами розгляду якої, питання приватизації вищезазначеного приміщення винесено на розгляд Білоцерківської міської ради.

26 вересня 2013 року згідно підпункту 6 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради №1054-46-VI «Про затвердження переліку об`єктів міської комунальної власності до приватизації шляхом викупу» вирішено затвердити нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 площею 101,7 кв.м. до приватизації шляхом викупу.

Зокрема, на виконання зазначеного рішення, управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради видано наказ №34 від 25 листопада 2013 року щодо здійснення приватизації об`єктів міської комунальної власності, зокрема й нежитлового приміщення площею 101,7 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_2, покупцем визначено ТОВ «БКТ 2013».

Звертають увагу, що інформація про перелік затверджених об`єктів, в тому числі й щодо спірного приміщення, що підлягають приватизації шляхом викупу була опублікована в Білоцерківській міськрайонній газеті «Громадська думка» від 11 та 18 жовтня 2013 року.

08 січня 2014 року наказом №12 управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради «Про здійснення продажу нежитлового приміщення літ. А/пд. за адресою: АДРЕСА_2, ТОВ «БКТ 2013» визначено здійснити продаж шляхом викупу нежитлового приміщення літ. А/пд., площею 101,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , товариству з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013».

За результатами зазначеного вище, 16 січня 2014 року між управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» укладено договір купівлі-продажу №1 на нежитлове приміщення, підвальне приміщення, площею 101,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Отже, нежитлове приміщення, відповідно до закону, це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Таким чином, нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. У результаті приватизації квартир їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Отже, у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежитлові приміщення, які мають окреме, незалежне призначення.

Відповідно до п. 1.3. розділу 1 договору оренди №890 нежитлового приміщення від 25 червня 2013 року, нежитлове приміщення площею 101,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , було передано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» з метою побутового обслуговування населення.

Крім того, спірне нежитлове приміщення має окремий вхід, одним з конструктивних елементів нежитлового приміщення є зокрема бетонні сходи, що свідчить про ізольованість вказаного приміщення.

З огляду на зазначене вище та оцінюючи надані Позивачем докази в їх сукупності, можна дійти висновку, що нежитлове приміщення АДРЕСА_3 не належить до допоміжних приміщень, та відповідно не є спільним майном співвласників зазначеного багатоквартирного будинку.

Враховуючи вищевикладене, вважають, що Позивачем не обґрунтовано та законодавчо не доведено ту обставину, що зазначене нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку і є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного житлового будинку ( а. с. 152-160 том 1 ).

Ухвалою суду від 15 вересня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову було відмовлено ( а. с. 196-200 том 1 ).

Ухвалою суду від 01 жовтня 2021 року витребувано з Головного управління ДФС у Київській області та ТОВ «Виробничо-комерційної фірми «Сігма» засвідчену належним чином копію проектно-кошторисної документації по об`єкту будівництва «Реконструкція ( оснащення житлового фонду ) засобами обліку, використання, регулювання та споживання води та теплової енергії житлового будинку по АДРЕСА_2 ( а. с. 214-216 том 1 ).

04 листопада 2021 року за вх. № 51380 судом отримано заяву про зміну підстави позову ( а. с. 1-11 том 2 ).

08 листопада 2021 року протокольною ухвалою було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 16.12.2021 року ( а. с. 36-38 том 2 ).

Ухвалою суду від 14 липня 2022 року залучено в якості третьої особи Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради ( а. с. 134-135 том 2 ).

29 липня 2022 року за вх. № 25429 судом отримано від третьої особи Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради пояснення ( а. с. 140-150 ), які ідентичні відзиву, який надійшов на адресу суду від Білоцерківської міської ради Київської області.

В судових засіданнях 07.09.2022 року та 26.09.2022 року в якості свідків були допитані ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ( а. с. 200, 201-205, 230, 231, 232-236 том 2 ).

Вказані свідки в судових засідання пояснили, що вони є мешканцями буд. АДРЕСА_2 та відповідно співвласниками. Підтвердили, що знаходження в підвалі їх будинку комунікацій, які обслуговують будинок. В ньому знаходяться лічильники на воду, газ, проходять труби, які знаходяться в спірному підвальному приміщенні. Знаходяться вінтеля, якими перекривається вода в будинок. Також, в підвальному приміщенні знаходяться комори мешканців, закріплених за квартирами. Зазначені комори були передбачені проектом, коли будувався будинок. Наголошували, що без підвального приміщення не можливе належне обслуговування будинку.

Судові засідання по даній справі неодноразово проводилися, однак оголошувалися перерви з різни причин, останнього разу в судовому засіданні було оголошено перерву до 04.10.2022 року ( а. с. 232-236 том 2 ).

В судових засіданнях представники позивача, кожний окремо, підтримали вимоги позивача ОСОБА_3 , надавали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Білоцерківської міської ради в судових засіданнях заперечувала проти вимог позивача, просила відмовити в позові, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача ТОВ «БКТ 2013» в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач не довела, що останній чиняться перешкоди.

Третя особа ОСОБА_2 в судових засідання підтримав позов ОСОБА_3 , просив суд задовольнити вимоги позивача в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з доводами відповідача ТОВ «БКТ 2013» що позивачу не чиняться перешкоди, оскільки саме від ТОВ «БКТ 2013» позивач отримала лист про звільнення підвального приміщення, яке останньою використовується ( частина ), як комора. До того ж, наголошував на тому, що в даному підвальному приміщенні знаходяться комунікації, які обслуговують будинок.

Третя особи ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи містяться заяви останніх про розгляд справи у їх відсутність.

Третя особа Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради Київської області в судове засідання свого представника не направили, звертаючись до суду 29.07.2022 року з поясненнями, в прохальній частині просили справу слухати без участі представника Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради Київської області ( а. с. 140-150 том 2 ).

Суд, вислухавши пояснення представників позивача, представників відповідачів, третьої особи, з урахуванням свідчень свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право власності на житло № НОМЕР_1 від 25.08.1994 року, яке належить на праві спільної власності окрім позивача ще третім особам ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 ( а. с. 8 том 1 ).

08 серпня 2018 року позивач ОСОБА_3 отримала на своє ім`я лист від директора ТОВ «БКТ 2013» Савельєва Є.В., з якого було доведено позивача до відома, що відповідно до договору купівлі-продажу ТОВ «БКТ 2013» є власником нежитлового приміщення, яке остання частково незаконно захоплене та використовується без законних на то підстав. Вимагали вивільнити зайняті нею самовільно приміщення в термін до 14 календарних днів. Після чого будуть вжиті заходи щодо вивільнення приміщення, що належить на праві власності ( а. с. 37 том 1).

Так, матеріали справи містять наступну інформацію.

Згідно експлікації внутрішніх площ до плану будівлі літера А/пд по АДРЕСА_4 , загальною площею 101,7 кв.м. вбачається, що останнє складається з таких частин приміщення: 001 підвал площею 16,80 кв.м.; 002 комора площею 8,50 кв.м.; 003 підвал площею 5,80 кв.м.; 004 комора площею 5,00 кв.м.; 005 підвал площею 22,50 кв.м.; 006 комора площею 4,30 кв.м.; 007 комора площею 4,20 кв.м.; 008 комора площею 4,20 кв.м.; 009 комора площею 4,20 кв.м.; 010 комора площею 11,80 кв.м.; 011 підвал площею 14,40 кв.м. ( а. с. 83 том 1 ).

Крім того, як вбачається з оціночного акту на нежитлове підвальне приміщення літера А/пд АДРЕСА_3 , складовою частиною приміщення - вхід в підвал площею 4,6 кв.м. ( а. с. 80 том 1 ).

Даний протокол затверджено наказом №168 відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради від 20 червня 2013 року «Про затвердження протоколу засідання конкурсної комісії з проведення конкурсу на право укладення договору оренди від 20 червня 2013 р. та укладення договору оренди» ( а. с. 181 том 1 ).

З огляду на викладене, 25 червня 2013 року між відділом комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» (Орендар) укладено договір оренди №890 нежитлового приміщення, згідно якого Орендодавець передав в оренду, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 101,7 кв.м., розташоване в підвалі п`ятиповерхової житлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2, яке перебуває на балансі Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Житлово-експлуатаційної контори № 1» ( а. с. 85-86 том 1 ).

Відповідно до п. 1.3. розділу 1 договору оренди №890 нежитлового приміщення від 25 червня 2013 року, нежитлове приміщення площею 101,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, було передано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» з метою побутового обслуговування населення.

23 серпня 2013 року до відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації нежитлового приміщення, площею 101,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 за результатами розгляду якої, питання приватизації вищезазначеного приміщення винесено на розгляд Білоцерківської міської ради ( а. с. 182 том 1 ).

З листа відділу комунальної власності та концесії від 23.08.2013 року, ТОВ «БКТ 2013» повідомлено, що нежитлове приміщення, площею 101,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 буде включено до переліку об`єктів приватизації ( а. с. 183 том 1 ).

25 листопада 2013 року згідно підпункту 7 пункту 1 Наказу № 34 Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради «Про прийняття рішення про приватизацію та здійснення оцінки вартості семи об`єктів міської комунальної власності», наказано здійснити приватизацію зазначених нижче об`єктів, в тому числі нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 площею 101,7 кв.м. об`єктів міської комунальної власності шляхом викупу ( а. с. 184 том 1 ), покупцем визначено ТОВ «БКТ 2013» та Наказом № 12 від 08.01.2014 року Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, наказано здійснити продаж шляхом викупу нежитлового приміщення літ А/пд., площею 101,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2, Київської область, товариству з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» ( а. с. 186 том 1 ).

Так, інформація про перелік затверджених об`єктів, в тому числі й щодо спірного приміщення, що підлягають приватизації шляхом викупу була опублікована в Білоцерківській міськрайонній газеті «Громадська думка» від 11 та 18 жовтня 2013 року ( а. с. 185 том 1 ).

Відомості право власності на нежитлове приміщення, підвальне приміщення, площею 101,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ТОВ «БКТ 2013», внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( а. с. 89, 90 том 1 ).

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач вважає спірне приміщення допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , яке є невід`ємною частиною цього будинку та не може бути відчужене у будь-який спосіб без відповідного рішення загальних зборів співвласників будинку. Окрім того вказане приміщення є спільною сумісною власністю усіх співвласників цього будинку та не може перебувати у власності територіальної громади міста Біла Церква. Спільна сумісна власність не підлягає державній реєстрації, відтак реєстрація права власності на спірне приміщення за територіальною громадою є незаконною та відповідно подальше його відчуження, що порушує права позивача, як співвласника даного приміщення.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, особа може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який здатен захистити інтереси власника суб`єктивного права та припинити їх порушення на майбутнє або усунути загрозу його порушення.

Судом при розгляді даної справи враховано правові висновки, викладені у справі в аналогічних правовідносинах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 11-404апп18 щодо суб`єктного складу, де вказано, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери. горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Відповідно до п. 3 ст. 1 цього Закону нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Згідно з п. 6 ст. 1 цього Закону спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні).

При цьому, згідно п. 2 ст. 5 цього Закону, спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України (в чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону про приватизацію суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Закон врегульовує також відносини, пов`язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об`єкти приватизації державного житлового фонду.

Частиною 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

З наведених норм, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщенню багатоквартирного житлового будинку незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання. Лише приміщення, які із самого початку будувалися з іншим призначенням (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2020 року у справі № 915/1096/18.

Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй ухвалі від 20.05.2009 року у справі № 6-3996св09.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 23.10.2013 року у справі № 6-17113св13).

Судом враховується рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 р. № 1-2/2004 відповідно до якого - 1.1. Допоміжні приміщення ( підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін. ) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир ( кімнат у квартирах ) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додатковий дій, зокрема створення об`єднання співвласн6иків багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

В ухвалі Верховного Суду України від 28.04.2010 року у справі № 6-16009св09 зазначено: «Крім того, для правильного вирішення спору суд повинен був з`ясувати не лише характеристику спірного приміщення за наданими документами, але й виходити з того, чи дійсно спірне приміщення є допоміжним» в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку».

Така ж думка міститься в ухвалі Верховного Суду України від 22.07.2009 року у справі № 6-11551св09.

Так, заперечуючи стосовно позовних вимог позивача, відповідач Білоцерківська міська рада зазначала, що спірне нежитлове приміщення не є допоміжним приміщенням, а є самостійним об`єктом, а позивачем не доведено ту обставину, що в нежитловому приміщенні № НОМЕР_2 площею 101,7 кв.м. розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , проходять комунікації.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги в пунктах 21, 22 Постанови та погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних в розумінні Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", який ґрунтувався на (1) відомостях акта введення будинку в експлуатацію від 1986 року, відповідно до якого у приміщеннях гуртожитків не було передбачено будь-яких окремих нежитлових приміщень, які не увійшли до житлового фонду; (2) актом приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001, який також не містить відомостей про наявність у складі гуртожитків окремих нежитлових приміщень.

Як встановлено в судовому засіданні відповідач ТОВ «БКТ 2013», не використовує спірне приміщення.

Так, заперечуючи проти доводів відповідача Білоцерківської міської ради, що спірне нежитлове приміщення не є допоміжним, надано наступні документи.

З технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що в житловому будинку ( квартирі ) є електропостачання, водопровід, каналізація, опалення, гаряче водопостачання, газопостачання та ін. ( а. с. 39 том 1 на зворотному листі ).

З технічного паспорту на підвальне приміщення вбачається, що згідно експлікації внутрішніх площ до плану будівлі літера А/пд по АДРЕСА_4 , загальною площею 101,7 кв.м., останнє складається з таких частин приміщення: 001 підвал площею 16,80 кв.м.; 002 комора площею 8,50 кв.м.;003 підвал площею 5,80 кв.м.; 004 комора площею 5,00 кв.м.; 005 підвал площею 22,50 кв.м.; 006 комора площею 4,30 кв.м.; 007 комора площею 4,20 кв.м.; 008 комора площею 4,20 кв.м.; 009 комора площею 4,20 кв.м.; 010 комора площею 11,80 кв.м.; 011 підвал площею 14,40 кв.м. ( а. с. 83 том 1 ).

На підтвердження наявності в спірному підвальному приміщенні комунікацій, які обслуговують будинок позивачем надано фотографії ( а. с. 231-242 том 1 ), з яких вбачається наявність комунікацій.

Допитані в судових засіданнях 07.09.2022 року та 26.09.2022 року в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ( а. с. 200, 201-205, 230, 231, 232-236 том 2 ) пояснили, що вони є мешканцями буд. АДРЕСА_2 та відповідно співвласниками. Підтвердили, що знаходження в підвалі їх будинку комунікації, які обслуговують будинок. В ньому знаходяться лічильники на воду, газ, проходять труби, які знаходяться в спірному підвальному приміщенні. Знаходяться вінтеля, якими перекривається вода в будинок. Також, в підвальному приміщенні знаходяться комори мешканців, закріплених за квартирами. Зазначені комори були передбачені проектом, коли будувався будинок. Наголошували, що без підвального приміщення не можливе належне обслуговування будинку. Також зазначали, що підвальне приміщення використовується сьогодні, як бомбосховище.

Крім того, свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначав, що він має професію інженер-будівельник. Приймав участь в будівництві будинку АДРЕСА_2 . Проектом було передбачено підвальне приміщення з коморами. В 1972 році побудовано, знаходяться в ньому технічні мережі. Спірне нежитлове приміщення використовується для потреб мешканців.

Згідно Реєстраційного посвідчення від 18.12.1990 року на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, домоволодіння АДРЕСА_2 було зареєстровано за Білоцерківським житлово-експлуатаційним об`єднанням на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради народних депутатів № 203 від 19.06.1990 року та зроблено відповідний запис до реєстраційної книги ( а. с. 12 том 2 ).

Згідно висновку реєстрації домоволодіння від 18.12.1990 року було зареєстровано за Білоцерківським житлово-експлуатаційним об`єднанням п`ятиповерховий житловий будинок разом з підвалом ( а. с. 13 том 2 ).

Також, технічним паспортом присадибної ділянки по АДРЕСА_2 , власник ССМУ № НОМЕР_4 , користувач квартиронаймачі вбачається, що житловий будинок передбачало підвал (а. с. 14-18 том 2 ).

В зазначеному підвалі передбачені сараї з відповідними квадратурами, про що свідчить журнал внутрішніх замірив і підрахунків площ будівлі літер А-5 ( а. с. 19-20 том 2 ).

Тобто, підвальне приміщення ( підвал ) входило до складу основної ( головної ) споруди та використовувалося за призначенням мешканцями багатоквартирного житлового будинку.

Отже, з зазначеного вбачається, що ще у 1990 році було визнано, що підвальне приміщення за адресою: буд. АДРЕСА_2 є приналежністю головної речі - багатоквартирного житлового будинку.

Відповідно до Договору № 301 «Реконструкція ( оснащення житлового фонду ) засобами обліку, використання, регулювання та споживання води та теплової енергії житлового будинку по АДРЕСА_2 » від 18.07.2017 року, підрядник зобов`язується своїми силами і засобами виконати роботи «Реконструкція ( оснащення житлового фонду ) засобами обліку, використання, регулювання та споживання води та теплової енергії житлового будинку по АДРЕСА_2 » ( а. с. 9-12 том 1 ).

З додатку 3 до Договору № 301 від 18.07.2017 року «Специфікація», робітні роботи на установлення вузла обліку теплової енергії та модуля споживання ГВП ( а. с. 15 том 1 ).

Згідно договору № 125/У про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 01.10.2021 року, укладеного між КП БМР «Житлово-експлуатаційна контора № 1» та співвласниками багатоквартирного будинку. Управитель зобов`язується надавати співвласникам послуги з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а співвласники зобов`язуються оплачувати управителю послуги ( а. с. 43-46 том 2 ).

З додатку 2 до вищевказаного договору, загальні відомості про будинок, окрім іншого, зазначено загальна площа допоміжних приміщень ( у тому числі місць загального користування ) - 1022 кв.м, у тому числі площа підвалів - 404 кв.м ( а. с. 47 том 2 ).

Згідно відповіді КП БМР «Житлово-експлуатаційної контори № 1» від 02.11.2021 року, мережі постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також комерційний вузол обліку теплової енергії, знаходяться у підвалі будинку АДРЕСА_2 і відносяться до внутрішньобудинкових систем будинку ( а. с. 51 том 2 ).

Зазначена відповідь була надана на запит мешканців багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 від 22.10.2021 року, в якому останні просили надати письмову відповідь про те, чи є інженерні комунікації, які розташовані в їхньому відвальному приміщенні ( нежитлове приміщення № 39 ), площею 101,7 кв.м., а також чи обслуговують весь будинок ( а. с. 210 том 2 ).

Копія по етажного плану від 14.12.1990 року, будівля літера А-5 ( квартал № 9, АДРЕСА_2 ), свідчить наявність підвалу, як приналежністю головної речі - багатоквартирного житлового будинку ( а. с. 226-227 том 2 ).

З вищезазначених документів вбачається, що при будівництві будинку АДРЕСА_2 не було передбачено будь-яких окремих нежитлових приміщень, які не увійшли до житлового фонду.

Натомість у даній справі відсутні докази того, що спірне приміщення будувалося не як допоміжне приміщення, а як інше приміщення в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.

Щодо безпосередньо реєстрації за відповідачем права комунальної власності на спірне приміщення, то свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

У той же час у справі не встановлено наявності будь-яких первинних правовстановлюючих документів (актів введення спірних приміщень в експлуатацію як новозбудоване майно або ж за наслідками реконструкції житлових чи допоміжних приміщень), які б підтверджували набуття відповідачем територіальною громадою в особі Білоцерківської міської ради речових прав на спірне приміщення, як окремий об`єкт цивільних прав.

Спірне свідоцтво, яке посвідчує право власності на спірне приміщення за відповідачем, само по собі не змінюють їх правового статусу за умови встановлення у справі належності цих приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку. Отже, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

З огляду на те, що позивач не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, то права та інтереси позивача підлягають захисту у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом визнання недійсними свідоцтва про право власності. При цьому порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 16 ЦК України, за частиною третьою якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 10.04.2018 у справі № 927/849/17, від 17.04.2019 у справі №916/641/18.

Вказана позиція підтримана і Верховним Судом у справі № 915/1096/18 від 08 квітня 2020 року.

Таким чином, під час розгляду справи знайшло своє підтвердження, що підвальне приміщення, яке розташоване в будинку АДРЕСА_2 є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку.

Тому, територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради не мала жодних правових підстав оформлення на підвалене приміщення права комунальної власності.

Таким чином, позивачем обрано ефективний засіб захисту цивільного права як співвласника підвального приміщення є саме негаторний позов про усунення перешкод, пов`язаних із здійсненням прав щодо користування та розпорядження майном.

Посилання представника ТОВ «БКТ 2013» в судовому засіданні, що позивач безперешкодно користується підвальним приміщенням, їй не чиняться перешкоди не заслуговують на увагу, оскільки як зазначено вище, 08 серпня 2018 року позивач ОСОБА_3 отримала на своє ім`я лист від директора ТОВ «БКТ 2013» Савельєва Є.В., з якого було доведено позивача до відома, що відповідно до договору купівлі-продажу ТОВ «БКТ 2013» є власником нежитлового приміщення, яке остання частково незаконно захоплене та використовується без законних на то підстав. Вимагали вивільнити зайняті нею самовільно приміщення в термін до 14 календарних днів. Після чого будуть вжиті заходи щодо вивільнення приміщення, що належить на праві власності ( а. с. 37 том 1).

Разом з тим, установивши, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням житлового будинку, суд зазначає, що сама по собі реєстрація за територіальною громадою права власності на це приміщення вже може свідчити про порушення прав позивача і не вимагає додаткового доказування з боку власника квартири багатоквартирного будинку, оскільки порушено право її часткової власності на допоміжне приміщення будинку.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 464/3156/19, провадження № 61-19987св21.

У вказаній постанові Верховного Суду від 12.04.2022 року, Верховний Суд зауважив, що відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Таким майном є, зокрема, приміщення загального користування ( у тому числі допоміжні ), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення. При цьому, усі такі об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку. Натомість, установивши, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням житлового будинку ( сміттєзбірником ) та знаходиться у І під`їзді цього будинку, суд апеляційної інстанції не врахував, що сама по собі реєстрація за територіальною громадою права власності на це приміщення вже може свідчити про порушення прав позивача і не вимагає додаткового доказування з боку власника квартири багатоквартирного будинку. Адже порушено право її часткової власності на допоміжне приміщення будинку. Також КЦС позовну заяву особи задовольнити, визнав незаконним та скасував рішення виконкому Львівської міської ради про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення, площею 6 кв.м. на першому поверсі цього будинку та його державну реєстрацію та визнав недійсним свідоцтво про право власності від 20 листопада 2013 року № 13137853, видане реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції про право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на приміщення № VІІ, площею 6 кв.м. на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v. the United Kingdom) від 8 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102).

У зазначеній справі ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу, з огляду на незаконність позбавлення заявників їхньої частки власності на горище. Беручи до уваги зазначені вище висновки, що із самого початку заявники мали право на частку власності на горище, суд вважав встановленим той факт, що після переобладнання горища під мансардний поверх, який було передано інвесторам, заявники втратили своє майно. Отже, їх позбавили їхнього майна у значенні другого речення статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 26.12.2013 року (індексний номер 15536853), за яким територіальна громада міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради набула право комунальної власності на нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , є такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача ОСОБА_3 в частині визнання недійсним договір купівлі-продажу № 1 від 16.01.2014 року, укладеного між Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», за яким останній придбав у приватну власність нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , то з цього приводу суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Такої позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі N 204/9189/19, провадження N 61-19483св21.

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.11.2016 року у справі № 6-2540цс16.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 497/1017/20, провадження № 61-14172св21.

В зазначений постанові Верховний Суд зазначив, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Як зазначено вище, у справі, що розглядається судом, позивач не є стороною договору купівлі-продажу, укладеного № 1 від 16.01.2014 року, укладеного між Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», за яким останній придбав у приватну власність нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , але разом з тим позивач, як співвласник нежитлового приміщення розташованого у багатоквартирному будинку, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує його право на використання спірного нежилого майна, який є допоміжним в будинку, де позивач є співвласником цього майна.

Отже, позивачем в судовому засіданні було доведено, що оспорюваним договором порушуються його певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Предметом спору у даній справі в її частині, є визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного № 1 від 16.01.2014 року, укладеного між Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», за яким останній придбав у приватну власність нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради є самостійним підрозділом Білоцерківської міської ради та є юридичною особою, має власну печатку із зображенням Малого Державного Герба України і надписом свого найменування та штамп із надписом свого найменування, рахунки в банку ( п.п. 1.1., 1.2 Положення про управління комунальної власності та концесії БМР ) ( а. с. 163-170 том 2 ).

Зазначене підтверджується і Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де Управління комунальної власності та концесії БМР є юридичною особою, де керівником юридичної особи зазначений Гребенюк Руслан Іванович ( а. с. 91 том 2 ).

Однак, продавця Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради не залучено до участі у справі як відповідача.

Позивач у цій справі клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляв.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що правові наслідки вчинення недійсного правочину насамперед стосуються прав та інтересів осіб, які є сторонами за таким договором.

Таким чином, під час вирішення спорів щодо встановлення недійсності правочину судам необхідно перевірити склад учасників процесу та з`ясувати коло осіб, на яке поширюються наслідки недійсності укладеного правочину.

У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Пред`являючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 від 16.01.2014 року, укладеного між Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», позивач ОСОБА_3 відповідачем зазначила лише одну сторону оспорюваного правочину - покупця - ТОВ «БКТ 2013», клопотання про залучення у справі співвідповідачів не заявляла за умови їх обов`язкової співучасті, позивачем не було зазначено в якості відповідача - продавця нежитлового приміщення Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, що свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Заявлені позивачем вимоги в цій частині безпосередньо стосуються прав та обов`язків Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, як продавця нежитлового приміщення, а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від укладеного № 1 від 16.01.2014 року, укладеного між Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», позивач ОСОБА_3 відповідачем зазначила лише одну сторону оспорюваного правочину - покупця - ТОВ «БКТ 2013», у зв`язку з неналежним суб`єктним складом.

Саме такі висновки зроблені Верховним Судом у ряді своїх постанов, зокрема у постановах: від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18, від 23 вересня 2020 року в справі № 175/1753/17, від 20 травня 2020 року в справі № 591/4618/16-ц, від 27 серпня 2020 року в справі № 371/986/16-ц. Така судова практика є незмінною.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 497/1017/20, провадження № 61-14172св21.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 висловлено наступну правову позицію: «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи останні позиції, викладені в постановах Верховного Суду, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги позивача ОСОБА_3 підлягають до часткового задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Позивач ОСОБА_3 при звернені до суду сплатила судовий збір у розмірі 1 816 гривень, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями ( а. с. 95 том 1 ).

На час звернення до суду ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становила - 908 гривень. Окрім цього, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених Законом.

Отже, звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами позивачем було сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру ( в позовній заяві об`єднано дві вимоги немайнового характеру ).

Оскільки, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, в частині визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 26.12.2013 року (індексний номер 15536853), за яким територіальна громада міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради набула право комунальної власності на нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача Білоцерківської міської ради Київської області на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 гривень, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 319, 369, 382 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-83, 89, 133, 141, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Білоцерківської міської ради Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради Київської області про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним свідоцтва та договору купівлі-продажу, - задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 26.12.2013 року (індексний номер 15536853), за яким територіальна громада міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради набула право комунальної власності на нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договір купівлі-продажу № 1 від 16.01.2014 року, укладеного між Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013», за яким останній придбав у приватну власність нежитлове, підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , - відмовити.

Стягнути з відповідача Білоцерківської міської ради Київської області на користь позивача ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 908 ( дев`ятсот вісім ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 ( адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 );

Відповідач: Білоцерківська міська рада Київської області ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ЄДРПОУ: 26376300 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БКТ 2013» ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ставищанська, буд. 99А, кв. 4, ЄДРПОУ: 38614314 );

Третя особа: ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 );

Третя особа: ОСОБА_2 ( адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_7 );

Третя особа: ОСОБА_2 ( адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_8 );

Третя особа: Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради Київської області ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. А. Шептицького, буд. 2, ЄДРПОУ: 20577351 ).

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2022 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов


Суд	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	04.10.2022
Оприлюднено	14.10.2022
Номер документу	106728146
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: усунення перешкод у користуванні майном

Орєхов О. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 04.10.2022 по справі 357/5936/21БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —357/5936/21

Рішення від 04.10.2022

Рішення
від 04.10.2022 по справі 357/5936/21
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ