Постанова

від 13.10.2022 по справі 380/2837/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/2837/22 пров. № А/857/10348/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р.В. Носа С.П.за участю секретаря судового засідання Кушик Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року у справі № 380/2837/22 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатбуд" до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

місце ухвалення судового рішення м.ЛьвівРозгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадженнясуддя у І інстанціїЛанкевич А.З.дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Позивач звернувся з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про працю і зайнятість населення №ЛВ10914/1358/ПД/АВ/ФС від 18.10.2021 року у розмірі 300000,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року у справі № 380/2837/22 визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ10914/1358/ПД/АВ/ФС від 18.10.2021 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатбуд» судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що в ході проведення інспекційного відвідування державним інспектором Управління Держпраці виявлено факт допуску працівників, до роботи за відсутності укладеного трудового договору (контракту) та без відповідного повідомлення центрального органу виконавчої влади. Відповідач заперечив доводи позивача про те, що між ним та вказаним працівником мали місце відносини цивільно-правового характеру, адже предметом наданого позивачем договору є процес праці, а не її кінцевий результат. Надані цивільно правові договори є нічим іншим ніж прихованим працевлаштуванням, позаяк працівники виконували певні трудові функції на підприємстві за конкретною посадою відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. За таких обставин, вважає, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимоги ст.24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а отже, оскаржувана постанова є правомірною. Окрім того, вказав, що Управлінням дотримано встановлену чинним законодавством процедуру притягнення позивача до фінансової відповідальності, оскільки розміщений на офіційному сайті Верховної Ради України текст постанови №509 від 17.07.2013 року не містить жодних застережень щодо неврахування змін внесених Постановою КМ України №823 від 21.08.2019 року. Також вказав, що чинним Порядком №509 не передбачено участі суб`єкта господарювання або його представника під час розгляду постанови про накладення штрафу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

В судовому засіданні представник відповідача Бойко Г.В. надала пояснення та підтримала доводи апеляційної скарги. Представник позивача Партика О.В. в судовому засіданні надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що неповідомлення суб`єкта господарювання про розгляд справи є самостійною підставою для скасування спірної постанови про накладення штрафу. Суд врахував, що на час прийняття спірної постанови №ЛВ10914/1358/ПД/АВ/ФС від 18.10.2021 року постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», якою виключено п.п.5-8 Порядку №509 з вимогами про необхідність повідомлення суб`єкта господарювання про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу, була визнана нечинною. А тому, суд вважав, що розглядаючи справу та накладаючи на позивача штраф, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, які визначені Конституцією та законами України.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Картпатбуд» зареєстроване, як юридична особа, 22.06.2006 року, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (місцезнаходження: вул.Нова, 1, село Новий Кропивник. Дрогобицький район, Львівська область, 82194; код ЄДРПОУ: 34219369); основним видом економічної діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель.

Відповідно до доповідної записки №4899/1 від 22.07.2021 року начальника управління з питань праці Головного управління Держпраці у Львівській області О.Єзерської висловлено пропозицію провести захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування у ТОВ «Карпатбуд» в частині виявлення неоформлених трудових відносин. Проведення інспекційного відвідування доручено провести в період з 22.07.2021 року по 03.08.2021 року інспекторам праці, перелік яких наведений у Доповідній записці.

На підставі вказаної вище Доповідної записки №№4899/1 від 22.07.2021 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області 22.079.2021 року винесено наказ №1066-П «Про проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування ТОВ «Карпатбуд».

22.07.2021 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі наказу №1066-П від 22.07.2021 року відповідно до підп.3 п.5 Порядку здійснення державного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823, видано направлення №1051 для проведення позапланового заходу здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування у ТОВ «Карпатбуд». Строк здійснення заходу: з 22.07.2021 року по 03.08.2021 року.

У період з 22.07.2021 року по 03.08.2021 року державним інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області Кривонос В.Л. на підставі вищевказаних наказу №1066-П від 22.07.2021 року та направлення №1051 від 22.07.2021 року проведено позаплановий захід зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю ТОВ «Карпатбуд» в частині виявлення неоформлених трудових відносин.

За результатами проведеного позапланового заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування складено акт від 03.08.2021 року №ЛВ10914/1358/ПД/АВ.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України та абз.1 Постанови №413, що полягає у фактичному допуску до роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі виявлених актом порушень відповідачем видано припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЛВ10914/1358/АВ/П від 03.08.2021 року, яким зобов`язано директора ТОВ «Карпатбуд» усунути такі порушення.

Вказані акт та припис скеровано поштовим зв`язком 03.08.2021 року (номер поштового відправлення 7900826974474).

31.08.2021 року позивачем подано в письмовій формі свої зауваження до акту інспекційного відвідування, однак згідно листа Головного управління Держпраці у Львівській області такі залишені без розгляду, оскільки подані поза межами встановлених Порядком №823 строків.

02.09.2021 року уповноважена особа відповідача повідомила позивача про одержання акту, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників від 03.08.2021 року №ЛВ10914/1358/ПД/АВ.

18.10.2021 року, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акту інспекційного відвідування від 03.08.2021 року №ЛВ10914/1358/ПД/АВ, відповідачем винесено спірну постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ10914/1358/ПД/АВ/ФС, згідно якої на позивача на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП накладено штраф у розмірі 300000,00 грн.

Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

В цьому випадку слід наголосити, що Закон № 877-V визначає основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а як слідує з тлумачення поняття принцип - це твердження, яке сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або, принаймні, бажане.

Статтею 1 Закону № 877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються, зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно з частиною п`ятою вказаної вище статті Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Тлумачення цієї норми вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила перелічені в частині п`ятій статті 2 Закону № 877-V та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами звертатись до інших норм Закону № 877-V.

Закону, який би регулював правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері дотримання законодавства про працю та зайнятість населення на цей час немає, а тому спеціальним законодавчим актом, який регулює ці правовідносини є Закон № 877-V незважаючи на те, що він регулює правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності для багатьох органів контролю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 809/799/17, від 09 липня 2020 року у справі № 818/585/17.

Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються дотримання встановленої чинним законодавством процедури притягнення позивача до фінансової відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю.

Первинно підпунктами 3, 6, 7 Порядок №509 було передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

В подальшому 21.08.2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», якою пункти 6, 7 Порядку №509 з вимогами про необхідність повідомлення суб`єкта господарювання про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу були виключені.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 року у справі №640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 року, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю».

Відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, Порядок №823 вважається таким, що втратив чинність з дня набрання законної сили судовим рішенням від 28.04.2021 року у справі №640/17424/19, тобто 14.09.2021 року.

За наведених обставин, на дату прийняття відповідачем оскаржуваної постанови від 18.10.2021року Порядок №823, (яким в свою чергу було виключено пункти 5-8 Порядку №509 з вимогами про необхідність повідомлення суб`єкта господарювання про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу) втратив чинність 14.09.2021 року. Відтак, з обумовленої дати жодних обмежень у застосуванні положень підпунктів 3, 6, 7 Порядок №509 у первинній редакції, яка передбачала необхідність повідомлення суб`єкта господарювання про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу не існувало.

Частиною 2 ст. 2 КАС України, яка визначає завдання адміністративного судочинства встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення (пп.9).

Відповідно частини четвертої та п`ятої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Досліджуючи питання обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення, Верховний Суд зробив висновок у постановах від 16.09.2021 року у справі №420/9061/20 та від 04 травня 2022 року справа №300/3288/20 проте, що:

Статтею 3 Закону України "Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що серед основних принципів здійснення державного нагляду міститься принцип відкритості та прозорості.

Критерій урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене, насамперед, у справах, де передбачається прийняття "несприятливих" адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи.

З огляду на зазначені положення законодавства Головне управління Держпраці у відповідній області як будь-який інший орган державної влади повинно застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо у тому разі, коли воно матиме несприятливі наслідки для особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що застосовані до позивача санкції є фінансовою відповідальністю, однак у справі, що розглядається, на позивача накладено штраф у розмірі 300000,00 грн. Вказана сума штрафу є значною для суб`єкта господарювання, а відтак особі, до якої застосовуються такі суттєві розміри штрафу в якості відповідальності за порушення законодавства про працю, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, правовий захист тощо.

Отож, відсутність аналізу суб`єктом владних повноважень всіх обставин у сукупності та прийняття рішення без врахування позиції особи, яка притягується до відповідальності і якій не було належним чином надано право бути заслуханою державним органом влади, свідчить про недотримання відповідачем критерію обґрунтованості рішення, передбаченого п.3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що наданий відповідачем лист від 02.09.2021 року №086/2/11-31 не є доказом поінформованості позивача про дату, час та місце розгляду його справи, позаяк докази вручення такого повідомлення позивачу в матеріалах справи відсутні.

Жодних інших доказів, які б свідчили про поінформованість позивача про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу, відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанцій не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказана обставина є самостійною підставою для скасування постанови про накладення штрафу, яка такою, що прийнята з порушенням п.3 та п.9 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 31.01.2019 року у справі №809/799/17 та від 17.03.2021 року у справі №500/2878/18,від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18, від 5 серпня 2019 року у справі № 814/2473/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 804/5031/17, від 15 січня 2021 року у справі № 1340/3731/18, 10 серпня 2022 року у справі №640/8301/19.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Відносно ж інших доводів, які викладені у апеляційній скарзі, то з огляду на вищевказані обставини справи суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29) та не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені позивачем, оскільки вони з огляду на незабезпечення відповідачем дотримання положень п.3 та п.9 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України не є визначальними для прийняття рішення у справі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, із повним і всебічним з`ясуванням обставин в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

В ході розгляду апеляційної скарги позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у даній справі у розмірі 4000 грн.

На підтвердження вказаної вимоги, позивачем долучено до матеріалів справи: договір №18/01/2022 про надання правової допомоги від 18.01.2022 року; акт приймання передачі послуг від 19.09.2022 року та платіжні документи про оплату послуг за вказаним договором.

Частинами 1, 7 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч.3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст. 134 КАС України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Такі докази, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

-інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

-представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З акту виконаних робіт №2 від 19.09.2022 року вбачається, що зміст наданих позивачу послуг з правничої допомоги у суді апеляційної інстанції полягає у аналізі судової практики, збиранні доказів та складанні відзиву на апеляційну скаргу подану на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2022року. Вартість таких послуг становить 4000 грн.

При цьому, в ході розгляду вказаного клопотання, представник позивача не зміг суду пояснити обставини з приводу того, які додаткові докази збирав вказаний представник та яку нову судову практику він аналізував, відмінну від тієї, яка була проаналізована ним під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Як наслідок, представник позивача не довів обставин з приводу фактичного надання таких послуг, як: додатковий аналіз судової практики; збирання доказів для представництва інтересів позивача в суді апеляційної інстанції.

Стосовно ж наданої представником позивача послуги зі складання відзиву на апеляційну скаргу, то як вбачається з акту приймання передачі наданих послуг від 19.09.2022року відзив складено на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2022 року.

Натомість, до повноважень Восьмого апеляційного адміністративного суду не належить вирішення питань щодо відшкодування послуг позивача на правничу допомогу адвоката при розгляді господарських справ.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про відшкодування йому судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року у справі № 380/2837/22 залишити без змін.

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатбуд" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 13 жовтня 2022 року