Ухвала

від 30.11.2022 по справі 380/2837/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа №380/2837/22

адміністративне провадження № К/990/31080/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року

у справі № 380/2837/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатбуд"

до Головного управління Держпраці у Львівській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

09 листопада 2022 року Головне управління Держпраці у Львівській області (далі - скаржник, Управління) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про працю і зайнятість населення № ЛВ10914/1358/ПД/АВ/ФС від 18 жовтня 2021 року.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Скаржником наведено підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 380/2837/22, передбачені частинами четвертою та п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 592/5576/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 826/16738/17, у постановах Верховного Суду України від 04 жовтня 2016 року у справі № 810/7161/14 та від 27 лютого 2018 року у справі № 808/6079/14; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України); справа становить значний суспільний інтерес (підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).

Твердження скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес (підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Суд зазначає, що такі твердження скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Суд також відхиляє твердження скаржника про необхідність врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 592/5576/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 826/16738/17 та висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 04 жовтня 2016 року у справі № 810/7161/14 та від 27 лютого 2018 року у справі № 808/6079/14, оскільки вказані постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті за різних фактичних обставин справи, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції у справі № 380/2837/22.

Таким чином, мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 280/2837/22, у повній мірі відповідають висновкам Верхового Суду, висловленим у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 809/799/17, від 09 липня 2020 року у справі № 818/585/17, від 16 вересня 2021 року у справі №420/9061/20, від 04 травня 2022 року справа №300/3288/20, від 31 січня 2019 року у справі №809/799/17, від 17 березня 2021 року у справі №500/2878/18, від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18, від 5 серпня 2019 року у справі № 814/2473/17, від 13 травня 2020 року у справі № 804/5031/17, від 15 січня 2021 року у справі № 1340/3731/18, від 10 серпня 2022 року у справі №640/8301/19, які містять позицію щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржуване судове рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, суд прийшов до висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 05 січня 2022 року у справі № 160/4343/21, від 25 січня 2022 року у справі № 200/6161/21 та від 09 червня 2022 року у справі № 260/3891/21.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року у справі № 380/2837/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатбуд" до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа