Постанова

від 13.10.2022 по справі 132/2265/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 132/2265/21

Провадження № 22-ц/801/1757/2022

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 рокуСправа № 132/2265/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

за участюсекретаря судовогозасідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 132/2265/21 за апеляційною скаргою адвоката Піпка Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Сєліна Є. В.,

встановив:

Короткий зміст вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» (далі - ТОВ «Лан-Агро») про визнання договору оренди землі припиненим шляхом його розірвання, стягнення заборгованості, трьох відсотків річних, інфляційних витрат та пені.

Позов мотивований тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 26 квітня 2016 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області, вона є власником земельної ділянки площею 2,006 га, з кадастровим номером 0521686300:06:000:0330, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

02 лютого 2009 року між спадкодавцем ОСОБА_2 та ТОВ «Лан-Агро» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,006 га терміном на 10 років.

Після отримання земельної ділянки у спадщину вона повідомила відповідача про зміну власника землі.

27 квітня 2016 року між сторонами укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, про що в державному реєстрі було вчинено запис 14 травня 2019 року за № 31618992.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує умови договору, систематично не сплачує орендну плату, ОСОБА_1 , з урахуванням збільшення позовних вимог просила:

- визнати припиненим шляхом розірвання договір оренди земельної ділянки № 367, укладений 27 квітня 2016 року між нею та ТОВ «Лан-Агро», зареєстрований Ковалівською сільською радою Немирівського району Вінницької області 14 травня 2019 року в державному реєстрі прав за № 31618992;

- стягнути з ТОВ «Лан Агро» на її користь заборгованість по сплаті орендної плати в розмірі 7185,64 грн, інфляційні витрати - 1626,80 грн, три відсотки річних - 371,67 грн, пеню - 452,52 грн, всього 9264,96 грн.

- стягнути понесені нею судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правова підстава для сплати ТОВ «Лан Агро» орендної плати за земельну ділянку за договором оренди виникла з моменту державної реєстрації цього договору, тобто з 14 травня 2019 року. Заборгованість відповідача перед позивачем щодо виплати орендної плати за 2019-2021 роки відсутня. Наперед сплачена сума орендної плати та невірно зазначений у видаткових касових ордерах та відомості про виплату зерна кукурудзи період її виплати, не свідчать про порушення відповідачем умов договору оренди та не є правовою підставою для його розірвання.

Позивачкою не доведені та необґрунтовані твердження щодо систематичного невиконання відповідачем умов спірного договору оренди земельної ділянки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У вересні 2022 року адвокат Піпко А. М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано матеріали справи з районного суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 13 жовтня 2022 року о 09:30 год з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що правова підстава сплати відповідачем орендної плати за земельну ділянку за договором оренди виникла з моменту державної реєстрації цього договору.

Указує, що реєстрація права оренди землі надає орендарю право законно приступати до її використання. У проміжку між укладенням договору та державною реєстрацією права оренди договір діє, орендар фактично використовує земельну ділянку, тому у нього є обов`язок сплачувати орендну плату, а у орендодавця вимагати її сплати.

Помилковими є висновки суду з приводу розміру орендної плати та відсутності її систематичної несплати.

Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 квітня 2016 року є власником земельної ділянки площею 2,006 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0330, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27 квітня 2016 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 передала ТОВ «Лан-Агро» належну їй земельну ділянку в оренду строком на 10 років. Право оренди земельної ділянки за відповідачем було зареєстроване Ковалівською сільською радою Немирівського району Вінницької області 14 травня 2019 року за № 31618992.

Пунктами 9, 11 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, або натуроплатою, відробітково, а також наданням інших послуг, які потребує орендодавець, з розрахунку не вище середніх цін, які склалися в регіоні на відповідний вид продукції чи послуг. Орендна плата вноситься один раз на рік у період з 30 вересня кожного поточного року по березень наступного року.

Пунктом 10 договору сторонами погоджено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється без урахування індексації та індексів інфляції.

Відповідно до пункту 13 зазначеного договору розмір орендної плати переглядається один раз на три роки за домовленістю сторін договору у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом або встановлених угодою сторін.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % від несплаченої суми за кожний день прострочення (пункт 14 договору).

Пунктом 20 договору визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у триденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 договору).

Відповідно до пункту 36 договору зміни умов договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Пунктом 38 укладеного між сторонами договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Згідно з видатковими касовими ордерами № 97 від 07 вересня 2017 року та № 125 від 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 отримано 3000 грн та 2456 грн в рахунок виплати орендної плати за земельну ділянку.

З відомості на видачу зерна за 2018 рік по ТОВ «Лан Агро» слідує, що ОСОБА_1 отримала зерно кукурудзи у кількості 300 кг в рахунок орендної плати за оренду землі, вартість якої виходячи із середніх цін, які склалися в регіоні на відповідний вид продукції згідно статистичної інформації наведеної у листі Головного управління статистики у Вінницькій області б/н від 02 липня 2020 року, становить 1272, 18 грн.

За інформацією Головного управління ДПС у Вінницькій області ТОВ «Лан-Агро» сплатило ОСОБА_1 3726,71 грн орендної плати у 2017 році, 3726,71 грн у 2018 рік та 9937,89 грн у 2021 році.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання такого договору.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки ізземель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина першастатті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законодавством, чинним на час укладення договору оренди землі не передбачалася обов`язкова державна реєстрація договору оренди. Втім, обов`язковою була державна реєстрація права оренди земельної ділянки, з якою пов`язувався момент передачі орендодавцем орендареві об`єкту за договором оренди землі.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Аналогічне положення закріплено у пункті 38 договору, укладеного між сторонами.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено наступний висновок:

«підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

З матеріалів справи слідує, що 27 квітня 2016 року між сторонами укладено договір оренди землі, згідно умов якого ОСОБА_1 надала, а ТОВ «Лан-Агро» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521686300:06:000:0330 зареєстроване за відповідачем на підставі указаного договору 14 травня 2019 року, номер запису про право 31618992.

Оскільки сторони за вищевказаним договором оренди землі погодили всі його істотні умови та підписали його, указаний правочин вважається таким, що був укладений 27 квітня 2016 року, а набрав чинності та, відповідно, розпочав строк своєї дії з моменту державної реєстрації права оренди 14 травня 2019 року.

Тобто, правова підстава для сплати ТОВ «Лан-Агро» орендної плати за земельну ділянку за договором оренди виникла з 14 травня 2019 року.

Зміни до указаного договору щодо розміру орендної плати не вносилися.

Згідно зі статтею 531 ЦКУкраїниборжник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землінемістить заборони сплатиорендної платиза майбутні періоди користування земельною ділянкою.

Внесення орендарем коштів за майбутні періоди буде обґрунтованим та вважатиметься орендною платою за користування земельною ділянкою за договором оренди землі, якщо в договорі: або міститься положення права орендаря сплачувати орендну плату за майбутні періоди (достроково); або взагалі нічого не сказано про таку можливість.

Як встановлено, сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Разом з тим, у пункті 11 договору зазначено, що орендна плата становить 1796,41 грн.

На час підписання договору оренди землі нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становила 69 057 грн. 3% від нормативно-грошової вартості оцінки земельної ділянки становить 2071,71 (69 057 ? 3%) грн.

За повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з 01 січня 2019 року нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 70614, 73 грн. Відповідно з 2019 року 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки становить 2118,44 (70614,73 ? 3%) грн.

Отже, з 2019 року розмір орендної плати за становить не менше 2118,44 грн.

Висновок суду першої інстанції про те, що орендна плата погоджена сторонами у сталому розмірі 1796,41 грн є помилковим, оскільки за умовами договору розмір орендної плати не може бути меншим 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки

Ураховуючи, що спірний договір оренди набрав чинності у 2019 році, розмір орендної плати за 2019-2021 роки, що підлягала виплаті позивачці складає 6355,32 грн (2118,44 грн x 3).

Відповідно до видаткових касових ордерів та відомості на виплату зерна ОСОБА_1 отримала орендну плату за землю: 07 вересня 2017 року у розмірі 3000 грн, 14 вересня 2018 року 2456 грн та 300 кг зерна кукурудзи вартістю 1272,18 грн, про що свідчить рукописний підпис одержувача цих коштів.

Так, ТОВ «Лан-Агро» здійснило розрахунок та виплату орендної плати позивачці за 2019-2021 роки в розмірі 6728,18 грн (3000,00 грн + 2456,00 грн + 1272,18 грн), тобто в більшому розмірі ніж передбачено умовами договору, тому у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем по сплаті орендної плати за спірні періоди.

Крім цього, на запит суду першої інстанції ГУ ДПС у Вінницькій області повідомила, що ТОВ «Лан-Агро» сплатило ОСОБА_1 3726,71 грн орендної плати у 2017 році, 3726,71 грн у 2018 рік та 9937,89 грн у 2021 році, всього: 17 391,33 (без відрахування податків та обов`язкових платежів).

Указані обставини у передбаченому законом порядку позивачкою не спростовані.

Колегія суддів вважає за важливе вказати, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз`яснено, що:

«для з`ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Судом першої інстанції позивачці та її представнику роз`яснювалось право заявити клопотання про призначення експертизи, проте, клопотання про проведення почеркознавчої експертизи відносно підписів ОСОБА_1 на видаткових касових ордерах та відомості про виплату зерна кукурудзи заявлено не було.

Тобто, позивачка користувалась своїми процесуальними правами на власний розсуд.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.

Під час апеляційного розгляду справи позивачка та її представник не заявляли клопотання про проведення у справі почеркознавчої експертизи.

Установивши, що заборгованість відповідача перед позивачкою щодо виплати орендної плати за 2019-2021 роки відсутня, орендар добросовісно виконував свої зобов`язання за договором оренди землі щодо виплати орендної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність та необґрунтованість тверджень позивачки щодо систематичного невиконання відповідачем умов спірного договору оренди земельної ділянки щодо сплати їй орендної плати та відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі. Наперед сплачена сума орендної плати та невірно зазначений у видаткових касових ордерах та відомості про виплату зерна кукурудзи, період її виплати, не свідчать про порушення відповідачем умов спірного договору оренди землі, щодо сплати орендної плати, та не є правовою підставою для його розірвання.

Разом з тим суд першої інстанції допустив помилку з визначенням розміру орендної плати взявши за основу суму 1796,41 грн, що є меншим 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно д ч.1 статті 376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, але з інших мотивів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПКУкраїни суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції лише в частині викладення мотивів, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Піпка Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачкою.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. К. Медвецький

судді: С. Г. Копаничук

/ В. В. Оніщук