Постанова

від 29.11.2023 по справі 132/2265/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 132/2265/21

провадження № 61-11402св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Білоконь О. В., Олійник А. С.,Гулейкова І. Ю.(суддя-доповідач), Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2022 року у складі судді Сєліна Є. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» (далі - ТОВ «Лан-Агро») про визнання договору оренди землі припиненим шляхом його розірвання, стягнення заборгованості, трьох відсотків річних, інфляційних витрат та пені.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 02 лютого 2009 року між ОСОБА_2 , матір`ю позивачки, та ТОВ «Лан-Агро» укладений договір оренди землі № 101, за умовами якого вона передала у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,006 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0330, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Договір укладено на 10 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після смерті якої земельну ділянку площею 2,006 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0330, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, успадкувала ОСОБА_1

27 квітня 2016 року між позивачкою та відповідачем укладений договір оренди земельної ділянки № 367, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала у строкове платне користування ТОВ «Лан-Агро» земельну ділянку площею 2,006 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0330, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Пиківської сільської ради за межами населеного пункту. Договір укладено на 10 років, з урахуванням ротації культур згідно з проєктом землеустрою (сівозміною), строк дії договору оренди продовжується до закінчення збору урожаю на вказаній земельній ділянці.

21 липня 2016 року позивачка звернулася до ТОВ «Лан-Агро» із письмовою заявою, у якій просила не реєструвати підписаний нею договір оренди землі у зв`язку з тим, що вона має намір обробляти земельну ділянку самостійно. Відповіді на вказану заяву вона не отримала. Право оренди зареєстроване відповідачем 14 травня 2019 року.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує умов договору, систематично не сплачує орендну плату, ОСОБА_1 , з урахуванням збільшення позовних вимог, просила:

визнати припиненим шляхом розірвання договір оренди земельної ділянки № 367, укладений 27 квітня 2016 року між нею та ТОВ «Лан-Агро», зареєстрований Ковалівською сільською радою Немирівського району Вінницької області 14 травня 2019 року в державному реєстрі прав за № 31618992;

стягнути з ТОВ «Лан-Агро» на її користь заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 7 185,64 грн, інфляційні витрати у розмірі 1 626,80 грн, три відсотки у розмірі 371,67 грн та пеню у розмірі 452,52 грн, а всього 9 264,96 грн.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правова підстава для сплати ТОВ «Лан-Агро» орендної плати за земельну ділянку за договором оренди виникла з моменту державної реєстрації цього договору, тобто з 14 травня 2019 року. Заборгованість відповідача перед позивачем щодо виплати орендної плати за

2019 - 2021 роки відсутня.

Наперед сплачена сума орендної плати та неправильно зазначений у видаткових касових ордерах та відомості про виплату зерна кукурудзи період її виплати, не дають підстав для висновку про систематичне порушення відповідачем умов договору оренди, а тому не є правовою підставою для його розірвання.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2022 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановивши, що заборгованість відповідача перед позивачкою щодо виплати орендної плати за 2019-2021 роки відсутня, орендар добросовісно виконував свої зобов`язання за договором оренди землі щодо виплати орендної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність та необґрунтованість тверджень позивачки щодо систематичного невиконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати. Водночас суд першої інстанції допустив помилку у визначенні розміру орендної плати, взявши за основу суму 1 796,41 грн, яка є меншою ніж 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою для зміни рішення суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

14 листопада 2022 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, у якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що:

справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема існує потреба в ухваленні Верховним Судом правового висновку щодо застосування норм Закону України «Про оренду землі» що стосуються орендної плати у подібних правовідносинах;

справа має виняткове значення для позивачки, оскільки у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення вона фактично позбавлена можливості розпорядження своєю власністю;

суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 19 березня 2020 року у справі № 371/628/18, від 20 червня 2019 року у справі № 383/708/16-ц, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18;

на порушення норм процесуального права суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги заявниці, суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема договір оренди землі від 02 лютого 2009 року № 101, що набрав чинності з дати його державної реєстрації - 10 червня 2009 року і діяв до 10 червня 2019 року, а тому саме за цим договором, а не за договором оренди землі від 27 квітня 2016 року № 367, який набрав чинності з 14 травня 2019 року, позивачка могла отримувати орендну плату у 2017, 2018 роках.

Зважаючи на наведене суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що 2017 - 2018 роках відповідач сплатив орендну плату наперед за договором оренди від 27 квітня 2016 року № 367.

Суди не звернули увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що задекларовані у 2021 році ТОВ «Лан-Агро» 17 391,33 грн орендної плати були сплачені ОСОБА_1 , ураховуючи, що суди встановили сплату лише 6 728,18 грн орендної плати у 2017 - 2018 роках.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд фактично легітимізував можливість сплати орендної плати наперед за договором оренди, право оренди за яким не було зареєстроване, а одночасно існував інший чинний договір, державна реєстрація якого була проведена відповідно до вимог закону, однак питання зарахування орендної плати за чинним договором суди проігнорували.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, касаційну скаргу залишено без руху, надано їй строк на усунення недоліків, зокрема сплати судового збору у розмірі 1 816,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 3 частини другої

статті 389, підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Калинівського районного суду Вінницької області матеріали справи № 132/2265/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2023 року матеріали справи № 132/2265/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 квітня 2016 року є власником земельної ділянки площею 2,006 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0330, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27 квітня 2016 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки № 367, за умовами якого ОСОБА_1 передала ТОВ «Лан-Агро» належну їй земельну ділянку в оренду строком на 10 років. Право оренди земельної ділянки за відповідачем було зареєстроване Ковалівською сільською радою Немирівського району Вінницької області 14 травня 2019 року за № 31618992.

Пунктами 9, 11 зазначеного договору оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, або натуроплатою, відробітково, а також наданням інших послуг, які потребує орендодавець, з розрахунку не вище середніх цін, які склалися в регіоні на відповідний вид продукції чи послуг. Орендна плата за оренду земельної ділянки становить 1 794,41 грн на рік, та виплачується у період з 30 вересня кожного поточного року до березня наступного року.

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється без урахування індексації та індексів інфляції (пункт 10 договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367).

Відповідно до пункту 13 договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367 розмір орендної плати переглядається один раз на три роки за домовленістю сторін договору у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом або встановлених угодою сторін.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % від несплаченої суми за кожний день прострочення

(пункт 14 договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367).

Пунктом 20 договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367 визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у триденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 38 договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367 дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 зазначеного договору оренди).

Згідно з видатковими касовими ордерами від 07 вересня 2017 року № 97 та від 14 вересня 2018 року № 125 ОСОБА_1 отримала 3 000,00 грн та 2 456,00 грн, відповідно, у рахунок виплати орендної плати за земельну ділянку.

Згідно з відомостями ТОВ «Лан-Агро» на видачу зерна за 2018 рік ОСОБА_1 отримала зерно кукурудзи у кількості 300,00 кг у рахунок орендної плати за оренду землі, вартість якої виходячи із середніх цін, які склалися в регіоні на відповідний вид продукції, згідно зі статистичною інформацією вказаною у листі Головного управління статистики у Вінницькій області б/н від 02 липня 2020 року, становить 1 272,18 грн.

За інформацією Головного управління державної податкової служби у Вінницькій області ТОВ «Лан-Агро» сплатило ОСОБА_1 3 726,71 грн орендної плати у 2017 році, 3 726,71 грн - у 2018 році та 9 937,89 грн - у 2021 році.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки, може бути підставою для розірвання такого договору.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.

Ураховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), необхідно дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої

статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 499/895/19.

Звертаючись до суду з позовом, наявність правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367, ОСОБА_1 обґрунтовувала несплатою ТОВ «Лан-Агро» орендної плати за 2018-2021 роки.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що правова підстава для сплати ТОВ «Лан-Агро» орендної плати виникла з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367, тобто з 14 травня 2019 року. Заборгованість відповідача перед позивачкою щодо виплати орендної плати за 2019 - 2021 роки відсутня. Наперед сплачена сума орендної плати та неправильно зазначений у видаткових касових ордерах та відомості про виплату зерна кукурудзи період її виплати не дають підстав для висновку про систематичне порушення відповідачем умов договору оренди, а тому не є правовою підставою для його розірвання.

З таким висновком судів попередніх інстанцій Верховний Суд частково не погоджується з огляду на таке.

Суди встановили, що 02 лютого 2009 року між ОСОБА_2 , матір`ю позивачки, та ТОВ «Лан-Агро» укладений договір оренди землі № 101, за умовами якого вона передала у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,006 га, кадастровий номер 0521686300:06:000:0330, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Договір укладено на 10 років. Договір зареєстрований у Калинівському районному відділі Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при ДКУ по земельних ресурсах» 10 червня 2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а спірну земельну ділянку успадкувала ОСОБА_1 . Після смерті спадкодавця договір оренди земельної ділянки не припинявся.

Надалі, у зв`язку зі зміною орендодавця, сторони, діючи на власний розсуд, вирішили укласти договір оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов. Право оренди земельної ділянки ТОВ «Лан-Агро» зареєструвало 14 травня 2019 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 зазначено, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

У контексті наведеного обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що грошові кошти, сплачені ТОВ «Лан-Агро» за 2017-2018 роки, є орендною платою за договором оренди від 02 лютого 2009 року № 101, а отже, вони не можуть вважаться орендною платою сплаченою наперед за договором від 27 квітня 2016 року № 367, оскільки такий набрав чинності лише 14 травня 2019 року.

Водночас Верховний Суд відхиляє посилання заявниці на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, про те, що у проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами.

За обставинами вказаної справи суди встановили, що сторони у договорі оренди землі передбачили, що договір набирає чинності після підписання сторонами, та встановлено, що договір підписано та скріплено печатками. Отже, саме після підписання спірного договору оренди він набирає чинності і відсутність реєстрації права оренди не вливає на вказану обставину.

Натомість у справі, що переглядається, сторони скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд. Згідно з пунктом 43 договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367 договір оренди земельної ділянки набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Отже, за згодою обох сторін визначено і момент набрання договором чинності, який пов`язаний саме з певним моментом у часі - «опублічненням» цих цивільних відносин у відповідному державному реєстрі, що відповідало чинному на той час законодавству (див. висновок Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 357/8085/19).

Тобто висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях стосовно набрання договором оренди від 27 квітня 2016 року № 367 чинності 14 травня 2019 року, не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду, а ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин справи, що переглядається.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 371/628/18.

Таким чином, судам попередніх інстанцій належало встановити виконання ТОВ «Лан-Агро» умов договору оренди від 27 квітня 2016 року № 367 щодо сплати орендної плати з дня набрання цим договором чинності, тобто з 14 травня 2019 року.

Зі змісту пункту 11 договору оренди від 27 квітня 2016 року № 367 випливає, що орендна плата за оренду земельної ділянки виплачується у період з 30 вересня кожного поточного року до березня наступного.

Суди встановили, що згідно за інформацією Головного управління державної податкової служби у Вінницькій області ТОВ «Лан-Агро» сплатило ОСОБА_1 орендну плату за 2021 рік, IV квартал, 3 місяць в кварталі, у розмірі 9 937,89 грн.

Зазначене дає підстави для висновку, що доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими. Зокрема, відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ТОВ «Лан-Агро» не сплачувало за користування спірною земельною ділянкою у 2019 та 2020 роках, а отже, допустило систематичну несплату орендної плати, що є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367.

Водночас відсутні підстави для стягнення з ТОВ «Лан-Агро» заборгованості за користування земельною ділянкою, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, за 2019 - 2021 рік сплаті підлягала орендна плата у розмірі 6 355,32 грн. Сплативши у грудні 2021 року (після звернення заявниці до суду з позовом) орендну плату у розмірі 9 937,89 грн, ТОВ «Лан-Агро» фактично здійснило погашення наявної заборгованості зі сплати орендної плати за 2019-2020 роки.

У контексті наведеного колегія суддів ураховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 383/708/16-ц, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, про те, що систематична несплата орендної плати за землю є підставою для розірвання договору оренди, незважаючи на погашення простроченої заборгованості.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, оскільки фактичні обставини справ не є подібними із обставинами у справі, що переглядається. Згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин у справах, що переглядалися Великою Палатою Верховного Суду, момент набрання чинності договором оренди землі був пов`язаний саме з державною реєстрацією договору, якщо його сторони не передбачили у договорі інше. Тоді як у справі, що переглядається, чинні на час виникнення спірних відносин правила законодавства передбачають здійснення державної реєстрації речового права - права оренди та саме з цього часу об`єкт за договором оренди землі вважається юридично переданим орендареві.

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, ОСОБА_1 не зазначила, яку норму права неправильно застосували суди попередніх інстанцій, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, а отже, не обґрунтувала зазначену нею підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367 шляхом його розірвання, суди попередніх інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази, однак висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 19 березня 2020 року у справі № 371/628/18, від 20 червня 2019 року у справі № 383/708/16-ц, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі, не врахували, а тому дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявниці із встановленими судами обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони

(§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій у справі № 132/2265/21 ОСОБА_1 надавав адвокат Піпко А. М., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 04 червня 2021 року № 1 та ордера від 16 червня 2021 року АВ №1015254.

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 04 червня 2021 року № 1, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Піпко та партнери» в особі керуючого адвоката Піпка А. М., клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар у розмірі 40 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, за одну годину участі особи, яка надає правову допомогу, у справі у судовому засіданні, поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи у суді.

25 липня 2022 року ОСОБА_1 подала до Калинівського районного суду Вінницької області заяву про відшкодування судових витрат у загальному розмірі 18 919,60 грн, з яких: судовий збір - 1 900,40 грн; витрати на професійну правничу - 17 019,20 грн.

Відповідно до розрахунку часу, витраченого на подання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг)), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат для надання правничої допомоги) від 25 липня 2022 року загальна кількість годин із надання правової допомоги у суді першої інстанції у 2021 році становить

10 годин (акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15 грудня 2021 року), у 2022 році - 8 годин (акт № 2 приймання-передачі наданих послуг від 25 липня 2022 року).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на відшкодування судових витрат 7 812,60 грн, з яких: судовий збір - 2 850,60 грн; витрати на професійну правничу допомогу - 4 962,00 грн.

Відповідно до розрахунку часу, витраченого на подання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг)), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат для надання правничої допомоги) від 05 вересня 2022 року загальна кількість годин із надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції становить 5 годин (акт № 3 приймання-передачі наданих послуг від 05 вересня 2022 року).

ТОВ «Лан-Агро» заяву про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які просить стягнути позивачка, не подавало.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, Верховний Суд, урахувавши принцип пропорційності, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Лан-Агро» на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат пов`язаних з розглядом справи у розмірі 14 274,10 грн, з яких: 10 990,60 грн - витрати на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій, 2 375, 50 грн - судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги; 908,00 грн - судовий збір за подання касаційної скарги. Тобто 50 % фактично понесених позивачкою судових витрат, пов`язаних із розглядом справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Розірвати договір оренди земельної ділянки від 27 квітня 2016 року № 367, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» та ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» на користь ОСОБА_1 3 283,50 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» на користь ОСОБА_1 10 990,60 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:О. В. Білоконь І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний