Рішення

від 05.09.2022 по справі 758/16579/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/16579/18

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Наливайко В.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a>, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану щорічну відпустку

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) в особі свого представника, адвоката Семашка Д.М., звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a> (надалі за текстом - відповідач), про витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 06.02.2017 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача. Спочатку виконував обов`язки водія, але в подальшому його було переведено на посаду менеджера з питань комерційної діяльності та управління. 20.04.2018 року позивача було звільнено з посади менеджера з питань комерційної діяльності та управління за власним бажанням на підставі заяви, яка написана 20.04.2018 року, хоча насправді позивач подав її в лютому 2018 року. Позивач неодноразово звертався до відповідача про надання йому довідки про заробітну плату та трудової книжки, проте, не отримав відповіді. Через невидачу трудової книжки з вини відповідача позивач не мав змоги влаштуватися на роботу або стати на облік у центр зайнятості як безробітній, а тому був позбавлений будь-яких засобів для власного існування та забезпечення сім`ї, у зв`язку з чим, звернувся до суду з позовною заявою. Просив зобов`язати відповідача передати трудову книжку позивача, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір.

Також, позовна заява містить клопотання про забезпечення доказів по справі шляхом їх витребування від відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2018 року справу було передано для розгляду судді Войтенко Т.В.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.12.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощено провадження з викликом сторін. Частково задоволено клопотання позивача, витребувано у відповідача належним чином завірені: копію трудової книжки позивача, довідку про заробітну плату позивача за останні 2 місяці роботи у відповідача, розрахунок оплати за невикористану відпустку позивача, копію заяви про звільнення позивача.

06.02.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. Відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначив, що позивач був прийнятий на роботу, але за весь період працював лише в листопаді 2017 року, про що були складені відповідні акти, 01.09.2017 року позивачу за його заявою було встановлено режим неповного робочого часу. 01.02.2018 року позивачем була подана заява про звільнення за власним бажанням з 06.02.0218 року, звільнений був 20.04.2018 року, під час складення змісту наказу було помилково зазначено його посада, оскільки він не був переведений на посаду менеджера і, відповідно, звільнений з посади водія автотранспортного засобу. Позивач був звільнений за власним бажанням, але з моменту подачі заяви не з`являвся за місцем знаходження відповідача, щоб отримати трудову книжку, незважаючи на неодноразові повідомлення. Заяви про направлення трудової книжки на адресу проживання від нього не надходило, тому законних підстав її направляти у відповідача не було не було, крім того, місце проживання позивача невідоме. Таким чином, вини відповідача в тому, що позивач не отримав трудову книжку немає, відповідно, відсутні правові підстави для стягнення заробітної плати за вимушений прогул. Крім того, згідно ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач знав про порушення своїх прав ще у травні 2018 року, а до суду звернувся 15.12.2018 року, тобто, через 6 місяців. Отже, позивачем пропущено строк позовної давності, а заяви про поновлення пропущеного строку останній не подавав.

В судовому засіданні 07.02.2019 року представником відповідача було передано трудову книжку позивача його представнику.

18.02.2019 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив. У відповідь на викладене у відзиві повідомив, що відповідачем не надано доказів підтвердження надіслання позивачу наказу про звільнення, жодних листів щодо видачі наказу та трудової книжки на адресу позивача не надходило. Акти про відсутність на робочому місці, на які посилається відповідач, не містять дати їх складання, крім того, факт відсутності на робочому місці обов`язково повинен бути відображений у табелі обліку робочого часу, який відповідачем суду не наданий. Також, відповідач не надав суду підтвердження того, що позивача було ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, якими визначається режим робочого часу. Твердження відповідача про відсутність даних про місце проживання відповідача є неправдивими, оскільки при прийнятті на роботу відповідачу надана копія паспорта позивача, крім того, адреса проживання зазначена в заяві про переведення на режим неповного робочого часу. Зазначив, що згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, при затримці видачі трудової книжки з вини роботодавця, працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника, раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Представником позивача 07.02.2019 року було отримано від відповідача трудову книжку, в якій зазначено день звільнення позивача 20.04.2018 року, тобто, зміни відповідачем в трудову книжку не були внесені. Також зазначив, що за бажанням працівника, в разі його звільнення, йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Щодо строку позовної давності, представник позивача посилається на ч. 2 ст. 233 КЗпП, згідно якої працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

31.05.2019 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2018 року по день видачі трудової книжки 07.02.2019 року включно у розмірі 33 181,56 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 2 869,29 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 600,00 грн, а також судовий збір в розмірі 1 057,20 грн.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2019 року, справу передано на розгляд судді Гребенюку В.В.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 31.10.2019 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

02.12.2019 року до суду надійшло клопотання представника позивача про усунення недоліків, а також квитанція про оплату судового збору.

Ухвалою суду від 03.12.2019 року справу прийнято до провадження, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 11.02.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання.

В судове засідання 05.09.2022 року представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та без участі позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час засідання повідомлявся належним чином, вчасно та у визначений законом спосіб не повідомив суд про причини неявки та їх поважність. Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії трудової книжки, позивач був прийнятий на роботу в товаристві з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a> на посаду водія автотранспортного засобу з 06.02.2017 року. (а.с. )

Відповідно до наказу відповідача про встановлення режиму неповного робочого часу від 01.09.2022 року позивачу було встановлено режим неповного робочого часу, шляхом зменшення раніше встановленої тривалості щоденної роботи (4 години), за угодою між працівником та виконавчим органом товариства (а.с. ).

Позивачем 01.02.2018 року подано відповідачу заяву про звільнення з роботи за власним бажанням (а.с. 49).

Наказом відповідача від 20.04.2018 року позивача згідно ст. 38 Кодексу Законів про працю України (надалі за текстом - КЗпП України) звільнено з посади менеджера з питань комерційної діяльності за власним бажанням, наказано бухгалтерії виплатити позивачу компенсацію за 27 календарних днів невикористаної відпустки (а.с. 14). При цьому, відповідачем надано копію наказу від 20.04.2018 року, відповідно до якої позивача звільнено з посади водія автотранспортного засобу (а.с. 52). В обох копіях відсутній підпис позивача на підтвердження ознайомлення.

Відповідно до довідки від 05.02.2019 року, виданої відповідачем, заробітна плата позивача за березень 2018 року складала 3 717,00 грн., за квітень 2018 року - 3 717,00 грн., сума компенсації за невикористану відпустку - 2 869,29 грн. (а.с. 48)

Позивач звертався до відповідача із заявами про надання довідки по заробітній платі та повернення трудової книжки (а. с. 19-20, 22).

Листом від 12.07.2021 року відповідач повідомив позивача, що довідка про заробітну плату буде надана після надання позивачем письмових пояснень та підтверджуючих документів щодо поважності причин систематичної відсутності на робочому місці (а.с. 53).

Відповідачем надані копії актів про відсутність позивача на роботі (а.с. 55-68). У вказаних актах не зазначена дата складання документу, відсутній підпис позивача.

Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Підтвердженням видачі працівникові трудової книжки буде запис у обліку руху трудових книжок та вкладишів до них. При затримці видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника, раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним, відповідно до п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з роботи наказом 20.04.2018 року, при цьому, представник відповідача передав представнику позивача трудову книжку в судовому засіданні 07.02.2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. За положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.

Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачений прямий обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Частинами 1, 2 статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Отже, не проведення розрахунку з працівником у зазначені строки в свою чергу є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з п. 21 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (надалі за текстом - Порядок). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Згідно з п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем надано розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з травня 2018 року по день видачі трудової книжки 07.02.2019 року.

Згідно довідки, виданої відповідачем 05.02.2019 року, заробітна плата позивача за березень становить 3717,00 грн. Кількість робочих днів у березні 2018 року - 21, у квітні 2018 року - 20, разом 41. Середньоденна заробітна плата розрахована наступним чином: (3717,00 грн. + 3717,00 грн.)/41 = 181,32 грн. Кількість днів вимушеного прогулу за період з 01.05.2018 року по дату видачі трудової книжки 07.02.2019 року, становить 183 робочих дні. З урахуванням розміру середньоденної заробітної плати та кількості днів вимушеного прогулу, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 33 181,56 грн.

Згідно наказу від 20.04.2018 року, про звільнення позивача, відповідач зобов`язався виплатити позивачу компенсацію за 27 календарних днів невикористаної відпустки у розмірі 2869,29 грн. Відповідачем не надано будь-якого іншого розрахунку суми заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, також не надано підтвердження виплати вказаних сум грошових коштів.

Здійснивши перевірку розрахунку наданого позивачем, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 01.05.2018 року по день видачі трудової книжки 07.02.2019 року включно, у розмірі 33 181,56 грн., компенсація за невикористану щорічну відпустку в розмірі 2 869,29 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України.

Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку у сукупності, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що вимоги позову підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 600,00 грн., суд зазначає наступне.

Частиною першої статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи практику Верховного суду у справі № 910/15944/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

Згідно з частиною 3 статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правничу допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо така допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами.

Повноваження представника позивача на надання правової допомоги позивачу у даній справі, перелік послуг та розмір витрат підтверджуються витягом з договору про надання правової допомоги від 11.10.2018 року (а.с. 10), ордером № 518271 (а.с. 13), додатковим договором від 05.12.2018 року (а.с. 11), актом виконаних робіт від 05.12.2018 року (а.с. 24), актом виконаних робіт від 28.05.2019 року (а.с. 103), розрахунком судових витрат від 05.12.2018 року (а.с. 25 - 26), розрахунком судових витрат від 28.05.2019 року (а.с. 104 - 105), квитанціями про оплату послуг у розмірі 8 600 грн. (а.с. 23, 102).

Враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 600,00 грн.

У порядку статті 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 704,80 грн., сплачений при поданні позовної заяви, а також судовий збір у розмірі 352,40 грн., сплачений при поданні заяви про забезпечення доказів.

Керуючись ст. ст. 13, 19, 77, 81-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a>, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану щорічну відпустку - задовольнити;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a> на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2018 року по день видачі трудової книжки 07.02.2019 року включно, у розмірі 33 181 (тридцять три тисячі сто вісімдесят одна) гривня 56 копійок;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a> на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року в розмірі 2 869 (дві тисячі вісімсот шістдесят дев`ять) гривень 29 копійок;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a> на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок;

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a> на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні заяви про забезпечення доказів судовий збір в розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 копійок;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансгазсервіс»</a> (адреса: 04070, м. Київ, вул. Спаська, буд. 39 А, офіс З, код ЄДРПОУ 38917242);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК