Рішення

від 26.05.2022 по справі 910/16023/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.05.2022Справа № 910/16023/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Степов`юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "ПІАФ "ТМ" 03110, місто Київ, вул.Солом`янська, будинок 11

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТПРОЕКТГРУПП" вул.Дегтярівська 21-А оф.107/1, м. Київ, 04119

про розірвання договору та стягнення 1 395 116,72 грн.

Представники сторін:

від позивача: Скок В.С. - ордер № 115512 від 30.09.2021 року.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ПІАФ "ТМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТПРОЕКТГРУПП" про розірвання Договору на поставку обладнання № 101120 від 09.09.2020 року, укладеного між сторонами, та стягнення 1 395 116,72 грн., з яких 1 104 706,80 грн. безпідставно отриманих коштів, 108 903,72 грн. пені, 181 506,20 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору на поставку обладнання № 101120 від 09.09.2020 року в частині здійснення постачання обладнання згідно умов останнього та внесеної позивачем передплати, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на істотне порушення умов договору просить суд розірвати правочин в судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, повернути сплачені кошти згідно ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті, а також стягнути з відповідача нараховані згідно умов Договору пеню та штраф за невиконання його умов щодо поставки обладнання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1602321, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.11.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 року у зв`язку з нез`явленням представника відповідача підготовче засідання відкладено на 09.12.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 910/16023/21 та призначено розгляд справи по суті на 20.01.2022 року.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 20.01.2022 року від позивача надійшла заява № 2001/4 від 20.01.2022 року про вирішення питання про судові витрати після ухваленні рішення по суті позовних вимог; 03.02.2022 року засобами електронного зв`язку від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання. Подані документи долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 року задоволено клопотання відповідача та відкладено судове засідання на 03.02.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 року за клопотанням відповідача розгляд справи по суті відкладено на 24.02.2022 року.

Проте, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням з 24.02.2022 року воєнного стану, призначене на 24.02.2022 року судове засідання не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2022 року з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України та положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, засідання з розгляду справ по суті призначено на 26.05.2022 року.

Через канцелярію суду 26.05.2022 року від позивача надійшли письмові пояснення № 2605/1 від 26.05.2022 року, в яких останній зазначає, що надані відповідачем проекти виготовлення обладнання (креслення) не містять даних особи, якою вони підписані від імені ПП «ПІАФ «ТМ», а також посилання на спірний договір, тобто не можуть свідчити про виконання відповідачем умов п.3.3 Договору № 101120 від 09.09.2020 року. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 26.05.2022 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а саме згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478529763 - 27.10.2021 року, які також визначені судом в ухвалі від 12.10.2021 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліфтпроектгруп" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

У судові засідання з розгляду справи по суті 20.01.2022 року, 03.02.2022 року та 26.05.2022 року з`явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача не з`явився.

Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 03.05.2022 поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105492196408 на адресу відповідача, в якому зазначено, що станом на 11.05.2022 року поштове відправлення у точці видачі/доставки.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про призначення судового засідання у справі № 910/16023/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 вказаного Закону України якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, долученого позивачем до позовних матеріалів, офіційною електронною адресою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфтпроектгрупп" (код ЄДРПОУ 42727661) є: LIFTPROEKTHRUPP@UKR.NET.

Отже про дату, час та місце проведення засідання з розгляду справи по суті 26.05.2022 року відповідач також повідомлявся шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, а саме: LIFTPROEKTHRUPP@UKR.NET, зазначену в матеріалах справи, копії ухвали суду від 03.05.2022 року про призначення засідання з розгляду справи по суті, факт отримання якої 03.05.2022 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронної скриньки.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 26.05.2022 року суд не повідомлено.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.05.2022 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.05.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 09 вересня 2020 року між Приватним підприємством «ПІАФ «ТМ» (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліфтпроектгруп» (постачальник за договором, відповідач за договором) укладено Договір № 101120 на поставку обладнання (далі - Договір), за умовами якого постачальник приймає на себе зобов`язання/здійснення поставки замовнику ескалаторів висотою 3350 мм 2 шт. та 4200 мм 2 шт., згідно Специфікації № 1 та додаткового обладнання в кількості 4 (чотирьох) комплектів, згідно Специфікації № 2, що викладені у Додатку №1 (далі - обладнання) за ціною, визначеною цим Договором у розділі 2.

Розділами 2-12 Договору сторони погодили якість товару, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за порушення договірних зобов`язань, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 10.1 Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до 31 грудня 2021 року.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені -строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до п.1.3 Договору основні вимоги до обладнання визначені у Додатку № 1 до договору, який є невід`ємною його частиною.

Так, відповідно до умов Договору сторонами погоджено Специфікації № 1 та № 2 до Договору, якими передбачено постачання Ескалаторів, KYS, із зазначенням їх типу та параметрів.

Згідно п. 1.4 Договору постачання обладнання та передача його замовнику здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Нижній Вал, 3-7.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як визначено п. 2.1 Договору його загальна вартість визначена виходячи з договірної ціни, яка погоджена з замовником,та згідно п.2.1.1 складає:

Ескалатор KYS -35-600-3350 (екв.27 350 доларів США) 2 шт. - 1 520 660,00 грн.

Ескалатор KYS -35-600-4200 (екв.28 600 доларів США) 2 шт. - 1 590 160,00 грн. Додаткові опції:

Плавний старт стоп (енергозбереження) (екв.2200 доларів США) 4 шт. - 244 640,00 грн.

Зовнішнє обрамлення (екв.2470 доларів США) 4 шт. - 274 664,00 грн.

Всього вартість обладнання становить 3 630 124,00 грн., в т.ч. 605 020,67 грн. ПДВ.

Вартість ескалаторів з додатковими опціями становить еквівалент 130 580 доларів США, в т.ч. ПДВ, по курсу, що визначений НБУ та діяв станом на 09.09.2020 року, що складає 27,80 грн. за 1 долар США.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В свою чергу пунктом 2.2 Договору встановлено, що оплата вартості обладнання за Договором здійснюється замовником в гривні шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок постачальнику частинами, в порядку вказаному в п. 2.3. Договору на підставі виставлених рахунків - фактур на день оплати.

Згідно п. 2.3 Договору розрахунки здійснюються таким чином:

1-й етап - замовник здійснює авансування в розмірі 30% від загальної вартості обладнання згідно п. 2.1.1 Договору протягом 60 банківських днів після підписання договору на підставі отриманих рахунків (п.2.3.1).

2-й етап - замовник здійснює проміжну оплату в розмірі 40% вартості обладнання згідно п. 2.1.1 Договору за 15 днів до готовності обладнання до відвантаження, але в будь - якому випадку після отримання рахунку - фактури та листа повідомлення від постачальника (п. 2.3.2).

3-й етап - замовник здійснює остаточну оплату в розмірі 30% вартості обладнання згідно п.2.1.1 Договору за 5 днів до прибуття обладнання на територію України для подальшого розмитнення, але в будь - якому випадку після отримання рахунку-фактури та листа-повідомлення від постачальника, протягом 5 банківських днів після отримання такого повідомлення (п.2.3.3).

Згідно п. 2.4 Договору зміна вартості обладнання можлива виключно за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем та відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов п.п. 2.2, 2.3 Договору та згідно виставленого відповідачем рахунку № 13 від 16.11.2020 року ПП «ПІАФ «ТМ» як замовником було сплачено на користь постачальника - ТОВ «Ліфтпроектгруп» грошові кошти в сумі 1 104 706,80 грн., тобто в сумі, що перевищує 30% від визначеної п. 2.1.1 Договору вартості обладнання, що підтверджується платіжним дорученням № 606 від 19.11.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи, із зазначенням призначення платежу «плата за обладнання (ескалатори) зг. договору № 101120 від 09.09.2020 р.(рах. № 13 від 16.11.2020) в т.ч. ПДВ 20% 184117,80 грн.».

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

При цьому доказів наявності заперечень щодо здійснення позивачем попередньої оплати в розмірі 30% від вартості обладнання згідно умов Договору, а саме, п.п. 2.3.1, відповідачем суду не надано.

В свою чергу судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання ПП «ПІАФ «ТМ» умов Договору та Специфікації в частині внесення передоплати в розмірі 1 104 706,80 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення передплати за обладнання в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженої сторонами Специфікації до Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, за умовами п. 3.1 Договору приймання - передача обладнання та супровідних документів здійснюється постачальником замовнику за видатковою накладною та упаковочним листом.

Поставка обладнання здійснюється у терміни протягом 4 місяців за умови здійснення відповідних платежів згідно п. 2.3 Договору. При невиконанні умов п. 2.3, п. 5.5.1., термін постачання обладнання зміщається на час зактримки виконання відповідних пунктів Договору (п.3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору після отримання передплати в порядку встановленому в пункті 2.3.1 Договору постачальник в період 10 робочих днів передає замовнику креслення-замовлення від заводу виробника на узгодження. Ці креслення повинні бути підписані уповноваженим представником замовника у п`ятиденний термін з дня отримання, та передані постачальнику. Підписанні креслення-замовлення є невід`ємною частиною Договору і оформлюються як Додаток № 2.

Як встановлено судом, в матеріалах справи наявні надані відповідачем разом з клопотанням про відкладення судового засідання б/н від 20.01.2022 року копії проектів креслення на виготовлення обладнання - ескалаторів Ескалатор KYS, передбаченого умовами Договору, які містять підписи та печатки представників позивача та відповідача, та датовані 26.11.2020 року, 15.12.2020 року та 17.12.2020 року.

При цьому посилання позивача на відсутність у наданих відповідачем копіях креслень відомостей про особу, яка їх підписала з боку замовника ПП «ПІАФ «ТМ» судом до уваги не приймаються, позаяк судом встановлено на вказаних проектах виготовлення обладнання (кресленнях) наявність підпису представника ПП «ПІАФ «ТМ», засвідченого відтиском печатки товариства.

З урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, суд, встановивши наявність відбитку печатки товариства на спірних документах та, враховуючи, що позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, має дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена позивачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Всі надані відповідачем креслення містять відтиск печатки позивача ПП «ПІАФ «ТМ», що є засвідченням легітимності підпису перед третіми особами. При цьому матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених печаток, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі позивача.

Відтак, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Отже, за висновками суду, відсутність у кресленнях на виготовлення обладнання вказівки на прізвище та ініціали особи, яка засвідчила їх погодження з боку замовника, за наявності її підпису у цьому кресленні, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що таке креслення є неналежним доказом у справі, у зв`язку з чим зважаючи на відсутність будь-яких інших заперечень позивача щодо погодження строку здійснення поставки, окрім посилання на ненадання креслень постачальником на погодження замовнику, приймає вказані креслення як такі, що погоджені позивачем як замовником згідно умов п. 3.3 Договору та є належними та достатніми доказами надання постачальником та погодження як замовником умов поставки обладнання.

Термін поставки обладнання починається з моменту отримання постачальником підписаних замовником креслень-замовлень заводу виробника (п.3.4 Договору).

Передача обладнання по кількості, якості, комплектності, тарі та упаковці здійснюється за видатковою накладною та упаковочним листом. Датою поставки обладнання є дата, зазначена у накладній (п.3.5 Договору).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Окрім цього суд звертає увагу на приписи відповідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки обладнання позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 1 104 706,80 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, відповідачем поставка обладнання в обсязі, передбаченому Договором та з урахуванням здійсненої позивачем передплати, проведена не була, у зв`язку з чим позивачем 01.07.2021 року було направлено відповідачу претензію № 01 від 01.07.2021 року щодо стягнення санкцій за порушення строків поставки обладнання згідно п. 6.3 Договору та повернення здійсненої згідно п. 2.3.1 Договору передплати у розмірі 1 104 706,80 грн., у зв`язку з невиконанням обов`язку щодо передачі позивачу обладнання.

Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача та отримання її останнім 07.07.2021 року підтверджується наданими позивачем копіями накладної № 0311010141724 від 05.07.2021 року, опису вкладення в цінний лист від 05.07.2021 року та витягу з сайту АТ «Укрпошта» щодо перевірки статусу відправлення № 0311010141724.

Доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (передоплати) позивачу, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки обладнання згідно умов Договору та здійсненої передплати, оформлених у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суду не надано.

При цьому суд зауважує про відсутність передумов для здійснення позивачем як замовником проміжної оплати за другим етапом, передбаченим п.2.3.2 Договору, з огляду на відсутність повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару шляхом надсилання відповідних рахунку - фактури та листа - повідомлення.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.п. 9.1, 9.2 Договору одностороннє розірвання Договору допускається виключно за згодою сторін. Всі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути в процесі роботи по цьому Договору, по можливості, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо в результаті переговорів сторони не дійшли згоди, то справа підлягає вирішенню в господарському суді.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Ця норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов`язань, передбачених законом або договором.

При цьому суд зазначає, що заявляючи вимоги про розірвання договору позивач повинен довести обставини, які передбачені ст.651 ЦК України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін.

Наразі, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем не виконано зобов`язання за Договором в частині надання протягом 10 робочих днів після отримання передплати в порядку п.2.3.1 Договору креслень - замовлень від заводу виробника на узгодження згідно п. 3.3. Договору та в частині здійснення поставки обладнання згідно умов п.3.2, 3.4 Договору.

Водночас, позивач наголошує на тому, що укладення спірного Договору з відповідачем становило для підприємства комерційний інтерес пов`язаний безпосередньо з отриманням конкретного обладнання - Ескалатора KYS-35-600-3350 в кількості 2 шт. та Ескалатора KYS-35-600-4200 в кількості 2 шт. в строк до квітня 2021 року, відтак нездійснення відповідачем поставки обладнання є істотним порушенням умов Договору.

Окрім цього, оскільки поставка обладнання не відбулась, позивачем було укладено інший Договір на поставку обладнання (ескалаторів) з іншим контрагентом - ТОВ «Міцуї Україна», а саме Договір № STUAN01362П на поставку обладнання від 07.07.2021 року, за яким вартість обладнання становить 4 655 846,00 грн. Копія вказаного договору наявна в матеріалах справи.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, істотне порушення умов Договору з боку відповідача в частині поставки передбаченого умовами правочину обладнання (ескалаторів) є підставою для розірвання вказаного Договору у судовому порядку згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України та повернення вартості фактично здійсненої передплати за обладнання в сумі 1 104 706,80 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набутих коштів, які позивач просив суд стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 101120 на поставку обладнання від 09.09.2020 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Зокрема, як встановлено судом, укладений між сторонами спірний правочин є договором поставки, правова природа якого як двостороннього та оплатного зумовлює наявність взаємних обов`язків у кожної із сторін договору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання (аналогічна позиці викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 р. у справі 910/2693/18).

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Ця норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов`язань, передбачених законом або Договором.

Зокрема, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом, та визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 912/354/20, від 17.03.2021 року у справі № 910/5816/20 надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Тобто, за висновками суду чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов`язань однієї зі сторін, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Окрім цього відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Судом встановлено, що невиконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної поставки обладнання за Договором № 101120 на поставку обладнання від 09.09.2020 року, тобто порушенням умов цього правочину, істотно порушує зазначений Договір, внаслідок чого ПП «Піаф «ТМ» значною мірою позбавляється того, на що воно розраховувало при його укладенні. Зокрема, це призводить до додаткових витрат, а також до того, що таке обладнання (ескалатори) позивач не зможе використати за його призначенням, а саме - для встановлення в приміщеннях.

Згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Поряд із цим доводи позивача в частині ненадання відповідачем згідно п. 3.3 Договору креслень - замовлень на узгодження замовнику (позивачу), господарський суд вважає безпідставними з огляду на наявні в матеріалах докази погодження таких креслень з боку позивача та відповідача, що свідчить про взяття на себе останнім даного зобов`язання щодо поставки обладнання, яке мало бути виконано та саме на що мав право розраховувати позивач у справі.

Окрім цього відповідач під час розгляду справи підтвердив погодження креслень - замовлень, проте не заперечив факт наявності невиконання зобов`язання з поставки обладнання, не надавши також доказів неможливості такого виконання у відповідності до умов Договору.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та приписи статей 611, 651, 664 ЦК України, а також встановлений судом факт невиконання відповідачем як постачальником обов`язку щодо поставки обладнання, оскільки невиконання відповідачем умов щодо поставки обладнання є порушенням однієї з істотних умов спірного Договору в розумінні відповідних положень законодавства, а отже, як наслідок, свідчить про наявність правових підстав для розірвання укладеного між сторонами Договору № 101120 на поставку обладнання від 09.09.2020 року.

Також суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Отже, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.

Наразі, як встановлено судом, між сторонами на підставі укладеного Договору існувала домовленість щодо поставки обладнання відповідачем та його оплати позивачем.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 910/9055/17, підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Згідно ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 17.02.2021 року у справі № 5023/10655/11 частину 4 статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов`язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов`язання припиняються на майбутнє.

Якщо ж зобов`язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України). (Висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі №916/667/18).

У даному випадку, факт припинення правовідносин за договором поставки, тобто існуючої домовленості щодо передачі відповідачем обладнання та його оплати позивачем, у зв`язку з розірванням Договору згідно ст. 651 ЦК України, є підставою для повернення вартості фактично передплаченого непоставленого обладнання у сумі 1 104 706,80 грн., позаяк відсутність існування договірного характеру правовідносин за наслідками розірвання правочину передбачає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Цивільного кодексу України.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 1 104 706,80 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 104 706,80 грн. підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6.1 Договору за порушення термінів поставки та виконання робіт згідно Договору постачаль в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого в строк обладнання за кожний день прострочення, але не більше 3% від вартості Договору.

Відповідно до п. 6.3 Договору у разі порушення строку поставки обладнання більше ніж на 30 робочих днів з вини постачальника останній зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 5 % від суми Договору тільки на вимогу замовнику не пізніше 10 банківських днів з моменту відправки замовником відповідної вимоги.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України.

У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 6.1, 6.3 Договору.

При цьому суд зазначає, що припинення дії двостороннього договору, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього договору і не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Таким чином розірвання спірного Договору та застосування приписів ст.1212 ЦК України як підстави повернення безпідставно набутих коштів, сплачених в якості передплати, не позбавляє позивача права та можливості застосування норм такого правочину в частині нарахування та стягнення штрафних санкцій за невиконання відповідачем зобов`язань, які виникли під час дії Договору.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо поставки обладнання у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі пункту 6.1 Договору пеню в сумі 193 323,69 грн. за період з 09.04.2021 року по 30.09.2021 року, а також на підставі статті п. 6.3 Договору 5% штраф в сумі 181 506,20 коп., які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як встановлено судом з урахуванням наданих відповідачем копій креслень, які згідно встановлених під час розгляду справи фактичних обставин погоджені позивачем, зокрема, 17.12.2020 року, граничний строк виконання відповідачем зобов`язання з поставки обладнання з урахуванням п.п. 3.2, 3.4 Договору та ст. 254 ЦК України припадає на 19.04.2021 року (позаяк 17.04.2020 року є вихідним днем), відтак початком періоду прострочення та, нарахування пені, є 20.04.2021 року, в той час як позивачем здійснено нарахування пені виходячи з 09.04.2021 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду нарахування, становить 77208,41 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 77208,41 грн.

Також за результатами перевірки нарахування штрафу за порушення умов Договору судом встановлено, що розмір нарахованого позивачем штрафу відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 181 506,20 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Розірвати Договір на поставку обладнання № 101120 від 09.09.2020 року, укладений між Приватним підприємством "ПІАФ "ТМ" (код ЄДРПОУ 36473510) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІФТПРОЕКТГРУПП" (код ЄДРПОУ 42727661).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТПРОЕКТГРУПП" (вул.Дегтярівська 21-А оф.107/1, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 42727661) на користь Приватного підприємства "ПІАФ "ТМ" (03110, місто Київ, вул.Солом`янська, будинок 11, код ЄДРПОУ 36473510) 1 104 706,80 грн. основного боргу, 77 208,41 грн. пені, 181 506,20 грн. штрафу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 22669,75 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 13 жовтня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон