Постанова

від 12.10.2022 по справі 520/5464/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6357/22

Справа № 520/5464/19

Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Шлапак А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Коваленко О.Б., повний текст рішення складений 24 грудня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та стягнення грошової компенсації, -

в с т а н о в и в:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та стягнення грошової компенсації, в якому просила:

- припинити право власності позивачки на 1/2 частку нежитлового приміщення №30К, загальною площею 3,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 37272789, та на 1/2 частку автомобіля марки «Мегсеdes- ВеnzVito 112 СDІ», д/н НОМЕР_1 , 2002 року випуску;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки нежитлового приміщення №30К, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 37272789, та 1/2 частки автомобіля марки «Мегсеdes- ВеnzVito 112 СDІ», д/н НОМЕР_1 , 2002 року випуску, -109432,5 грн.;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення №30К, загальною площею 3,5 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 37272789 та на 1/2 частку автомобіля марки «Мегсеdes- ВеnzVito 112 СDІ», д/н НОМЕР_1 , 2002 року випуску;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що їй на праві власності належить 1/2 частка нежитлового приміщення №30К, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 37272789. Також позивачці на праві власності належить 1/2 частка автомобілю марки «Мегсеdes- ВеnzVito 112 СDІ», д/н НОМЕР_1 , 2002 року випуску. Вказані 1/2 частка нежитлового приміщення та автомобілю належить позивачці на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.07.2018 року по справі № 520/15037/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Вказане рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.07.2018 року набрало законної сили 13.08.2018 року.

З моменту розірвання шлюбу у 2015 році спірне нежитлове приміщення (кладова) площею 3,5 кв.м. знаходиться в одноосібному володінні та користуванні відповідача. Також, з моменту розірвання шлюбу у 2015 році у одноосібному володінні та користуванні відповідача знаходиться автомобіль «Мегсеdes- ВеnzVito 112 СDІ», д/н НОМЕР_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності та стягнення грошової компенсації відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити постанову, якою позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що вирішуючи справу суд не виконав вимог ст. 358 ЦПК України та відмовив у задоволені позову, виходячи із суб`єктивних міркувань, які не ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Учасники справи про призначене судове засідання на 12 жовтня 2022 року були сповіщені належним чином у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 118-121 т. 2).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 20.09.2003 року, на підставі реєстрації шлюбу, проведеної Відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис №886.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.02.2015 року шлюб між сторонами був розірваний.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05.07.2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл сумісно набутого майна за період шлюбу задоволений.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд взяв до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволені позову про припинення права спільної часткової власності та стягнення грошової компенсації, суд першої інстанції виходив з наступних обставин.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).

За положенням частин першої та другої статті 364 ЦК України, яка регулює правовідносини з виділу власником належної йому частки, що є у спільній частковій власності, співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Отже, із системного аналізу зазначених норм матеріального права можна дійти висновку, що положення статті 364 ЦК України у поєднанні із частиною четвертою статті 71 СК України застосовуються до правовідносин щодо вимоги співвласника частки у майні, що знаходиться у спільній частковій власності, про отримання компенсації вартості своєї частки, у зв`язку з неможливістю виділення її в натурі.

Частина третястатті 358 ЦК Українипередбачає, що кожен із співвласників має право на надання йому в володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності; у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі статтями21,24,41 Конституції України, статтями319,358 ЦК Українивсі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених у пункті 6статті 3 ЦК Українизасад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьоїстатті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар (постанова Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15).

З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 , оскільки під час судового розгляду судом не було отримано належних та допустимих доказів щодо визначення сторін, які саме користуються спірним спільним майном, а відповідно до довідки ТОВ «Комерційне електромонтажне підприємство «РАIТОР» заробітна плата механіка ОСОБА_3 складає в середньому 4600 грн., та виплата компенсації в сумі 109432,50 грн. є надмірним тягарем для відповідача.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що вирішуючи справу суд не виконав вимог ст. 358 ЦПК України та відмовив у задоволені позову, виходячи із суб`єктивних міркувань, які не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи у відповідності до яких позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів щодо перешкод у користуванні майном, яке є спільною сумісною власністю, а також не надано доказів про неможливість встановлення порядку користування коморою, а за встановленими обставинами справи виплата компенсації в сумі 109432,50 грн. є надмірним тягарем для відповідача.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Враховуючи те, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2022 року ОСОБА_1 , представнику ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення, з ОСОБА_2 за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2305,20 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 2305 гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 14 жовтня 2022 року.

Головуючий

Судді