Рішення

від 11.10.2022 по справі 201/4961/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/4961/21

провадження 2/201/274/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава Інна Олександрівна про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності, стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19 травня 2021 року звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності, стягнення грошових коштів, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своїй позовній заяві та із своїм представником в ході судового засідання посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який за життя мешкав в будинку АДРЕСА_1 , який ним був придбаний на підставі договору купівлі-продажу.

Вони з ОСОБА_4 мешкали у вказаному житлі разом з 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю як жінка і чоловік без реєстрації шлюбу до моменту його смерті, робили ремонт оселі, придбавали спільно речі особистого характеру і для житла, він робив ремонт в даному домоволодінні. Після смерті ОСОБА_4 вона звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. про прийняття спадщини щодо майна померлого, але виявилося, що є і інші спадкоємці - відповідачі, тому їй було відмовлено в видачі свідоцтва і рекомендовано звернулася до суду з питанням встановлення факту спільного мешкання однією сім`єю з спадкодавцем і тому вона змушена звернутися за захистом своїх прав до суду. В добровільному порядку питання не вирішено. Просили захистити право позивача як члена сім`ї з ОСОБА_4 , з яким вона проживала без реєстрації як жінка і чоловік в цивільному шлюбі до відкриття спадщини (фактично по день його смерті) та визнати право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , задовольнивши позов у повному обсязі.

Позивач та його представник у своїй позовній заяві просить суд встановити факт проживання ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з січня 2016 року по 03 квітня 2021 року; визнати домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 35,5 м2 (житлова-28,4м2), літ. Б-погріб з шийкою, літ. В-літня кухня, літ. ГДЖЗ-сараї, літ. Е-убиральня, літ. И-теплиця, літ. К-гараж, № 1-7, І-споруди та земельну ділянку площею 0.0693 га, кадастровий номер 1210100000:03:061:0074 на якій розташоване домоволодіння спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_1 прав власності на Ѕ частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 35.5 кв. м. (житлова - 28.4 кв. м.), літ. Б-погріб з шийкою, літ. В-літня кухня, літ. ГДЖЗ-сараї, літ. Е-убиральня, літ. И-теплиця, літ. К-гараж, № 1-7, І-споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1217979112101) та Ѕ частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0.0693 га, кадастровий номер 1210100000:03:061:0074 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1596422912101).

Відповідач ОСОБА_2 з представником в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вказавши на те, що не знають ОСОБА_1 .. Дізнались про неї лише після того, як батько помер та потрібно було оформлювати документи на спадщину після смерті батька, що померлий навіть після офіційного розлучення із дружиною ОСОБА_5 проживали разом, позовні вимоги не обґрунтовані і безпідставні, не доведені і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, надіслала до суду заяву, що через свій похилий вік та велику відстань до суду з`явитись не може, просила розглянути справу за наявними матеріалами. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутністю вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава І.О. в судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, просили розглянути справу за наявними матеріалами без її участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутністю вказаної третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача і його представника, відповідача та його представника, свідків, з`ясувавши позицію сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Після смерті ОСОБА_4 , відкрилась спадщина та донька (відповідач ОСОБА_2 ) як спадкоємець подала відповідні документи до нотаріуса про прийняття спадщини.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

В судовому засіданні позивач зі своїм представником стверджують, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який за життя мешкав в будинку АДРЕСА_1 , який ним був придбаний на підставі договору купівлі-продажу; вони з ОСОБА_1 мешкали у квартирі позивача та також робили разом ремонтні роботи у вказаному житлі разом з 2017 року однією сім`єю як жінка і чоловік без реєстрації шлюбу до моменту його смерті, робили ремонт цієї оселі, придбавали спільно речі особистого характеру і для житла, жити дружно і добре. Після смерті ОСОБА_4 вона звернулася до приватного нотаріуса ДМНО Аршави І.О. про прийняття спадщини щодо майна померлого з заявою про прийняття спадщини - вказаного домоволодіння, але виявилося, що є і інші спадкоємці - відповідачі, тому їй було відмовлено у видачі свідоцтва і рекомендовано звернутися до суду з питанням встановлення факту спільного мешкання однією сім`єю з спадкодавцем і тому вона змушена звернутися за захистом своїх прав до суду. В добровільному порядку питання не вирішено. Обставини цього факту підтверджуються, на їх думку, крім вимог та наданих документів, також поясненнями сторін і свідків. Для упорядкування документів і вирішення питань зі своїми правами, майном та іншим позивачка вимушена була звертатися до суду з позовною заявою про захист своїх прав, встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки в певний час, визнання спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння та стягнення судових витрат.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також і інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який за життя мешкав у будинку АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. про прийняття спадщини щодо майна померлого з заявою про прийняття спадщини - вказаного домоволодіння, але виявилося, що є і інші спадкоємці - відповідачі, тому їй було відмовлено у видачі свідоцтва і рекомендовано звернулася до суду з питанням встановлення факту спільного мешкання однією сім`єю з спадкодавцем і тому вона змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , шлюб яких було розірвано у 2017 році, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області.

Той період проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з січня 2016 року по квітень 2021 року, який просить встановити позивач у своїй позовній заяві, померлий ОСОБА_4 ще перебував у шлюбних відносинах із ОСОБА_5 .. Навіть після офіційного розлучення ОСОБА_4 проживали разом із ОСОБА_5 .. Наявні квитанції про придбання будівельних матеріалів, але так як вони були придбані в Гіпермаркеті «Епіцентр» та це була роздрібна торгівля наявні лише квитанції та товарні чеки на яких відсутні прізвища матері відповідача по справі або померлого ОСОБА_4 .. Доказом є те, що при покупці того чи іншого товару використовувалась « Бонусна карта» даного Гіпермаркету , яка зареєстрована на ОСОБА_5 . Про що зазначала у своїх поясненнях і свідок ОСОБА_5 , яку було допитано в якості свідка зі сторони відповідачів.

Домоволодіння було придбане за період їхнього разом проживання, але надане в додатках свідоцтво по розірвання шлюбу, яке видане 31 березня 2017 року Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області вказує лише на те, що воно було придбане через декілька днів після розірвання шлюбу із ОСОБА_5 та не може бути доказом того, що померлий проживав позивачем в час придбання даного домоволодіння.

В наданих суду доказів позивач та його представник посилаються на акт проживання померлого за адресою позивача, але з вересня 2015 року по травень 2016 року у ОСОБА_4 був укладений договір оренди житлового приміщення від 03 вересня 2015 року, який долучений до матеріалів справи та досліджений судом.

Як факт спільного бюджету позивач надає виписку про доходи, квитанцію про оплату товарів позивачем та послуг за електроенергію, але це не доводить факту, що вони мали спільний побут та бюджет. Навпаки, відповідачка з матір`ю (свідком) стверджують, що частину коштів на придбання вказаного будинку померлий брав у своєї матері і ці дані позивачкою не спростовані. Інша частина коштів була грошима ОСОБА_4 , а не спільними коштами його та позивачки.

Стосовно послуг за електроенергію вважаю за доцільно зауважити на тому, що сплата комунальних послуг була здійснена на ОСОБА_8 (сплата боргу) 16 жовтня 2020 року меморіальним ордером МВ 74310107, надана відповідь на лист № 23878 на ім`я ОСОБА_8 та те, що сплата була здійснена ще 10 жовтня 2019 року.

Крім того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів щодо наявності між сторонами спільного сімейного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого, а ніж спірного майна в інтересах сім`ї, у зазначений позивачкою період, що підлягає доведенню у цій справі.

Стороною позивача також наданий об`ємний перелік квитанцій, накладних, рахунків. договорів-замовлень і т.д.. З даних матеріалів не можливо зробити висновок, про те, що матеріали зазначені в квитанціях, накладних, рахунках і т.д. придбані за спільний бюджет.

З даних документів слідує, що певний обсяг товарів замовлений позивачем, в деяких присутнє прізвище померлого ОСОБА_4 , але відсутній підпис останнього, в деяких - зовсім не вказано осіб, тільки товар який придбавався. У зв`язку з чим ці квитанції є не належним доказом, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування.

Позивачем не надано доказів, що якісні поліпшення (ремонт квартири), про які йдеться в позові та взагалі робилися, та ще й за рахунок позивача. Стороною позивача не надано доказів на підтвердження того, що позивач брав участь у витратах по утриманню квартири, відсутня також інформація щодо нарахування плати за комунальні послуги на ОСОБА_1 , так само не надано жодних доказів ведення сумісного господарства та спільних витрат за життя ОСОБА_4 ..

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п..

Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, термін спільного проживання (не менше п`яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом).

Також Верховний Суд України зазначив, що доводити такий факт слід документами та доказами того, що між заявником та іншої особою (померлим) мали місце фактичні шлюбні відносини - свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного з «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки з уповноважених органів про спільне проживання та ведення господарства.

Відповідно до 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Отже жодних достовірних доказів проживання з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачем надано не було.

В позовній заяві є посилання на письмові пояснення сусідів та свідків - спільних друзів і знайомих. Для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту. Зазначені стороною позивача і опитані судом свідки пояснювали лише про стосунки ОСОБА_4 і позивачки під час їх зустрічей чи спільного проведення часу, відпочинку чи інш., але не свідчать про сталі їх відносини як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, про їх наміри створити одну сім`ю та мешкати саме в цьому будинку; навпаки вони свідчили, що ОСОБА_4 весь час мріяв і купив будинок саме тільки для себе, ремонтував для свого мешкання і майбутнього мешкання там дочки - відповідачки ОСОБА_2 ..

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Важливе значення для правильного вирішення спору про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу мають конституційні положення про ґрунтування шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, про рівні права і обов`язки кожного із подружжя у шлюбі та сім`ї (стаття 51 Конституції України).

Крім того, за висновками Верховного Суду, що викладені у Постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Таким чином, доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і наявність при цьому спільного побуту і взаємних прав та обов`язків. Враховуючи наведене, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має з`ясувати такі факти: спільне проживання осіб, наявність спільного побуту; взаємних прав та обов`язків. Можливість визнання проживання чоловіка та жінки однією сім`єю залежить від їх встановлення та доведеності. Так, відповідно до ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ставлячи питання про визнання домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 35,5 м2 (житлова-28,4м2), літ. Б-погріб з шийкою, літ. В-літня кухня, літ. ГДЖЗ-сараї, літ. Е-убиральня, літ. И-теплиця, літ. К-гараж, № 1-7, І-споруди та земельну ділянку площею 0.0693 га, кадастровий номер 1210100000:03:061:0074 на якій розташоване домоволодіння спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; визнання за ОСОБА_1 прав власності на Ѕ частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 35.5 кв. м. (житлова - 28.4 кв. м.), літ. Б-погріб з шийкою, літ. В-літня кухня, літ. ГДЖЗ-сараї, літ. Е-убиральня, літ. И-теплиця, літ. К-гараж, № 1-7, І-споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1217979112101) та Ѕ частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0.0693 га, кадастровий номер 1210100000:03:061:0074 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1596422912101) позивач не зазначає на яку саме частину домоволодіння вона претендує: будинок придбавався в одному стані з побутовими та надвірними спорудами, потім він перебудовувався, частина будівель знесена чи змінена, частина зведена, збільшена площа будинку (добудовано другий поверх, кухню і інш.). З урахуванням вказаних змін і перебудов технічний паспорт на новостворене домоволодіння не складався, технічний стан його не перевірявся, в передбаченому порядку ввід в експлуатацію не проводився та право власності на новостворений об`єкт не реєструвалося. Отже, позивачка ставить питання про своє право власності на частину домоволодіння в первісному стані, чи в зміненому - не відомо, як змінено об`єм, площу домоволодіння, а отже і саму спадкову масу - не визначено, позовні вимоги в цій частині не змінювалися і не доповнювалися.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, а враховуючи позицію ВСУ у справі № 545/1839/18 позивачем не доведено та не надано належних доказів, домоволодіння по АДРЕСА_1 набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, так як суду надано копію договору купівлі-продажу домоволодіння від 06 квітня 2017 року, де покупцем вказаний ОСОБА_4 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Щодо встановлення юридичного факту проживання однією сією чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження даного факту.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди, страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Отже, розгляд справи, в якій викладена самостійна позовна вимога про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, потребує надання сторонами належних та допустимих доказів обставин, зазначених у позовній заяві, та дослідження їх судом, адже нормами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін у справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

На підтвердження даного факту позивачем та його представником заявлено клопотання про виклик та допит свідків, але як зазначив Верховний Суд у Постанові від 14 лютого 2018 року по справі № 129/2115/15-ц, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 81 ЦПК України.

Зазначені позивачем обставини про спільний з ОСОБА_4 бюджет, ведення спільного господарства, пов`язаність спільним побутом і наявність спільних прав та обов`язків, тобто що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, не знайшли свого підтвердження вході судового засідання. Позивачем не було представлено суду докази на підтвердження ведення спільного господарства, а також ведення єдиного бюджету.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього стосовно вищезазначених фактів, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Не можливо взяти до уваги роздруківки переписки позивача та відповідача ОСОБА_2 , так як Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» у ст. 3 вказано, що відносини, пов`язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про державну таємницю», «Про телекомунікації», «Про обов`язковий примірник документів» «Про Національний архівний фонд та архівні установи», цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною, що визначено ст. 5 даного закону.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал: 1) свідоцтва про право на спадщину; 2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом (ст. 8 Закону).

14 лютого 2019 року Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу, ухвалила, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.

Згідно з Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 914/2505/17, суд встановив, що роздруківка з електронної скриньки не може вважатися належним доказом, оскільки неможливо ідентифікувати вміст електронного листа, незрозуміло, на яку електронну пошту було здійснено відправлення, а також неможливо визначити, чи був надісланий файл підписаним електронним цифровим підписом

Верховний Суд у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18 підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які не взяли до уваги такий електронний доказ, як електронна переписка. Суд підтримав позицію, що надана позивачем роздруківка електронної переписки не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення.

Верховний Суд у свої Постанові від 04 грудня 2019 року визначив, що переписка у мобільному додатку "Viber" не є належним та допустим доказом у справі відповідно до статей 76-81 ЦПК України.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на положеннях позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння та стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння та стягнення судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16, 55, 60 ЦК України, ст. 7, 60, 74 Сімейного кодексу України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 315 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава Інна Олександрівна про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності, стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2022 року.

Суддя -