Постанова

від 14.10.2022 по справі 916/4068/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/4068/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Принцевської Н.М.

суддів: Діброва Г.І., Разюк Г.П.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка, 29)

розглянувши апеляційну скаргу Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022

по справі №916/4068/21

за позовом Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос Лайн"

про стягнення 31579,38 грн., -

(суддя першої інстанції: Волков Р.В., дата та місце ухвалення рішення: 11.07.2022, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп.Шевченка, 29)

У грудні 2021 року Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОС ЛАЙН" (далі ТОВ «ІНКОС ЛАЙН»), в якому просить стягнути з відповідача пеню та штраф за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань за Договором купівлі-продажу від 09.06.2021 №78 у розмірі 31 579,38 грн. В обґрунтування позову Управління посилається на порушення відповідачем строку поставки товару, встановленого вказаним договором.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 по справі №916/4068/21 у задоволенні позову Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області (65045, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Єврейська, будинок 43; код ЄДРПОУ 34800034) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОС ЛАЙН" (02140, місто Київ, вулиця Вишняківська, будинок 3; код ЄДРПОУ 39459829) про стягнення 31 579,38 грн відмовлено.

В оскаржуваному рішенні суд наголошує, що штрафні санкції розраховуються за повний день прострочення, а тому при визначенні періоду нарахування, день отримання товару позивачем не може включатися до періоду прострочення, у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 по даній справі скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог про стягнення коштів.

Апелянт вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин справи, прийнятим з порушенням норм процесуального права та таким, що підлягає скасуванню.

Заявник апеляційної скарги вказує, що датою фактичного отримання товару позивачем є не 08.09.2021 (як зазначено в рішенні), а 08.10.2021. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: копією видаткової накладної від 07.10.2021 №928, копією експрес-накладної від 07.10.2021 №928.

Крім того, апелянт вважає, що ним було правомірно нараховано пеню за один день прострочення та штраф за прострочення більше ніж 30 днів у розмірі 7 (семи) відсотків від вказаної вартості товару.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 по справі №916/4068/21, вирішено розглянути апеляційну скаргу Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 по справі №916/4068/21 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

23.08.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «ІНКОС ЛАЙН» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку відповідача, апелянтом не наведено жодних конкретних обставин, які б свідчили про незаконність та необґрунтованість рішення, які порушення допустив суд та як вони вплинули на законність та обґрунтованість ухваленого рішення. Крім того, відповідач вказує, що описка в судовому рішенні дати фактичної поставки товару не може вважатися підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

15.09.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «ІНКОС ЛАЙН» надійшло клопотання про долучення до відзиву на апеляційну скаргу в рамках справи №916/4068/21, попереднього розрахунку суми судових витрат.

27.09.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення про долучення попереднього розрахунку суми судових витрат відповідача, в якому позивач заперечує проти вказаного клопотання та зазначає про необґрунтованість вказаних витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.2021 між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу №78.

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору продавець (відповідач) зобов`язується поставити покупцю (позивачу), а покупець зобов`язується отримати і оплатити засоби спеціального призначення (товар) на умовах, визначених цим Договором.

Додатком №1 до Договору є Специфікація, якою сторони погодили найменування, кількість та ціну товару.

Згідно з п. 5.1. Договору строк поставки товару (партії товару) протягом 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту підписання Договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору завантаження та доставка товару здійснюється за рахунок продавця у кількості та асортименті, відповідно до Специфікації за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська, 43.

Як вбачається з матеріалів справи, товар був отриманий позивачем 08.10.2021, Відповідно до експрес-накладної Нової пошти № 20450450969800 дата формування поштового відправлення товару була здійснена на замовлення відповідача 07.10.2021, а розрахункова дата прибуття товару до позивача - 08.10.2021.

Таким чином, позивач отримав товар 08.10.2021.

Вказане також підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною №928 від 07.10.2021 (т. 1, а.с. 23), на якій міститься відмітка про фактичне отримання товару позивачем 08.10.2021.

Позивач вважає, що прострочення поставки товару складає 31 день, що стало підставою для звернення Управління до Господарського суду Одеської області з відповідними вимогами про стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань за договором купівлі-продажу від 09.06.2021 №78 у розмірі 31579,38 грн.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.2 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі N 903/545/17 від 11.05.2018.

Штрафні санкції, передбачені абзацом третім ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, п. 7.3. Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов`язання з продавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вказаної вартості товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, штраф та пеня можуть бути нараховані лише за кожний повний день прострочення платежу.

Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб`єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов`язання.

У свою чергу, день належного виконання зобов`язання не є днем його прострочення, оскільки суб`єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов`язання (ст. 599 ЦК України).

Таким чином із системного аналізу наведених вище приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Так, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що датою укладення Договору є 09.06.2021, строк поставки товару становить 90 календарних днів з моменту підписання Договору, 90-й день поставки товару припадає на 07.09.2021 (кінцевий термін поставки товару), а датою фактичної поставки товару є 08.10.2021 (дата отримання товару позивачем, що сторонами не заперечується).

Посилання апелянта на те, що датою фактичної поставки товару є не 08.09.2021, а 08.10.2021 судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки вказане є опискою суду першої інстанції, яку згідно ухвали Господарського суду Одеської області від 05.08.2022 було виправлено.

Супровідним листом від 13.10.2021 позивач направив відповідачу претензію №40/09-01 від 13.10.2021, якою вимагав сплатити пеню та штраф у сумі 44 922,78 грн за прострочення поставки товару.

Так, в даному випадку позивач просить стягнути з відповідача залишок несплаченої пені за 1 день прострочення у розмірі 444,78 грн. та штраф за прострочення поставки понад 30 днів у розмірі 31 134,60 грн.

Із наданого позивачем розрахунку пені та штрафу на загальну суму 31 579,38 грн. вбачається, що суму заявлених до стягнення грошових коштів було обчислено позивачем з урахуванням дня отримання товару позивачем (08.10.2021), що суперечить нормам чинного законодавства.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що штрафні санкції розраховуються за повний день прострочення, а тому при визначенні періоду нарахування день отримання товару позивачем не може включатися до періоду прострочення, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що товар згідно договору купівлі-продажу отримано в повному обсязі на 31 день з моменту необхідності поставки товару, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

За таких обставин, апеляційна скарга Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 по справі №916/4068/21 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 по справі №916/4068/21 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 по справі №916/4068/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2022 по справі №916/4068/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

Г.П. Разюк