Рішення

від 07.10.2022 по справі 308/10671/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10671/16-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Макарович Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до першого відповідача ОСОБА_2 та другого відповідача - Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про визнання недійсним та скасування державного акту,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 07.10.2022 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.10.2022 року.

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суду з позовною заявою до першого відповідача ОСОБА_2 та другого відповідача - Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за якою просить суд: державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим № 2124881800:12:010:0018, розташовану в с. Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) Ужгородського району, виданий на прізвище ОСОБА_2 визнати недійсним та скасувати.

Позовну заяву мотивує тим, що вона ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті її матері відкрилася спадщина, яка складалася із житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 та земельних ділянок, розташованих в с. Нижнє Солотвино.

На житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами, 19.11.2015 року нотаріусом було видано їй свідоцтво на спадщину за законом, а на земельні ділянки відмовлено, у зв`язку з відсутністю правовстановлювальних документів.

Згідно з виписки з рішення 16 сесії 21 скликання Глибоцької сільської ради від 02.12.1993 року «Про передачу у приватну власність земель для ведення особистого підсобного господарства», передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,76 га, з них 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 та 0,51 га для ведення підсобного селянського господарства, що розташована в селі Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) громадянці ОСОБА_3 .

У зв`язку із тим, що вона не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті своєї матері, на вищеописані земельні ділянки, через відсутністю правовстановлюючих документів на них (державних актів), 12.11.2015р. рішенням 2 сесії сьомого скликання Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», мені, ОСОБА_1 , надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наміченої у власність, площею 0,51 га для ведення особистого селянського господарства із земель, наданих у користування в селі Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) на території Руськокомарівської сільської ради.

З метою складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вона звернулась до приватного підприємства «Ужгеостар».

Однак, листом за № 25 від 29.09.2016р. приватне підприємство «Ужгеостар» її повідомило, ще після проведення геодезичних робіт, виявилось, що на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 площею 0,51 га, яка перебуває у її користуванні накладається суміжна земельна ділянка гр. ОСОБА_2 , за кадастровим №2124881800:12:010:0018. Виходячи із цих даних вони не можуть закінчити роботу по розробленню проекту землеустрою. Разом із листом, ПП «Ужгеостар» надало їй схему накладення земельних ділянок одна на одну.

Наявність такої накладки землі та факт того, що від неї забрали частину земельної ділянки є шоком для позивача, оскільки вона б ніколи не змогла подумати, що землю її матері, яка перейшла до неї як спадок буде забрано іншою особою.

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 розмов з приводу того, що він у своїй власності має частину земельної ділянки позивача - уникає. Пояснювати їй нічого не хоче і жодних документів показувати також не бажає.

З урахуванням викладеного та із посиланням на положення абзацу 3 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004 р., статті 141, 155, 158, 116, 152, 152 ЗК України, ст. 16 ЦК України, позивач вважає свої права порушеними та звернулася до суду за їх захистом.

21.02.2017 ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відкрито провадження, призначено розгляд справи.

29.11.2017 року від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи листа Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району від 06.10.2017 року №488/02-26.

07.02.2018 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача, витребувано у відповідача документи.

На виконання вказаної ухвали представником відповідача разом із клопотанням від 16.04.2018 року, надано:технічну документацію, рішення органу місцевого самоврядування.

В судовому засіданні від 05.11.2018 року, представником відповідача, адвокатом Січка В.В., надано для приєднання до матеріалів справи:Витяг з Державного земельного кадастру від 25.09.2018; Кадастровий план земельної ділянки 2124881800:12:010:0018.

07.02.2018 року, представником відповідача подано клопотання про закриття провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Ухвалою суду від 09.10.2020 року провадження у справі закрито відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України через відсутність предмету спору.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року скасовано ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання недійсним та скасування державного акту направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю: О.В.Фазикош.

Позивач в судове засідання не з`явилася про дату та час розгляду справи повідомлялася належним чином. Про причини неявки не повідомляла.

Від представника позивача по справі адвоката Кузьми К. І., надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з`явилися повторно, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомляли, заяв та клопотань не подавали.

Представник відповідача Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області в судове засідання не з`явився повторно, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомляв, заяв та клопотань не подавав.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи з підставпершоїнеявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд констатує, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце,однак на розгляд справи повторно не з`явився в судове засідання без поважних причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, на підставі наведеного суд керуючись ч.4 ст.223, 280-281ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 2 ст. 13та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду із вимогою про: визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку із кадастровим №2124881800:12:010:0018, розташовану в с. Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) Ужгородського району, виданого на прізвище ОСОБА_2 .

Згідно довідки Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району від 06.10.2017 року № 488/02-26 за період з 2006 2017 років стосовно громадянина ОСОБА_2 рішень сільською радою не приймалося. Відомості про те, хто є власником земельної ділянки за кадастровим номером 2124881800:12:010:0018 в сільській раді відсутні. Сам державний акт на право власності на земельну ділянку за вищевказаним кадастровим номером, або його копія в сільській раді відсутні.

Відповідачем по справі ОСОБА_2 , на виконання ухвали суду про витребування документів від 07.02.2018 року, разом із супровідним листом від 16.04.2018 року надано суду копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка містить витяг з рішення органів місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_2 , витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, проте не надано суду Державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером №2124881800:12:010:0018, розташовану в с. Нижнє Солотвино, Ужгородського району. Також, відповідачем у судовому засіданні від 05.11.2018 року для приєднання до матеріалів справи надано Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку 2124881800:12:010:0018 від 25.09.2018 та Кадастровий план вказаної земельної ділянки.

Згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 , виготовленої ФОП ОСОБА_4 вбачається, що за рішенням 19 сесії четвертого скликання Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району «Про надання земельних ділянок в приватну власність для ведення особистого селянського господарства» від 01.04.2005 року , ОСОБА_2 , було передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства АДРЕСА_2 , площею 0,40 га, в тому числі 0,14 га « ОСОБА_5 » та 0,26 га « ОСОБА_6 ». В ході проведення геодезичних робіт було встановлено межі цієї земельної ділянки в натурі та передані власнику межові знаки на зберігання, що підтверджується відповідними актами, наявними у технічній документації.

Згідно з виписки з рішення 16 сесії 21 скликання Глибоцької сільської ради від 02.12.1993 року «Про передачу у приватну власність земель для ведення особистого підсобного господарства», передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,76 га, з них 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 та 0,51 га для ведення підсобного селянського господарства, що розташована в селі Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) громадянці ОСОБА_3 .

У зв`язку із тим, що вона не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті своєї матері, на вищеописані земельні ділянки, через відсутністю правовстановлюючих документів на них (державних актів), 12.11.2015р. рішенням 2 сесії сьомого скликання Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», мені, ОСОБА_1 , надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наміченої у власність, площею 0,51 га для ведення особистого селянського господарства із земель, наданих у користування в селі Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) на території Руськокомарівської сільської ради.

З метою складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вона звернулась до приватного підприємства «Ужгеостар».

Однак, листом за № 25 від 29.09.2016р. приватне підприємство «Ужгеостар» її повідомило, ще після проведення геодезичних робіт, виявилось, що на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 площею 0,51 га, яка перебуває у її користуванні накладається суміжна земельна ділянка гр. ОСОБА_2 , за кадастровим №2124881800:12:010:0018. Виходячи із цих даних вони не можуть закінчити роботу по розробленню проекту землеустрою. Разом із листом, ПП «Ужгеостар» надало позивачу схему накладення земельних ділянок одна на одну.

З огляду на встановлені судом обставини справи та вищенаведені норми законодавства, вбачається, що при формуванні (створенні) земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером із кадастровим номером 2124881800:12:010:0018, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, на території Руськокомарівської сільської ради, с. Нижнє Солотвино, ур. «Синяк», із цільовим призначенням 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2600 гектарів були порушенні вищезазначені норми законодавства, що призвели до негативних наслідків, а саме накладення координат на суміжну земельну ділянку, яка перебуває у користувані позивача.

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.12.2015 року № НВ 2101197412015 у реєстрі значиться земельна ділянка із кадастровим номером 2124881800:12:010:0018, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, на території Руськокомарівської сільської ради, с. Нижнє Солотвино, ур. «Синяк», із цільовим призначенням 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2600 гектарів.

Матеріали справи не містять Державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2124881800:12:010:0018, розташовану в с. Нижнє Солотвино, Ужгородського району, що є предметом оскарження. Такий не було надано відповідачем ОСОБА_2 , і на виконання ухвали суду від 07 лютого 2018 року про витребування доказів.

Зі змісту ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 09.10.2020 року вбачається, що у судовому засіданні від 19.09.2018 року, на вимогу суду про надання державного акту на землю, у зв`язку із ненаданням такого на виконання ухвали суду від 07.02.2018, представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Січка В.В., повідомив, що такий відсутній, оскільки не видавався.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру від 25.09.2018 року № НВ 0002086822018, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 2124881800:12:010:0018, така розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, на території Руськокомарівської сільської ради, с. Нижнє Солотвино, ур. «Синяк», із цільовим призначенням 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2600 гектарів, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 . Орган, який зареєстрував земельну ділянку: Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області, 30.12.2015 року.

Вказане дає підстави для висновку про те, що Державний акт на зазначену земельну ділянку не видавався, відсутні відомості щодо нього і у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.09.2018 року № НВ 0002086822018, вказане відповідає діючому законодавству.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону УкраїниПро державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень (в редакції05.10.2016року) рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Згідно ч.1ст.29вказаного Закону, Державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав.

Відповідно дост.28ЗУ «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» (чинна редакція) рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно ізстаттею 122Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуваннямпунктів 3та4розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Відповіднодо ст.126ЗК України(чиннаредакція), право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

01 січня 2013 року набули чинності Закони України Про Державний земельний кадастр від 07.07.2011 року № 3613-VI, Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 1 липня 2004 року № 1952-IV, постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру, згідно з якими Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Зазначені закони, а саме: Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 1 липня 2004 року № 1952-IV докорінно змінили підхід до державної реєстрації прав власності на земельні ділянки, так частиною 1 статті 4-1 цього Закону передбачено, що: рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

Відповідно до п. 8-1 ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

З набранням чинності з 01.01.2013 року Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року № 3613-УІ та Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051 посвідчення права власності на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів.

Відповідно до положень пункту 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», видача державних актів на право власності на земельні ділянки здійснювалась територіальними органами Держкомзему України при проведенні державної реєстрації земельної ділянки лише до 01 січня 2013 року.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 2124881800:12:010:0018, датою реєстрації земельної ділянки є 30.12.2015.

Предметом спору в цій справі є визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку із кадастровим № 2124881800:12:010:0018, розташовану в с. Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) Ужгородського району, виданий на прізвище ОСОБА_2 ..

Разом із тим судом під час розгляду справи встановлено, що Державний акт про право власності на земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 , не видавався, позивачем існування такого не доведено.

Відсутність державного акту на земельну ділянку підтверджується і наведеними нормативними актами. Адже, станом на 2015 рік, діюче законодавство не передбачало видачі Державних актів про право власності, державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку Управлінням Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області відбулася 30.12.2015 року (згідно Витягу з Державного реєстру права власності).

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній з 01 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому право власності відповідача ОСОБА_2 ,виникло з моменту державної реєстрації за ним права власності на спірну земельну ділянку, а не після одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації (державний акт на право власності на землю), який йому і не видавався у зв`язку з внесенням змін до земельного законодавства, а отже, вимога позивача про визнання недійсним державного акта на права власності на землю не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

З набранням чинності з 01.01.2013 року Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року №3613-УІ та Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051 посвідчення права власності на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів.

Частиною 1 пункту 9 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Статтею 6 вищезазначеного Закону визначено вичерпний перелік органів та суб`єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, а саме: -Міністерство юстиції України та його територіальні органи; -суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; -державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Отже, органи Держгеокадастру з 01.01.2013 позбавлені повноважень щодо реєстрації та скасування прав власності на земельну ділянку.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

За таких підстав, суд вбачає, що відносно суб`єктивного земельного права створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності на земельну ділянку через існування накладення меж земельної ділянки відповідача на межі земельної ділянки позивача.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» вказується, що державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року № 3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж, дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі та інше.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Статтею 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» зазначені вимоги до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру зокрема, відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під | час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України «Про державний земельний кадастр» , кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

У відповідності до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Проте,механізм скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду шляхом скасування державного акту на земельну ділянку, який не видавався за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру,чинним законодавством не передбачено.

Підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок містить пункт 114 Поряду ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

З огляду на встановлені обставини справи, системний аналіз норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності є належним способом захисту порушеного права, оскільки рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

З приводу належного способу захисту порушеного права слід зазначити й таке.

За змістом п.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав)це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У ч.2 ст.26 вказаного Закону (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора, а саме 30.12.2015 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.п.1, 2, 3 ч.3 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень ч.2 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно з ч.1ст.20ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч.2ст.16 ЦК України.

Проте, у відповідності із принципом диспозитивності, визначенимст.13 ЦПК України, підстави та предмет позову визначає виключно позивач.

При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63).

Спір про скасування рішення чи запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Позовна вимога про визнання незаконним та скасування державного акту на земельну ділянку, який не видавався, не може бути звернена до Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області , яку позивач визначив співвідповідачем.

Водночас ОСОБА_1 помилково заявила вказані вимоги до Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування державного акту на право влансоності на земельну ділянку, який не видавався, як і скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому обраний позивачем спосіб судового захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права.

Разом із тим, слід вказати на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Як зазначено у ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст.76-81 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд вважає за необхідне констатувати, що факт відсутності Державного акту на земельну ділянку що фактично є предметом оскарження, було встановлено судом в ухвалі від 09.10.2020 року, якою провадження у справі закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Скасовуючи вказануухвалу,Закарпатський апеляційнийсуд упостанові від21.12.2021зазначив,що позивачзвернулася ізвказаним позовомв якомупросила визнатинедійсним таскасувати державнийакт направо власностіна земельнуділянку ізкадастровим №2124881800:12:010:0018,розташовану вс.Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) Ужгородського району, виданий ОСОБА_2 , посилаючись на те, що після проведення геодезичних робіт встановлено, що на земельну ділянку, яка перебуває у її користуванні, накладається суміжна земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 , із кадастровим № 2124881800:12:010:0018, внаслідок чого вона позбавлена можливості оформити право власності на належну їй земельну ділянку та порушено її законні права.

Суд констатував, що «як на момент звернення позивача із заявленим позовом, так і на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, предмет спору існував, існує на даний час. Між сторонами продовжують залишатися неврегульованими питання щодо належності спірної земельної ділянки.»

Таким чином при розгляді справи встановлено, що хоча, на час розгляду справи спір про право між сторонами продовжує існувати, однак як зазначалося вище, позивач заявила позовну вимогу про визнання недійсним та скасувати державного акту на право власності на земельну ділянку із кадастровим № 2124881800:12:010:0018, розташовану в с. Нижнє Солотвино (біля очисних споруд) Ужгородського району, виданий ОСОБА_2 , однак такий не видавався.

У постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 338/180/17 від 05.06.2018, № 905/1926/16 від 11.09.2018 та № 569/17272/15-ц від 30.01.2019 сформульовано висновок про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно зі ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Спір про межі земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, вирішується органом місцевого самоврядування. Якщо у позасудовому порядку, що визначений у п. 4 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (розділ «Виправлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру»), вирішити спір позивач не зможе, зокрема не буде усунута помилка, чи не буде досягнуто згоди щодо визначення меж земельних ділянок, то позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи зазначені положення, суд вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав в частині визначення відповідача по справі та предмету позову.

Таким,чином зогляду нанаведене,суд приходить до висновку що в задоволені позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.126 Земельного кодексу України, п. 8-1 ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». ст.ст.10, 11, 76-81, 89, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до першого відповідача ОСОБА_2 та другого відповідача - Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про визнання недійсним та скасування державного акту відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Руськокомарівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, вул. Шкільна, №3. с. Руські Комарівці, Ужгородського району.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК Українив редакціїЗакону України від 03.10.2017 року № 2147-VIIIдо дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош