Рішення

від 17.10.2022 по справі 509/5734/21

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5734/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Вадлен» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ :

20 жовтня 2021 року, керівник Чорноморської окружної прокуратури звернувся до суду з названим позовом в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області, в якому просив суд, визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області № 15-9941/13-17-сг від 08.09.2017 р. «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення», визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 179/57-17-ДО зі всіма додатковими угодами укладений 29.12.2017 р. між ГУ Держгеокадастром в Одеській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею 44,00 га, (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованого на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської (за межами населених пунктів), строком на 7 років, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 28839546 від 07.11.2018 р. з одночасним припиненням права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ), визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею 44,00 га, (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської (за межами населених пунктів) строком на 6 років, укладений 06.01.2017 р. між ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен», скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 30223251 від 05.02.2019 р. з одночасним припиненням права суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ФГ «Вадлен» (ЄДРПОУ 40175026), застосувати наслідки недійсності договору оренди земельної ділянки від 01.03.2012 р. та суборенди від 06.01.2017 р., а саме: ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) та ФГ «ВАДЛЕН» (ЄДРПОУ 40175026), повернувши у комунальну власність державі в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області (ЄДРПОУ 04379172), земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331, площею 44,0 га, розташовану на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської (за межами населених пунктів) та стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури (ЄДРПОУ : 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) судові витрати по справі в сумі 13620 грн., мотивуючи це незаконністю передачі відповідачами ГУ Держгеокадастру в Одеській області у користування відповідачу ОСОБА_1 земельних ділянок, розташованих на території Одеського (Овідіопольського) району для ведення фермерського господарства, що було виявлено під час прокурорської перевірки та моніторингу даних Публічної кадастрової карти України на офіційному веб-сайті.

В судове засідання представник прокуратури не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомив, однак надіслав до суду письмову заяву, в якій повністю підтримав свій позов у повному обсязі, просив його задовольнити повністю та слухати справу без його участі (а.с. 202).

Представниця позивачів Овідіопольської селищної ради Одеської області в судові засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, зворотними поштовими повідомленнями, причини неявки суду не повідомила, однак надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримали позов, поданий в їхніх інтересах керівником Чорноморської окружної прокуратури, у повному обсязі, просили його задовольнити повністю та слухати справу без їхньої участі (а.с. 98,104-105).

Представниця відповідачів ГУ Держгеокадастру в Одеській області в судові засідання не з?явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином, зворотним поштовим повідомленням, причини неявки не повідомила, надіславши до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити у задоволенні безпідставного позову з підстав, викладених у відзиві, зокрема, вважаючи законим оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області № 15-9941/13-17-сг від 08.09.2017 р. «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення» (а.с. 103,121,132,138,144,168-173,199).

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з?явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, зворотними поштовими повідомленнями, причини неявки суду не повідомив, заяв про слухання справи за його відсутністю, письмових пояснень чи відзиву суду не надіслав (а.с. 96,122,131,135,167,200).

Представниця відповідачів ФГ «Вадлен» в судове засідання не з?явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, зворотним поштовим повідомленням, причини неявки не повідомила, надіславши до суду письмовий відзив на позов, в якому, з посиланням на необґрунтованість та безпідставність позову, просила суд відмовити у його задоволенні, наполягаючи на законності і правомірності укладених оспорюваних договорів оренди між ГУ Держгеокадастру в Одеській області і ОСОБА_1 від 29.12.2017 р. та суборенди між ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен» від 06.01.2017 р., а також з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов (а.с. 81-91,101,123,130,134,166,201).

Дослідивши матеріали позову та додатково надані суду письмові докази від учасників процесу через канцелярію суду, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п.1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що згідно його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 ЕКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтовування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін прот України» п. 58 рішення від 10.02.2010 р.).

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Згідно з ст. 13 Конституції України, ст. 373 Цивільного кодексу України, ст.1 Земельного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст.14 Конституції України).

Відповідно до ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Незаконне розпорядження землею ослаблює економічні основи органів виконавчої влади, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Суд встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що на виконання наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області від 30.06.2015 р. № 15-308/214-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 47,3963 га в довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 за адресою: ділянка № НОМЕР_2 на масиві № НОМЕР_3 на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), кадастровий номер 5123781600:01:001:0451 та укладено договір оренди вищовказаної земельної ділянки з ОСОБА_1 від 30.06.2015 р. № 5, строком на 49 років, а також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки № 11463708 від 29.09.2015 р. (а.с. 24-25,88-90).

В подальшому, 14.12.2015 р., ОСОБА_2 з братом відповідачем ОСОБА_1 заснували Фермерське господарство «Вадлен» (ЄРДПОУ 40175026) (а.с. 55,92).

Крім того, Наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області задоволено клопотання ОСОБА_1 від 17.10.2014 р. та надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, від 17.10.2014 № 15-1414/14-14-СГ (а.с. 155,174,175).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.09.2017 № 15-9941/13-17-СГ відповідачу ОСОБА_1 затверджено документацію із землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 44,00 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів) та в подальшому між ГУ Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_1 , 29.12.2017 укладено договір оренди №179/57-17-ДО, земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства, площею 44,00 га, (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) розташованої за адресою: Миколаївська сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) строком на 7 років, який пройшов державну реєстрацію із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.11.2018 реєстратором Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області (а.с. 31-41,49-54).

В подальшому, ОСОБА_1 уклав договір суборенди вищезазначеної ділянки (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) з ФГ «Вадлен» на строк 6 років, що зареєстрований 21.01.2019 державним реєстратором «Центр обслуговування громадян» Одеської області (а.с. 45-48).

Су звертає увагу на той факт, що на момент прийняття ГУ Держгеокадастру в Одеській області наказу від 08.09.2017 № 15-9941/13-17-сг відповідачем ОСОБА_1 вже було створено ФГ «Вадлен», державна реєстрація якого відбулася 14.12.2015 р. (а.с. 55).

Суд наголошує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства - безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства, тобто створення нового господарства як юридичної особи та реєстрації його у встановленому порядку.

Однак, відповідач ОСОБА_1 отриману без проведення земельних торгів земельну ділянку - безпідставно передав в суборенду ФГ «Вадлен» засновником якого є сам разом з братом, чим фактично штучно розширив вже існуюче фермерське господарство.

Таким чином, наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим надання у користування (оренду) відповідачу ОСОБА_1 , та подальша передача ним в суборенду ФГ «Вадлен» вищевказаної земельної ділянки відбулося незаконно.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частинами 2,3 статті 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За положеннями ст. 124 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності - здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Проте, спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України «Про фермерське господарство», частинами 1 та 2 ст. 1 якого (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону відносини, пов?язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Як вбачається із змісту ч.ч. 1,2,7 ст. 7 вказаного Закону, громадяни для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства звертаються до відповідної районної державної адміністрації, а для отримання земельної ділянки із земель комунальної власності до місцевої ради. У заяві зазначається: бажаний розмір і місце розташування земельної ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Отже, спеціальний Закон визначає обов?язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України і до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, що відповідає загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Крім того, вказаний Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

Так, в Постанові ВСУ № 6-2902цс15 від 03.02.2016 р. викладено правову позицію, відповідно до якої, при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», як спеціального по відношенню до ст. 123 ЗК України.

За змістом статей 1,7,8 Закону, заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» та ст. 123 ЗК України викладена в рішеннях Верховного Суду України від 23.12.2016 р. № 635/6568/15-ц, від 11.05.2016 р. у справі № 6-2903цс15 та від 18.05.2016 р. у справі № 6-248цс16.

Отже, в даній справі, спірну земельну ділянку булу надано в оренду відповідачу ОСОБА_1 , як громадянину України на підставі договору оренди землі від 29.12.2017 р., укладеного між ним, як фізичною особою та ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

Однак, відповідач ОСОБА_1 спірну земельну ділянку отримав із земель сільськогосподарського призначення в оренду для створення фермерського господарства, проте передав земельну ділянку в суборенду ФГ «Вадлен», засновником якого є сам.

При цьому, при передачі земельної ділянки для ведення фермерського господарства в суборенду, відповідач ОСОБА_1 як фізична особа, порушив вимоги ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство», з огляду на те, що лише фермерське господарство, як юридична особа має право передавати земельні ділянку в суборенду !

До того ж, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, будучи розпорядником даної землі державної власності та органом державного контролю, у тому числі в частині дотримання вимог законодавства при укладенні цивільно-правових угод щодо користування земельними ділянками - договір суборенди не перевірявся та не погоджувався, а також останнім не перевірено кому конкретно буде передаватися спірна земля в суборенду, для яких цілей, на яких умовах, на який строк, тощо.

Зазначене, на думку суду, свідчить про намір відповідача ОСОБА_1 отримати вказану земельну ділянку для збільшення (розширення) земель які використовуються його ж ФГ «Вадлен», навмисно і штучно уникнувши процедури земельних торгів (аукціону), що прямо передбачено ст.ст. 124, 134 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин).

Не зважаючи на факт використання спірної земельної ділянки ФГ «Вадлен», останнє, із заявою про надання земельної ділянки на земельних торгах не зверталась, їй ділянка не виділялись та в установленому порядку не передавалась.

Суд встановив, що на час видачі спірного наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області про затвердження землевпорядної документації з ч. 2 ст. 143 ЗК України було виключено положення щодо передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, а тому, відповідачами ГУ Держгеокадастру в Одеській області, вусупереч вимогам ст.ст. 122,123,124, 134,150,186,186-1 ЗК України, ст.ст. 7,8,14 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) прийнято наказ від 08.09.2017 р. № 15-9941/13-17-СГ, яким без належного розгляду розробленої землевпорядної документації - незаконно передано відповідачу ОСОБА_1 у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Миколаївської сільської ради, а в подальшому відповідачем ОСОБА_1 як фізичної особою, незаконно передано зазначену земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення в суборенду своєму ж ФГ «Вадлен», співзасновником якого він є.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності

Частиною 3 ст. 152 ЗК України також визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ст. ст. 215,216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Поряд з цим, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов?язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Передача об`єкта договору оренди землі, відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що встановлені цією статтею наслідки недійсного правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Так, ст. 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

За приписами ст.ст. 31,34,35 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Спори, пов?язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Суборенда - договір, відповідно до якого одна сторона зобов?язується передати індивідуально визначене майно, орендарем якого вона вже є, у користування або володіння іншій особі (суборендатору).

Суборенда є похідним договором, тому умови договору оренди у своїй основі залишаються чинними та не можуть бути порушені. Договір суборенди не може перевищувати строку договору оренди. У разі укладення договору суборенди орендар продовжує виконувати свої обов`язки за договором оренди і несе відповідальність за дії суборендаря.

До договору суборенди застосовуються ті ж правила, що і до договору оренди, крім випадків, що передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9 - суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.09.2017 р. № 15-9941/13-17-СГ, є незаконним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Згідно приписів ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов?язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, наявність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки є обов`язковою передумовою укладення договору оренди землі, що перебуває у державній і комунальній власності. Визнання недійсним рішення, на підставі якого укладено договір оренди землі, є підставою для визнання недійсним такого договору.

Таким чином, оскільки оспорюваний правочин укладено на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області, що підлягає визнанню незаконним, то і договір оренди землі та договір суборенди, в силу вимог ст.ст. 203,215,216,228 ЦК України, також підлягають визнанню недійсними.

Крім того, згідно із ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 26 вищевказаного Закону передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав - допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У зв`язку з вищевикладеним та беручи до уваги те, що договір оренди земельної ділянки між ГУ Держгеокадастром в Одеській області та ОСОБА_1 , а також договір суборенди землі між ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен» укладені незаконно та підлягають визнанню недійсними, тому й рішення про державну реєстрацію договору оренди прийняте Точилівською сільською радою Ананьївського району Одеської області від 14.11.2018 р. та Державним підприємством «Центр обслуговування громадян» Одеської області про державну реєстрацію договору суборенди від 11.02.2019 р. також підлягають скасуванню (а.с. 49-54).

Аналогічна позиція викладена у Постанові ВС від 18.11.2020 р. у справі №154/883/19, в якій суд зазначив, що виконанню підлягають виключно судові рішення: про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав, а також про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у Постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.

В даному випадку, порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держгеокадастру в Одеській області вищевказаних вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування відповідачу ОСОБА_1 , а згодом, останнім передачу в суборенду ФГ «Вадлен» земельної ділянки без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноваженні на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території (а.с. 56-63).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423 ІХ від 28.04.2021 внесені зміни до положень ЗК України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Розширено права органів місцевого самоврядування, районних обласних державних адміністрації, обмежено повноваження органів Держгеокадастру на розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

Згідно з п.24 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам ) надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишаються у державній власності.

Земельні ділянки, на які зареєстроване право державної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації комунальної власності на них.

На теперішній час, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо земельної ділянки площею 44,00 га, з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Миколаївська сільська рада - є Овідіопольська селищна рада, адже зазначена земельна ділянка відповідно до рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень № 40703174 від 22.02.2021, зареєстрованого Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області належить на праві комунальної власності саме Овідіопольській селищній раді (а.с. 184).

Зі змісту ст. ст. 140, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 4, 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Відповідно до положень ст.ст. 256,257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Питання щодо застосування строку позовної давності щодо спірних правовідносин не було заявлено жодною зі сторін до винесення судом рішення, а тому судом не вирішується.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позов подано в межах встановленого законом строку позовної давності для захисту порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку, який підлягає задоволенню повністю зі стягненням, в порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідачів в рівних частках на користь Одеської обласної прокуратури судових витрат по 4540 грн. з кожного (а.с. 23).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,137,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 257,261,268,317,319,321,328,373,388,393 ЦК України, ст.ст. 4,5,13,19,20,84,77,116,141 ЗК України, Законами України «Про збройні сили України», «Про використання земель оборони», «Про розмежування земель державної та комунальної власності», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про прокуратуру», Правовими висновками ВСУ у справі № 6-68цс15 від 16.09.2015 р. та у справі № 6-2165цс15 від 14.09.2016 р., ЄКПЛ, Рішеннями ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Вадлен» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації задовольнити ;

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-9941/13-17-сг від 08.09.2017 р. «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення» ;

3. Визнати недійсним, укладений 29.12.2017 р. між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_1 , договір оренди земельної ділянки № 179/57-17-ДО зі всіма додатковими угодами, щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею 44,00 га, (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованого на території Одеської області, Овідіопольського району, Миколаївської сільської (за межами населених пунктів), строком на 7 років ;

4. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 28839546 від 07.11.2018 р. з одночасним припиненням права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) ;

5. Визнати недійсним, укладений 21.01.2019 р. між ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен» договір суборенди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею 44,00 га, (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої на території Одеської області, Овідіопольського району, Миколаївської сільської (за межами населених пунктів) строком на 6 років ;

6. Скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 30223251 від 05.02.2019 р. з одночасним припиненням права суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ФГ «Вадлен» (ЄДРПОУ 40175026) ;

7. Застосувати наслідки недійсності договору оренди земельної ділянки від 29.12.2017 р. та суборенди від 21.01.2019 р., а саме: ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 та ФГ «Вадлен» код ЄДРПОУ 40175026, повернути державі в особі Овідіопольської селищної ради (код ЄДРПОУ 04379172), земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331, площею 44,0 га, розташовану на території Одеської області, Овідіопольського району, Миколаївської сільської (за межами населених пунктів) ;

8. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (ЄДРПРОУ : 39765871), ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_4 ) та Фермерського господарства «Вадлен» (ЄДРПОУ : 40175026) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 03528552) судові витрати в рівних частках по 4540 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 18.10.2022 р.

Суддя Гандзій Д.М.