Постанова

від 18.10.2022 по справі 910/17343/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2022 р. Справа№ 910/17343/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.10.2022 у справі №910/17343/20(в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали заяв Приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартленд» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021, повний текст якого складено 15.07.2021

у справі №910/17343/20 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе»

до Приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Смартленд»

про усунення перешкод у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем та його відвідувачами частиною нежитлового приміщення загальною площею 60,5 кв.м., розміщеного на першому поверсі у правому крилі будівлі готелю «Дніпро», який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, 1/2, шляхом зняття обмежень по доступу до вказаного нежитлового приміщення та забезпечення надання вільного доступу позивачу та його відвідувачам до приміщення для його використання за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди частини нежитлового приміщення № 1978 від 15.10.2015.

В обґрунтування поданого позову позивач послався на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди частини нежитлового приміщення №1978 від 15.10.2015, які полягали в обмеженні відповідачем доступу до орендованих приміщень, в яких розміщувався заклад громадського харчування, позивачу та його відвідувачам.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2021, повний текст якого складено та підписано 15.07.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт вчинення відповідачем перешкод в користуванні позивачем орендованим приміщенням, оскільки:

1) самі по собі повідомлення позивача до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві про вчинення кримінального правопорушення від 03.11.2020 та талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення від 04.11.2020 №№ 40953, 41106, 41809, 41765, 41828 не є належними доказами, які могли би свідчити про перешкоджання відповідачем позивачу в користуванні орендованим майном, позаяк не є тими документами, за допомогою яких можливо однозначно встановити або спростувати наявність тих обставин, на які посилається позивач. Вказані докази лише підтверджують ту обставину, що позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся до правоохоронних органів, а правоохоронні органи таке звернення зареєстрували, однак не доводять факту порушення відповідачем прав позивача як орендаря приміщення;

2) надані позивачем акти про обмеження доступу від 27.10.2020, від 30.10.2020 та від 03.11.2020 не є належними доказами, оскільки такі акти складені представниками позивача за відсутності відповідача та без його повідомлення про обстеження орендованого приміщення;

3) надана позивачем копія відеозапису від 15.01.2021 також не відповідає критеріям належності, допустимості, достовірності та вирогідності, оскільки відеозапис не фіксує процесу заміни запірних замків, встановлення системи карткового доступу до орендованого приміщення або інші факти чинення перешкод зі сторони відповідача, а дата здійсненого відеозапису (15.01.2021) охоплюється періодом дії карантинних обмежень у виді заборони закладам громадського харчування приймати відвідувачів у залах кафе та ресторанів;

4) надані позивачем фотографії не відповідають критеріям належності та допустимості доказів, так як не надають суду можливості встановити місце їх створення та визначити, який саме об`єкт обстежувався. Крім того, більшість наданих фотографій не містить дати їх створення, що позбавляє суд можливості встановити відповідність між часом їх створення та періодом виникнення спірних відносин між сторонами.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2021, повний текст якого складений 29.07.2022, заяву відповідача про розподіл судових витрат у сумі 112 500,00 грн. у справі № 910/17343/20 задоволено частково, до стягнення з позивача на корить відповідача присуджено 54 575,00 грн. витрат на правничу допомогу, в решті сум вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятими рішенням та додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/17343/20 та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог позивача, зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем та відвідувачами частиною нежитлового приміщення загальною площею 60,5 кв.м., розміщеного на першому поверсі у правому крилі будівлі готелю «Дніпро» за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, 1/2 та переданого в оренду позивачу за договором оренди частини нежитлового приміщення № 1978 від 15.10.2015, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудницькою О.В. та зареєстровано в реєстрі правочинів за № 102;

- скасувати додаткове рішення від 22.07.2021 у справі № 910/17343/20 в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на послуги професійної правничої допомоги у розмірі 52 500,00 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача, в іншій частині додаткове рішення від 22.07.2020 у справі № 910/17343/20 залишити без змін.

Постановами Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 та від 18.11.2021 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 у справі №910/17343/20 залишені без задоволення.

Відмовляючи у задоволення апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають, пославши на те, що, звертаючись з вимогами про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні орендованим майном, позивач, з посиланням на належні та допустимі докази, повинен довести наявність реальних перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей щодо орендованого майна, а також те, що такі перешкоди чинить саме відповідач, що позивачем зроблено не було.

У судовому засіданні 11.11.2021 судом апеляційної інстанції постановлено протокольні ухвали про відмову у задоволенні клопотання про долучення доказів та заяви про допит свідка позивача.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу при розгляді апеляційної скарги позивача задоволено частково, до стягнення з позивача на користь відповідача присуджено 38 750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 заяву третьої особи про стягнення витрат на професійну правничу допомогу при розгляді апеляційної скарги позивача задоволено частково, до стягнення з позивача на користь третьої особи присуджено 38 750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2022:

- касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №910/17343/20 задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі № 910/17343/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду;

- касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі №910/17343/20 та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у цій справі задоволено, зазначені додаткові постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 скасовано, а справу № 910/17343/20 направлено до Північного апеляційного господарського суду для нового розгляду заяв Приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартленд» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції;

- касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 910/17343/20 залишено без задоволення, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у цій справі залишено без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2022 та протоколів передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу-суду) від 01.07.2022 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/17343/20, заяви Приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартленд» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю., розгляд справи призначений на 27.09.2022 об 11:15 год.

До Північного апеляційного господарського суду надійшли:01.09.2022 від відповідача письмові пояснення по суті спору; 19.09.2022 від позивача письмові пояснення скаржника щодо нових доказів, доданих до апеляційної скарги; 23.09.2022 від відповідача письмові пояснення до яких додана копія постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 910/17344/20.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2862/22 від 23.09.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/17343/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022, протоколів передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу-суду) від 23.09.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 заяви Приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартленд» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/17343/20 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.

В судовому засіданні 26.09.2022 оголошено перерву до 18.10.2022 о 10:20.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено наступне.

Узагальнені доводи позивача, які стосуються оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/17343/20 та викладені як безпосередньо у апеляційній скарзі, так і у численних письмових заявах по суті спору, зводяться до наступного:

- заявлений позов за своєю правовою природою не є негаторним, а тому висновок місцевого господарського суду щодо неможливості задоволення позову у зв`язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права не відповідає фактичним обставинам справи;

- висновки суду першої інстанції щодо відхилення наданих позивачем доказів не можуть вважатися належними і допустимими. Так, суд першої інстанції безпідставно відхилив як належні докази складені акти про обмеження доступу до орендованого приміщення, докази фотофіксації незаконних дій відповідача, докази звернення до правоохоронних органів, копію відеозапису від 15.01.2021 з нагрудного відео-реєстратора № 0698, визнавши останній доказ неналежним через те, що копію відеозапису не містить електронного цифрового підпису не застосувавши ч. 5 ст. 96 ГПК України щодо витребування оригіналу електронного доказу;

- судом першої інстанції: не враховано доводи позивача про порушення прав позивача, зокрема, у зв`язку зі зміною замків літньої тераси готелю; не надано оцінки доказів виконання вимог чинного законодавства у сфері пожежної охорони; не враховано надані позивачем докази фотофіксації незаконних дій відповідача та докази звернення до правоохоронних органів.

Крім того, у апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/17343/20 позивач також просив прийняти до розгляду нові докази як такі, що не могли бути подані до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Відповідач та третя особа проти задоволення апеляційної скарги заперечили з мотивів, викладених у рішенні суду першої інстанції, а також зауважили на відсутності правових підстав для прийняття поданих позивачем до суду апеляційної інстанції додаткових доказів.

При дослідженні матеріалів справи колегією судів встановлено, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції учасниками судового процесу також були надані:

- позивачем - до апеляційної скарги: належним чином засвідчені копії протоколу огляду місця події від 12.07.2021 та рапорту від 12.07.2021; належним чином засвідчена електронним цифровим підписом копія відеозапису огляду місця події від 12.07.2021, проведеного старшим дізнавачем Печерського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві та копії відеозаписів від 12.07.2021, зроблених адвокатом Фоменко М.В., а також копія відеозапису від 15.01.02021 з нагрудного відеореєстратора № 0698, яким користувався працівник слідчо-оперативної групи при виїзді на виклик представника позивача (останній відеозапис вже наявний у матеріалах справи та був наданий позивачем до суду першої інстанції - примітка суду); належним чином засвідчені копії листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації № 055-15831 від 06.07.2021, укладеного між позивачем та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою № 04987-17/2 від 19.04.2017; паспорту прив`язки тимчасової споруди № ПЧ.10397.04987-17 (дублікат) від 20.07.2017 та схеми прив`язки (а.с. 54-56, 60-63, т. 6);

- відповідачем - до відзиву на апеляційну скаргу належним чином засвідчені копії: запитів на інформацію від 30.07.2021 та від 06.08.2021; листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації № 055-18325 від 05.08.2021; листа Печерської районної в місті Києві державної адміністрації № 105/03-4041(з)/20 від 12.08.2021; розпоряджень Печерської районної в місті Києві державної адміністрації № 418 від 20.07.2010 «Про присвоєння поштових адрес», від 09.09.2009 № 681 «Про присвоєння поштової адреси»; листа відповідача позивачу № 124/01 від 12.05.2020, а також роздруківка з сайту Work.ua щодо ОСОБА_1 (а.с. 123-133, т. 6);

- позивачем - до заперечення на відзив: належним чином засвідчені копії листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації № 055-19833 від 31.08.2021; паспорту прив`язки тимчасової споруди № ПЧ.10397.04987-17 (дублікат) від 20.07.2017 та схеми прив`язки (останні два документи були долучені позивачем до апеляційної скарги - примітка суду); конверту в якому вказаний лист надійшов позивачеві; першого аркушу технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) місто Київ, вул. Хрещатик буд. 1/2 інвентаризаційна справа 21465 та плану першого поверху вказаного будинку (а.с. 186-191, 6);

- позивачем - заяву свідка адвоката Бешлеги Андрія Васильовича у справі № 910/17343/20 від 01.10.2021 (а.с. 207-208, т. 6);

- відповідачем до пояснень на за заперечення позивача - належним чином засвідчені копії листа Печерського управління ГУ Національної полії України № 867-А3/125/52-2021 від 18.10.2021, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження 12020105060001148, першого аркушу технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) місто Київ, вул. Хрещатик буд. 1/2 інвентаризаційна справа 21465 та плану бельетажу вказаного будинку (а.с. 255-228, т. 6);

- позивачем до клопотання про відкладення розгляду справи - копію скарги на рішення дізнавача про закриття кримінального провадження від 18.10.2021 (а.с. 11-13, т. 7);

- відповідачем до письмових пояснень, які надійшли до суду 23.09.2022 - копію постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 910/17344/20.

Щодо наданих учасниками судового процесу додаткових доказів колегія суддів зазначає про таке.

Інформація щодо судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, копію постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 910/17344/20 не можна вважати додатковими доказами по справі.

З тих саме підстав не є додатковим доказом і додана відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу роздруківка з сайту Work.ua щодо ОСОБА_1 .

Копія відеозапису від 15.01.02021 з нагрудного відео реєстратора № 0698, яким користувався працівник слідчо-оперативної групи при виїзді на виклик представника позивача вже наявна у матеріалах справи та була надана позивачем до суду першої інстанції , а відтак такий доказ також не можна вважати додатковим.

Щодо решти доказів колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у цій справі, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено про наступне:

- системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16);

- так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи;

- враховуючи висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 11.11.2021 безпідставно відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду та дослідження нових доказів, долучених до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУПН в м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, які (докази) в розумінні ст. 391 ГПК України можуть підтверджувати триваючий характер правопорушення та з об`єктивних причин не могли бути надані позивачем до місцевого господарського суду з огляду на ухвалення ним рішення від 24.06.2021, тобто до проведення зазначеної процесуальної дії;

- натомість Верховний Суд зауважує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційний суд вибірково прийняв до уваги доказ (лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 № 867-173/125/52-2021, в якому зазначено про закриття 01.10.2021 кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148), наданий відповідачем безпосередньо до апеляційного суду.

В силу приписів ч. 3 ст. 317 ГПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає, а в силу приписів ч. 1 ст. 316 ГПК України - вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відтак, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає про наступне.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

З матеріалів справи слідує, що всі долучені учасниками судового процесу на стадії апеляційної інстанції до матеріалів справи докази можливо розділити за ознакою того, на підтвердження чого саме такі докази подаються:

- перша група доказів це докази, які подаються на підтвердження або спростовування тверджень позивача щодо не допуску його відповідачем у орендовані приміщення. Такими доказами є:

1) надані позивачем належним чином засвідчені копії протоколу огляду місця події від 12.07.2021 та рапорту від 12.07.2021; належним чином засвідчена електронним цифровим підписом копія відеозапису огляду місця події від 12.07.2021, проведеного старшим дізнавачем Печерського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві та копії відеозаписів від 12.07.2021, зроблених адвокатом Фоменко М.В., заява свідка адвоката Бешлеги Андрія Васильовича у справі № 910/17343/20 від 01.10.2021, копія скарги на рішення дізнавача про закриття кримінального провадження від 18.10.2021;

2) надані відповідачем копії листа Печерського управління ГУ Національної полії України № 867-А3/125/52-2021 від 18.10.2021, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження 12020105060001148;

- друга група доказів це докази, які подаються на підтвердження фактичного місцезнаходження спірного приміщення та входів до нього, а також наявності чи відсутності у позивача права на користування літньою терасою. Такими доказами є:

1) надані позивачем належним чином засвідчені копії листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації № 055-15831 від 06.07.2021, договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою № 04987-17/2 від 19.04.2017 укладеного між позивачем та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, паспорту прив`язки тимчасової споруди № ПЧ.10397.04987-17 (дублікат) від 20.07.2017 та схеми прив`язки, листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації № 055-19833 від 31.08.2021, конверту в якому вказаний лист надійшов позивачеві, першого аркушу технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) місто Київ, вул. Хрещатик буд. 1/2 інвентаризаційна справа 21465 та плану першого поверху вказаного будинку;

2) надані відповідачем копії першого аркушу технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) місто Київ, вул. Хрещатик буд. 1/2 інвентаризаційна справа 21465 та плану бельетажу вказаного будинку.

В обґрунтування підстав для визнання поважними причини пропуску строку на подання даних доказів разом з позовною заявою апелянт посилався на те, що:

- ним лише 12.07.2021 були отримані відповідні докази, якими підтверджується факт вчинення орендарем неправомірних дій щодо не допуску орендаря до орендованого приміщення, що вказують на наявність об`єктивно непереборних причин, які не залежали від волі позивача, і унеможливлювали подачу таких доказів у встановлений законом строк;

- відповідь на звернення позивача ще у лютому 2021 році була сформована Департаментом архітектури та містобудування виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) тільки 06.07.2021, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості подати ці документи до суду першої інстанції у визначений законом строк.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "

«Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, з огляду на вказівки Верховного Суду, наявні у постанові від 08.02.2022, якою цю справу №910/17343/20 було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду всіх поданих позивачем до суду апеляційної інстанції доказів, крім заяви свідка адвоката Бешлеги Андрія Васильовича у справі № 910/17343/20 від 01.10.2021.

При цьому відсутність підстав для прийняття до розгляду заяви свідка від 01.10.2021 обумовлена тим, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що вказана особа принаймні з 26.10.2020 була представником позивача (про вказане свідчить ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1068271 від 26.10.2020 та договір про надання правової допомоги від 26.10.2020 (а.с. 54-56, т. 2), представляла інтереси позивача, приймала участь в судових засіданнях, а відтак не була позбавлена права та можливості подати вказану заяву свідка до суду першої інстанції, проте вказаних дій не вчинила, а доказів неможливості вчинити такі дії матеріали справи не містять.

Водночас колегія суддів зазначає про наступне

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

За обставин що склались, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду всі подані відповідачем до суду апеляційної інстанції докази.

При цьому, враховуючи те, що передумовою для виклику судом свідка у судове засідання в порядку ст. 89 ГПК України є наявність заяви такого свідка, викладені показання у якій суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти, тобто в будь-якому разі показання свідка, викладені у заяві, що подається до суду, передують виклику такого свідка та враховуючи те, що колегією суддів не прийнято до розгляду заяву свідка адвоката Бешлеги Андрія Васильовича у справі № 910/17343/20 від 01.10.2021, підстави для задоволення клопотання про допит вказаного свідка від 06.09.2021 відсутні.

Станом на 18.10.2022 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Під час розгляду справи позивач представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представники відповідача та третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

15.10.2015 відповідач, як орендодавець, та позивач, як орендар, уклали договір оренди частини нежитлового приміщення № 1978, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудницькою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 102 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 60,5 кв.м., що розміщене на першому поверсі у правому крилі бельетажу будівлі готелю «Дніпро» за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 1/2 (далі Приміщення).

Метою оренди є використання орендарем приміщення для організації та розміщення закладу громадського харчування (п. 1.3 Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору передача та повернення Приміщення здійснюється за актами приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін (п. 2.1 Договору).

Відповідач передав позивачу в оренду Приміщення, що сторонами не заперечується та підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією акту прийому-передачі від 15.10.2015 (а.с. 19, т. 1).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 28.02.2026 п. 7.1 Договору.

28.03.2016 сторонами підписано додаткову угоду №1 до Договору (а.с. 22-24 т. 1), якою внесено зміни щодо певних пунктів Договору.

Пунктом 5.3.2 договору оренди № 1978 передбачено обов`язок орендодавця не перешкоджати орендарю користуватися приміщенням на умовах цієї угоди.

Листом № 59/01 від 27.10.2020 (а.с. 32-33 т. 1) відповідач звернувся до позивача з проханням звільнити орендоване приміщення у строк до 29.10.2020 для проведення робіт з переобладнання та перепланування приміщень готелю, посилаючись на необхідність обладнання таких приміщень системою автоматичної сигналізації, оброблення дерев`яних конструкцій елементів приміщення відповідною вогнезахисною речовиною, необхідність суттєвої зміни шляхів евакуації.

У свою чергу, позивач листом № 30/10/20-1 від 30.10.2020 (а.с. 29-30, т. 1) звернувся до відповідача з проханням припинити дії, спрямовані на виселення позивача з орендованого приміщення, усунути перешкоди в користуванні ним орендованим майном, забезпечити нормальний вільний доступ до орендованого приміщення позивачу та його відвідувачам.

27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020 представниками позивача складено акти про обмеження доступу до орендованого приміщення (а.с. 63-68, т. 1).

Крім того, адвокатом Бешлегою А. В. в інтересах позивача подано до Печерського УП ГУНП у м. Києві в порядку ст. 214 КПК України повідомлення від 03.11.2020 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 186, 191, 206 КК України (а.с. 58-59 т. 1)

04.11.2020 інспектором Печерського УП Майстренко Д.В. видано талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяв (повідомлень) про кримінальне правопорушення за №№ 40953, 41106, 41809, 41765 та 41828 (а.с. 56, 57, 60-62, т. 1).

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив усунути перешкоди у користуванні позивачем та його відвідувачами Приміщенням, шляхом зняття обмежень до доступу до вказаного нежитлового приміщення та забезпечення надання вільного доступу позивачу та його відвідувачам до приміщення для його використання за цільовим призначенням відповідно до умов Договору.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статей 317 і 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Види речових прав на чуже майно визначені статтею 395 ЦК України, у якій також передбачено, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

За змістом ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (Захист права власності - примітка суду).

Тобто орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17).

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №916/1666/18 викладено правовий висновок стосовно того, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Відповідач, серед іншого, посилався на те, що позивач у даній справі звернувся до суду з негаторним позовом, як орендар нерухомого майна, що знаходиться у користуванні позивача на підставі Договору, що виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права, проте вказані твердження спростовуються змістом позовної заяви позивача.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України припинення дії, яка порушує право, а також відновлення становища, яке існувало до порушення, віднесено до способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ст. 11 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями п. 5.3.2 Договору встановлений обов`язок орендодавця не перешкоджати орендарю користуватися приміщенням на умовах цього Договору.

Отже, вчинення відповідачем, як орендодавцем майна, дій, які перешкоджають позивачу користуватись орендованим приміщенням, є неналежним виконанням свого обов`язку за Договором та порушують право позивача на належне користування об`єктом оренди на відповідній правовій підставі, а відповідне право позивача на користування спірним приміщенням підлягає судовому захисту. Вказане свідчить про те, що позивачем обрано належний спосіб захисту права.

Водночас за змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так як позивач стверджує про те, що з 27.10.2020 відповідач обмежив йому доступ до Приміщення, саме він належними та допустимими доказами повинен довести вказані обставини.

З матеріалів справи слідує, що в суді першої інстанції позивачем на підтвердження вказаного факту до матеріалів справи були додані повідомлення до Печерського УП ГУНП у м. Києві про вчинення кримінального правопорушення від 03.11.2020, талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення №№40953, 41106, 41809, 41765 та 41828 від 04.11.2020, а також акти про обмеження доступу від 27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що:

- повідомлення позивача до Печерського УП ГУНП у м. Києві про вчинення кримінального правопорушення від 03.11.2020 та талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення №№40953, 41106, 41809, 41765 та 41828 від 04.11.2020 не є належними доказами, які свідчать про перешкоджання відповідачем позивачу у користуванні орендованим майном, оскільки не є тими документами, за допомогою яких можливо однозначно встановити або спростувати наявність тих обставин, на які посилається позивач. Вказані докази лише підтверджують ту обставину, що позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся до правоохоронних органів, а правоохоронні органи таке звернення зареєстрували, однак не доводять факту порушення відповідачем прав позивача, як орендаря приміщення;

- надані позивачем фотографії не відповідають критеріям належності та допустимості доказів, оскільки не надають суду можливості встановити місце їх створення та визначити, який саме об`єкт обстежувався. Крім того, більшість наданих фотографій не містить дати їх створення, що позбавляє суд можливості встановити відповідність між часом їх створення та періодом виникнення спірних відносин між сторонами.

- також не можуть бути належними доказами на підтвердження обставини обмеження відповідачем позивачу доступу до Приміщення і акти про обмеження доступу від 27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020, оскільки такі акти складені одноособово представниками позивача за відсутності відповідача. При цьому, посилання позивача на зафіксовану в актах відмову відповідача від підписання цих актів колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки такі акти не містять жодних ідентифікуючих ознак вказаних осіб та їх приналежність до підприємства-відповідача;

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному:

- вказані вище акти не підтверджують вчинення відповідачем дій, які свідчать про вчиння останнім перешкод позивачу у користуванні орендованим майном. Так, з поданих актів вбачається, що фактично в якості чинення перешкод позивач зазначає про встановлення електронних ключів. В той же час, дані акти не підтверджують факту встановлення саме відповідачем електронних ключів для доступу до орендованих приміщень, за відсутності яких позивач позбавлений можливості користуватись спірним приміщенням;

- з актів про обмеження доступу від 27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020 не вбачається вчинення саме відповідачем перешкод у користуванні орендованим майном;

- вказані акти про обмеження доступу від 27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020 суперечать іншим наданим позивачем доказам, а саме листу позивача №30/10/20-1 від 30.10.2020. Так, у актах позивач стверджує про те, що ними «встановлено та засвідчено неможливість вільного проходу до залу громадського харчування з назвою «Public Cafe» через встановлення власником приміщень електронного ключа доступу до приміщень до єдиного місця проходу до зазначених приміщень - громадський туалет». В той же час, у листі №30/10/20-1 від 30.10.2020 позивачем зазначено про заміну всіх вхідних замків та вихідних груп, що забезпечували доступ до орендованих приміщень, окрім входу через вбиральню (туалет) загального призначення. При цьому, у вказаному листі позивач зазначає, що така зміна здійснювалась також невстановленими особами та правоохоронними органами.

Стосовно наданої позивачем до суду першої інстанції копії відеозапису від 15.01.2021, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий доказ не відповідає критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності, встановленим ст.ст. 76-79 ГПК України з огляду на те, що вказаний відеозапис не фіксує перешкод з боку відповідача.

Щодо наданих позивачем в суді апеляційної інстанції додаткових доказів колегія суддів зазначає наступне.

Дослідивши протокол огляду місця події від 12.07.2021, складений старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУНП у м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 №12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, колегія суддів встановила, що дані докази не фіксують жодних фактів щодо не допуску позивача будь-якими особами саме до спірного приміщення та чинення йому перешкод у користуванні орендованим майном з боку саме відповідача.

Стосовно поданих позивачем листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації № 055-15831 від 06.07.2021, договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою № 04987-17/2 від 19.04.2017 укладеного між позивачем та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, паспорту прив`язки тимчасової споруди № ПЧ.10397.04987-17 (дублікат) від 20.07.2017 та схеми прив`язки, листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації № 055-19833 від 31.08.2021, конверту в якому вказаний лист надійшов позивачеві, першого аркушу технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) місто Київ, вул. Хрещатик буд. 1/2 інвентаризаційна справа 21465 та плану першого поверху вказаного будинку, колегія суддів зазначає, що дані документи не є належними доказами на вчинення перешкод у користуванні майном, оскільки не стосуються предмету спору, з огляду на те, що літня тераса не є предметом Договору, стосовно майна за яким просить усунути перешкоди у користуванні.

Не належать до доказів, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у даній справі, як того вимагає ст. 76 ГПК України, а отже, не є належними доказами у даній справі, подані позивачем копії договору добровільного страхування орендованого майна, виписки про оплату, договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників або користувачів майна, технічних звітів, рахунків-фактур, протоколу засідання комісії, платіжних доручень, інструкції щодо дій персоналу по забезпеченню евакуації людей з приміщень, експертних висновків протипожежного стану об`єкту, протоколу електричних випробувань та вимірювань в системі електрозабезпечення та інші.

Отже, з огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів факту вчинення відповідачем перешкод в користуванні позивачем Приміщенням, орендованим за Договором.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».

Таким чином, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

В свою чергу, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем та відвідувачами Приміщенням шляхом зняття обмежень до доступу до вказаних нежитлових приміщень та надання вільного доступу, не визначаючи, які саме конкретні дії відповідач повинен вчинити задля усунення порушень його прав, як орендаря нежитлового приміщення, які б ґрунтувалися на умовах укладеного між сторонами договору чи закону.

Водночас задоволення позовних вимог у цій справі у редакції, яка визначена позивачем, не призведе до відновлення тих прав та інтересів за захистом яких позивач звернувся до суду, оскільки без визначення конкретних дій, які відповідач повинен вчинити для усунення перешкод у користуванні позивачем майном, заявлені позовні вимоги не зможуть бути виконанні у примусовому порядку. Вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, як вірно зауважено відповідачем та третьою особою заявлені позивачем у цій справі позовні вимоги стосуються усунення перешкод у користуванні майном не лише позивачем, а також і іншими особами (відвідувачами), що не узгоджується з як вимогами ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, так і ч. 2 ст. 4 ГПК України за змістом якої юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом саме своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні позивачем та його відвідувачами частиною нежитлового приміщення загальною площею 60,5 кв.м., розміщеного на першому поверсі у правому крилі будівлі готелю «Дніпро», який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, 1/2, шляхом зняття обмежень до доступу до вказаного нежитлового приміщення та забезпечення надання вільного доступу позивачу та його відвідувачам до приміщення для його використання за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди частини нежитлового приміщення № 1978 від 15.10.2015. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/17343/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Щодо заяв Приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартленд» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає про таке.

Зі змісту поданих заявниками в суді апеляційної інстанції документів слідує, що у відзивах на апеляційну скаргу відповідач (а.с. 101-122 т. 6) та третя особа (а.с. 149-163, т. 6) навели попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікують понести та заявили, що докази вказаних витрат будуть ними надані протягом п`яти днів після ухвалення постанови у даній справі.

З огляду на вказане розгляд заяв Приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартленд» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на даний час є передчасним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрос Кафе» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/17343/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/17343/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 18.10.2022.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко