Постанова

від 04.10.2022 по справі 910/5210/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/5210/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у справі

за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3

до: 1) Київської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібрен"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

(У судове засідання з`явилися: прокурор - Підяш О. С., представник Київської міської ради - Перепелицін К. М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібрен" - Болдирєва Д. І.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У квітні 2020 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 звернувся в інтересах держави до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібрен" (далі - ТОВ "Лібрен") про: визнання незаконним та скасування рішення Міськради від 19.12.2019 № 468/8041, яким ТОВ "Лібрен" із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,6166 га на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029), укладений між відповідачами, який 16.03.2020 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. за № 259.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав таке:

- рішення Міськради від 19.12.2019 № 468/8041, яким ТОВ "Лібрен" передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва - прийнято, а договір оренди земельної ділянки від 16.03.2020 - укладено з порушенням вимог земельного законодавства, всупереч інтересам держави та територіальної громади, у зв`язку з чим рішення має бути визнано незаконним та скасовано, а договір оренди підлягає визнанню недійсним;

- спірним рішенням передано в оренду ТОВ "Лібрен" земельну ділянку площею 6166 кв. м, на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у зв`язку з переходом до останнього права власності на нерухоме майно площею 52,2 кв. м (на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017). Тобто площа земельної ділянки, яку передано в оренду, майже у 118 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване;

- право користування земельною ділянкою, вільною від забудови, та таку, що не знаходиться під об`єктом нерухомості, ТОВ "Лібрен" міг набути лише на конкурентних засадах в порядку, передбаченому статтями 134, 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України);

- при відведенні спірної земельної ділянки ТОВ "Лібрен" у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно площею 52,2 кв. м, відсутнє обґрунтування щодо надання земельної ділянки саме площею 6116 кв. м, яка значно (майже у 118 разів) перевищує площу нерухомого майна;

- матеріали технічної документації не містять даних, що площа земельної ділянки, наданої ТОВ "Лібрен", визначена з урахуванням Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**" та Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173);

- оскільки земельну ділянку передано ТОВ "Лібрен" для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкта дорожнього сервісу, а не для обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства, тому право оренди на землю відповідно до частини 2 статті 134 ЗК України останній міг набути виключно на конкурентних засадах (земельних торгах);

- спірне рішення Міськради прийняте на підставі статті 120 ЗК України у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Разом з цим до нового власника житлового будинку, будівлі або споруди переходить право користування виключно тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені;

- за наявною у документації із землеустрою інформацією, на час прийняття оскаржуваного рішення Міськради право користування земельною ділянкою площею 0,6166 га попереднім власником нерухомого майна в установленому законом порядку зареєстровано не було. Оскільки у цьому випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,6166 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами статті 120 ЗК України та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до відповідача 2.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням Міськради від 19.12.2019 № 468/8041 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Лібрен" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва" передано ТОВ "Лібрен" в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права, власності від 09.06.2017 № 89271144) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04, заява від 12.04.2018 № 50005-00280068-031-03, справа А-24953).

Спірне рішення прийняте відповідно до статей 9, 79-1, 83, 93, 116, 120, 123, 124 ЗК України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України'' щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Міськради від 10.09.2015 № 95:8/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва", враховуючи те, що земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.02.2018 № НВ-0001288822018), право комунальної власності територіальної громади міста Києва, на яку зареєстровано в установленому порядку (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.03.2018 № 117816331), та розглянувши заяву ТОВ "Лібрен" від 12.04.2018 № 50005-002820068-031-03.

На підставі вказаного рішення 16.03.2020 між відповідачами укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,61663 га, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. за № 259.

На час прийняття рішення Міськради від 19.12.2019 № 468/8041 на спірній земельній ділянці була розташована нежитлова будівля (гараж № 1) загальною площею 52,2 кв. м, яка на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017, укладеного між ТОВ "Лібрен" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С. А. за № 349, належить на праві власності ТОВ "Лібрен".

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 910/5210/20 (суддя Гумега О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 (Яковлєв М. Л. - головуючий суддя, судді Шаптала Є. Ю., Дикунська С. Я.), позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументовано тим, що прокурор має право на звернення до суду із цим позовом, оскільки в цьому випадку прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель. Крім того, прокурор зазначає, що у спірних правовідносинах відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) законодавством не наділені правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування. Прокурор вказує, що оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, а є комунальною власністю, тому Держгеокадастр не наділений повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. З огляду на зазначене прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.

В матеріалах справи відсутні докази про оформлення за попереднім власником права власності або права користування спірною земельною ділянкою. Крім того, за інформацією з Державного земельного кадастру державна реєстрація спірної земельної ділянки відбулася 29.05.2017. Тобто на момент набуття ТОВ "Лібрен" права власності на об`єкти нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 14.03.2017 спірна земельна ділянка не була сформована та право користування на неї попереднім власником майна не було оформлено. За таких підстав положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних відносин.

Фактично Міськрадою передано ТОВ "Лібрен" земельну ділянку, яка майже в 118 разів перевищує площу майна, яке було набуте останнім. При цьому інші об`єкти нерухомого майна, які б належали ТОВ "Лібрен" на праві власності, на спірній земельній ділянці відсутні. Доказів протилежного учасниками справи не надано суду. Відсутні будь-які належні обґрунтування надання ТОВ "Лібрен" земельної ділянки саме площею 0,6166 га. Разом з тим розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.

Крім того, законодавство передбачало можливість передачі у користування земельної ділянки у разі розташування на ній об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а щодо інших земельних ділянок право користування підлягало продажу окремими лотами на конкурентних засадах.

З огляду на зазначене отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належного ТОВ "Лібрен" об`єкта нерухомості майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України.

Спірним рішенням Міськради вирішено надати в оренду земельну ділянку поза конкурсом не лише у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно, а й для експлуатації та обслуговування автостоянки. Тобто з метою уникнення конкурсної процедури у спірному рішенні об`єднано в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації наявного об`єкта нерухомості (гараж), що не вимагало конкурсної процедури та земельну ділянку для інших цілей, які вже вимагали виключно проведення земельних торгів, а отримання у цьому випадку права оренди на них, відповідно до законодавства, мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Прийняття рішення Міськрадою щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду без проведення торгів порушує інтереси територіальної громади міста Києва, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великого розміру орендної плати за використання спірної земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників судового процесу

4.1. Міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Заявник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, стосовно наявності підстав для представництва інтересів держави та щодо повноважень органів Держгеокадастру на звернення до суду за захистом інтересів держави щодо земель усіх категорій і форм власності.

Скаржник стверджує, що судами застосовано приписи статей 377 ЦК України та статті 120 ЗК України з посиланням на висновки Верховного Суду у справі № 910/4528/15-г (постанова від 09.02.2018), у справі № 910/18560/16 (постанова від 04.12.2018) без врахування висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц щодо подібності правовідносин. Так, справи № 910/4528/15-г і № 910/18560/16 не відповідають критеріям подібності правовідносин.

Крім того, Міськрада зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано частину 2 статті 134 ЗК України без врахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, від 31.03.2021 у справі № 910/23595/17, від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17. Абзац 2 частини 2 статті 134 ЗК України не містить вимог щодо майбутньої мети використання земельної ділянки, розташування об`єкта нерухомості на земельній ділянці є достатньою підставою для передачі цієї земельної ділянки без проведення земельних торгів.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника, вважає, що вони зводяться до переоцінки доказів у справі, а суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Розгляд зазначеної справи зупинявся до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/5201/19. Колегія суддів з урахуванням приписів частини 4 статті 300 ГПК України вважає за необхідне взяти до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, оскільки вони прийняті у подібних правовідносинах і стосуються як підстав звернення прокурора із позовом, так і застосування статей 120, 134 ЗК України, статті 377 ЦК України.

5.4. Стосовно наявності підстав звернення прокурора із цим позовом

Згідно із частинами другою та третьою статті 4 ГПК України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункти 50, 51 указаної постанови).

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", Конституційний Суд України у процесі дослідження встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

5.5. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував прийняттям органом місцевого самоврядування (Міськрадою) незаконного, на його думку, рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави відповідно до ст. 14 Конституції України, статті 1 ЗК України, статті 2 Закону України "Про охорону земель". У цьому випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а органи Держгеокадастру законодавством не наділені правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування. Оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належать до агропромислового комплексу, а є комунальною власністю, тому Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. Крім того, законодавством не передбачена можливість участі у справі одного й того самого органу самоврядування у статусі позивача та відповідача одночасно, у зв`язку з чим Міськрада не може бути позивачем у спірних правовідносинах.

5.6. За змістом статті 14 Конституції України та частини другої статті 1 ЗК України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно із частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності на землю -це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК України, землі які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, якою унормовано повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

5.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю. За статтею 9 ЗК України до повноважень Міськради у земельних відносинах належить розпорядження землями територіальної громади міста, надання у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.

У рішенні "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (пункт 71) Європейський суд з прав людини зазначав про принцип "належного урядування", який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). Прийняття Миколаївською міською радою рішення № 36/61 в частині передання особі у власність спірної земельної ділянки є стадією передання земельної ділянки у власність цієї фізичної особи, яка надалі отримала державний акт. Тому прокурор визначив її одним зі співвідповідачів у справі. Отже, позовна вимога про визнання незаконним рішення № 36/61 у відповідній частині спрямована на оскарження правомірності передання спірної земельної ділянки у власність."

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).

5.8. При цьому прокурор подав позов для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Міськрада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.

За частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з абзацом п`ятим статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

З наведених норм права вбачається, що до повноважень Держгеокадастру віднесено функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 ЗК України), а також державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (абзац п`ятий статті 15-2 ЗК України).

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 ЗК України).

За преамбулою до Закону України від 19.06.2003 № 963-IV "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції, чинній на момент надходження позовної заяви) цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За змістом статті 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів, визначені статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Так, за частиною першою цієї статті державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (стаття 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

За змістом статті 6 цього ж Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, віднесено:

- здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок тощо;

- внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об`єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

- одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

- видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

- участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

- вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

Разом із цим статтею 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" окремо визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема:

- здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об`єктів;

- проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;

- участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель;

- організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (у редакції на час подання позову), центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, є Держгеокадастр.

З аналізу завдань, покладених на Держгеокадастр пунктом 4 Положення, вбачається, що Держгеокадастр є як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (частина перша статті 5), так і центральним органом, який забезпечує реалізацію державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина друга статті 5 Закону № 963-IV), на які законом покладено різні повноваження.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України.

Здійснення вказаних у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, належить до державного контролю за використанням та охороною земель.

5.9. У справі № 925/929/19, на яку скаржник посилається на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурор звернувся до Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області та Фермерського господарства "Тищук" з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі земельної ділянки в оренду. Позовні вимоги прокурор заявив з таких підстав: 1) спірні земельні ділянки були передані в оренду Фермерському господарству "Тищук" з порушенням норм статті 134 ЗК України-без проведення земельних торгів; 2) спірні земельні ділянки відносились до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті) та систематично використовувались для сінокосіння, проте були передані в оренду для ведення фермерського господарства, внаслідок чого відбулась зміна цільового виду використання землі з порушенням встановленого порядку зміни цільового призначення земель, що суперечить статті 21 ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась із доводами прокурора про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

У той же час у справі № 910/5210/20 спір стосується права користування земельною ділянкою, в якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Міськраду, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

5.10. Таким чином, колегія суддів вважає помилковими посилання Міськради на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19. Твердження заявника щодо необхідності також врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц спростовуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, яку колегія суддів врахувала з огляду на аналогічні правовідносини у вказаних справах.

5.11. Щодо застосування приписів статей 120, 134 ЗК України та статті 377 ЦК України

Положеннями статті 9 ЗК України передбачено, що до повноважень Міськради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 ЗК України (у відповідній редакції), передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

За частинами першою, другою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Так, відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях, чинних на 14.03.2017 (момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці).

Згідно із частинами першою, другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18).

У постанові від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України (у редакції, чинній у період з 01.01.2002 до 20.06.2007), висловлений у постановах від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

За приписами частини дев`ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

5.12. Суди попередніх інстанцій встановили, що на час прийняття рішення Міськради від 19.12.2019 № 468/8041 на спірній земельній ділянці на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва була розташована нежитлова будівля (гараж № 1) загальною площею 52,2 кв. м, яка на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017, укладеного між ТОВ "Лібрен" та ОСОБА_1 , належить на праві власності ТОВ "Лібрен".

У матеріалах справи відсутні докази про оформлення за попереднім власником права власності або права користування спірною земельною ділянкою. Крім того, за інформацією з Державного земельного кадастру державна реєстрація спірної земельної ділянки відбулася 29.05.2017. Тобто на момент набуття ТОВ "Лібрен" права власності на об`єкти нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 14.03.2017 спірна земельна ділянка не була сформована та право користування на неї попереднім власником майна не було оформлено.

За відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

За наявними матеріалами справи, спірне рішення Міськради прийнято на підставі статей 9, 79-1, 83, 93, 116, 120, 123, 124 ЗК України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України'' щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Міськради від 10.09.2015 № 95:8/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва".

Спірним рішенням Міськрада надала ТОВ "Лібрен" земельну ділянку на позаконкурентній основі для експлуатації та обслуговування автостоянки, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна.

Суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що Міськрадою було передано ТОВ "Лібрен" земельну ділянку, яка майже в 118 разів перевищує площу набутого ним нерухомого майна.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином врахували, що отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищує площу належного відповідачу 2 об`єкта нерухомості майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України.

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

5.13. Зважаючи на викладене, відсутні підстави стверджувати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 120, 134 ЗК України, 377 ЦК України, а їхні висновки щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19.

5.14. У свою чергу колегія суддів вважає помилковими посилання Міськради на обґрунтування підстави касаційного оскарження у вказаній частині на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, від 31.03.2021 у справі № 910/23595/17, від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, оскільки вони стосуються інших правовідносин, ніж у справі № 910/5210/20 і не є застосовними з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/5201/19. Твердження скаржника про те, що судами попередніх інстанцій застосовано правові висновки, які прийняті не у подібних правовідносинах, з огляду на наведене вище, жодним чином не вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права.

5.15. Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо допущення судами порушень норм матеріального і процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 910/5210/20.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 910/5210/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ