Рішення

від 29.09.2022 по справі 640/23884/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2022 року м. Київ № 640/23884/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Мисюк О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна»

до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2021 №00002410702, №00002420702, від 16.08.2021 №482/31000702,

за участю:

представника позивача - Ларіонова М.О.,

представника відповідача - Франчука Я.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 27.05.2021 №00002410702;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 27.05.2021 №00002420702;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 16.08.2021 №482/31000702.

В обґрунтування заявлених вимог позивач не погоджується із висновками податкового органу щодо нереальності господарських операцій з контрагентами та прийнятими на підставі цих висновків рішення, вважає їх протиправними, такими, що порушують його права, свободи та інтереси, та таким, що підлягають скасуванню. Позивач наголошує, що господарські операції носили реальний характер. Вказано, що позивач закупляв зернові культури для їх подальшого експорту, оскільки без поставок зернових від контрагентів позивач не зміг би виконати свої зобов`язання перед третіми особами щодо поставки законтрактованих об`ємів зернових. Товариством вказано, що реальність господарських операцій підтверджується припортовими зерноперевантажувальними терміналами, документами зернових складів та перевізників. Наявність у сільськогосподарських виробників значних матеріальних та земельних ресурсів підтверджується статистичною звітністю, а також самим податковим органом в акті перевірки. На думку позивача суб`єктивні розрахунки службових осіб податкового органу щодо достатності трудових ресурсів для виробництва законтрактованого обсягу зернових можуть бути розцінені виключно як припущення, які не є належними і допустимими доказами. Позивач вказує, що дотримався вимог належної податкової обачності та отримав документальне підтвердження легальності (законності) джерела походження товару, а посилання податкового органу на імовірні порушення, допущені у попередніх ланцюгах постачання є протиправним та спростовується судовою практикою.

Також наголошено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платників податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами та іншими особами по ланцюгу постачання, в тому числі в частині подання ними податкової звітності, реєстрації податкових накладних тощо. Претензії податкового органу щодо віднесення контрагентів до ризикових платників податків, а також нібито відсутності за місцезнаходженням посадових осіб контрагентів стосуються періоду після здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами. Прийняття рішення про відповідність контрагентів критеріям ризиковості платника податку, отримання податковим органом інформації щодо нібито відсутності за місцезнаходженням посадових осіб контрагента та, тим більше, його постачальників на думку позивача, не можуть бути доказом нереальності господарських операцій позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідачем 19.10.2021 подано відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» при виборі контрагентів не керувалось належною обачністю та не здійснило належної перевірки податкової «доброчесності» досліджуваних контрагентів, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ та бюджетного відшкодування.

Вказано, що Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, аргументи викладені ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» не спростовують порушення встановлені документальною позаплановою виїзною перевіркою ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке складає більше 100 тис. грн., які викладено у акті, на підставі висновків якого, винесені податкові повідомлення-рішення від 27.05.2021 №00002410702, 00002420702, від 16.08.2021 № 482/31000702.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій додатково наголошено на обгрунтованості позовних вимог, та зазначено, що сама по собі неможливість проведення податкової перевірки контрагента та/або постачальника по ланцюгу не є достатнім доказом нереальності господарських операцій добросовісного платника податків, яким є позивач. Позивач вказує, зокрема, що відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію договору суборенди не виключає фактичне користування земельними ділянками, що підтверджується Постановою Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №808/4490/14.

Позивачем наголошено, що позивач не здійснював оплату товару невідомого походження, оскільки контрагенти позивача надали документи, що підтверджують джерело походження поставленого товару безпосередньо від сільськогосподарських виробників, копії підтверджуючих документів знаходяться у матеріалах справи.

На думку позивача, вчинення зазначених дій, свідчить про виконання позивачем вимог належної податкової обачності.

Відповідачем подані заперечення за результатом розгляду відповіді на відзив, в яких відповідач не погоджується з доводами позивача, та зазначив, що проведеною перевіркою встановлено наступні обставини, що свідчать про нереальність досліджуваних операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: неможливість реального здійснення зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, а саме: неналежність ІП «Драйфхолм Фармінг» по ланцюгу проходження сільськогосподарської продукції, ніби поставленої на ТОВ «Кагарлицьке ХПП», до суб`єктів реальної економічної діяльності у зв`язку із невідповідністю даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та даних Єдиного реєстру податкових накладних щодо взаємовідносин з надавачем в суборенду земельних ділянок ТОВ «Дубовиця Агро»; неможливістю вирощування ІП «Драйфхолм Фармінг» с/г продукції в 2020 році у задекларованих обсягах, у зв`язку із фактичною відсутністю земельних ділянок (для вирощування 55 966,25 т. зернових необхідно мати в користуванні щонайменше 17 559,73 га земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тоді як у ІП «Драйфхолм Фармінг» у 2020 році можлива наявність суборендованих земельних ділянок у розмірі лише 392,50 га); відсутністю у ІП «Драйфхолм Фармінг» персоналу та матеріально-технічних можливостей для реального вирощування сільськогосподарської продукції та подальшої її реалізації по ланцюгу постачання (крім того, ІП «Драйфхолм Фармінг» не має постачальників за операціями оренди землі, зберігання, перевезення с/г продукції тощо); - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі зазначеному платником податків в документах обліку, а саме: не встановлено джерела походження товару, реального виробника кукурудзи врожаю 2020 року; не встановлено виробників кукурудзи через відсутність факту підтвердження реалізації (виробництва) по ланцюгу придбання між підприємствами-постачальниками; - недостовірність даних, відображених в паперових носіях за формою первинних документів, оформлених ІП «Драйфхолм Фармінг» для ТОВ «Кагарлицьке ХПП» та в подальшому для ТОВ «ЛДК Україна», формальний підхід до їх оформлення, та як наслідок їх юридичну дефектність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідачем подані додаткові пояснення, в яких зазначено, що контролюючий орган наділений повноваженнями на проведення документальної позапланової перевірки платника податку в разі, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ (підпункт 78.1.8 пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України) і якщо розрахунок такої суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у пункті 200.11 статті 200 Податкового кодексу України операціями. У такому разі перевірка від`ємного значення ПДВ (а не перевірка безпосередньо бюджетного відшкодування), не буде різною за своєю суттю, за умови якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за визначеними у пункті 200.11 статті 200 Податкового кодексу України операціями. Сума заявлена позивачем до відшкодування становить більше 100 тис. гривень, тобто у контролюючого органу були наявні підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.8. пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Вказано, що перевірку проведено на підставі наказу від 14.02.2021 № 271, тобто згідно з приписами пункту 78.1.8 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні 29.09.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Центральним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на підставі направлення від 29.03.2021 №258, №261, №263 та наказу від 14.02.2021 №271 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 22.04.2021 №281/31-00-07-02/30307207 (далі - Акт перевірки), яким зафіксовано порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна»:

пункту 44.1 статті 44, підпункту 198.1, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, в результаті чого завищено податковий кредит по декларації з податку на додану вартість за січень 2021 року у сумі 9 013 496,53 грн., завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (показник рядка 19 Декларації) у сумі 9 013 223,53 грн., що призвело до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 1 863 221,98 грн. та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 7 150 001,55 гривень.

Позивачем 13.05.2021 подані заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких, про розгляд заперечення від 25.05.2021 №3765/6/31-00-07-02-03 Центральним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків зафіксовані аналогічні порушення, що і в акті перевірки.

На підставі висновків акта перевірки від 22.04.2021 №281/31-00-07-02/30307207 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 27.05.2021 №00002410702 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 863 221, 98 грн. та нараховано штрафні санкцій в розмірі 465 805, 50 грн.;

- від 27.05.2021 №00002420702 яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість у розмірі 7 150 001, 55 грн.

На вказані вище податкові повідомлення-рішення ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» було подано скаргу від 14.06.2021 до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 12.08.2021 №18512/6/99-00-06-01-02-06 подану скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 27.05.2021 №00002410702, від 27.05.2021 №00002420702 залишено без змін та збільшено податкове повідомлення рішення Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків від 27.05.2021 №00002410702 у частині штрафних санкцій на 465 805, 50 грн.

Надалі позивач за наслідками адміністративного (досудового) оскарження отримав від податкового органу податкове повідомлення-рішення від 16.08.2021 №482/31000702, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 863 221, 98 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 931 611 грн.

Не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Положеннями статті 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений статтею 78 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що правовою підставою призначення документальної позапланової перевірки позивача вказано підпункт 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Аналіз змісту наведеної норми свідчить про два окремі випадки проведення документальної позапланової перевірки: перша - подання декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість; друга - подання декларації з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. При цьому у першому випадку позапланова перевірка проводиться за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V Податкового кодексу України.

Оскільки документальну позапланову виїзну перевірку призначено щодо декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за січень 2021 року, яке становить більше 100 тис. грн, то суд погоджується з доводами відповідача про наявність правових підстав, передбачених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України для її проведення.

Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульований нормами статті 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом ''а'' пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом пунктів 200.1, 200.2 і 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Так, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

Положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність'' від 16.07.1999 №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як підсумок вимог наведених правових норм, у податковому обліку господарські операції з придбання/реалізації товарів (послуг) повинні бути підтверджені відповідними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. Обов`язковим звітним документом в податковому обліку з ПДВ для підтвердження суми податкового кредиту є податкова накладна.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження, зокрема сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні суми податкових зобов`язань, документами бухгалтерського обліку, оформлення яких для відповідних операцій передбачено правовими нормами, та податковою накладною законодавець, безумовно, виходив з того, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.

У той же час, норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання у господарській діяльності, та мав реальні витрати у зв`язку з їх придбанням. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зокрема в постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18, від 30.06.2020 у справі № 440/426/19.

За умови подання платником ПДВ належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК, задекларований податковий кредит вважається підтвердженим (правомірним), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Це відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК України, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення розміру бюджетного відшкодування, нарахування штрафу та зменшення розміру від`ємного значення податку на додану вартість стали господарські операції Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство» (код ЄДРПОУ 42990575), Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Українська борошномельна компанія» (код ЄДРПОУ 40645413), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інокс Сервіс» (код ЄДРПОУ 41122148), Товариством з обмеженою відповідальністю «Никстор Трейд» (код ЄДРОПУ 42220075).

Так, між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» (Покупець) та TOB «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство» (Постачальник) укладено договір поставки від 15.01.2021 №К2101-3606, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити й передати, а Покупець зобов`язується оплатити й прийняти від Постачальника сільськогосподарську продукцію кукурудзу 3-го класу, урожаю 2020 року, код товару згідно УКТ ЗЕД - 1005, насипом, відповідно до умов договору.

На підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» та TOB «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство» надано належним чином оформлені первинні документи, складеними в межах господарських операцій, а саме: видаткові накладні, податкові накладні з доказами реєстрації, товарно-транспорті накладні, які наявні в матеріалах справи.

Позивач в оплату за надані послуги перерахував на банківський рахунок ТОВ «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство» кошти, що підтверджується довідкою АТ «Укрсиббанк» від 04.08.2021 №53-2-01/57477.

За посиланням позивача, придбаний у TOB «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство» товар використовувався позивачем у власній господарській діяльності (експорт сільськогосподарської продукції), що підтверджується експортними контрактами та ВМД наявними в матеріалах справи та відповідає статутним видам господарської діяльності позивача.

Господарські операції між позивачем та контрагентом TOB «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство» здійснювалися на умовах DAТ (Інкотермс-2010) - товар поставлявся на термінал або зерновий склад.

На підтвердження факту здійснення поставки товару до матеріалів справи додано лист ТОВ "Боріваж" (код ЄДРПОУ 32307678) від 06.04.2021 №75, в якому підтверджено прийняття та вивантаження кукурудзи загальним обсягом 47,08 т, що була поставлена ТОВ "Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство" для позивача.

Крім того, позивачем надано суду докази походження поставленої сільськогосподарської продукції контрагента ТОВ «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство», що підтверджується долученими до матеріалів справи договором поставки, укладеним між ТОВ «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство» та ІП «Драйфлохм Фармінг», а також податковими накладними з доказами реєстрації, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Щодо здійснення господарських операцій ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» з контрагентом TOB «Никстор Трейд» (код ЄДРПОУ 42220075), суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» (Покупець) та TOB «Никстор Трейд» (Постачальник) укладено договори поставки від 15.12.2020 №К2012-5534, від 26.01.2021 №К2101-5535, від 22.01.2021 №К2101-5531, від 22.01.2021 №К2101-5535, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити й передати, а Покупець зобов`язується оплатити й прийняти від Постачальника сільськогосподарську продукцію ячмінь фуражний 3-го класу, урожаю 2020 року, код товару згідно УКТ ЗЕД - 1003, насипом, відповідно до умов договору та кукурудзу 3-го класу, урожаю 2020 року, код товару згідно УКТ ЗЕД - 1005, насипом, відповідно до умов договору.

На підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» та TOB «Никстор Трейд» надано первинні документи, складеними в межах господарських операцій, а саме: видаткові накладні, податкові накладні з доказами реєстрації, товарно-транспорті накладні, які наявні в матеріалах справи.

Позивач в оплату за надані послуги перерахував на банківський рахунок ТОВ «Никстор Трейд» кошти, що підтверджується довідкою АТ «Укрсиббанк» від 04.08.2021 №53-2-01/57477.

За посиланням позивача, придбаний у TOB «Никстор Трейд» товар використовувався позивачем у власній господарській діяльності (експорт сільськогосподарської продукції), що підтверджується експортними контрактами та ВМД наявними в матеріалах справи та відповідає статутним видам господарської діяльності позивача.

Господарські операції між позивачем та контрагентом TOB «Никстор Трейд» здійснювалися на умовах DAТ (Інкотермс-2010) - ТОВ «Бруклін-Київ», ТОВ «МСП Ніка-Тера» товар поставлявся на термінал або зерновий склад.

На підтвердження факту здійснення поставки товару до матеріалів справи додано лист ДП "Юран" (код ЄДРПОУ 30873842) від 05.04.2021 №100, в якому підтверджено прийняття та вивантаження ячміню загальним обсягом 25,1 т, що була поставлена TOB «Никстор Трейд» для позивача та лист ТОВ "МСП Ніка-Тера" (код ЄДРПОУ 22439446) від 05.04.2021 №217-05/04, в якому підтверджено прийняття та вивантаження кукурузи загальним обсягом 720, 596 т, що була поставлена TOB «Никстор Трейд» для позивача.

Крім того, позивачем надано суду докази походження поставленої сільськогосподарської продукції контрагента ТОВ «Никстор Трейд», що підтверджується долученими до матеріалів справи договором поставки, укладеним між ТОВ ««Никстор Трейд» та ТОВ «Никстор», ІП «Драйфхолм Фармінг», а також всіма необхідними належним чином оформленими первинними документами, складеними в межах господарських операцій, а саме, податковими накладними з доказами реєстрації, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Щодо здійснення господарських операцій ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» з контрагентом TOB «Торговий дім «Українська борошномельна компанія» (код ЄДРПОУ 40645413), суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» (Покупець) та ТОВ «Торговий дім «Українська борошномельна компанія» (Постачальник) укладено договори поставки від 24.11.2020 №К2011-0031, від 09.12.2020 №2012-0023, від 15.12.2020 №К2012-0025, від 21.12.2020 №К2012-0026, від 28.12.2020 №К2012-0030, від 27.11.2020 №К2011-0033, від 04.12.2020 №К2012-0022, від 20.12.2020 №К2012-0032, від 20.01.2021 №К2101-0032, від відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити й передати, а Покупець зобов`язується оплатити й прийняти від Постачальника сільськогосподарську продукцію сою, урожаю 2020 року, код товару згідно УКТ ЗЕД - 1201, насипом, відповідно до умов договору та кукурудзу 3-го класу, урожаю 2020 року, код товару згідно УКТ ЗЕД - 1005, насипом, відповідно до умов дійсного договору.

На підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» та TOB «Торговий дім «Українська борошномельна компанія» надано первинні документи, складеними в межах господарських операцій, а саме: видаткові накладні, податкові накладні з доказами реєстрації, товарно-транспорті накладні, складські квитанції на зерно, картки аналізу зерна, акти приймання-передачі зерна, залізничні накладні, які наявні в матеріалах справи.

Позивач в оплату за надані послуги перерахував на банківський рахунок «Торговий дім «Українська борошномельна компанія» кошти, що підтверджується довідкою АТ «Укрсиббанк» від 13.07.2021 №53-2-01/53255.

За посиланням позивача, придбаний у ТОВ «Торговий дім «Українська борошномельна компанія» товар використовувався позивачем у власній господарській діяльності (експорт сільськогосподарської продукції), що підтверджується експортними контрактами та ВМД наявними в матеріалах справи та відповідає статутним видам господарської діяльності позивача.

Господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ «Торговий дім «Українська борошномельна компанія» здійснювалися на умовах EXW та у відповідності з «Інкотермс 2010» товар поставлявся на зерновий склад ТОВ "Торговий дім "Українська борошномельна компанія".

На підтвердження факту здійснення поставки товару до матеріалів справи додані залізничні накладні, договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 23.09.2020 року №ТЭО-ЛДУ-№50-К, яким підтверджується перевезення між позивачем та ТОВ "Торговий дім "Українська борошномельна компанія".

Крім того, позивачем надано суду докази походження поставленої сільськогосподарської продукції контрагента ТОВ "Торговий дім "Українська борошномельна компанія", що підтверджується долученими до матеріалів справи договором поставки, укладеним між ТОВ "Торговий дім "Українська борошномельна компанія" та ТОВ «Аграрне майбутнє», ТОВ «Агріс Захід», а також первинними документами, складеними в межах господарських операцій, а саме, податковими накладними з доказами реєстрації, видатковими накладними.

Щодо здійснення господарських операцій ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» з контрагентом TOB «Інокс Сервіс» (код ЄДРПОУ 41122148) суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» (Покупець) та TOB «Інокс Сервіс» (Постачальник) укладено договори поставки від 08.12.2020 №К2012-0314, від 28.10.2020 №К2010-1998, від 27.10.2020 №К2010-1996, від 26.10.2020 №К2010-1987, від 23.10.2020 №К2010-1980, від 24.09.2020 №К2009-0336, від 01.12.2020 №К2012-1932, від 01.12.2020 №К2012-1931, від 26.10.2020 №К2010-0326, від 22.01.2021 №К2101-1952, від 11.12.2020 №К2012-1936, від 12.01.2021 №К2101-1933, від 20.01.2021 №К2101-1974, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити й передати, а Покупець зобов`язується оплатити й прийняти від Постачальника сільськогосподарську продукцію кукурудзу 3-го класу, урожаю 2020 року, код товару згідно УКТ ЗЕД - 1005, насипом, відповідно до умов дійсного договору.

На підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» та TOB «Інокс Сервіс» надано первинні документи, складеними в межах господарських операцій, а саме видаткові накладні, податкові накладні з доказами реєстрації, товарно-транспорті накладні, які наявні в матеріалах справи.

Позивач в оплату за надані послуги перерахував на банківський рахунок ТОВ «Інокс Сервіс» кошти, що підтверджується довідкою АТ «Укрсиббанк» від 13.07.2021 №53-2-01/53256.

За посиланням позивача, придбаний у ТОВ «Інокс Сервіс» товар використовувався позивачем у власній господарській діяльності (експорт сільськогосподарської продукції), що підтверджується експортними контрактами та ВМД наявними в матеріалах справи.

Господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ «Інокс Сервіс» здійснювалися на умовах DAP (Інкотермс-2020) - товар поставлявся на термінал ТОВ «Боріваж» та ТОВ "МСП Ніка-Тера".

На підтвердження факту здійснення поставки товару до матеріалів справи додано листи ТОВ «Боріваж» (код ЄДРПОУ 32307678) від 04.02.2021 №37, в якому підтверджено прийняття та вивантаження кукурузи загальним обсягом 3914,345 т, що була поставлена ТОВ «Інокс Сервіс» для позивача та лист ТОВ "МСП Ніка-Тера" (код ЄДРПОУ 22439446) від 04.02.2021 №75-04-02, в якому підтверджено прийняття та вивантаження кукурузи, сої та ячміню загальним обсягом 721,940 т, що була поставлена ТОВ «Інокс Сервіс» для позивача.

Крім того, позивачем надано суду докази походження поставленої сільськогосподарської продукції контрагента ТОВ "Торговий дім "Українська борошномельна компанія", що підтверджується долученими до матеріалів справи договором поставки, укладеним між ТОВ "Торговий дім "Українська борошномельна компанія" та ТОВ «Аграрне майбутнє», ТОВ «Агріс Захід», а також всіма необхідними належним чином оформленими первинними документами, складеними в межах господарських операцій, а саме, податковими накладними з доказами реєстрації, видатковими накладними.

В акті перевіри податковий орган зазначив про нереальність господарських операцій позивача з огляду на неможливість реального здійснення зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, а саме: - неналежність контрагентів контрагентів позивача по ланцюгу проходження сільськогосподарської продукції, поставленої на контрагентів позивача, до суб`єктів реальної економічної діяльності у зв`язку із невідповідністю даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та даних Єдиного реєстру податкових накладних щодо взаємовідносин з надавачем в суборенду земельних ділянок; неможливістю вирощування сільськогосподарської продукції в 2020 році у задекларованих обсягах, у зв`язку із фактичною відсутністю земельних ділянок, відсутністю персоналу та матеріально-технічних можливостей для реального вирощування сільськогосподарської продукції та подальшої її реалізації по ланцюгу постачання; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі зазначеному платником податків в документах обліку, а саме: не встановлено джерела походження товару, реального виробника кукурудзи врожаю 2020 року; не встановлено виробників кукурудзи через відсутність факту підтвердження реалізації (виробництва) по ланцюгу придбання між підприємствами-постачальниками; недостовірність даних, відображених в паперових носіях за формою первинних документів, оформлених контрагентами контрагентів позивача та в подальшому для ТОВ «ЛДК Україна».

Водночас, суд зазначає, що в акті перевірки вказано про відсутність необхідних ресурсів, зокрема, земельних, у сільськогосподарських виробників (постачальників), натомість позивачем надано допустимі докази щодо підтвердження у сільськогосподарських виробників можливості виростити законтрактований обсяг товару, зокрема, надано копії звітів про посівні площі сільськогосподарських культур.

Суд зауважує, що фактично відповідачем здійснено перевірку та аналіз господарської діяльності на підставі відомостей податкових баз контрагентів контрагентів позивача, в той час, як діяльність позивача не досліджувався контролюючим органом під час перевірки, матеріали справи не свідчать про наявність умислу в ухиленні від оподаткування або вчиненні іншого порушення податкового законодавства, згадані доводи відповідача є лише відомостями про обставини, які без причинно-наслідкового зв`язку не мають значення для вирішення даного спору.

В спростування висновків податкового органу щодо відсутності земельних ресурсів у ІП «Драйфхолм фармінг», ТОВ «Аграрне майбутнє», ТОВ «Агріс захід», ТОВ «Абрау купаж» позивачем долучено, зокрема, копії звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року.

Крім того, суд зазначає, що розрахунки податкового органу щодо площі земельних ділянок, необхідних для вирощування реалізованого зазначеними сільськогосподарськими виробниками, не можуть бути доказом нереальності господарських операцій позивача.

Незважаючи на це, позивач надав детальну інформацію щодо наявності у вказаних сільськогосподарських виробників достатнього обсягу земельних ресурсів для вирощення обсягу сільськогосподарської продукції, яка надалі була реалізована контрагентам TOB «Луї Дрейфус Компані Україна», що не спростовано було відповідачем в ході розгляду справи.

Так, в акті перевірки податковий орган посилається на відсутність реєстрації договорів оренди (суборенди) земельних ділянок у Реєстрі, наявність у Реєстрі відомостей про використання сільськогосподарськими виробниками земельних ділянок, площа яких є нібито недостатньою для вирощування законтрактованого обсягу зернових.

Відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (які також визначаються за відповідними групами класифікатора видів економічної діяльності).

Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового статусу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації податковим органом сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Податковий кодекс України не ставить користування сільськогосподарськими угіддями в залежність лише від виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов`язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу ХІV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

За висновками Акта перевірки, відсутність земельних ділянок у зв`язку із невідповіднісю даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, достатньої кількості, не дає змоги по ланцюгу проходження товару здійснювати господарську діяльність в задекларованих обсягах.

Проте, як встановлено вище та це підтверджується матеріалами справи позивачем підтверджено на яких земельних ділянках вирощувалася сільськогосподарська продукція контрагентами контрагентів позивача, в межах здійснення своєї господарської діяльності як сільськогосподарські товаровиробники.

Пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України визначено підстави, за яких на платника не поширюється спеціальний режим оподаткування, серед яких відсутня така підстава як порушення порядку державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, на яких вирощується сільськогосподарська продукція товаровиробником.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 804/12126/15, від 20 грудня 2019 року у справі №819/1176/18.

Як вбачається з матеріалів справи, усі вищевказані документи складені відповідно до вимог законодавства та містять усі необхідні реквізити, а відтак є належним підтвердженням фактів поставки та зберігання зернових, а також проведення оплати. Крім того, зазначені документи були надані відповідачеві під час проведення перевірки.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до пункту першого статті 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог вказаного Закону підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Отже, суд приходить до висновку, що Покупцем та Постачальниками було дотримано усіх вимог щодо належного відображення господарських операцій за договорами поставки, шляхом підтвердження їх відповідними первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів, тому являють собою підстави для відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку та включення вказаних сум до податкового кредиту та податкової звітності на підставі складених згідно законодавства та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

Доводи відповідача про неможливість реального виконання контрагентами позивача (по ланцюгу) договірних зобов`язань через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності не беруться судом до уваги, з огляду на те, що зазначені обставини базуються на припущенням та не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його постачальниками.

Такий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №818/1504/17, від 17.12.2018 у справі №810/1753/17, від 30.06.2020 у справі №440/426/19, від 21.10.2020 у справі № 620/846/19.

Верховний Суд в постановах від 11.11.2020 №320/1147/19, від 24.11.2020 №813/3034/15 виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судом встановлено рух активів (товару) по ланцюгу від постачальника до покупця, встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Крім того, згідно з практикою Верховного Суду зі спорів щодо оскарження рішень податкових органів з оцінки питань щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, наявності або відсутності окремих документів, а також недоліки в їх оформленні, порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання, які не можуть бути безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій та для позбавлення суб`єкта господарювання податкового кредиту.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного суду від 10.08.2022 у справі №640/18043/18.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що товар був поставлений з "невідомого джерела", оскільки до матеріалів справи позивачем були додані документи по ланцюгу постачання товару, а саме докази в підтвердження придбання Товариством з обмеженою відповідальністю «Кагарлицьке хлібоприймальне підприємство», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Українська борошномельна компанія», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інокс Сервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Никстор Трейд» кукурудзи 3-го класу врожаю 2020 року, ячміню фуражного 3-го класу, урожаю 2020 року, сої врожаю 2020 року.

Положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, податковим законодавством встановлені вимоги до належного оформлення первинних документів.

У справі, що розглядається, позивачем було надано до суду документи за господарськими операціями з його контрагентами оформлені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій з вказаними контрагентами. В свою чергу, контролюючим органом не було доведено та надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що такі документи складені з порушенням вимог чинного законодавства (зокрема, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88), а також відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами за вказаний період. При цьому, відповідачем не заперечується повне відображення вказаних господарських операцій у бухгалтерському і податковому обліку ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна».

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №804/4940/14, відповідно до якої "…Відсутність у контрагента Позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необгрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку - покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку…".

Також, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №815/3526/17, "…Позивач об`єктивно не має можливості та, в принципі, не має такого обов`язку, як здійснювати перевірки своїх контрагентів з питань повноти і достовірності оформлення ними трудових відносин з працівниками, порядку нарахування доходів, утримання і сплати податків, зборів з таки доходів. В даному випадку, кожне підприємство самостійно зобов`язане нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особам з доходів, що виплачується такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести індивідуальну відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому Податковим кодексом України. Безпідставними є і посилання контролюючого органу в Акті перевірки на відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента, оскільки норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності)…".

Відповідачем не надано суду беззаперечних доказів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, також не надано вироків щодо контрагентів позивача. Тобто, висновки відповідача фактично грунтуються лише на припущеннях.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а, отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного суду від 30.08.2022 у справі №640/8351/21.

Також суд звертає увагу, що внаслідок адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, рішення від 27.05.2021 №00002410702, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 863 221, 98 грн. та нараховано штрафні санкцій в розмірі 465 805, 50 грн. - залишено без змін та збільшено в частині штрафних санкцій на 465 805, 50 грн.

Проте, оскільки за наслідками адміністративного (досудового) оскарження позивач отримав від податкового органу податкове повідомлення-рішення від 16.08.2021 №482/31000702, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 863 221,98 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 931 611 грн., суд зазначає, що відповідачем не враховано приписи статті 60 Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 60.6 статті 60 Податкового кодексу України якщо нарахована сума грошового зобов`язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов`язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

Проте, повідомлення-рішення від 16.08.2021 №482/31000702 винесено не на суму збільшення, а на загальну суму завищеного бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 863 221,98 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 931 611 грн.

Відтак, в спірних правовідносинах мало місце подвійне визначення штрафу та зменшення бюджетного відшкодування.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновків перевірки і заперечень відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки такі висновки не підтвердженні відповідними доказами та суперечать наявним у справі доказам. Зазначені в акті перевірки і запереченнях обставини ні кожна окремо, а ні у своїй сукупності, не спростовують доводів позивача і наданих ним доказів. Інших доказів і аргументованих доводів, які б доводили достовірність зазначених в акті порушень і спростовували доводи позивача і надані ним докази, представник відповідача суду не зазначив.

Таким чином, суд вважає вірними і переконливими доводи позивача про відсутність зазначених в акті порушень і правомірність декларування ним спірних сум податкового кредиту з ПДВ, оскільки такі доводи позивача відповідають приписам Податкового кодексу України і в достатній мірі підтверджені належними і допустимими засобами доказування. Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, вказують на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для визнання їх протиправними і скасування та задоволення позову.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків від 27.05.2021 №00002410702, від 27.05.2021 №00002420702, від 16.08.2021 №482/31000702.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» (01001, м. Київ, площа Спортивна, 1-А, код ЄДРПОУ 30307207) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3, код ЄДРПОУ 44082145) витрати по сплаті судового збору у розмірі 22700 (двадцять дві тисячі сімсот гривень) 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст рішення складено та підписано 19.10.2022.