Рішення

від 19.10.2022 по справі 211/2453/22

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/2453/22

Провадження № 2/211/2683/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Сарат Н.О.,

при секретарі Зоріній С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський тролейбус», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Первинна профспілкова організація вільної профспілки залізничників України Комунального підприємства «Міський тролейбус» про стягнення частини заробітної плати,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся досуду звищезазначеним позовомдо Комунальногопідприємства «Міськийтролейбус»,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог Первиннапрофспілкова організаціявільної профспілкизалізничників УкраїниКомунального підприємства«Міський тролейбус»про стягненнячастини заробітноїплати.В обґрунтуванняпозовних вимогзазначив, він 23 лютого 2012 року був прийнятий водієм тролейбуса третього класу до Комунального підприємства «Міський тролейбус» (далі - відповідач) і продовжую працювати до теперішнього часу.

Укладаючи трудовий договір, він прийняв на себе зобов`язання виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку та сумлінним виконанням посадової інструкції водія тролейбуса, а відповідач виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст..21 КЗпП України).

Протягом всього часу роботи на підприємстві, обов`язки виконувались ним добросовісно та сумлінно. Під час роботи завжди керувався службовою інструкцією водія тролейбуса від 2008 року, яка затверджена директором Комунального підприємства «Міський тролейбус» Приходько О.Я. та яка введена в дію з 01 листопада 2008 року (копія додається), з якою він ознайомлений та вважає її дійсною і такою, що закріплює його трудові обов`язки.

Наказом відповідача №903 від 28 грудня 2021 року введено в дію "Інструкцію для водіїв тролейбуса (автобуса) при безкондукторному обслуговуванню пасажирів" (надалі - інструкція). Дана інструкція в розділі 2 та 4 містить ряд нових трудових обов`язків для нього як водія тролейбуса, яких раніше він не мав, зокрема перед виїздом на лінію отримувати в касі підприємства, а по закінченню зміни здавати мобільний термінал, smart-картки, ключі від стаціонарних транспортних терміналів, термострічки необхідні для роботи мобільного та стаціонарного транспортних терміналів.

Наказом відповідача №902 від 28 грудня 2021 року вирішено провести практичне навчання водіїв тролейбуса (автобуса) по роботі з стаціонарними транспортними та мобільними терміналами відповідно до інструкції.

Тобто, відповідач як роботодавець введенням в дію цієї інструкції прагне збільшити коло його трудових обов`язків, ввівши нові обов`язки, які жодним чином не відносяться до роботи водія, а спрямовані на контроль оплати вартості проїзду пасажирами за допомогою електронних приладів.

На підтвердження своєї незгоди із вказаною інструкцією, він звернувся до відповідача із заявою від 05 квітня 2022 року про те, що інструкція затверджена наказом №903 є нікчемною та виконанню не підлягає через не погодження її з профспілкою, на що отримав відповідь від 03 травня 2022 року, в якій зазначено що погодження даної інструкції з виборним профспілковим органом чинним законодавством не передбачено, а тому вона є дійсною.

15 квітня 2022 року диспетчер з випуску заборонив йому виїзд на лінію, оскільки ним не були отримані мобільний термінал, smart-картки, ключі від стаціонарних транспортних терміналів, а час роботи (4 години) було зазначено диспетчером у шляховому листі як "простій з вини водія", за те що він відмовився виконувати наказ №902 від 28 грудня 2021 року та наказ №903 від 28 грудня 2021 року.

Подібні дії диспетчерів, якими його не було випущено на лінію, також відбулися 15.05.2022 року (7 год. 54 хв.) та 18.05.2022 року (5 год. 07 хв.)

Ознайомившись із табуляграми за квітень та травень 2022 року, ним було встановлено, що йому не була нарахована плата за години вимушеного прогулу з вини роботодавця 15 квітня та також 15 та 18 травня 2022 року. Загальна тривалість часу, за який йому не була нарахована платня, склала 17 годин, а розмір недоотриманої платні склав 1208 грн. 19 коп., яку він просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 22 липня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву тавідкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду надійшов відзив на позов Комунального підприємства «Міський тролейбус», в обґрунтування якого представником відповідача зазначено, що змістом позовних вимог позивача, він просить суд стягнути з відповідача не

нараховану і не виплачену частину заробітної плати за час вимушеного прогулу з вини

роботодавця 15.04.2022 р., 15.05.2022 р. та 18.05.2022 р. в сумі 1208,19 грн.

Проте, у вказані дні позивач перебував на роботі, а тому, у цьому

випадку не можна стверджувати про вимушений прогул та, був з вини роботодавця.

Відповідно до службової інструкції водія тролейбуса, на позивача були покладені обов`язки дотримуватися інструкції по кондукторному та безкондукторному обслуговуванню пасажирів (п. 2.1 інструкції).

Наказом по підприємству № 903 від 28.12.2021 р., виданому у відповідності до Рішень виконавчого комітету Криворізької міської ради від 14.04.2021 р. № 184 зі змінами «Про встановлення електронних квитків «Картка криворіжця» та «Транспортна картка» єдиним засобом обліку транспортних послуг, наданих у міському комунальному транспорті м.Кривого Рогу» та від 13.06.2018 р. № 297 зі змінами «Про затвердження Правил користування міським пасажирським транспортом у м.Кривому Розі», на підприємстві було введено в дію «Інструкцію для водіїв тролейбуса (автобуса) при безкондукторному обслуговуванню пасажирів» з 28.12.2021 р.

Працюючи водієм тролейбусу, відповідач на початку робочих змін 15.04.2022 р.,

р. та 18.05.2022 р. відмовлявся отримувати smart-картки та ключі від стаціонарних транспортних валідаторів для відкриття валідатора - пристрою для реєстрації проїзду пасажирів та обліку пасажиропотоку, що унеможливлювало вихід тролейбусу на маршрут.

У цьому випадку, в роботі тролейбуса та водія виникає простій, про що вказує й сам позивач в позовній заяві.

Простій в роботі позивача також підтверджується й шляховими листами № 367164 від 15.04.2022 р., № 372295 від 15.05.2022 р. та № 372499 від 18.05.2022 р., в яких зазначено час, коли позивач прибув на роботу, час, який ним був витрачений на приймання транспортного засобу, час, протягом якого тривав простій позивача, а також обставини, за яких простій виник.

Протягом всього часу простою, який мав місце 15.04.2022 р., 15.05.2022 р. та 18.05.2022 р., позивач не виконував роботу з причин його відмови виконувати вимоги своєї службової інструкції водія тролейбусу та Інструкції для водіїв тролейбуса (автобуса) при безкондукторному обслуговуванню пасажирів, введеної в дію згідно Наказу по підприємству № 903 від 28.12.2021 р.

При цьому, положення вказаних інструкції є чинними та є обов`язковими до виконання позивачем, як працівником підприємства.

Таким чином, невиконання позивачем своїх обов`язків призвело до простою, який стався з його вини. У зв`язку з чим просили в задоволенні позову відмовити.

07.10.2022 року до суду надійшли пояснення Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Комунального підприємства «Міський тролейбус», вважають, що позов підлягає задоволенню та позовні вимоги обґрунтовані.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, позивач ОСОБА_1 з 23.02.2012 року працює водієм тролейбуса Комунального підприємства «Міський тролейбус» ( а.с. 4 копія трудової книжки).

Під час прийняття на роботу ОСОБА_1 керувався службовою інструкцією водія тролейбуса, яка затверджена директором Комунального підприємства «Міський тролейбус» Приходько О.Я., та яка введена в дію 01 листопада 2008 року ( а.с. 5).

Відповідно до Рішень виконавчого комітету Криворізької міської ради від 14.04.2021 року № 184 зі змінами «Про встановлення електронних квитків «Картка криворіжця» та «Транспортна картка» єдиним засобом обліку транспортних послуг, наданих у міському комунальному транспорті м. Кривому Розі» та від 13.06.2018 року № 297 зі змінами «Про затвердження Правил користування міським пасажирським транспортом у м. Кривому Розі» наказом № 903 від 28.12.2021 року затверджено та введено в дію інструкцію «про порядок експлуатації тролейбуса ( автобуса) при безкондукторному обслуговуванню пасажирів ( а.с. 7).

На підставі наказу директора КП «Міський тролейбус» № 902 від 28.12.2021 року було проведено практичне навчання водіїв тролейбуса ( автобуса) по роботі з стаціонарними транспортними та мобільними терміналами відповідно до «Інструкції про порядок експлуатації тролейбуса ( автобуса) при безкондукторному обслуговуванні» ( а.с. 8).

На підтвердження своєї незгоди із вказаною інструкцією ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою від 05.04.2022 року про те, що інструкція затверджена наказом № 903 є нікчемною та виконання не підлягає через не погодження її з профспілкою ( а.с. 10). На що отримав відповідь від 03.05.2022 року, де зазначено, що 04.04.2022 року на підставі наказу № 293-К його було вивільнено від виконання трудових обов`язків із збереженням середнього заробітку для ознайомлення з наказами № 902, № 903 від 28.02.2022 року та проведення практичного навчання з роботою стаціонарного та мобільного терміналів. Копії інструкції йому було вручено під особистий підпис. Начальником маршрутів ОСОБА_2 ОСОБА_1 особисто проведено практичне навчання з роботою стаціонарного та мобільного терміналів, але він відмовився самостійно повторити здобуті навички. Щодо інструкції «про порядок експлуатації тролейбуса ( автобуса) при без кондукторському обслуговуванню пасажирів», то ця інструкція по технічній експлуатації самих терміналів, погодження таких інструкцій з виборним профспілковим органом чинним законодавством не передбачено ( а.с. 11).

Частинами 3 та 4ст. 32 КЗпП Українипередбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6статті 36 цього Кодексу.

Зміна істотних умов праці, передбачена ч. 3ст. 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі п. 1 ч. 1ст. 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15).

Згідно роз`яснень, що містяться у п. 10постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів, тощо.

У постанові КЦС ВС від 01.12.2021 у справі № 761/24929/20 (№ в ЄДРСР 101712053) зроблено висновок, що посадові обов`язки працівника є фактично також істотними умовами його праці (трудового договору). Тому у випадку виробничої необхідності змінити їх це має розглядатися як зміна істотних умов праці, для здійснення якої слід дотримуватися відповідних процедур згідно із законодавством. Якщо працівник не погодиться на таку зміну у встановленому порядку (тобто відмовиться від продовження роботи за колишньою посадою, але з новими посадовими обов`язками), то роботодавець має право звільнити його за п. 6 ч. 1ст. 36 КЗпП України.

Звільнення працівника на підставі п. 6 ч. 1ст. 36 КЗпП Україниу зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за п. 6 ч. 1ст. 36 КЗпП Україниє його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням. (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 у справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18).

Про те, як встановлено позивач не відмовлявся від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Зазначені обставини доводяться, зокрема, шляховими листами № 367164 від 15.04.2022, № 372295 від 15.05.2022, № 372499 від 18.05.2022, а був присутній на роботі, однак відмовився виїхати на лінію та отримати картки для відкриття валідаторів ( а.с. 12-14).

Щодо посилання позивача, що зміни в інструкції для водія тролейбуса ( автобуса ) по безкондукторному обслуговуванню пасажирів, не погоджено з профспілковим комітетом, то суд зазначає наступне.

Статтею 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»не передбачено повноважень виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві вирішувати разом з роботодавцем питання щодо проведення змін в організації виробництва і праці на підприємстві.

Зміни в посадову інструкцію вносяться в тому самому порядку, у якому посадова інструкція розробляється та затверджується.

Даних, що посадова інструкція від 2008 року була погоджена з профспілковим комітету, в матеріалах справи відсутні.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за якимвимушений прогулвизначають як час, протягом якогопрацівник з вини роботодавцябув позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці»середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавцяперед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.

Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є невиконання позивачем роботи з причин його відмови виконувати вимоги своєї службової інструкції водія тролейбусу та інструкції для водіїв тролейбуса ( автобуса) при безкондукторному обслуговуванні пасажирів, введеної в дію згідно Наказу по підприємству № 903 від 28.12.2021 року, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Згідно частин 1-3статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першоїстатті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, так як данні вимоги не доведені.

Керуючись ст.ст.10,12,13,141,263,265 ЦПК України,суд

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський тролейбус», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Первинна профспілкова організація вільної профспілки залізничників України Комунального підприємства «Міський тролейбус» про стягнення частини заробітної плати відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2022 р.

Суддя: Н. О. Сарат