Рішення

від 19.10.2022 по справі 562/3657/21

ЗДОЛБУНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 562/3657/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2022 р.

Здолбунівський районний суд Рівненської області

у складі: головуючого судді Кушніра О.Г.,

секретар судового засідання Парфенюк Т.А.,

учасники справи: представник відповідача ОСОБА_1 ,

представник відповідача-адвокат Калька Я.З.,

представник третьої особи Прокопчук В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Здолбунів Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Мізоцька селищна рада Рівненського району Рівненської області, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У поданій 30 листопада 2021 року заяві позивач ОСОБА_2 просить визнати незаконним та скасувати наказ директора Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області №92/к від 18 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_2 з 29 жовтня 2021 року з посади завгоспа, поновити її на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та за весь час затримки фактичного розрахунку, 10000 грн. в якості компенсації завданої моральної шкоди, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що 29 жовтня 2021 року наказом директора Білашівського НВК №92/к від 18 жовтня 2021 року у зв`язку із змінами до штатного розпису її звільнено з посади завгоспа з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Таке рішення прийнято з грубим порушенням норм законодавства про працю, оскільки відповідач не дотримався двомісячного строку з дня попередження працівника про майбутнє вивільнення до дня звільнення та звільнив її 29 жовтня 2021 року, а не 01 листопада 2021 року без згоди профспілкової організації. Крім того, відповідачем не запропоновано їй іншу роботу, хоча за період з моменту попередження і до звільнення були вакантними посади прибиральника службових приміщень, робітника з ремонту шкільних приміщень та двірника, а в день звільнення вводилася посада кочегара, які вона могла займати відповідно до свого кваліфікаційного рівня. Оскільки звільнення відбулось без законної підстави, вона підлягає поновленню на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та затримки фактичного розрахунку, який у день звільнення не проведений. Також внаслідок незаконного рішення відповідача про звільнення їй було завдано непоправиму моральну шкоду, яка полягає у сильних душевних стражданнях та переживаннях, життєвих незручностях, що проявилося на стані її здоров`я.

Після усунення недоліків позовної заяви шляхом сплати судового збору ухвалою суду від 24 грудня 2021 року відкрито провадження у справі, яке вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судові засідання в якій неодноразово відкладалися за клопотаннями учасників справи.

Відзив на позов відповідач не подавав.

24 травня 2022 року до участі в справі залучено Мізоцьку селищну раду Рівненського району Рівненської області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися завчасно та належним чином, та подали клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують повністю.

Представники відповідача позов не визнали, пояснюючи тим, що ОСОБА_2 , яка не є членом профспілкової організації Білашівського НВК, була попереджена про майбутнє звільнення за два місяці, вакантних посад, які б вона могла займати відповідно до свого кваліфікаційного рівня, не було, а тому звільнення відбулось без порушень законодавства про працю. Просять в задоволені позову відмовити повністю.

Представник третьої особа вважає позовні вимоги позивача безпідставними.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, з`ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно положень ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Установлено, що позивач ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді завідувача господарства Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області.

Наказом директора Білашівського НВК Мачелюк С.В. №78/к-1 від 31 серпня 2021 року на виконання Законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», наказу міністерства освіти і науки України №102 від15 квітня 1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти», рішень Мізоцької селищної ради №38 від 23 грудня 2020 року «Про бюджет Мізоцької селищної територіальної громади на 2021 рік» №119 від 19 лютого 2021 року «Про план оптимізації закладів загальної середньої освіти Мізоцької селищної ради на 2021 рік» та з метою оптимізації видатків на утримання закладів освіти вирішено вивільнити із штатного розпису Білашівського НВК на 2021 рік з 01 листопада 2021 року посади сторожа і завгоспа та ввести у штатний розпис посаду кочегара з 01 листопада 2021 року.

Про наступне звільнення позивач попереджена повідомленням №52 від 01 вересня 2021 року про звільнення з посади завгоспа за п.1 ст.40 КЗпП України з 31 жовтня 2021 року.

Від підпису на підтвердження отримання повідомлення ОСОБА_2 відмовилась, що стверджується відповідним актом, однак такі обставини нею не заперечуються.

Наказом директора Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області №92/к від 18 жовтня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з посади завгоспа з 29 жовтня 2021 року у зв`язку із змінами до штатного розпису та скорочення даної посади (п.1 ст.40 КЗпПУ) з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

Згідно з пунктом 1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому слід зазначити, що розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачає дотримання певних гарантій для працівника.

Положеннями частини 2 ст.40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

З роз`яснень, які містяться в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Аналогічні правові висновки висловлені в постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 6-491цс15, від 09 серпня 2017 року в справа № 6-1264цс17 та у постановах Верховного Суду.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17 зазначено, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 ст.49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду та існували на день звільнення.

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що в Білашівському НВК «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області мало місце скорочення штату працівників, відповідачем повідомлено позивача про зміни в організації праці та про майбутнє звільнення.

Згідно довідки директора Білашівського НВК у період з 31 серпня 2021 року по 01 листопада 2021 року у вказаному закладі були вакантними посади робітника з ремонту та комплексного обслуговування приміщень, двірника та машиніста (оператора) котельні на твердому паливі, а також за наказом №78/к-1 від 31 серпня 2021 року вводилася посада кочегара.

Однак належних та допустимих доказів того, що позивачу ОСОБА_2 пропонувалися ці наявні вакантні посади чи вона не може обіймати їх відповідно до своєї кваліфікації, відмову останньої від переведення на іншу роботу або про те, що власник не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу, відповідач суду не надав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не дотримався вимог ч.3 ст.49-2 КЗпП України.

Згідно з частин 1, 2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що рішення роботодавця щодо звільнення позивача є незаконним, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно наданої відповідачем довідки про доходи №3 від 14 червня 2022 року вбачається, що в серпні та вересні 2021 року, які передували події, позивачу нараховано 8181,82 грн. (без утримання передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів), а тому середньоденний заробіток становить 282,13 грн. (8181,82 грн. : 29 відпрацьованих робочих днів). Період вимушеного прогулу позивача складає з 01 листопада 2021 року по 19 жовтня 2022 року, тобто 249 робочих днів.

Таким чином, на підставі ч.2 ст.235 КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70250,37 грн. (282,13 грн. х 249 днів).

Також, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі №6-2912цс16 та Верховного Суду від 05 серпня 2020 року в справі № 686/20491/18.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з ст.23 ЦК України, роз`яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин, враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивач про можливе звільнення з роботи попереджалася відповідачем за два місяці, які визначені чинним законодавством для того, щоб працівник, який звільняється, міг підшукати собі нову роботу та організувати своє подальше життя, трудову книжку ОСОБА_2 отримала в день звільнення і мала можливість відразу ж працевлаштуватися на іншу роботу, остання є пенсійного віку, отримує відповідну пенсію та доказів зазнання таких тривалих сильних душевних страждань, що проявилися на стані її здоров`я внаслідок порушення її законних прав та призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, суду не надала.

А відповідно до положень ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При постановлені рішення відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача понесені нею судові витрати в сумі 908 грн. пропорційно розміру задоволених вимог та в дохід держави 908 грн. за вимогу про поновлення на роботі, оскільки позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «По судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Згідно п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст.258-273, 351 355, 430 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області №92/к від 18 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи.

Поновити ОСОБА_2 на посаді завідувача господарства Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області з 30 жовтня 2021 року.

Стягнути з Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області (35741, вул.Попівська, 34, с.Білашів, Рівненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 38809470) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70250 (сімдесят тисяч двісті п`ятдесят) грн. 37 коп., що визначено без утримання передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. та у дохід держави 908 (дев`ятсот вісім) грн.

У решті вимог позивача відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Текст повного рішення виготовлено 21 жовтня 2022 року.

Суддя: