Постанова

від 07.02.2023 по справі 562/3657/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2023 року

м. Рівне

Справа № 562/3657/21

Провадження № 22-ц/4815/230/23

Головуючий у Здолбунівському районному суді

Рівненської області: суддя Кушнір О.Г.

Рішення суду першої інстанції

(вступна і резолютивна частини) ухвалено:

о 09 год. 40 хв. 19 жовтня 2022 року

у м. Здолбунів Рівненської області

Повний текст рішення складено: 21 жовтня 2022 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Крижов В.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Білашівський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Мізоцької селищної ради Рівненської області;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Мізоцька селищна рада Рівненського району Рівненської області;

за участі: представника Білашівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Мізоцької селищної ради Рівненської області Мачелюк Світлани Валеріївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Білашівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Мізоцької селищної ради Рівненської області адвоката Кальки Ярослава Зіновійовича на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Білашівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Мізоцької селищної ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Мізоцька селищна рада Рівненського району Рівненської області; про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і за час затримки фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до Білашівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний навчальний заклад» Мізоцької селищної ради Рівненської області (далі Білашівський НВК) про визнання незаконним і скасування наказу №92/к від 18 жовтня 2021 року про звільнення позивача з 29 жовтня 2021 року з посади завідувача господарством, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за весь час затримки фактичного розрахунку, відшкодування 10 000 гривень моральної шкоди.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 29 жовтня 2021 року наказом директора Білашівського НВК №92/к від 18 жовтня 2021 року у зв`язку із змінами до штатного розпису її звільнено з посади завідувача господарства з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Вважає, що його прийнято з грубим порушенням норм законодавства про працю, оскільки роботодавець не дотримався двомісячного строку з дня попередження працівника про майбутнє вивільнення до дня припинення трудових відносин та звільнив її 29 жовтня 2021 року, а не 01 листопада 2021 року без згоди профспілкової організації. Окрім того, відповідачем не запропоновано їй іншу роботу, хоча за період з моменту попередження і до звільнення були вакантними посади прибиральника службових приміщень, робітника з ремонту шкільних приміщень та двірника, а в день звільнення вводилася посада кочегара, які вона могла займати відповідно до свого кваліфікаційного рівня. Оскільки звільнення відбулось без законної підстави, вона підлягає поновленню на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та затримки фактичного розрахунку, який у день звільнення не проведений. Також внаслідок оспорюваного наказу їй завдано непоправну моральну шкоду, яка полягає у сильних душевних стражданнях та переживаннях, життєвих незручностях, що проявилося на стані її здоров`я.

Ухвалою Здолбунівського районного суду від 24 травня 2022 року до участі в справі залучено Мізоцьку селищну раду Рівненського району Рівненської області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Здолбунівського районного суду від 19 жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ директора Білашівського НВК №92/к від 18 жовтня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_2 ".

Поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача господарства Білашівського НВК з 30 жовтня 2021 року.

Стягнуто із Білашівського НВК на користь ОСОБА_2 70 250, 37 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з Білашівського НВК на користь ОСОБА_2 908 гривень понесених витрат та у дохід держави 908 гривень.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Білашівский НВК, вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необгрунтованим, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи її, покликається на хибність висновків суду про відсутність належних і допустимих доказів про те, що позивачу пропонувалися вакантні посади робітника з ремонту та комплексного обслуговування приміщень, двірника та машиніста (оператора) котельні, а також наказом №78/к від 31 серпня 2021 року уводилася посада кочегара. Тому суд дійшов переконання, що роботодавець не додержав вимог ч. 3 ст. 492 КЗпП України.

Однак заявник звертає увагу, що посада робітника з ремонту та комплексного обслуговування приміщень передбачає виконання таких робіт як монтаж, демонтаж і поточний ремонт електричних мереж та електрообладнання з виконанням електротехнічних робіт. При цьому для зайняття відповідної посади можуть бути допущені особи, які пройшли медичний огляд, навчання та атестацію в установленному порядку, тоді як ОСОБА_2 на момент звільнення таких навчання і атестації не проходила.

Щодо посад машиніста (оператора) котельні та кочегара, то вони передбачають проведення поточного ремонту і технічного обслуговування систем теплопостачання котлів та тепломережі закладу. При цьому позивач також не відповідала вимогам з приводу зайняття зазначених посад, які передбачають медичний огляд, навчання, атестацію і мають посвідчення на право обслуговування котлів відповідного типу.

Штатна посада двірника була і є вакантною в 2021-2022 роках, однак не заповнювалася з причин відсутності об'єктивної необхідності її заповнення, а також з огляду на лист Відділу освіти, культури і туризму, молоді і спорту Мізоцької селищної ради №02-02/335 від 05 травня 2021 року щодо оптимізації закладів освіти.

Крім того, судом не враховано того факту, що на час вирішення спірних відносин посади завідувача господарства Білашівського НВК не існувало і не існує, оскільки її виведено зі штатного розпису, а заявник не вправі самостійно уводити нові штатні одиниці.

У поданому відзиві представник позивача адвокат Пасічник Ю.О., вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обгрунтованості вимог позивача, адже ОСОБА_2 у зв'язку зі скороченням штату працівників та наступним увільненням з роботи роботодавцем не пропонувалися вакантні посади робітника з ремонту та комплексного обслуговування приміщень, двірника, машиніста (оператора) котельні на твердому паливі та кочегара.

Оскільки відповідачем не було надано об'єктивних і переконливих доказів про цей факт, а також про те, чи позивач може обіймати їх відповідно до своєї кваліфікації, відмову працівника від переведення на іншу роботу або про те, що Білашівський НВК не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу, судом позов задоволено частково, визнано незаконним і скасовано оспорюваний наказ про вивільнення з роботи, поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача господарства з 30 жовтня 2021 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 70 250, 37 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому позивач не була членом первинної профспілкової організації, оскільки на час виникнення спірних правовідносин у відповідача її не існувало.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Як з'ясовано судом, ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, перебуваючи на посаді завідувача господарства Білашівського НВК.

Наказом директора Білашівського НВК №78/к-1 від 31 серпня 2021 року на виконання Законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», наказу Міністерства освіти і науки України №102 від15 квітня 1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти», рішень Мізоцької селищної ради №38 від 23 грудня 2020 року «Про бюджет Мізоцької селищної територіальної громади на 2021 рік» №119 від 19 лютого 2021 року «Про план оптимізації закладів загальної середньої освіти Мізоцької селищної ради на 2021 рік» та з метою оптимізації видатків на утримання закладів освіти вирішено вивільнити із штатного розпису Білашівського НВК на 2021 рік з 01 листопада 2021 року посади сторожа і завгоспа та ввести у штатний розпис посаду кочегара з 01 листопада 2021 року.

Про наступне звільнення позивач попереджена письмовим повідомленням №52 від 01 вересня 2021 року про звільнення з посади завідувача господарства за п.1 ст.40 КЗпП України з 31 жовтня 2021 року.

Від підпису про факт отримання повідомлення ОСОБА_2 відмовилась того ж числа, що стверджується відповідним актом та нею не заперечуються і визнається.

Наказом директора Білашівського НВК №92/к від 18 жовтня 2021 року ОСОБА_2 увільнено з посади завгоспа з 29 жовтня 2021 року у зв`язку із змінами до штатного розпису та скороченням даної посади (п.1 ст.40 КЗпП України) з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

Вважаючи, що припинення трудових відносин між сторонами з ініціативи роботодавця відбулося з порушенням вимог закону та її прав на працю, у листопаді 2021 року в суд звернулася ОСОБА_2 з позовом до Білашівського НВК про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов частково, визнавши незаконним і скасувавши наказ Білашівського НВК №92/к від 18 жовтня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_2 ", поновивши ОСОБА_2 на посаді завідувача господарства з 30 жовтня 2021 року, стягнувши з відповідача на її користь 70 250, 37 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмовивши у задоволенні решти вимог.

Згідно з пунктом 1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому слід зазначити, що розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачає дотримання певних гарантій для працівника.

Положеннями частини 2 ст.40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

З роз`яснень, які містяться в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Такі ж правові позиції висловлені в постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 6-491цс15, від 09 серпня 2017 року в справа № 6-1264цс17, а також у постановах Верховного Суду.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 ст. 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду та існували на день звільнення.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як правильно покликається суд попередньої інстанції, в Білашівському НВК відбулося скорочення штату працівників. При цьому відповідачем повідомлено ОСОБА_2 про зміни в організації праці та про майбутнє звільнення.

З довідки директора Білашівського НВК у період з 31 серпня 2021 року по 01 листопада 2021 року у цьому закладі були вакантними посади робітника з ремонту та комплексного обслуговування приміщень, двірника та машиніста (оператора) котельні на твердому паливі, а також за наказом №78/к-1 від 31 серпня 2021 року вводилася посада кочегара.

Між тим, належних та допустимих доказів про те, що позивачу пропонувалися наявні вакантні посади, чи вона не може їх зайняти відповідно до своєї кваліфікації, стажу і досвіду роботи, її відмову від переведення на іншу роботу або про те, що роботодавець не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу, Білашівський НВК суду не надав.

Тому доводи апеляційної скарги про помилковість тверджень суду стосовно пропозицій позивачу вакантних посад у роботодавця спростовуються матеріалами справи та правильністю судових висновків.

Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів бере до уваги і таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Нормами статті 492 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, в силу вимог закону працівник повинен бути попереджений про наступне увільнення не менше ніж за два місяці.

Між тим, роботодавцем повідомлено ОСОБА_2 про вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України 01 вересня 2021 року, про що свідчить відповідний лист вих. №52, а також акт Білашівського НВК №53 від 01.09.2021, яким зафіксовано відмову позивача його підписати. Ці обставини нею і не заперечуються.

Наказом №92/к від 18 жовтня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_2 " припинено трудові відносини між сторонами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 29 жовтня 2021 року.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 2411 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Оскільки позивача попереджено про наступне звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України 01 вересня 2021 року, а припинення трудових правовідносин відбулося 29 жовтня 2021 року, тобто у строк, менший ніж за два місяці, тому роботодавець при увільненні ОСОБА_2 з роботи не дотримався вимог, передбачених трудовим законодавством. При цьому враховується, що повідомлення про вивільнення №52 від 01 вересня 2021 року містить дату вивільнення 31 жовтня 2021 року, що саме по собі уже є правовою помилкою і є меншим строком ніж два місяці.

Тому решта задоволених судом попередньої інстанції вимог позивача є похідними від первинних про визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу і поновлення ОСОБА_2 на роботі, а тому знаходяться у прямому матеріально-правового взаємозв`язку між собою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір такого стягнення обчислено відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

З огляду на незаконність оспорюваного наказу, а тому і обгрунтованість поновлення позивача на роботі, правильним є висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 70 250, 37 гривень, про що суд зробив відповідні обчислення на підставі наявних доказів у справі.

Так, згідно з довідкою про доходи №3 від 14 червня 2022 року в серпні та вересні 2021 року, які передували події, позивачу нараховано 8 181,82 гривень (без утримання передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів), а тому середньоденний заробіток становив 282,13 гривень (8 181,82 гривень : 29 відпрацьованих робочих днів). Період вимушеного прогулу позивача склав з 01 листопада 2021 року по 19 жовтня 2022 року, тобто 249 робочих днів.

Тому з Білашівського НВК на користь позивача підлягав стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70 250,37 гривень (282,13 гривень х 249 днів).

Решта посилань автора апеляційної скарги також є необґрунтованими і тому колегією суддів відхиляються.

Щодо відмови у задоволенні стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди, то рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не переглядалося.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Білашівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Мізоцької селищної ради Рівненської області адвоката Кальки Ярослава Зіновійовича залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2022 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків

Повний текст постанови складено: 07.02.2023