Постанова

від 19.10.2022 по справі 363/1758/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 363/1758/19

провадження № 61-122св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство»,

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Нестеришиним Тарасом Степановичем, на постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16 листопада2007 року № 850 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, та скасувати його державну реєстрацію;

- витребувати на користь держави в особі державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство») з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №42018111200000145 Києво-Святошинською місцевою прокуратурою встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 16 листопада 2007 року № 850 у власність ОСОБА_2 безоплатно для ведення садівництва передано земельну ділянку площею 0,1200 га, розташовану в садовому товаристві «Вишневий» на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на зазначену земельну ділянку.

Згідно інформації, наданої державним підприємством «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство»), та зведеного кадастрового плану земельних ділянок у межах Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, виготовленого державним підприємством «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 повністю накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», квартал 98 Хотянівського лісництва.

На час прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією оспорюваного розпорядження у власності чи користуванні громадської організації садівниче товариство «Вишневий» земельні ділянки не перебували, що підтверджується інформацією з Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 09 листопада 2018 року, а тому ОСОБА_1 , як член садівницького товариства «Вишневий», не міг мати у користуванні земельну ділянку площею 0,12 га та відповідно не мав права на її приватизацію.

Посилаючись на те, спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 за рахунок земель, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», без вилучення її з постійного користування державного підприємства та без виключення з Державного лісового фонду України, прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області прийняте з дотримання норм законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин. Прокурором не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, що ДП «Вищедубечанське лісове господарство» у встановленому законом порядку зареєструвало право постійного користування земель лісового фонду в межах Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області. Тому вимога позивача про витребування земельних ділянок на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» спірної земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону і в такому випадку матиме місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року скасовано.

Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16 листопада 2007 року № 850 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Визнано недійсним державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, та скасовано його державну реєстрацію.

Витребувано на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 порушено порядок отримання спірної земельної ділянки, оскільки така ділянка не виділялась при створенні кооперативу, й кооператив не звертався до органу місцевого самоврядування з питанням надання додаткових земель у зв`язку з розширенням. Земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», без вилучення її з постійного користування державного підприємства та без виключення її з Державного лісового фонду України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нестеришин Т. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду в частині позовних вимог, заявлених заступником прокурора Києво-Святошинської міської прокуратури в інтересах ДП «Вищедубечанське лісове господарство», про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської районної адміністрації в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства та скасування його державної реєстрації, витребування на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки скасувати, позов у цій частині залишити без розгляду.

Постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог заступника прокурора Києво-Святошинської міської прокуратури в інтересах Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської районної адміністрації в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства та скасування його державної реєстрації скасувати, у цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2018 року в справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18, від 01 червня 2021 року в справі № 925/929/19, від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 20 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 06 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року в справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 372/1988/15 та у постановах Верховного Суду: від 15 грудня 2021 року в справі № 366/3242/17, від 15 грудня 2021 року в справі № 642/2975/17, від 22 грудня 2021 року в справі № 707/581/17, від 09 червня 2021 року в справі № 347/1750/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 456/3389/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 369/10000/17, від 15 вересня 2021 року в справі № 373/462/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 456/3389/19, від 01 грудня 2021 року в справі № 368/178/20, від 15 грудня 2021 року в справі № 914/1075/17, від 22 грудня 2021 року в справі № 707/581/17, від 15 грудня 2021 року в справі № 642/2975/17-ц, від 04 серпня 2021 року в справі № 363/3871/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні справи.

Судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено питання наявності повноважень у заступника прокурора Києво-Святошннської місцевої прокуратури на ведення справ в частині заявлених вимог про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь саме ДП «Вищедубечанське лісове господарство». Фактично судом не було надано правової оцінки, що заступник прокурора подав позовну заяву з вимогою про витребування земельної ділянки на користь ДП «Вищедубечанське лісове господарство», а не від імені та на користь держави або її відповідного органу, тим самим фактично весь розгляд справи неправомірно ґрунтувався на захисті інтересів державного підприємства, а не держави.

Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не є тим органом влади, який в повному обсязі може реалізовувати права власника (держави), пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням земельними ділянками лісогосподарського призначення. Вказаний орган не наділений повноваженнями держави, як власника, звертатися до суду з вимогами, які стосуються земель лісогосподарського призначення, а тому не може вважатися належним позивачем. Проте наведеного суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, будь-якої оцінки цим аргументам не надав.

Суд апеляційної інстанції не встановив дату початку перебігу позовної давності до вимог прокурора про визнання незаконними та скасування розпорядження та державного акта, зокрема, не вказано з якої дати кожному з позивачів та прокурору стало відомо про порушене право та про особу, яка його порушила.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Вишгородського районного суду Київської області цивільну справу № 363/1758/19 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу № 363/1758/19 призначено до судового розгляду.

Обставини справи

У справі, яка переглядається, встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 16 листопада 2007 року № 850 «Про передачу у власність земельних ділянок членам садівницьких товариств»» ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва площею 0,1200 га, розташовану в садовому товаристві «Вишневий» на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯК №871336.

Відповідно до зведеного кадастрового плану земельних ділянок в межах Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, накладається на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Згідно з листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 15 серпня 2018 року управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 для її використання в цілях, не пов`язаних із веденням лісового господарства, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Вищедубечанський лісгосп».

Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка передана у власність розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації без вилучення її з постійного користування державного підприємства та без виключення з Державного лісового фонду України у зв`язку, з чим просив визнати недійсним вказане розпорядження та витребувати зазначену земельну ділянку на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2018 року в справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18, від 01 червня 2021 року в справі № 925/929/19, від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 20 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 06 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року в справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 372/1988/15 та у постановах Верховного Суду: від 15 грудня 2021 року в справі № 366/3242/17, від 15 грудня 2021 року в справі № 642/2975/17, від 22 грудня 2021 року в справі № 707/581/17, від 09 червня 2021 року в справі № 347/1750/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 456/3389/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 369/10000/17, від 15 вересня 2021 року в справі № 373/462/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 456/3389/19, від 01 грудня 2021 року в справі № 368/178/20, від 15 грудня 2021 року в справі № 914/1075/17, від 22 грудня 2021 року в справі № 707/581/17, від 15 грудня 2021 року в справі № 642/2975/17-ц, від 04 серпня 2021 року в справі № 363/3871/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог, заявлених в інтересах ДП «Вищедубечанське лісове господарство»

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», яке не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила висновок про те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Наведене дозволяє дійти висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів ДП «Вищедубечанське лісове господарство», що свідчить про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», без розгляду.

Крім того, у цій справі прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства.

В постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України… зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Судами в цій справі встановлено, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства».

Отже до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

До такого висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 (провадження 61-1082св20) та у справі № 372/2969/18 (провадження № 61-20118св19), від 15 червня 2022 року у справі № 363/3244/17 (провадження № 61-14817св20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зробила висновок про те, що» прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. …Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави».

Апеляційний суд на зазначені обставини та вимоги закону також не звернув уваги, не з`ясував, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, і відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Вказані обставини мають важливе значення для з`ясування питання щодо належного позивача та відповідних процесуальних наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не відповідає вимогам закону, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в цій частині скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням того, що при розгляді встановлено підставу, яка зумовлює скасування оскаржуваної постанови, суд касаційної інстанції не аналізує інших підстав відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» необхідно скасувати та залишити позов у цій частині без розгляду. Постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства слід скасувати з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Нестеришиним Тарасом Степановичем, задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» скасувати та залишити позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство», без розгляду.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов