Постанова

від 19.04.2023 по справі 363/1758/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2023 року м. Київ

Справа № 363/1758/19

Провадження: № 22-ц/824/857/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

секретар Івасенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства,

на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рудюка О. Д.,

у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку,

у с т а н о в и в:

У червні 2019 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №42018111200000145 Києво-Святошинською місцевою прокуратурою встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 16 листопада 2007 року № 850 у власність ОСОБА_2 безоплатно для ведення садівництва передано земельну ділянку площею 0,1200 га, розташовану в садовому товаристві «Вишневий» на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на зазначену земельну ділянку.Згідно інформації, наданої ДП «Вищедубечанське лісове господарство», та зведеного кадастрового плану земельних ділянок у межах Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, виготовленого ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 повністю накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», квартал 98 Хотянівського лісництва. На час прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією оспорюваного розпорядження у власності чи користуванні громадської організації садівниче товариство «Вишневий» земельні ділянки не перебували, що підтверджується інформацією з Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 09 листопада 2018 року, а тому ОСОБА_1 , як член садівницького товариства «Вишневий», не міг мати у користуванні земельну ділянку площею 0,12 га та, відповідно, не мав права на її приватизацію. Посилаючись на те, що спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 за рахунок земель, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», без вилучення її з постійного користування державного підприємства та без виключення з Державного лісового фонду України, прокурор просив позов задовольнити.

За наведених обставин просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16 листопада 2007 року № 850 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, та скасувати його державну реєстрацію;

- витребувати на користь держави в особі державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство») з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішення, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акту, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного права за п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Вказував, що положення ч. 5 ст. 149 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) не містить повноважень районних державних адміністрацій щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення. Спірна земельна ділянка в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 ЗК України та ст. 5 ЛКУкраїни відносилась до земель лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства. Наголошував, що факт віднесення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення ДП «Вищедубечанське лісове господарство» підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування і зведеним кадастровим планом земельних ділянок в межах Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, виготовленим державним підприємством «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»,згідно з яким спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 повністю накладається на землі,які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство» згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003307 від 25.07.2002. За інформацією ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 10.04.2018 № 09-21/196 та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 15.08.2018 № 04-48/1786, земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 розташована на землях лісогосподарського призначення лісового фонду та погодження на вилучення, зміну цільового призначення спірної лісової ділянки підприємства не надавали. Вказував і на те, що безпідставними є висновки суду про те, що прокурором не надано доказів неправомірної поведінки ОСОБА_1 під час приватизації земельної ділянки. Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство», спірна земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16.11.2007 № 850, відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована у 98 кварталі Хотянівського лісництва, покрита лісовою рослинністю та мала наступні таксаційні характеристики: виділ 4 - площа 3,4 га, берегозахисні лісові ділянки, склад - 6 берези повислої та 4 верби білої, вік 41 рік, середня висота -16 м., середній діаметр - 20 см., запас на 1 га - 130 метрів кубічних. Тобто, за своїми зовнішніми ознаками спірна земельна ділянка не є землями сільськогосподарського призначення, оскільки вкрита деревами лісових порід. Як наслідок, відповідач по справі під час набуття ним права приватної власності на дану землю, з урахуванням існуючих заборон щодо відведення в приватну власність лісових земель, встановлених національним законодавством, міг та мав змогу усвідомлювати в силу об`єктивних ознак та характеристики спірної ділянки незаконність її відведення у приватну власність.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що надані позивачем картографічні матеріали з начебто нанесеними межами та накладанням земельних ділянок не містять масштабу, будь-яких розмірів та одиниць вимірювання, кадастрового номеру ділянки лісогосподарського призначення, координат поворотних точок земельних ділянок, дати складання, підпису та печатки сертифікованого інженера-геодезиста; землевпорядника або іншої особи, яка має право складати та посвідчувати достовірність таких документів, внаслідок чого вони складені в порушення вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність», Закону України «Про землеустрій» та не мають доказового значення. Позивачем до матеріалів справи не додано жодних матеріалів лісовпорядкування, які б відповідали вимогам чинного законодавства, та підтверджували віднесення оспорюваної земельної ділянки до земель лісового фонду. Окрім того, заявляв про сплив позовної давності. Як убачається із позовної заяви, обґрунтуванням пред`явленого позову є правовідносини, які виникли у 2007 роках, які ґрунтуються на прийнятті Вишгородською районною державною адміністрацією оспорюваного розпорядження, а саме - 16.11.2007 року. Наголошував також і на вірності висновків суду першої інстанції про те, що згідно висновку Конституційного Суду України розпорядження Вишгородської районної, державної адміністрації від 16.11.2007 року є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Вказував, що виключно Кабінет Міністрів України в повному обсязі може реалізовувати права власника (держави), пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням земельними ділянками лісогосподарського призначення, тобто, саме він наділений повноваженнями власника звертатися до суду з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння і є належним позивачем. Акцентував увагу також і на статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Крім того, вказував, що відповідач у справі набув право власності на земельну ділянку у встановлений законом спосіб, шляхом приватизації, який визнаний державними органами, а тому є добросовісним набувачем. В матеріалах справи відсутні докази неправомірної поведінки відповідача - фізичної особи, під час приватизації земельної ділянки, а тому вимога позивача про витребування на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону. Відповідач у встановленому законом порядку зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку. Питання про скасування такої реєстрації перед судом не ставиться. Тому, вимога позивача про витребування земельної ділянки на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», не ґрунтується на вимогах закону. В матеріалах справи відсутні докази неправомірної поведінки відповідача - фізичної особи, під час приватизації земельної ділянки. Додатково до викладених доводів, звернувся з клопотанням до апеляційного суду про застосування строків позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року скасовано.

Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16 листопада 2007 року № 850 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Визнано недійсним державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, та скасовано його державну реєстрацію.

Витребувано на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного суду, адвокат Нестеришин Т. С. в інтересах ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Нестеришиним Тарасом Степановичем, задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» скасованота залишено позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», без розгляду.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства скасовано, справу у цій частині направленона новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні прокурор Батюк І.В. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Адвокат Нестеришин Т. С. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 16 листопада 2007 року № 850 «Про передачу у власність земельних ділянок членам садівницьких товариств»» ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва площею 0,1200 га, розташовану в садовому товаристві «Вишневий» на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯК №871336.

Відповідно до зведеного кадастрового плану земельних ділянок в межах Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області,земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 накладається на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Згідно з листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 15 серпня 2018 року управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 для її використання в цілях, не пов`язаних із веденням лісового господарства, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Вищедубечанський лісгосп».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області прийняте з дотримання норм законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин. Прокурором не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, що ДП «Вищедубечанське лісове господарство» у встановленому законом порядку зареєструвало право постійного користування земель лісового фонду в межах Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області. Тому вимога позивача про витребування земельних ділянок на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» спірної земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону і в такому випадку матиме місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Повертаючи справу на новий апеляційний перегляд, Верховний Суд зазначив про те, що для правильного вирішення справи підлягає з`ясуванню до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, та, відповідно, чи належить до повноважень Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, й відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Відповідно до вимог ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням вказівок Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі

№ 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами

та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України… Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, Київське обласне управління лісового та мисливського господарства не надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель у землі для ведення садівництва.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель

є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

При цьому, згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 8 Лісового кодексу України (далі -

ЛК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Водночас частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.

Частиною третьою статті 17 ЛК України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 4, 5, 8 частини першої статті 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, зокрема:

а) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території;

б) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення;

в) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством.

Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (пункт 4 частини першої статті 32 ЛК України).

Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі, земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, яке прокурором було визначено позивачем у даній справі, відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом від 12 листопада 2012 № 401, підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство України) та є його територіальним органом.

Держлісагентство України - центральний орган виконавчої влади України з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва. Утворене шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Діяльність Держлісагентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту навколишнього середовища і природних ресурсів.

Функціями Держлісагентства України відповідно до Положення про Держлісагенство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521 з подальшими змінами, зокрема, є: здійснення державного управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організація ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; здійснення моніторингу лісів; прийняття рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.

Відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом від 12 листопада 2012 № 401 (далі - Положення), Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом.

Відповідно до пунктів 15, 16 Положення, управління лісового та мисливського господарства утворюються у порядку, передбаченому статтею 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Управління лісового та мисливського господарства, відповідно до покладених на нього завдань, надає адміністративні послуги, забезпечує організацію лісовпорядних та мисливськовпорядних робіт, розроблення та реалізацію проєктів організації і розвитку лісового та мисливського господарства, будівництва об`єктів виробничо-соціального призначення, в тому числі лісових доріг; затверджує матеріали лісовпорядкування, надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, надає дозвіл на переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, погоджує визначення місць розміщення підприємств, споруд та інших об`єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів тощо.

Отже, ураховуючи, що завданням Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства, слід дійти висновку, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є суб`єктом владних повноважень.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок та зазначила, що під час такої перевірки поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності у Київського обласного

та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, у спосіб, який обрав прокурор, слід урахувати таке.

Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 ЛК України, пунктом «а» частини першої статті 13, статті 122, частини дев`ятої статті 149 ЗК України, передбачено,

що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача

у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Отже, до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 та у справі № 372/2969/18.

У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, а саме, Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин: 1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) спрямовує та координує діяльність органів виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) забезпечує розроблення та виконання загальнодержавних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) затверджує державні програми з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 5) передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності; 7) приймає рішення про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними природоохоронного та лісового законодавства; 8) вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України та закону.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У частинах п`ятій статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Так, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є суб`єктом владних повноважень інтереси, якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, відповідно, не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Відсутність у Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства права на розпорядження спірною земельною ділянкою прокурором при апеляційному перегляді справи не спростовано.

Так, позов пред`явлено на захист інтересів держави, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Вишгородською районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, тобто, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, що свідчить про порушення права Кабінету Міністрів України, а не Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Під час прийому позовної заяви до розгляду, на основі норм матеріального права, суд визначає чи є сторони належними. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, не завжди справа порушується належним позивачем, а в якості відповідача залучається належний відповідач.

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб`єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

Неналежними сторонами в цивільному процесі будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред`явленому в суді позову, а неналежним відповідачем та особа, що не повинна відповідати по пред`явленому до неї в суді позову.

Встановлені вище обставини є самостійною підставою для відмови в позовних вимогах заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства.

Суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову в позові, однак не звернув уваги на вказані положення матеріального та процесуального закону, не визначив дійсний зміст спірних правовідносин та його учасників, а тому рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 20 квітня 2023 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді Н. В. Поліщук

В. В. Соколова