Рішення

від 17.10.2022 по справі 904/2401/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2022м. ДніпроСправа № 904/2401/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.В.

та представників:

від позивача: Гурський В.С.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сомо" (м. Черкаси)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новопільський молокозавод" (с. Новопілля, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 116-20 від 24.04.2020 у загальному розмірі 1 132 650 грн. 48 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сомо" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новопільський молокозавод" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 116-20 від 24.04.2020 у загальному розмірі 1 132 650 грн. 48 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 767 786 грн. 50 коп. - основний борг;

- 100 674 грн. 59 коп. - пеня;

- 153 557 грн. 30 коп. - штраф;

- 99 864 грн. 83 коп. - інфляційні втрати;

- 10 767 грн. 26 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 116-20 від 24.04.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 15.12.2021 та 23.02.2022 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 767 786 грн. 50 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 18.01.2022 по 04.08.2022 в сумі 100 674 грн. 59 коп., а також, штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару в загальній сумі 153 557 грн. 30 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по червень 2022 року у сумі 99 864 грн. 83 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 18.01.2022 по 04.08.2022 у сумі 10 767 грн. 26 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 230 грн. 50 коп.

Ухвалою суду від 16.08.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. суду № 26675/22 від 15.08.2022), в якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Новопільський молокозавод", що знаходяться на розрахункових рахунках: р/р НОМЕР_1 а АТ КБ "Приватбанк" та р/р НОМЕР_2 в АТ КБ "Приватбанк" в межах суми позову - 2 046 395 грн. 65 коп., а також на все нерухоме майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Новопільський молокозавод". В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на таке:

- у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Новопільський молокозавод" зобов`язань за договором поставки № 116-20 від 24.04.2020, ТОВ "Сомо" (позивач, заявник) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості у загальному розмірі 1 132 650 грн. 48 коп.;

- предметом спору у справі є стягненим заборгованості за поставлений, але неоплачений відповідачем товар по договору поставки № 116-20 від 24.04.2020, ціна позову з урахуванням пені, штрафу, 3% річних, індексу інфляції та судового збору складає 1 150 880 грн. 98 коп.;

- порушення зобов`язання відповідача перед позивачем триває з 04.01.2022;

- позивачу відомо про те, що відповідач здійснює свою господарську діяльність стабільно та успішно;

- беручи до уваги те, що відповідач порушує вимоги статті 265 Господарського кодексу України та статті 712 Цивільного кодексу України, ухиляється від виконання своїх обов`язків, передбачених поговором поставки №116-20 від 24.04.2020, позивач (заявник) вважає, що невжиття заходів щодо накладення арешту на нерухоме майно та на грошові кошти в сумі, що піддягають відшкодуванню, що належать ТОВ "Новопільський молокозавод" та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому.

Ухвалою суду від 16.08.2022 у задоволенні заяви ТОВ "Новопільський молокозавод" про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Від відповідача надійшло клопотання із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (вх. суду № 29141/22 від 05.09.2022), в якому він просить суд призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, посилаючись на таке:

- відповідач не погоджується з сумою основного боргу, акт звіряння розрахунків, уповноважений представник відповідача не підписував, посилання в позовній заяві на наявність акту звіряння розрахунків є безпідставним;

- в судовому засіданні відповідачем будуть надані докази для спростування розміру основного боргу, тому відповідач заперечує щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження;

- відповідач по справі з 24.02.2022 через оголошений воєнний стан не мав можливості отримувати від інших контрагентів своєчасні та належні розрахунки за поставний товар, оскільки більш частина контрагентів відповідача залишилися на тимчасово окупованих територіях Херсонської області, тому вимоги позивача щодо стягнення штрафу та пені, як засобу відповідальності за неналежне виконання умов договору є безпідставними, оскільки, заборгованість за поставлений товар виникла не з вини відповідача, а через незалежні від нього форс-мажорні обставини.

Розглянувши заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, з огляду на таке.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи; у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті; при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги категорію та складність справи, обраний позивачем спосіб захисту, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також надані сторонами пояснення та докази, суд не вбачав підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження. В той же час, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд вважав за доцільне здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 09.09.2022 було вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; судове засідання було призначено на 04.10.2022.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 31275/22 від 20.09.2022), в якому він просив суд поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 31265/22 від 20.09.2022), в якому він вказує на те, що з боку відповідача відсутнє порушення умов договору та зазначає про таке:

- відповідач не погоджується з сумою основного боргу, акт звіряння розрахунків, уповноважений представник відповідача не підписував, посилання в позовній заяві на наявність акту звіряння розрахунків є безпідставними;

- у відповідача наявні докази для спростування розміру основного боргу;

- правова позиція позивача, викладена в позовній заяві, є суперечливою, оскільки позивач вказує на першій сторінці позову про те, "30.01.2020 між сторонами було укладено договір поставки № 116-20 від 24.04.2020";

- відповідач по справі з 24.02.2022 через оголошений воєнний стан не мав можливості отримувати від інших контрагентів вчасні та належні розрахунки за поставний товар, оскільки більша частина контрагентів відповідача залишилися на тимчасово окупованих територіях Херсонської області, тому вимоги позивача щодо стягнення штрафу та пені, як засобу відповідальності за неналежне виконання умов договору є безпідставними, оскільки заборгованість за поставлений товар виникла не з вини відповідача, а через незалежні від нього форс-мажорні обставини.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 31933/22 від 26.09.2022), в якій він заперечує проти поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву та викладені в ньому доводи, посилаючись на таке:

- 25.07.2022 засновники ТОВ "Новопільський молокопродукт" ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) особисто приїздили до міста Черкаси та мали зустріч з засновником ТОВ "Курадо". В ході попередніх та особистих переговорів керівництвом відповідача було повідомлено про неможливість сплачувати наявний борг в сумі 767 786 грн. 50 коп. з причин нездійснення господарської діяльності. В подальшому, позивачу стало відомо, що діяльність відповідачем здійснюється в повному обсязі, а саме: здійснюються поставки товару в великих об`ємах (тендера), крім того, відповідач здійснює закупівлі товару коштами ТОВ "Курадо" в інших постачальників по 100% попередній оплаті;

- заборгованість за поставлений товар наявна у відповідача з 18.01.2022, тобто більше ніж 9-ти місяців; Акт звірки підписано відповідачем. У позивача та відповідача наявний оригінал Акту звірки, звіряння відбувалось станом на 22.06.2022. Вищевказаний акт звірки має печатку та підпис відповідача;

- як доказ наявності заборгованості станом на дату написання відповіді на відзив позивачем долучено примірник Акту звірки станом на 23.09.2022, з якого вбачається, що борг є незмінним та складає 767 786 грн. 50 коп.;

- загальний лист ТПП від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду № 32977/22 від 04.10.2022), в якому він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, здійснювати розгляд справи без участі представника позивача, а також, заперечує проти задоволення клопотання відповідача про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву та викладених в ньому доводів.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 32986/22 від 04.10.2022), в якому він просить суд відкласти розгляд справи, у зв`язку з тим, що відповідач станом на 30.09.2022 не мав можливості знайти адвоката для надання правової допомоги та безпосередньої участі в судовому засіданні, оскільки товариство відповідача розташоване в Криворізькому районі Дніпропетровської області, в якому під час воєнного стану чимало адвокатів виїхало або працюють на несприятливих умовах.

У судове засідання 04.10.2022 представники позивача та відповідача не з`явились, при цьому, судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 04.10.2022 у судовому засіданні було оголошено перерву до 17.10.2022.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 34227/22 від 13.10.2022), в якому він просить суд надати матеріали справи для ознайомлення та відкласти розгляд справи, у зв`язку з тим, що договір про надання правової допомоги з адвокатом укладено лише 12.10.2022 та до судового засідання 17.10.2022 представник відповідача не має можливості прибути до суду для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки проживає та здійснює діяльність у м. Кривому Розі.

У судове засідання 17.10.2022 з`явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому, судом було відзначено, що від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд зазначає таке.

У судовому засідання 17.10.2022 представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечував, посилався на зловживання відповідачем своїми процесуальними правами та просив суд здійснити розгляд справи у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 17.10.2022.

Суд зазначає, що ухвалою суду від 04.10.2022 у судовому засіданні було оголошено перерву до 17.10.2022.

Так, вказана ухвала була надіслана відповідачу на неодноразово вказану ним електронну пошту (у запереченнях, клопотанні та відзиві на позовну заяву, а.с. 109, 121, 127) - novopillya1@gmail.com та отримана ним 07.10.2022, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа (а.с.160).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як було вказано вище, у відповідності до вказаних положень, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа з ухвалою суду від 04.10.2022 відповідачу 07.10.2022 (а.с.160).

Більше того, додатково позивачу та відповідачу 13.10.2022 було передано телефонограму про зміст ухвали суду від 04.10.2022 про день, час та місце призначеного на 17.10.2022 судового засідання, яку було отримано представниками позивача (Йосопака О.) та відповідача (Кондратюк Р.М.) (а.с.161).

Враховуючи вказане, позивач та відповідач були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2022 по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

При цьому, суд наголошує на тому, що в ухвалах суду по даній справі детально було описано як зміст позовних вимог, так і зміст відзиву на позовну заяву відповідача, а також зміст відповіді на відзив на позовну заяву.

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 04.10.2022 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106656869) надіслано судом 07.10.2022, зареєстровано в реєстрі 07.10.2022 та оприлюднено 11.10.2022; отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Суд не вбачав підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з огляду також на таке:

- як встановлено судом вище, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання 17.10.2022; вказане також вбачається із поданого ним клопотання

- відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2)повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

- у даному випадку неявка представника відповідача у судове засідання 17.10.2022 є повторною;

- більше того, у своєму клопотанні про відкладення розгляд справи саме причину неявки свого представника у судове засіданні 17.10.2022 відповідач взагалі суду не повідомив;

- відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та вважає за можливе здійснити розгляд справи у даному судовому засіданні.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі та судом було надано достатньо часу для долучення до матеріалів справи всіх необхідних доказів.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як заперечень на відповідь на відзив на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином у даному випадку розумний строк розгляду справи визначено законодавцем чітко та однозначно - не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору у даній справі, визначений статтею 248 Господарського процесуального кодексу України, закінчується 17.10.2022, що додатково свідчить про те, що судом було надано максимально можливий строк для реалізації учасниками процесу своїх прав, передбачених статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 17.10.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сомо" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новопільський молокозавод" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 116-20 (далі - договір, а.с. 11-12), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити в обумовлені терміни і передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товар, що поставляється йому у рамках договору. Найменування, ціна, асортимент, кількість і якість, умови оплати, базис поставки товару визначається в додатках та специфікаціях на кожну поставку партії товару та видатковими накладними, доданими до договору, та які є його невід`ємною частиною.

У пункті 7.4. договору сторони домовились, що договір набирає сили з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2020. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 30 діб до закінчення терміну його дії, договір вважається пролонгованим автоматично на кожний наступний рік (кількість пролонгацій не обмежена).

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У розділі 3 договору визначені ціна товару, сума договору та порядок розрахунків, зокрема:

- ціна товару встановлюється за угодою сторін і відображається в додатках та специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору. Ціна на товар є фіксованою на період дії специфікації і зміні не підлягає (пункт 3.1. договору);

- ціна товару за договором формується з урахуванням вартості тари, упаковки, маркування піддонів (якщо товар поставляється на піддонах) та вартість поставки на базисних умовах згідно з Інкотермс в редакції 2010 року, які вказані в додатках та специфікаціях на поставку кожної партії товару (пункт 3.2. договору);

- загальна сума договору складається з вартості фактично поставленого товару покупцеві за весь період дії договору (пункт 3.7. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 4 договору сторонами були визначені умови поставки товару, яким, зокрема, передбачено, що постачання товару за договором здійснюється на умовах, що визначаються в додатках та специфікаціях до договору, які є його невід`ємною частиною. Пункт поставки: склади покупця, розташовані за адресою, яка вказується сторонами в додатках та специфікації на кожну поставку партії товару (пункт 4.1. договору).

У відповідності до вказаних вище умов договору, між сторонами було підписано Додаткову угоду № 11/21 від 15.11.2021 до договору поставки № 116-20 від 24.04.2020, за умовами пункту 1.1. якої постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар - сухе знежирене молоко у кількості 5 тонн на загальну суму 525 000 грн. 00 коп. (а.с.16).

Згідно з пунктом 3.1. вказаної Додаткової угоди дата поставки товару - не пізніше 15.12.2021.

Відповідно до умов пункту 3.3. додаткової угоди № 11/21 право власності на товар, а також усі ризики щодо його подальшого зберігання переходять від постачальника до покупця на складі постачальника: м. Черкаси, вул. Промислова, 26, після здійснення приймання-передачі. Підтвердженням факту приймання-передачі товару, який поставляється за додатковою угодою, є підписання накладних на цей товар уповноваженими представниками сторін.

В подальшому між позивачем та відповідачем було також укладено Додаткову угоду №1/22 від 23.02.2022 до договору поставки № 116-20 від 24.04.2020, за умовами пункту 1.1. якої постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар - сухе знежирене молоко у кількості 3 тонн на загальну суму 330 120 грн. 00 коп. (а.с.21).

Згідно з пунктом 3.1. вказаної Додаткової угоди дата поставки товару - не пізніше 24.02.2022.

Відповідно до умов пункту 3.3. додаткової угоди № 1/22 право власності на товар, а також усі ризики щодо його подальшого зберігання переходять від постачальника до покупця на складі постачальника: м. Черкаси, вул. Промислова, 26, після здійснення приймання-передачі. Підтвердженням факту приймання-передачі товару, який поставляється за додатковою угодою, є підписання накладних на цей товар уповноваженими представниками сторін.

У пункті 3.4. договору визначено, що датою приймання партії товару вважається дата підписання відповідної видаткової накладної уповноваженим представником покупця. Підставою для оплати поставленого за договором товару є виставлений покупцеві рахунок-фактура від постачальника та видаткова накладна на партію товару.

Відповідно до пункту 4.15. договору товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на товар. Право власності та ризик випадкової загибелі товару переходить до покупця з моменту приймання товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2021 та 23.02.2022 на виконання умов договору поставки № 116-20 від 24.04.2020 позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 855 120 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

- видатковою накладною № 343 від 15.12.2021 на суму 525 000 грн. 00 коп. (а.с.13).

- видатковою накладною № 59 від 23.02.2022 на суму 330 120 грн. 00 коп. (а.с.18).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору (Додатковими угодами від 15.11.2021 та 23.02.2022), у повній мірі відповідає товару, що був переданий згідно з вказаними видатковими накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище казаних видаткових накладних від 15.12.2021 та від 23.02.2022, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Накладні підписані, зокрема, представником відповідача та скріплені печаткою підприємства-відповідача без будь-яких зауважень.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними вище видатковими накладними від 15.12.2021 та від 23.02.2022 відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Відповідно до пункту 3.3. договору розрахунки за поставлені товари за даною угодою проводяться в порядку і терміни, встановлені в додатках та специфікаціях до договору після приймання товару покупцем по кількості та якості, підписання представником покупця видаткової накладної.

Згідно з пунктом 3.5. договору оплата партії поставленого товару здійснюється в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Так, у Додаткових угодах від 15.11.2021 та від 23.02.2022 сторонами були визначені наступні порядок та строки розрахунків за поставлений товар:

- у пункті 4.1. Додаткової угоди № 11/21 від 15.11.2021 до договору поставки № 116-20 від 24.04.2020 визначено, що покупець зобов`язується зробити оплату за фактично отриманий за додатковою угодою товар у розмірі 100% від загальної суми у строк не пізніше 17.01.2022 (а.с.16);

- у пункті 4.1. Додаткової угоди № 1/22 від 23.02.2022 до договору поставки № 116-20 від 24.04.2020 визначено, що покупець зобов`язується зробити оплату за фактично отриманий за додатковою угодою товар у розмірі 100% від загальної суми у строк не пізніше 24.03.2022 (а.с.21).

Враховуючи вказане:

- граничним строком оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 343 від 15.12.2021 на суму 525 000 грн. 00 коп. є 17.01.2022.

- граничним строком оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 59 від 23.02.2022 на суму 330 120 грн. 00 коп. є 24.01.2022.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, вказані зобов`язання щодо оплати поставленого позивачем товару були відповідачем порушені, товар було оплачено лише частково - на суму 87 333 грн. 50 коп. у вигляді попередньої оплати (за рахунок існуючої переплати за договором).

Як зазначає позивач та що не заперечується відповідачем, поставлений позивачем 15.12.2021 та 23.02.2022 товар на залишкову суму 767 786 грн. 50 коп. оплачений у визначені договором строки не був, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 767 786 грн. 50 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 18.01.2022 по 04.08.2022 в сумі 100 674 грн. 59 коп., а також, штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару в загальній сумі 153 557 грн. 30 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по червень 2022 року у сумі 99 864 грн. 83 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 18.01.2022 по 04.08.2022 у сумі 10 767 грн. 26 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В той же час судом враховано, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що не погоджується з сумою основного боргу та посилався на те, що у відповідача наявні докази для спростування розміру основного боргу.

З приводу вказаних заперечень відповідача суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем у строки, визначені ухвалою суду від 16.08.2022 та статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував факт повної або часткової оплати товару на залишкову суму 767 786 грн. 50 коп. Крім того, відповідачем також не повідомлено суду про причини неможливості подання таких доказів у встановлений в ухвалі суду від 16.08.2022 строк.

Окремо суд наголошує на тому, що відповідач обізнаний про наявність даної справи щонайменше з 13.09.2022 (дати підписання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а.с.121-123), отже відповідач мав достатньо часу для подання до суду таких доказів, але протягом більше ніж місяць не подав до суду жодного доказу на підтвердження існування обставин, на які він посилається у запереченнях проти розгляду справи за правилами загального позовного провадження та відзиві на позовну заяву.

Суд наголошує на тому, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відповідно до вимог частини 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Так, відповідач не повідомив суд про неможливість подання доказів по справі.

Враховуючи вказане заперечення відповідача в частині незгоди з сумою основного боргу визнаються судом безпідставними, непідтвердженими жодним належним доказом, а отже відхиляються судом.

З приводу заперечення відповідача щодо підписання Акту звірки взаєморозрахунків суд зазначає таке.

За умовами пункту 3.6. договору сторони зобов`язуються проводити звіряння взаємних розрахунків. Сторони щомісячно в строк до 10-го числа місяця, що йде за звітним періодом, проводять звіряння взаємної заборгованості сторін у рамках виконання договору за такий період. Акти звіряння взаємних розрахунків надсилаються поштою. Порядок надання даних для звірянь і взаємозаліків у кожному конкретному випадку може бути врегульований додатковими угодами до договору, що підписується уповноваженими представниками сторін.

В той же час, заборгованість за договором у даній справі підтверджується не Актом звірки взаєморозрахунків, а наявними в матеріалах справи первинними документами.

Отже, заперечення відповідача в цій частині також відхиляються судом.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 15.12.2021 та 23.02.2022 товару на залишкову суму 767 786 грн. 50 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 767 786 грн. 50 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 5.2. договору сторони передбачили, що в разі порушення грошових зобов`язань покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості несвоєчасно виконаного зобов`язання, за кожен день прострочення за період з моменту порушення зобов`язання до повного його виконання та штраф у разі прострочення оплати за поставлений товар більше ніж на 5 днів у розмірі 10% від вартості поставленого товару, прострочення оплати за поставлений товар більше ніж на 30 днів у розмірі 15%, прострочення оплати за поставлений товар більше ніж на 45 днів у розмірі 20%.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 18.01.2022 по 04.08.2022 в сумі 100 674 грн. 59 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.26-29), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення пені в сумі 100 674 грн. 59 коп.

Крім того, на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару в загальній сумі 153 557 грн. 30 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 153 557 грн. 30 коп. та встановлено, що арифметично штраф розрахований вірно та у відповідності до умов договору, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив прострочення оплати за кожною зі спірних накладних більше ніж на 45 днів.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 153 557 грн. 30 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по червень 2022 року у сумі 99 864 грн. 83 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (періоди нарахування інфляційних втрат), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений до позовної заяви (а.с. 31-37), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 99 864 грн. 83 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 18.01.2022 по 04.08.2022 у сумі 10 767 грн. 26 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 38-41), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прогстрочення, арифметично розрахунки проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 10 767 грн. 26 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо наявності підстав для зменшення процентів річних суд зазначає таке.

Так, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19):

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- враховуючи умови договору, загальний розмір пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання складає 47,52% (364 863 грн. 98 коп.) від основного зобов`язання (767 786 грн. 50 коп.), що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені чи штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- більше того, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, кожні з яких окремо в певній мірі компенсують втрати відповідача від прострочення.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені та штрафу на 20%, а саме:

- пені до 80 539 грн. 67 коп. (100 674 грн. 59 коп. - 20%);

- штрафу до 122 845 грн. 84 коп. (153 557 грн. 30 коп. - 20%);

Таке зменшення розміру пені та штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 80 539 грн. 67 коп.; позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 122 845 грн. 84 коп.

Суд також відзначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на наявність форс-мажорних обставин та наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов`язання перед позивачем, з приводу чого суд зазначає таке.

У розділі 6 договору сторони передбачили умови щодо форс-мажору, а саме:

- у пункті 6.1. договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору в результаті подій надзвичайного характеру, які сторони не могли ні передбачити, і якими не могли запобігти розумними заходами (форс-мажор). До таких подій надзвичайного характеру відносяться: повінь, пожежа, землетрус, вибух, шторм, осідання ґрунту, епідемія і інші явища природи, акти органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, війна або військові дії і інші обставини, не залежні від волі сторін;

- відповідно до пункту 6.2. договору при настанні обставин непереборної сили терміни виконання зобов`язань за даною угодою переносяться пропорційно часу, впродовж якого діятимуть ці обставини. При цьому, сторона, яка через обставини, визначені в пункті 6.1. договору, не може виконати свої зобов`язання, повинна письмово повідомити іншу сторону про настання та припинення дії таких обставин не пізніше 10-ти робочих днів з моменту їх настання та припинення. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання та припинення дії вказаних обставин, позбавляє сторону права посилання на ці обставини як на поважну причину невиконання своїх зобов`язань за договором;

- згідно з пунктом 6.3. договору неналежним доказом наявності обставин непереборної сили є сертифікат, що видається відповідною Торгово-промисловою палатою України. Доказ може бути наданий після повідомлення протягом 30-ти робочих днів.

- пунктом 6.4. договору передбачено, що у випадку якщо ці обставини триватимуть більше 30-ти днів, то кожна із сторін матиме право відмовитися від подальшого виконання зобов`язань за договором. При цьому, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань. Умови завершення фінансових взаєморозрахунків встановлюються двосторонніми угодами сторін, що складаються додатково.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан, що пов`язаний із призупиненням господарської діяльності та перебування його контрагентів на тимчасово окупованій території України.

Слід також враховувати, що сторони, укладаючи договір, погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строки оплати товару. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Необхідно врахувати, що ТОВ "Новопільський молокозавод" як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, приймаючи поставлений 15.12.2021 та 23.02.2022 позивачем товар на загальну суму 855 120 грн. 00 коп., усвідомлювало необхідність його оплати у передбачені договором строки, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Окремо суд звертає увагу, що перша поставка товару відбулась ще 15.12.2021, отже більше ніж за 3 місяці до початку військових дій (24.02.2022), граничний строк оплати вказаного товару наступив також до введення воєнного стану в країні, а саме 17.01.2022, таким чином відповідач був зобов`язаний та мав можливість оплатити поставлений 15.12.2021 товар на залишкову суму 437 666 грн. 50 коп. до настання обставин, на які він посилається як на форс-мажор, але вказані зобов`язання ним також не були виконані.

Таким чином, часткове прострочення відповідача за спірним договором виникло до початку військових дій.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки № 116-20 від 24.04.2020, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, з огляду на таке, що такі зобов`язання частково виникли у відповідача за декілька місяців до виникнення вказаних обставин.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у наведених вище сумах.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір пені та штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 16 989 грн. 76 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сомо" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новопільський молокозавод" про стягнення заборгованості за договором поставки № 116-20 від 24.04.2020 у загальному розмірі 1 132 650 грн. 48 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новопільський молокозавод" (53003, Дніпропетровська область, с. Новопілля, вулиця Теплична, будинок 13; ідентифікаційний код 42257917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сомо" (18008, м. Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 129; ідентифікаційний код 43151631) 767 786 грн. 50 коп. - основного боргу, 80 539 грн. 67 коп. пені, 122 845 грн. 84 коп. штрафу, 99 864 грн. 83 коп. - інфляційних втрат, 10 767 грн. 26 коп. - 3% річних та 16 989 грн. 76 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 20.10.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко